Основні теорії міжнародної торгівлі

1. Основні теорії міжнародної торгівлі.

 

Меркантилістська та неомеркантилістська теорії

Зовнішньоторговельна  політика будь-якої держави зосереджується на таких питаннях: які товари необхідно експортувати та які імпортувати, з якими країнами торгувати та у якому обсязі, чи потрібно державі втручатися у вільний потік товарів, і якщо так, то в якому обсязі?

Сьогодні  розроблено два типи теорії торгівлі, які по-різному відповідають на ці запитання:

• Перший тип. Держава не повинна втручатись у структуру торгівлі. Ці теорії вивчають та пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з ким країни будуть торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень. До таких теорій належать: теорії абсолютних переваг, відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту, подібності країн, міжнародної конкурентоспроможності націй тощо.
• Другий тип. Державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій цього типу належать: теорії меркантилізму, неомеркантилізму, залежності та інші.

Меркантилізм

Перша теорія міжнародної торгівлі — теорія меркантилізму — була розроблена європейськими вченими Томасом  Маном (1571—1641), Чарльзом Дейвіантом (1656—1714), Жаном Батістом Колбертом (1619—1683), сером Вільямом Петті (1623— 1687).

Меркантилізм  — це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди  феодалізму та становлення капіталізму.

Згідно  з теорією меркантилізму багатство  країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається  з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для ефективного  функціонування економічної системи  найважливішими, на їхню думку, були торговці, їхня праця розглядалась як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом. Грошові кошти (у формі золота та срібла) дають змогу утримувати армію, зміцнювати становище пра­вителя, сприяють проведенню колоніальних війн, виникненню фабрик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.

Оскільки  у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість  багатства (золота та срібла), то країни можуть збільшувати своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.

Заслугою  меркантилістів є те, що вони першими  запропонували струнку теорію міжнародної  торгівлі, показали її значення для  економічного зростання країн, розробили  можливу модель її роз­витку, вперше описали те, що у сучасній економіці  зветься платіж­ним балансом. ,

Обмеженість меркантилістів полягає у тому, що вони вважали, що збагачення країн можливе  не тільки внаслідок перерозподілу  вже існуючого багатства, але  й за рахунок його нарощування.

Модель "ціни — золото — потоки" Д. Х'юма

Англійський економіст Девід Х'юм (1711 —1776) був одним з перших, хто кинув виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії "цін — золота — потоків".

Д. Х'юм заперечував положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота і що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність. Він довів, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного сальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині краї­ни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, своєю чергою, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І навпаки, відплив золота з країни призведе до падіння цін та зарплати і підвищить конкурентоспроможність країни. Отже, країна не зможе постійно підтримувати позитивне сальдо торгового балансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньоекономічні чинники.

Рух золота між країнами є механізмом тонкого  настроювання національних економік, внаслідок чого розмір експорту і  розмір імпорту врівноважуватимуться і торгове сальдо буде дорівнювати  нулю.

Ця концепція  базувалась на таких припущеннях:

1. прямий зв'язок між кількістю грошей в обігу та рівнем цін (потім це отримає назву кількісної теорії грошей);
2. повна зайнятість у кожній з країн;
3. попит на товари еластичний за ціною (зростання цін приво­дить до скорочення витрат на товари та навпаки);
4. існує ситуація чистої конкуренції на ринку як товарів, так і факторів виробництва;
5. національні валюти вільно конвертуються у золото і назад (пізніше це отримає назву "золотий стандарт").

Якщо  цих умов дотримуються, автоматично врівноважується торговий баланс.

Неомеркантилізм

Останнім  часом застосовується термін неомеркантилізм. Його використовують стосовно тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу для досягнення якої-небудь соціальної або політичної мети. Країна може, наприклад, намагатися добитися повної зайнятості, збільшуючи масштаби виробництва понад те, що диктує попит у країні, та експортуючи надлишок за кордон. Або, наприклад, країна прагне зберегти політичний вплив у якій-небудь країні, експортуючи туди більше товарів, ніж імпортуючи звідти.

Частина термінології меркантилізму використовується у наш час: термін "активний торговий баланс" означає, що у країні експорт  перебільшує імпорт; термін "пасивний торговий баланс" вказує на дефіцит  торгового балансу.

Теорія абсолютних переваг

Засновником класичної школи економічної  думки був Адам Сміт (1723—1790). Він  проголосив, що основою багатства  націй та народів є міжнародний  поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Завдяки цій політиці ресурси кожної країни перетечуть у рентабельні галузі, тому що країна не зможе конкурувати на світовому ринку в нерентабельних галузях. Для визначення того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховувати природні переваги та набуті переваги країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природними ресурсами. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої кваліфікації робочої сили.

Суть  теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія  абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1. єдиним фактором виробництва є праця;
2. зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використо­вуються у виробництві товарів;
3. всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжна­родній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;
4. витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує попит на товар;
5. ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого;
6. транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю;
7. зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Відповідно до поглядів А. Сміта:

1. урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони ма­ють підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;
2. нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації;
3. зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних кордонів;
4. експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;
5. субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.

Перевага  теорії: вона заснована на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недолік теорії для пояснення міжнародної торгівлі: теорія не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Теорія  порівняльних переваг

Теорію  абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772—1823), довівши, що абсолютні  переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія  порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.

 Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, вит­раченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для вироб­ництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необ­хідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть  теорії: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

Альтернативні витрати виробництва продукту — це кількість інших продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати певну кількість будь-якого даного продукту.

Переваги  теорії порівняльних переваг:

1. Вперше  описала баланс сукупного попиту  та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

2. Довела  існування вигоди від спеціалізації  та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни  за рахунок того, що інші зазнають  втрат.

3. Дає  змогу вести науково обґрунтовану  зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг:

1. Не враховує транспортних витрат.

2. Ігнорує  вплив зовнішньої торгівлі на  розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної  плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

3. Ґрунтується  на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці.

4. Ігнорує  існування таких важливих передумов  міжнародної торгівлі, як відмінності  у забезпеченості країн факторами виробництва.

5. Базується  на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені  робітники однієї галузі одразу  можуть знайти собі роботу  в іншій, продуктивнішій. Іншими  словами, робиться припущення  про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

6. Не  пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Теорія розміру країни

Теорія  абсолютних переваг не враховує відмінностей країн за їх виробничою спеціалізацією. Сучасні дослідження, які враховують фактор розміру країн, допомагають  пояснити, у якому обсязі та якого  типу продукція буде залучена у міжнародну торгівлю.

Теорія  розміру країни: через те, що країни з більшою територією зазвичай мають різноманітніші кліматичні умови та природні ресурси, вони загалом ближчі до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни. Теорія абсолютних переваг нехтує транспортними витратами, хоча вони по-різному впливають на великі та малі країни. Низькі транспортні витрати у невеликих країнах сприяють розвитку міжнародної торгівлі, а значні транспортні витрати у великих країнах — її гальмують.