Основні шляхи диверсифікації експортного потенціалу України

     Рівень  розвитку продуктивних сил – один з вирішальних чинників, які насамперед сприяють підвищенню ефективності участі України у системі міжнародного поділу праці і міжнародному товарообміні. 
За кількісними характеристиками виробничого науково-технічного та інтелектуального потенціалу наша країна може бути гідним партнером світогосподарських взаємовідносинах. За сприятливих умов цей потенціал дозволяє послідовно вирішувати завдання оптимізації її зовнішньо-господарських зв’язків. Крім того, розв’язанню цього завдання сприяють такі об’єктивні чинники, як багаті природні ресурси, вигідне географічне положення нашої країни, наявність необхідної інфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічні зв’язки тощо. Проте націленість України на більш ефективне включення у систему міжнародного поділу праці і світового товарообміну в умовах глобалізації потребує здійснення прогресивної структурної перебудови економіки і відповідного реформування її орієнтованого на експорт сектора. Основу цього сектору, крім традиційних галузей видобувної та металургійної промисловості, які виступають зараз основним джерелом валютних надходжень від експорту, можуть скласти високотехнологічні, наукомісткі галузі, пов’язані зі створенням, зокрема, нових поколінь літаків, ракетоносіїв, створенням нових матеріалів, розвитком електрозварювального виробництва, рівень яких не поступається кращим закордонним аналогам.

     За  даними світового банку, щодо розвитку науки і технологій Україна посідає  досить високе місце, що виступає необхідною передумовою для її прогресивної переорієнтації з експорту сировинних матеріалів на готову наукомістку продукцію та на нові технології.    

     Значний експортний та конкурентний потенціал  мають також галузі агропромислового комплексу, модернізація яких спроможна  вивести наше сільське господарство до складу високоефективних галузей, які  поряд з іншими визначатимуть  економічний профіль України  у системі міжнародного поділу праці. При цьому розширення експортної орієнтації сільськогосподарського виробництва може стати одним з основних факторів економічного зростання галузі та підвищення конкурентоспроможності її продукції. Нарешті, необхідно краще використовувати вигідне географічне положення України. Транзитні перевезення вантажів, використання створеної мережі нафто- і газопроводів виступають також суттєвим джерелом валютних надходжень.

     Біля  двох десятків європейських країн отримують  газ, що надходить через українські газові магістралі. Але існуюча система газопроводів потребує значного оновлення та нарощення потужностей, оскільки 17% газопровідної мережі вже відпрацювали свій строк, а 15% наближаються до нього.       

     Разом з тим необхідно здійснювати додаткове більш глибоке обґрунтування наших зовнішньоекономічних пріоритетів, зумовлених розгортанням процесів глобалізації світової економіки. За цих обставин важливою умовою зміцнення позицій України на світових ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики у напрямку створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєних технологіями стратегічного маркетингу на глобальному ринку. Державна підтримка таких високотехнологічних корпорацій об’єктивно необхідна для реалізації великих коопераційних проектів.

     Специфіка ефективної міжнародної спеціалізації  України теж вимагає розробки обґрунтованих маркетингових програм  та організації державної підтримки  щодо створення міжнародних конкурентних переваг для вітчизняних товарів  на світових ринках.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Напрямки  розвитку експортного  потенціалу України. Основні шляхи  диверсифікації.  

       Перехід  до  ринкової  системи  господарювання  об’єктивно  вимагає  піднести  ефективність  використання  основного  капіталу,  посилити  інноваційний  процес  в  усіх  галузях  національної  економіки.   З  метою  усунення  зазначених  вище негативних явищ  в  сфері  зовнішньоекономічних  відносин   Україні  необхідно  розв’язати  такі  завдання: 

       по-перше,  обмежувати  ввіз  продукції  чорної  металургії,  покращувати  якість  металу,  зменшувати  масу  готових  виробів,  домагатися  міжнародних  сертифікатів  на  свою  продукцію   тощо.

     По-друге,  визначити  пріоритетні  напрямки  розвитку  експортної  спеціалізації,  переорієнтуватися  на  виробництво  наукомісткої  продукції  і  ресурсозберігаючих  технологій  у  сфері  верстатобудування,  літакобудування,  ракетно-космічної  техніки,  створення  нових  видів  металів.  Я  вважаю,  що  ці  напрямки  повинні  стати  сферою  всебічної  підтримки  держави.

     По-третє,  відмінити  імпортне  (ввізне  мито)  на  такі  стратегічні  для  України  товари,  як  нафтопродукти,  ліс,  кольорові  метали,  целюлоза.  У  той  же  час  доцільно  обмежити  імпорт  алкогольних  напоїв,  цигарок  тощо.

     По-четверте,  виготовляти  в  Україні  імпортозамінну  продукцію:  зернові, кормо-  і  картоплезбиральні  комбайни,  тролейбуси,  автобуси,  холодильники, автомобілі,  тканини  та  ін.  Водночас,  експортуючи  переважно  товари  паливноенергетичної  групи,  слід  значно  поліпшити  обробку  сировини  (титану,  граніту,  урану,  сільськогосподарської  продукції).  Так, глибина  переробки  сільськогосподарської  сировини  в  Україні  становить  лише  близько  50 %  від  рівня  розвинутих  країн.

     По-п’яте,  враховуючи  низьку  конкурентоспроможність  продукції  в  Україні,  не  слід  поспішати  з  подальшою  лібералізаціею  експортно-імпортних  відносин,  на  яку  нашу  державу  активно  підштовхує  Міжнародний  валютний  фонд  та  Світовий  банк.  Йти  таким  шляхом  можна,  лише  зміцнюючи  конкурентоспроможність  товарів.  Навіть  у  США  понад  35 %  товарів  захищені  нетарифними  бар’єрами.

       По-шосте,  слід   заохочувати  іноземних  інвесторів.   Найважли-вішою  умовою  цього  є  стабільньсть  чинного  законодавства  у  зонішньоекономічній  діяльності.

       На  жаль,  в  Україні  так  часто  переглядаються  закони,  що  стабільною  можна  вважати  лише  постійну  зміну  законів. Характеризуючи сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. При розрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності України, беручи до уваги розвиток таких економічних параметрів, як інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров'я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційну сферу, наша держава, згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму, що міститься у «Глобальному звіті про конкурентоспроможність 2007—2008», знизилась з 69-ї до 73-ї позиції із 131 країни світу. Падіння рейтингу України пов'язано з низькою продуктивністю економіки. Для України було виділено як конкурентні переваги, так і бар'єри. До переваг віднесено гідну вищу освіту, розмір державного боргу, вартість робочої сили, залізничну мережу, інноваційний потенціал. Лімітуючи фактори склали торговельні бар'єри, інвестиційне законодавство, прозорість державної політики, надійність банківської системи, митні процедури.

     По-сьоме,  важливо  налагодити  надійний  митний  контроль.  Так,  у  розвинутих  країнах  світу  держава  бере  на  себе  облік  і  всебічно  контролює  експорт  та  імпорт  товарів.  В  Австрії,  зокрема,  їй  відома  адреса  кожного  постачальника,  ціни   його  товару,  обсяг,  сертифікація  товарів. 
 
  Цей  процес  супроводжується  контролем  податкових  і  банківських  установ.  В  Україні  недосконалий  сам  Митний  кодекс. Це, звичайно,  не  всі  проблеми  входження  України  в  світове  господарство,  на мій погляд  треба  також  звернути  увагу,

       по-перше, на   успішно  функціонуючі  економіки  інших  країн,  які  б  могли  стати  певним  взірцем  для  нашої  країни.  

       По-друге,  на  запозичення  досвіду  впровадження  радикальних  економічних  реформ,  трансформацію  соціально-економічної  системи   до  принципово  нового  якісного  стану.

       По-третє,  на  вивчення  економічного  потенціалу  інших  країн  з  метою  встановлення  з  ними  розгалужених  дво-  та  багатосторонніх  господарських  зв’язків,  поглиблення  міжнародного  поділу  праці  та  ін.

     Як  вже  було  зазначено, важливу  роль  у  подальшому  розвитку  зовнішньої  торгівлі  України  відіграватиме  структурна  перебудова  її  економіки – тобто зміна асортименту виробляємої продукції та переорієнтація ринків збуту.  У  цьому  плані  одним  із  першочергових  структурних  пріоритетів  є  збільшення  обсягів  виробництва  і  продажу  на  світовому  ринку  продукції військово-промислового  та  аерокосмічного  комплексів,  стимулювання  експортного  потенціалу  інших  галузей,  захист  внутрішнього  ринку.  Для  розв’язання  цієї  проблеми  передбачено:  розробити  урядову  програму  щодо  переведення   теплових  електростанцій  на  тверде  паливо  з  одночасною  модернізацєю  вугільної  промисловості;  розширення  експорту  електроенергії, що  виробляється  на  давальному  паливі;  проведення  комплексу  економічних  та  організаційних  заходів  для  стимулювання  скорочення  споживання  енергоресурсів;  розширення  наукових  досліджень  і  розробок  з  проблеми  видобутку  власної  нафти  з  виходом  на  конкретні  науково-технічні  і  наукові  проекти;  збільшення  обсягу  переробки  нафти  на  давальних  умовах  заводами  України  з  розрахунками  за  неї  частиною  готової  продукції;  розвиток  атомної  енергетики  з  дотриманням  необхідного  рівня  безпеки;  розробка  системи  плати  за  транзитне  транспортування  паливно-енергетичних  ресурсів  через  територію  України;  подолання  залежності  економіки  України  від  поставок  продукції  з  країн  СНД. Одним  із  шляхів  заохочення  іноземних  інвесторів  і  формування  міжнародних  економічних  відносин  є  створення  спільних  підприємств.

     Нині  прилавки  українських  магазинів  переповнені  імпортними  товарами. Значною  мірою – це  результат  непродуманої  зовнішньо-економічної  політики  держави,  внаслідок  якої  придушується  вітчизняний  виробник. 

     Згідно   з  оцінками  спеціалістів, посилаючись на аналітичну записку Нацбанку: „ Обсяг короткострокового зовнішнього боргу із залишкового терміну погашення на кінець I півріччя 2010 року складав $42,1 млрд (40,3% від загального обсягу валового зовнішнього боргу України). За I півріччя 2010 року зовнішній борг, який підлягає сплаті протягом наступних чотирьох кварталів, знову (після скорочення в 2009 році - ІФ) виріс (на $5,2 млрд)".

     Україна  матиме  більш ніж 42  млрд.  дол.  зовнішнього  боргу.  Його  зростання  зумовлене  її  неспроможністю  позбутися  сировинної  та  енергетичної  залежності  від  інших  держав  і  радикально  перебудувати  власну  економічну  систему,  насамперед  зовнішньоекономічну  діяльність. Перспективним  напрямком  інтегрування  України  в  економіку  світового  господарства  є  створення  вільних  економічних  зон,  українських  транснаціональних  корпорацій,  банків,  торгівля  об’єктами  інтелектуальної  власності – патентами,  ліцензіями,  “ноу-хау”  та  ін. 
 
 
 
 
 

       Висновки:

     На  сьогоднішній день розвиток ринкових відносин в Україні, необхідність її входження в світовий інтеграційний процес, лібералізація ЗЕД, надання підприємствам і організаціям, що виробляють конкурентоздатну продукцію, права виходу на світовий ринок вимагають нових підходів до управління і розвитку ЗЕД підприємства. Особливої популярності набула співпраця вітчизняних підприємств з іноземними на основі переробки давальницької сировини. Це сприяє залученню іноземного досвіду у виготовленні продукції за їхньою технологією, збереженню робочих місць, підвищенню кваліфікації персоналу.

     Стратегія диверсифікації - освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає не просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов’язані з основними видами діяльності фірми чи підприємства області. Це система заходів, що використовується для того, щоб підприємство не стало занадто залежним від одного стратегічного господарчого підрозділу чи однієї асортиментної групи. Вона передбачає розробку нових видів продукції одночасно з освоєнням нових ринків. При цьому товари можуть бути новими для всіх підприємств, працюючих на цільовому ринку, або тільки для даного підприємства. Така стратегія забезпечує прибуток, стабільність і стійкість фірми у віддаленому майбутньому. Вона є найбільш ризикованою та потребує значних витрат. Займатися диверсифікацією підприємства змушує ряд причин, серед яких одними з головних є прагнення зменшити або розподілити ризик, а також прагнення піти з ринків, що стагнують та отримати фінансові вигоди від роботи в нових областях. Останні два чинники - стагнуючий ринок і прагнення освоїти нові області діяльності - є головними причинами диверсифікації українських підприємств.

Основними стратегіями диверсифікації є: