Основні теорії міжнародної торгівлі

Якщо  порівнювати країни за розміром їх економіки, то країни з розвиненою економікою та високим доходом на душу населення  швидше за все вироблятимуть товари, для яких застосовуються технології, що вимагають більшої тривалості випуску продукції, тому що ці країни розвивають галузі, що обслуговують великі внутрішні ринки. Ці ж галузі намагаються досягти конкурентоспроможності на експортних ринках.

Теорія  співвідношення факторів виробництва (Хекшера-Оліна)

А. Сміт та Д. Рікардо пояснювали міжнародну торгівлю існуванням абсолютних та порівняльних переваг у виробництві товарів, а головним фактором, що впливає на виробництво товарів, вони вважали працю. Ціна товару, на їхню думку, залежала тільки від трудових витрат, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості.

У середині 20-х рр. шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (1879—1952) та Бертіл Олін (1899— 1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Хекшера — Оліна. Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, також й інші фактори виробництва, такі як земля та капітал.

Згодом  положення теорії Хекшера — Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном. Він визначив жорсткі передумови, з дотриманням яких твердження Хекшера — Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

1) існують  дві країни, два товари та два  фактори виробництва (звичайне  спрощення 2x2x2);

2) пропозиція  факторів у кожній країні фіксована та їх переміщення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

3) країни  відрізняються одна від одної лише забезпеченістю факторами виробництва;

4) в  обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний  ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера — Оліна: країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Щоб довести  правильність цього твердження, необхідно насамперед визначити, що розуміють під надлишком факторів виробництва та інтенсивністю їх використання.

Країна  вважається у надлишку наділеною  робочою силою, якщо співвідношення між ЇЇ кількістю та рештою факторів у неї більше, ніж у решті  країн світу.

Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робочу силу в його вартості більша, ніж у вартості інших продуктів.

Теорія  вирівнювання цін  на фактори виробництва

У 1948 р. американський економіст Пол  Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на фактори виробництва, яка отримала назву теореми Хекшера — Оліна — Самуельсона — міжнародна торгівля приводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у країнах, що торгують.

Гомогенний  капітал — це капітал, який має однакові продуктивність та ризикованість; гомогенна праця — це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомогенні землі — це землі з однаковою родючістю, станом ґрунтів тощо.

До переваг  теорії різної відносної забезпеченості факторами виробництва, що складається із двох взаємозв'язаних теорем — теореми Хекшера — Оліна та теореми Хекшера — Оліна — Самуельсона, належить те, що вона є важливим інструментом аналізу міжнародної економіки, який ілюструє та доводить принцип загальної рівноваги, якому повинен підпорядковуватись економічний розвиток.

Парадокс  Леонтьєва та його пояснення

У 1953 р. американський вчений, майбутній лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепції Хекшера — Оліна.

В. Леонтьєв у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хекшера — Оліна про те, що країни експортують товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно перевіряв два припущення:

1) теорія Хекшера — Оліна справедлива;

2) в  економіці США, як вважалось,  капітал більшою мірою надлишковий,  ніж у їх торгових партнерів.  Тому, відповідно до теорії, вони  повинні експортувати капіталомісткі  товари.

Парадокс  Леонтьєва: теорія співвідношен­ня факторів виробництва Хекшера — Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені — працемістку.

Сам Леонтьєв та інші економісти робили численні спроби пояс­нити цей парадокс. Отже, незважаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в основному підтвердили наявність парадокса Леонтьєва, вчені почали вводити в модель Хекшера — Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва, такі як технологія, кваліфікація робочої сили.

Той факт, що продукція може вироблятися різними  методами, є одним із пояснень парадокса  Леонтьєва.

Той факт, що робоча сила не є однорідним товаром, є ще одним поясненням парадокса  Леонтьєва.

Наступним поясненням парадокса Леонтьєва  є те, що США імпортують значну кількість  сировини, видобування якої вимагає значних затрат капіталу. Якщо американські експортні товари потребують значної кількості такої сировини, це робить експорт США капіталомістким.

Американець Джеймс Хартіген повторив розрахунки Леонтьєва на базі даних тих самих років, але виключив галузі, які значною мірою залежать від капіталомісткої сировини. Результати показали, що парадокс зник, теорія Хекшера — Оліна виявилася справедливою.

Ще одне пояснення парадокса Леонтьєва  у 1971 р. дав американ­ський економіст  Роберт Белдвін, який врахував існування американського імпортного тарифу. Цей тариф вводився для того, щоб захистити від іноземної конкуренції працемісткі галузі американської промисловості, перешкоджаючи тим самим імпорту працемістких товарів. Перерахунки, зроблені Белдвіном, показали, що відміна тарифів зменшує ефект парадокса Леонтьєва на 5 %, але не скасовує його зовсім.

Теорія  життєвого циклу  товару

У 1961 р. англієць М. Позер запропонував теорію технічного розриву, яка є особливим  частковим видом теорії Хекшера — Оліна з введеним у неї додатко­во технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн, що торгу­ють. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметрич­ний. Країна-інноватор володіє тимчасовою квазімонополією на ви­робництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу  до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Раймондом  Верноном теорія міжнародного життєвого цик­лу продукту враховує нереалістичність думки про універсальну доступність будь-якої (зокре­ма нової) технології для кожного виробника будь-якої країни. Ця теорія відображала реальність 60-х рр., коли розроблені для американського ринку товари почали поступово розповсюджуватися в інших країнах.

Теорія  міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції  проходять цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу  циклу.

На першому  етапі (впровадження) розробляються нововведення у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК).

На другому  етапі (зростання) країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього ж товару може почати й іноземний  конкурент, причому він може зробити  це за (допомогою незначних змін у товарі, обминаючи патентний  захист або придбавши які-небудь експертні документи. Але у будь-якому  випадку виготовлена продукція  майже повністю залишається у  тій (країні, де створено нове підприємство.

На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий про­дукт починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва  нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знан­ня вже не настільки  необхідні для зниження витрат. Продукт  стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з  високим рівнем технології (ПРК) втрачає  зміст.

Виробництво товару переміщається в інші країни, які можуть використовувати стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції. Нижча собівартість дає можливість збільшува­ти збут у  слаборозвинених країнах (СРК).

Нарешті, на четвертому етапі (занепад) технологія та облад­нання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже  не потрібна особлива кваліфікація, і  тому воно переміщається у СРК, які  мають надлишок дешевої робочої  сили.

Переваги  теорії міжнародного життєвого циклу продукту: вона пояснює закономірності розвитку зовні­шньої торгівлі великою групою товарів, зокрема синтетичних мате­ріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавовняних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, па­перу, електроніки, технологічно складних товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.

Недоліки теорії:

1. Існує  багато видів продукції, які не проходять усі стадії життєвого циклу (предмети розкоші)

2. Теорія  закріплювала за США лідерство,  оскільки вони його вже завоювали.

3. Теорія  не поширюється на продукцію  ТНК.

Теорія  подібності країн, або  теорія попиту, що перетинається

Значна  частка міжнародної торгівлі здійснюється між країнами з подібними характеристиками — між промислове розвиненими  країнами, які мають населення  з високим рівнем освіти та розмі­щені у помірному кліматі. Усі розглянуті традиційні теорії міжна­родної торгівлі базувалися не на подібності країн, а  навпаки, на їх відмінностях.

Одну  із перших спроб пояснити особливості  сучасної міжнарод­ної торгівлі зробив Стефан Б. Ліндер у 1961 р. Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізори), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40—50-х рр., він звернув увагу на те, що основні відкриття, покла­дені в основу розроблення цих товарів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді техноло­гічно нових товарів, які потім завоювали зовнішній ринок в Європі. Багатий американський споживач виявився схильнішим до спожи­вання нових дорогих товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

С. Ліндер зробив висновок про те, що технологічно складні ви­роби створюються фірмою як реакція на потреби, що вже існують, тобто передовсім на потреби внутрішнього ринку. І тільки після розширення виробництва, після насичення внутрішнього ринку фірма прагне захопити зовнішній. Виходити на зовнішній ринок фірма буде на базі товару, підготовленого нею для національних споживачів, отже, структура споживання країни-імпортера має бути (максимально подібною до структури споживання країни-експортера. Таким чином, всупереч теорії співвідношення факторів виробництва, не тільки відмінності, але й подібність між країнами може бути передумовою для торгівлі.

Теорія  подібності країн стверджує, що, розробивши нову продукцію у відповідь на знайдену ринкову потребу на внутрішньому ринку, виробник потім звертається до ринків, котрі найподібніші до ринків його країни. Ця теорія — одна з небагатьох новітніх теорій, яка пояснює міжнародну торгівлю переважно з боку попиту, а не пропозиції.

Чим більше перетинаються структури попиту в країні-експортері та імпортері, підкріплені високим рівнем доходу, тим вищий рівень торгівлі між ними. Це і є феномен попиту, що перетинається, відкритий Стефаном Ліндером.

Недоліком теорії подібності країн є те, що коли розрив у рівнях доходів різних груп населення дуже значний, застосування її для пояснення міжнародної торгівлі є дуже обмеженим. Наприклад, усі мешканці країни 1 мають мінімальний рівень доходу А, і тільки одна людина — максимальний С, а у країні 2, навпаки, одна особа має мінімальний рівень доходу В, а усі решта — максимальний О, то торгувати у такому випадку можуть тільки дві особи, хоча перетин у якості товарів, що цікавлять мешканців обох країн, є суттєвим.