Інтеграційни розвиток Азіатсько-тихоокеанського регіону на прикладі АСеан

Таб. 1. Прогнозована частка у світовому ВВП, %

було відсутнє ще у 1998 р., за результатами 2003 р. становило 21 млрд. дол. Країни-члени АСЕАН «закріпили»  за собою економічну спеціалізацію  з електроніки,  техніки,  програмного  забезпечення.  однак  існують  значні політичні проблеми, які здійснюють негативний вплив на процес економічного  співробітництва  країн  регіону.  це  –  неврегульований  конфлікт на Корейському півострові, який значно загострився у зв’язку з ядерною програмою КНДР, напруження у відносинах між Пекіном та Тайбеєм, недовіра між двома найбільшими країнами регіону – Китаєм та Японією, а також численні неврегульовані територіальні спори. серед останніх – давній конфлікт між КНР, В’єтнамом та їхніми південними сусідами через острови спратлі, питання про приналежність яких є частиною більш широкої регіональної проблеми освоєння нафтових родовищ континентального шельфу і морського дна районів акваторії тихого океану.

На тлі цих суперечностей, а також у зв’язку з швидкими темпами економічного зростання Китаю, Японія не приховує своїх побоювань  і розглядає  можливість  збільшити  військову  складову  національної  безпеки для нейтралізації потенційних загроз з боку Китаю та КНДР. Починаючи з 1990-х років Токіо поступово відходить від «абсолютного пацифізму», який прописаний у дев’ятій статті Конституції Японії щодо відмови від ведення війни і застосування сили як засобу вирішення міжнародних конфліктів. Фактично «антивоєнна» конституція Японії не заважає здійснювати суттєві зміни у військовій політиці країни. Вже нині частка новітньої військової  техніки  і  озброєнь  у силах  самооборони Японії  перевищила 50 %. За цим показником, Японія наближається до країн НАТО, а за параметрами військово-морських озброєнь – до рівня США.

В азійсько-тихоокеанському регіоні тісно переплетені стратегічні інтереси основних  суб’єктів міжнародно-політичної  системи – США, ЄС, Китаю, Японії та Російської Федерації. Взаємодія між провідними світовими та тихоокеанськими державами створила в регіоні ситуацію, яка характеризується високою динамікою політичних та економічних процесів. У цілому можна виділити деякі чинники, які характеризують сучасний розвиток АТР [5; c. 361].

По-перше, ринковий характер економічних реформ у Китаї, цілеспрямована зовнішньополітична стратегія на утвердження китайського регіонального лідерства та формування величезної зони тісної взаємодії КНР з країнами по її периметру, можуть суттєво змінити, якщо не трансформувати повністю, систему міжнародних регіональних відносин. експерти вважають: поруч з об’єднаною Європою, Китай у найближчому майбутньому зможе  створити  центр  противаги сполученим Штатам,  і,  таким  чином, XXI століття справді стане тріумфом китайської нації. Нині Пекін робить усе можливе, аби збільшити свою економічну й політичну присутність у світі. у 2004 р. КНР  вийшла на друге місце у  світі  за обсягами  експорту  і на шосте –  за обсягами ВВП, випередивши  Італію й поступившись лише США, Японії, Великобританії, Німеччині та Франції. у результаті такого економічного зростання  і значного збільшення обсягу зовнішньої торгівлі китайська валюта може набути  статусу резервної для країн АТр. Спираючись на зростаючі економічні можливості, Пекін повертається  до  більш  напористої  зовнішньої  політики. 

По-друге,  новою  особливістю  є  те, що  в  умовах  зростання  напруження на світовому ринку енергоносіїв Китай та інші країни регіону, які розвиваються швидкими темпами, здійснюють суттєвий вплив на конфігурацію позицій основних учасників  взаємодії  в  світовій  енергетичній сфері. до недавнього  часу  основними  споживачами нафти були США, Європа  і Японія. у 2004 р. Китай  (8,2 %) випередив Японію  (6,9 %) за обсягами споживання світової нафти і вийшов на друге місце в світі після США (24,9 %). За розрахунками міністерства енергетики США, споживання нафти у Китаї до 2025 року зросте до 12,8 млн. бар. на добу. у цілому сукупна частка всіх азійських споживачів нафти є набагато більшою від західноєвропейських. це означає, що країни-експортери нафти вже не  залежать від своїх традиційних  імпортерів – країн Заходу  і можуть переорієнтовувати поставки «чорного золота» на інші країни. так, саудівська Аравія – четвертий  за обсягами  (після Канади, Мексики  та Венесуели) постачальник нафти до США, стала основним постачальником нафти до Китаю, а Китай швидко перетворюється на найбільшого покупця  її нафти. одночасно КНР стала другим  за обсягами покупцем іранської нафти. Пекін докладає зусиль, щоб мати доступ до африканських, близькосхідних, південноамериканських і центральноазійських нафтових покладів. тісно  пов’язаною  з  питанням  доступу  до  енергоносіїв  є  проблема контролю морських коридорів до Азії. Саме транспортні шляхи є одним з найвразливіших аспектів китайської безпеки, тому Пекін здійснює політику  збільшення  своєї  військово-морської  могутності,  зокрема  створює військово-морські бази у Бірмі, Пакистані й Бангладеш.

По-третє, поки що не знайдено вирішення ядерної проблеми Північної Кореї,  яка  становить  серйозну  небезпеку  для  регіональної  стабільності. Прийняті на шестисторонній  зустрічі  в Пекіні  у  вересні  2005 р.  спільні принципи щодо створення на Корейському півострові без’ядерної зони остаточно не вирішили проблему. Навесні 2006 р. Пхеньян заявив, що володіє балістичною ракетою, яка здатна завдати удару по території сполучених Штатів. Як  вважають  спеціалісти,  КНДР,  можливо,  вдалося  вдосконалити варіант балістичної двоступеневої ракети, яку на Заході називають «тепходон-2». Наразі невідомо,  чи  є  у Пхеньяна  ядерна  боєголовка  для цієї ракети. однак очевидно, що Північна Корея прагне «підняти ціну» за своє повернення до договору про нерозповсюдження ядерної зброї на наступних переговорах. Під цим кутом зору слід розглядати й запуск північнокорейських ракет, який стався 4 липня, тобто в день Незалежності США і всього через кілька годин після старту американського космічного шаттлу «дискавері» з мису Канаверал. Реально ці запуски не несуть серйозної загрози безпеці США, однак Японія і Південна Корея мають всі підстави для занепокоєння. тож, Північнокорейський демарш стимулюватиме нарощування оборонних зусиль країн регіону.

По-четверте, відбувається нарощування оборонних зусиль регіональних держав і зростання їх військових витрат. Країни АТР залежно від реального характеру й масштабів загроз, з якими вони стикаються, змушені піклуватися  про форми  і  засоби  протидії  ним. Потенційними  центрами «субрегіональної мілітаризації» є КНР і Японія, про військові заходи яких вже побіжно згадувалося, а також обидві Кореї, Тайвань. Воєнні витрати деяких країн у 2004 р., за даними SIPRI, становили: Японія – 42,4 млрд. дол., Китай – 35,4 млрд. дол., Індонезія – 32,1 млрд. дол., Південна Корея – 15,5 млрд. дол., Північна Корея – 27,9 млрд. дол., Тайвань – 7,2 млрд. дол.

По-п’яте,  стабільне  економічне  зростання більшості країн АТР  стимулює  пошук  форм  регіональної  інтеграції.  Інтеграційні  процеси  у  цьому  регіоні  відбуваються  вже  не  одне  десятиріччя  і  набули  інституціонального  оформлення  в  рамках  асоціації  країн  Південно-східної  Азії (АСЕАН),  економічного  проекту  АСЕАН+3  (Китай,  Японія,  Південна Корея), організації азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), асеановського регіонального форуму (АРФ).

Масштаби взаємної торгівлі східноазійських країн в останнє десятиріччя значно зросли, а інвестиційна активність цих країн більшою мірою зосереджена в самому східно-азійському регіоні. Питома вага внутрішньо регіональної  торгівлі  у  сукупному  обороті  зовнішньої  торгівлі  країн східної Азії  склала  за  2004  рік  50,3 %. окрім КНР, Південної Кореї  та Японії частка торгівлі всередині регіону є переважаючою для більшості країн східної азії. На думку фахівців, найбільш вірогідним розвитком інтеграційних тенденцій є «м’яка» інтеграція навколо крупної країни, скоріше за все КНР, яка завойовує прихильність «малих друзів» серед країн –  членів АСЕАН. Пекін формує каркас інтеграційного об’єднання через надання цим країнам грантів і торгових преференції, постачання військової техніки за низькими цінами [11; c. 371].

2.2. Інвестиційна зона АСЕАН.  Взаємне економічне співробітництво.

Угода про формування Інвестиційної зони АСЕАН (АСЕАН Investment Area - AIA) підписано 7 жовтня 1998 року. Воно носить зв'язуючий характер, тобто виходить з необхідності виконання прийнятих партнерами зобов'язань. Згідно ст.3 метою угоди є формування конкурентоспроможної інвестиційної зони з більш ліберальним і прозорим режимом для зростання внутрішньо-і позарегіональних інвестицій; підвищення конкурентоспроможності економік країн-учасниць; прогресивне зниження і ліліквідація інвестиційних бар'єрів і правил, що заважають капіталопотоки та реалізації інвестиційних проектів в рамках АСЕАН .Угода включає 5 основних напрямків:

• поширення національного режиму на інвесторів з країн-членів АСЕАН до 2010 р. і на інвесторів з третіх держав до 2020 р. з збереженням винятків;

• відкриття всіх галузей економіки для інвесторів з країн-членів до 2010р. і з держав, що не входять в угрупування, - до 2020 р. при збереженні винятків. Правда, в 1999 році під впливом негативних наслідків азіатської фінансової кризи срокі лібералізації доступу інвесторів з країн-членів скорочені з 2010 р. до 2003 р. для основної «шістки», с2015 р. до 2003 р. для М'янми, з 2013 р. до2010 р. для В'єтнаму і з 2015 р.до 2010 р. для Лаосу;

• стимулювання обсягу капіталопотоки, кваліфікованої робочої сили та фахівців, технологій у рамках АСЕАН;

• координація програм інвестиційного співробітництва з метою збільшення капіталовкладень, як у взаємних рамках, такі зтретіхдержав; 

• надання більшої свободи підприємницькому сектору в налагодженні зусиль щодо реалізації інвестиційних проектів і діяльності, пов'язаної з капіталовкладеннями. 

Норми угоди відносяться тільки до прямих інвестицій, і до діяльності, пов'язаної з ними. Обмежені галузеві вкладення прямих інвестицій: норми поширюються на обробну промисловість, сільське господарство, горнодобичу, лісове господарство, рибну галузь. Передбачено надання основних інвестиційних режимів, визнаних у міжнародних рамках - національного режиму, режиму найбільшого сприяння, принципу прозорості.  Основні зобов'язання країн-партнерів включають реалізацію на справедливій та преференційною основі заходів, зафіксованих в угоді. Їх мета-забезпечення прозорості та порівнянності розробки та інтерпретації 
законів та адміністративних правил для формування стабільного і передбачуваного інвестиційного режиму в рамках АСЕАН.  Необхідно вжити заходів щодо підвищення привабливості економік країн-учасниць, з інформування потенційних інвесторів регіональними та місцевими властями про умови функціонування Вільної інвестиційної зони АСЕАН.  Передбачено негайне відкриття всіх галузей економік для інвесторів з країн-партнерів та розповсюдження національного режиму щодо інвесторів з АСЕАН у всіх галузях промисловості, а також вотношеніі заходів, що негативно впливають на капіталовкладення - їх допуск, створення та придбання. Дозволяються тимчасові винятки з національного режиму строком на шість місяців (що можливо до 2010 р.). Крім тимчасових винятків є й загальні винятки, які прийняті з метою сприяння національної безпеки, суспільної моралі, захисту життя і здоров'я, безпеки та захисту приватної власності фізичних осіб. Режим найбільшого сприяння надається без будь-яких обмежень всім країнам-учасницям АСЕАН. Відповідно до ст.7 і 9 Угоди кожна країна-учасниця повинна негайно надати безумовний режим найбільшого сприяння інвесторам і капіталовкладенням країн-партнерів. Якщо країна-учасниця Угоди надає або в майбутньому надасть преференційний режим однієї з країн-членів, то він повинен бути негайно поширений на інші держави АСЕАН. Сторони можуть приймати надзвичайні заходи захисту у випадку погіршення економічної ситуації при порушенні збалансованості національного платіжного балансу або зовнішніх фінансових труднощах або загрози їх виникнення. В Угоді визначено порядок вирішення інвестиційних спорів у межах відповідного механізму. У цілому, Інвестиційна зона формується на основі трьох програм: 

1.программи співробітництва на основі стимулювання інвестиційних вкладень, розвитку трудових ресурсів, підвищення рівня кваліфікації кадрів;

2.программи стимулювання капіталовкладень на основі розширення інвестиційних можливостей підприємців.Передбачено створити спільні міжурядові інвестиційні місії країн АСЕАН по стимулюванню капіталів, інформаційні бази даних, періодично публікувати необхідну інформацію;

3.программи скорочення інвестиційних обмежень у регіоні, лібералізації інвестиційних правил і політики допуску та функціонування зарубіжних компаній, розповсюдження національного режиму.

 Плани інвестиційної лібералізації реалізуються в національних рамках. До кінця 90-х рр.. країни АСЕАН відрізнялися жорстким регулюванням допуску ПЗІ, але з метою зростання зарубіжних вкладень (для більш швидкого і менш болісного виходу з фінансової кризи) проводять інвестиційну лібералізацію.С 1960-х рр.. в рамках АСЕАН активно розвивається промислове співробітництво. З цієї точки зору Асоціація служить класичним прикладом взаємних економічних зв'язків в угрупуваннях, створених країнами, що розвиваються у 1960-1970-і рр.. В умовах низького уровняекономіческого розвитку партнери пішли по шляху інтенсифікації промислового співробітництва - створення спільних об'єктів дляудовлетворенія потреб у необхідних товарах та об'єднання, що були фінансових та природних ресурсів, виробничого потенціалу, кваліфікованої робочої сили.Велику роль у співпраці зіграли зарубіжні ТНК як постачальники інвестицій, технологій та управлінських навиков.Разработанние програми промислового співробітництва виявилися занадто амбіційними, що не враховує фінансові та виробничі 
можливості, а також потреби партнерів у відповідній продукції. У результаті були реалізовані лише два проекти, а інші - відкладено (зокрема, завод з виробництва каустичної соди в Таїланді) або так і залишилися на папері (завод з випуску суперфосфату на Філіппінах). У рамках програми промислового кооперування передбачалося створити т.н.асеановскій автомобіль на основі спільного виробництва деталей і вузлів (для цього було підписано угоду про кооперацію в автомобілебудуванні), але й цьому проекту не судилося реалізуватися внаслідок високої конкурентоспроможності автомобілів розвинених країн і наміри уряду Малайзії створити модель автомобіля, що складається лише з національних деталей і узлов.В програми спільних промислових компаній брали участь 15 спільних підприємств, спеціально створених під її цілі і здійснювали виробництво паперу, деталей для авто і мотозасобів, м'ясопродукції, польового шпату і др.90-і рр.. стали новою віхою у розвитку промислового співробітництва, коли в 1995 р. розроблено (у 1997 р. вступила в силу) нова програма Схемапромишленного співпраці АСЕАН - ASEAN Industrial Cooperation Scheme-AICO. Її мета - спільне виробництво товарів з урахуванням можливостей і потреб зацікавлених сторон.Соглашеніе AICO підписують як мінімум, дві фірми з двох разнихстран Асоціації. Якщо фірма інкорпорована і діє на території двох і більше держав Асоціації, то імпорт виробленої продукції обкладається преференційною митом у розмірі 0-5%; містить не менее30% місцевого компонента; надаються пільги у відношенні не тарифних бар'єрів. Єдина вимога - фірма повинна займатися промисловим виробництвом. Об'єктом програми є товари, що входять до СЕПТ за винятком загальних вилучень. Попередній дозвіл на реалізацію проекту (ліцензія) вимагається лише відносно товарів, що входять до розділів 
1-8 Гармонізованої системи опису та кодування товарів. Пільги надаються незалежно від стадії виробництва продукції. Відмінність - в обсязі доступу на ринок країни-імпортера.Якщо кінцевої продукції надається необмежений допуск, то у відношенні компонентів і сировини діє обмежений допуск, а також потрібно задоволення ряду вимог (імпортована продукція повинна бути використана у виробництві кінцевого товару, що є об'єктом угоди AICO). Посостоянію на березень 2001 р. в рамках програми були схвалені і отримали преференції 74 проекти, переважна частина яких реалізується вавтомобілестроеніі - 63, а також в харчовій галузі (5), електроніці (3), впроізводстве сільськогосподарського устаткування, скла, електротехніку (по 1 проекту). У країновому розрізі найбільш активну участь беруть фірми з чотирьох країн АСЕАН - Малайзії, Таїланду, Філіппін і Індонезії. В якості прикладів можна назвати: (1) СП за участю фірм з чотирьох країн (філій або дочірніх компаній корпорації Matsushita): Філіппін, Малайзії, Індонезії, Таїланду в електроніці, (2) СП в автомобілебудуванні за участю фірм двох країн Таїланду і Філіппін ( філій японскойкорпораціі Toyota Motor). Взаємні зв'язку країн-членів АСЕАН активно розвиваються в інших сферах (як економічних, так і неекономічних). Це - енергетика, сільське господарство, фінанси, транспорт і зв'язок, освіта і наукові ісследованія. Співробітництво в енергетиці розвивається з початку 1980-х рр.. в рамках спеціальної програми (1981 р.). Її цілі - будівництво атомних електростанцій, гідроелектростанцій, використання геотермальних джерел для виробництва електроенергії, а також вугілля. У 1990-і гг. завдяки значному підвищенню рівнів економічного розвитку країн-членів з'явилася можливість підняти співпрацю у сфері енергетики на новий щабель.Намічено створити єдину регіональну енергосистему транс, що складається з газопроводів і електромереж. З узгоджених 14 проектів (у тому числі 7 нових газопроводів протяжністю 4200 км із загальним обсягом інвестицій в 7 млрд. дол.) Три реалізовані - побудовані газопроводи междуТаіландом та Лаосом, між Таїландом і Малайзією, між Малайзією та Сінгапуром. Також у планах проведення реконструкції, приватизації та лібералізації енергосектору, зокрема поставок електроенергії. Програма створення електричних мереж реалізується за підтримки Європейського Союзу та Японії, які здійснюють основний обсяг капіталовкладень. Як і багато інтеграційні угруповання АСЕАН має механізм розв'язання спорів. Єдина процедура вирішення спорів забезпечує найбільш високий стандарт захисту прав та інтересів підприємців країн-членів на відміну від національних правил. Правда, за даними на 2000 г.преімущества механізму вирішення спорів жодного разу не використовувалися країнами-учасницями, тому досить важко судити про його практичної ефективності.