Інтеграційни розвиток Азіатсько-тихоокеанського регіону на прикладі АСеан

Характерною тенденцією кінця 80-х — початку 90-х років було розширення взаємної торгівлі на нижніх поверхах господарської структури Азійського регіону. Так, за 1986—1989 pp. частка США в експорті НІК Східної Азії скоротилася з 32 до 28 %, а частка внутрішньорегіональної торгівлі піднеслася до 38 %.

Загалом частка внутрішньоазіатської торгівлі в загальному товарообігу країн АТР стала дорівнювати 65 %, і це свідчить про тісну взаємозалежність економік країн Азіатського регіону. Для порівняння: в ЄС цей показник не перевищує 61 %, а в Західній Європі в цілому дорівнює 70 %.

В регіоні сформувалося декілька зон з інтенсивним товарообміном. Так, Австралія і Нова Зеландія уклали угоду про вільну торгівлю, що спричинило зростання взаємного товарообміну більш ніж наполовину за 10 років.

Розвитку внутрішньорегіональної торгівлі в регіоні сприяє взаємодоповнюваність економік таких азійських країн, як Малайзія та Сінгапур, Китай та Гонконг, Сінгапур і Таїланд [1; c. 33-35].

              1.2. Асоціація країн Південно-Cхідної Азії: цілі, задачі, напрями інтеграційних процесів.

Порівняно давно в Азії існує торговельно-економічне об'єднання – Асоціація країн Південно-східної Азії (ASEAN), яка була створена в 1967 році з метою налагодження взаємних економічних, соціальних і культурних зв'язків, подолання економічного відставання, координації програм економічного розвитку країн-членів Асоціації. До складу ASEAN входять: Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни,  В'єтнам, М’янма, Камбоджа і Лаос. 

Темпи щорічного зростання реального ВВП країн  ASEAN є високими і становлять у середньому понад 5% (протягом 2000-2008 рр.).

Позитивну динаміку демонструють й показники зростання зовнішньоторговельних операцій. Зовнішньоторговельний оборот об’єднання за 2000-2008 рр. зріс в 2 рази і становив понад 1,6 трлн. дол., у тому числі товарний експорт склав 866 млрд. дол. Високу чутливість ринку, що розвивається, країн ASEAN от змін кон’юнктури на світовому ринку підтверджують суттєві коливання показників щорічного зростання експортно-імпортних операцій, як це наведено в Додатку.1. Пов’язано це також з тим, що питома вага сировинних ресурсів в загальному експорті окремих країн об’єднання залишається досить високою, наприклад, у Брунею ця група товарів складає 96,4%,  (у тому числі нафта – 64,3%, природний газ – 30,6%),  Індонезії 35,0% (у тому числі нафта і нафтопродукти – 14,3%, природний газ 10,0%, вугілля 5,6%). 

Найбільша питома вага продукції переробної промисловості спостерігається в Малайзії, Сінгапурі, Філіппінах і Таїланду. Так, наприклад, в структурі експорту Малайзії комп’ютерне обладнання становить 10,1% (що формує 5,36% світового експорту цієї продукції), Сінгапуру – 5,7% (5,0% в структурі світового експорту). Сінгапур, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія належать до головних  світових експортерів офісного обладнання та аксесуарів, питома вага експорту цих країн у світовому експорті становить 16,8%. Сінгапур є провідним експортером світу напівпровідникової продукції та транзисторів, питома вага країни у світовому експорті становить 15,4%.

Розширюється участь ASEAN й у світовій торгівля послугами, питома вага яких у зовнішньоторговельному обороті складає 27,6%. Експорт послуг країн об’єднання складає 153,2 млрд. дол., а імпорт 176,3 млрд. дол. (за результатами 2007 року), що, відповідно, в 2,3 та в 2 рази більші показників 2000 року [2; c. 282].

У  1992 р.  учасники ASEAN поставили перед собою завдання створити зону регіональної вільної торгівлі шляхом поетапного зниження тарифів усередині неї. На даному етапі члени асоціації ще не прийшли до створення зони вільної торгівлі, але вони вже налагодила співпрацю в області зниження тарифів, що позитивно вплинуло на поглиблення внутрішньорегіональних зв’язків. Рівень внутрішньорегіонального експорту складає сьогодні в ASEAN 25%, а його зростання протягом  2000-2007 рр. склало 11%, в тому числі 13%  у 2007 році.  Серед країн, що складають інтеграційне об’єднання найвищий рівень внутрішньорегіонального експорту припадає на Сінгапур - 31,8% (95 млрд. дол.), що пояснюється більш високим рівнем розвитку ринкових відносин у країні порівняно з іншими країнами об’єднання. 

Приблизно така ж тенденція спостерігається й у взаємному імпорту країн ASEAN, питома вага якого у загальному обсязі склала 24,5%. Динамічні зміни у розвитку внутрішньорегіонального експорту країн  ASEAN наведено у дод.2.

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств країн ASEAN, що ґрунтується на поглибленні участі країн у міжнародній спеціалізації і кооперації, сприяв розширенню експорту наукоємної продукції, посиленню конкурентоспроможності цих країн в сучасній системі міжнародного поділу праці. Сприяє цьому й активне залучення країнами прямих іноземних інвестицій, яке на початок 2008 року становило 490 млрд. дол (3,2%  від загального обсягу інвестування в світі). Активну участь в розвитку регіональної мережі виробництва в країнах ASEAN приймають Японія,  Китай  і Корея. На жаль розподіл іноземного інвестування серед країн ASEAN є вкрай нерівномірним, оскільки понад половину всіх інвестицій отримав лише Сінгапур, для цієї країни притаманні й найвищі щорічні обсяги прямого іноземного інвестування, про що свідчать дані у дод. 3.

Слід зазначити, що в  азіатських країнах домінують посилюючі настрої на користь азіатської  солідарності,  пошуку загальноазіатських цінностей.  У зв'язку з цим в регіоні були  розроблені  три  головні  напрями  регіональної  інтеграції на базі і в рамках ASEAN:

      згідно з першим напрямом (ринковим), перевага віддається  зоні вільної торгівлі через поетапне зниження тарифів у взаємній торгівлі  з тим, щоб у результаті, відповідно до теорії порівняльних переваг, і для найбільш  ефективного  використання  ресурсів  забезпечити  повну свободу розміщення виробництва в країнах Асоціації.

      головною  особливістю  другого напряму є поєднання  вибіркової  торгівельної  лібералізації  з використанням  деяких  форм  державного регулювання. Цей шлях відстоювався прихильниками «цілеспрямовано  регульованої індустріалізації». Така  стратегія  спирається  на  загальнорегіональну  промислову  співпрацю,  узгодження  планів  розвитку  країн ASEAN  на міжнародному рівні,  реалізацію   спільних  проектів  і підкріплюється адміністративними і політичними заходами. 

      прихильники третього напряму пропонують реалізацію окремих проектів регіонального масштабу і виступають проти комплексних схем господарювання.  Провідна роль в розвитку  регіональної  інтеграції відводиться приватному сектору, тому обґрунтовувалося  створення  умов  для  сприятливого  зростання крупних  багатонаціональних  компаній [13; c. 478].

З точки зору  перспектив  розширення  ASEAN важливе  значення  має  підписана  в  листопаді 2004  р.  угода  про  створення   протягом  десяти  років  зони вільної торгівлі АСЕАН – Китай, яка охоплюватиме понад 1,8 млрд. населення з ВВП в 2 трлн. дол. і торгівельним обігом 1,2 трлн. дол. 

Поступово  розвиваються інтеграційні зв'язки ASEAN з Південною  Кореєю  і  Японією.  У  грудні 2005  р. відбувся  перший  східноазіатський  саміт  у  форматі  ASEAN +  з  можливим приєднанням  до  нього  в  майбутньому  Індії,  Австралії,  Нової  Зеландії  і  Росії. 

Вже  підписана  угода з Індією    про  створення  до 2012   р.   зони  вільної торгівлі.  Почата  робота  над  проектом  створення  Східноазіатської  зони  вільної торгівлі (ASEAN  з  Китаєм,  Японією  і  Південною  Кореєю).  Учасники  нового  угруповання повинні забезпечити її відкритість, насамперед, по відношенню до США. 

На поглиблення розвитку регіональних інтеграційних процесів суттєво вплинули чотири основні фактори.

По-перше, це пов’язано з поглибленням участі країн у системі міжнародного поділу праці, що проявляється у розширенні обсягів торгівлі, інвестування, формування східно-азійської системи виробничих зв’язків і поставок. Розвиток ринкових відносин потребував відповідної лібералізації торгівлі, інвестування, гармонізації норм, стандартів та правил, що регламентують торгівельно-економічні відносини. 

В країнах регіону все більше поширювалось уявлення про те, що поширення  ініціатив щодо створення різноманітних зон вільної торгівлі  може підтримувати подальший розвиток торгівлі, прямого іноземного  інвестування через подальше усунення транскордонних перешкод та розвиток гармонізації. Таким чином, прийняття різноманітних угод  щодо поглиблення регіональної співпраці може бути розцінено як важлива складова економічної політики, спрямованої на розвиток і поглиблення виробничих мереж і сформованих ланцюгів поставок глобальними ТНК та азійськими компаніями. 

По-друге, поштовхом для поглиблення інтеграційних процесів в рамках азіатсько-тихоокеанської моделі міжнародної регіональної економічної інтеграції також послужив подальший розвиток європейської та північноамериканської моделей інтеграції (включаючи розширення ЄС на Центральну і Східну Європу, розвиток монетарного союзу у Єврозоні,  успішний розвиток NAFTA, а також розвиток ініціатив щодо створення Американської зони вільної торгівлі (FTAA). Відповідно, поглиблення інтеграції в рамках азіатсько-тихоокеанської моделі є необхідною умовою забезпечення конкурентоспроможності регіону в світовому господарстві.

По-третє, безумовно, об’єднанню регіональних зусиль сприяла й азійська фінансова криза 1997-1998 років, оскільки саме через спільні дії у торгівельній та інвестиційній сферах можна досягнути сталого розвитку і ефективно протидіяти глобальним викликам.

Нарешті, не слід виключати також й той фактор, який вплинув на поглиблення всіх регіональних ініціатив не тільки в азіатсько-тихоокеанському регіоні, а в цілому в світі. Це стосується уповільнення багатосторонніх переговорів у рамках СОТ, який посилив прагнення урядів країн щодо врегулювання торговельно-економічних відносин саме через альтернативу поширення регіональних зон вільної торгівлі та інших більш глибоких форм інтеграції [4; c. 330].

Економічний розвиток регіону залежатиме також від впливу Міжурядового форуму  Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво (АРЕС). Діяльність форуму  спрямована  на розвиток механізму  гармонізації регіональних  правил, норм і стандартів.

Стратегічна  мета  об'єднання – формування до 2020 р. системи вільної та відкритої торгівлі й інвестицій в регіоні.  Учасниками даного об'єднання є 21 країна, що належать до різних регіонів світу:  5  країн  Америки (Канада,  США,  Мексика,  Перу,  Чилі), 13  країн  і територій Азії (Бруней, В'єтнам, Індонезія, КНР, Малайзія, Папуа-Нова Гвінея, Республіка  Корея,  Сінгапур,  Гонконг,  Тайвань,  Таїланд,  Філіппіни,  Японія),  а також Росія, Австралія і Нова  Зеландія, відповідно, можна зазначити, що ця організація має міжрегіональний характер. Такий різний склад учасників  породжує  сильну суперечність інтересів, що позначається на ефективності діяльності організації. Тому створення зони вільної торгівлі в рамках даного об'єднання  багато в чому залежатиме від позицій і пріоритетів США, Японії і Китаю, залучених також до інших інтеграційних процесів, у тому числі і альтернативних.

Таким чином, майбутній розвиток азіатсько-тихоокеанської моделі інтеграції залежатиме від розвитку наступних основних центрі, які безпосередньо впливатиме на розвиток внутрішньо регіональної співпраці: Японія – Китай – нові індустріальні країни – ASEAN [6; c. 23].

              Розділ 2. Сучасний стан та тенденції інтеграційних процесів в АТР (на прикладі країн АСЕАН)

              2.1. Характеристика сучасного економічного розвитку регіону.

Сьогодні азійсько-тихоокеанський регіон за динамікою розвитку висувається на перше місце серед інших регіонів світу. Фактично, відбувається великий зсув економічного багатства та політичної могутності в Азії і країни тихоокеанського басейну, на які вже нині припадає близько половини світового промислового виробництва та світової торгівлі. Зміщення глобального економічного центру в Азію зумовлене передусім зростанням КНР, наявністю в регіоні  індустріального  гіганта – Японії, а також «нових  індустріальних країн» Азії – республіки Корея, Сінгапуру, Таїланду та низки інших країн, які мають високі темпи щорічного зростання ВВП і проводять ринково орієнтовану політику. цілком ймовірно, що політична карта ХХІ сторіччя визначатиметься двома питаннями – наскільки суттєво відіб’ється на міжнародній системі сучасні динамічні перетворення в азіатсько-тихоокеанському регіоні й чи відбудеться становлення Китаю як країни «даго» – великої держави.

Серед  вітчизняних  і  зарубіжних  фахівців  немає  одностайної  точки зору щодо  географічних меж азіатсько-тихоокеанського  регіону  (АТР). часто  рамки  регіону  трактують  у  розширеному форматі,  включаючи  до нього країни Південної Азії, латинської Америки, які омиваються водами тихого океану, Австралію. З огляду на величину й строкатість регіону уявляється доцільним, у межах цього розділу,  зосередитися на «серцевині» АТР, а саме – східній Азії. останню  зазвичай умовно поділяють на два субрегіони: Південно-східну Азію, де центральне місце посідає КНР та країни-члени АСЕАН,  і Північно-східну Азію,  в  якій  склалися потужні блоки політичних відносин навколо Японії та Південної Кореї. В регіоні проживає  близько  2 млрд.  чол.,  сукупний ВВП  становить  7,5 млрд.  дол., частка у світовому експорті складає 29 %, імпорті – 25 %. За оцінками експертів, сукупний ВНП країн АТР у 2020 р. сягне понад 20 трлн дол. США у той час як, наприклад, країн ЄС – 11,5 трлн дол. Якою буде конфігурація деяких економік найбільших країн світу зображено у таблиці 1.

Уже сьогодні ринки Європи й Америки заповнені азійськими товарами, що кидає  серйозний виклик  індустріям  західних країн,  адже низька вартість робочої сили в Азії у співвідношенні до її кваліфікаційного рівня спричинює те, що країни Заходу стрімко втрачають свої конкурентні переваги. йдеться вже не про засилля т.зв. «ширпотребу». Від’ємне сальдо в американсько-китайській торгівлі високотехнологічними товарами, яке