Основні шляхи диверсифікації експортного потенціалу України

а) стратегія  концентрованої диверсифікації яка  базується на пошуку і використанні додаткових можливостей виробництва  нових продуктів, що укладені в існуючому  бізнесі; тобто існуюче виробництво  залишається в центрі бізнесу, а  нове виникає виходячи з тих можливостей, що укладені в освоєному ринку, використаній технології або ж інших сильних сторонах функціонування фірми;

б) стратегія  горизонтальної диверсифікації припускає  пошук можливостей росту на існуючому  ринку за рахунок нової продукції, що вимагає нової технології, відмінної від використаної; за даної стратегії фірма повинна орієнтуватися на виробництво таких технологічно не зв’язаних продуктах, які б використовували вже наявні можливості фірми; тому що новий продукт має бути орієнтований на споживача основного продукту, по своїх якостях він має бути супутнім продуктам, що вже виробляються;

в) стратегія  конгломеративної диверсифікації полягає  в тому, що фірма розширюється за рахунок виробництва технологічно не пов’язаних товарів, що реалізуються на нових ринках; це одна з найскладніших для реалізації стратегій розвитку; дуже часто ця стратегія реалізується шляхом придбання підприємств, а не створенням нових підприємств для роботи на незнайомому ринку.

     Створення ефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельного потенціалу в Україні повинно здійснюватися за наступними основними напрямками:

     ·  кредитно-страхова підтримка інновацій і розвитку пріоритетних, експортоорієнтованих виробництв;

     ·  надання податкових пільг виробникам пріоритетної продукції й експортерам;

     ·  розробка і фінансування програм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів у рамках спеціально створених фондів;

       ·  адміністративно-організаційна підтримка національних виробників;

     ·  розвиток міждержавного лізингу;

     ·  розробка і прийняття міждержавних документів про координацію ринків цінних паперів, єдині принципи заставних операцій, страхування ризиків, валютний й експортний контроль;

     ·  розробка і впровадження нових систем обслуговування торгово-економічних відносин, у т. ч. механізму клірингу;

       ·  створення сприятливих умов для організації і функціонування двосторонніх і багатосторонніх торгово-промислових палат, бізнес-центрів і представництв у країнах найближчих торгових парнерах України;

       ·  створення сприятливих умов і надання допомоги суб'єктам господарювання у розвитку різних форм спільного підприємництва: транснаціональних фінансово-промислових груп, лізингових компаній і інших фірм і організацій;

       ·  заохочення прямих інвестицій національних інвесторів;

     ·  використання бюджетних форм підтримки національних виробників і експортерів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури   :

1.     Василенко  Ю.  Експортна  діяльність  України// Економіка  України. – 2003.- №7, с.17-20

2.    Ватманюк Г.   та  ін.  Макроекономіка  /Київ.  Заповіт.- 2007.-275с. 

3.    Климко Г. , Нестеренко В. та  ін. Основи  економічної  теорії / Київ.  Вища  школа.,  2002р.-328с.

4.     Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес & Економіка – 2003 - №5.- с.9-11

5. Макконел К. Р., Брю  С. Л.  Економікс /Москва. Республіка.- 2005.

6.     Мочерний  С.  Основи  економічних  знань / Київ.  FEMINA.- 2006. – 346с. 

7.     Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. Київ: КНЕУ, 2006. – 465с.

8.     Паламарчук  В. Важлива  умова  економічного  зростання// Економіка  України.- 2000.- №6, с.21-23

9.     Ревенчук  К.  Проблеми  іноземних  інвестицій //Економіка  України.-    2001.- №1, с.8-10

10. Філіпенко  А.,  Шнирков  О. Новий  етап   зовнішньоекономічних  зв’язків  України// Економіка  України.- 2002.-  №1, с.11-14