Інформаційна політика міжнародних організацій

      Після реалізації основної частини програми PRINCE головна увага комунікативної політики стала приділятися питанням розширення ЄС, дискусії про майбутнє Європи, проблемам юстиції та внутрішніх справ, місцю та ролі Європи у світі. Ці кампанії були відносно мало поширеними і головним чином спиралися на Інтернет-матеріали. На запит Європейського парламенту, бюджет цих нових «пріоритетних» кампаній був збільшений (наприклад, на 2003 рік – з 21 до 39 млн. евро).

      Розподіл загального бюджету комунікаційної програми PRINCE, що становив 185 млн. евро для кожної окремої кампанії, яка здійснювалася в її рамках з 2001 по 2006 pp. був наступним: економічний і валютний союз (58,1), дебати про майбутнє ЄС (31,7), роль ЄС у світі (11,5) та простір свободи, безпеки та правосуддя (14,9), розширення ЄС (68,8) [23, c. 257].

      Ключова роль в рамках Програми PRINCE відводилась засобам масової інформації як основному джерелу інформації про ЄС, зокрема, 64% опитаних громадян ЄС говорили про перевагу телебачення, 38% - щоденних газет, 25% - радіо.

      Аналіз  джерел, з яких люди отримали інформацію про єдину валюту, підтверджує важливість цих трьох засобів масової інформації, у той час він також показує певну кореляцію відповідей залежно від віку. Не зважаючи на менший інтерес до політичних питань з боку молодих людей і нижчий рівень обізнаності щодо інститутів ЄС, тим не менш молоді люди демонстрували більш позитивне ставлення до підтримки членства в ЄС. Телебачення було основним джерелом інформації для громадськості загалом, для молодих людей цей показник мало відрізнявся (60%). Більші відмінності були виявлено у використанні щоденних газет, як джерела інформації про ЄС (33% для молоді, 41% для старших людей), радіо (21% і 28%), у той час готовність до використання Інтернету як джерела вище у молоді, ніж у решти населення (23% у молоді, середній показник - 11%).

      Організація Північноатлантичного договору вважає, що роз’яснення питань національної безпеки та оборонної політики, включаючи членство в НАТО, переваги та недоліки, пов’язані з цим, є справою кожної окремої держави, оскільки надзвичайно важко сформувати єдиний для всіх підхід, враховуючи різноманітність членів Альянсу.

      Проголошення  політики відкритих дверей для країн, що бажають втупити в Альянс і, зокрема, процес приєднання держав до НАТО, додали новий вимір до завдань в галузі інформаційної політики. В країнах нових членах національні уряди мають вирішувати питання інформування громадськості щодо наслідків членства їхніх країн в НАТО та забезпечення підтримки з боку населення подальшої діяльності держав у межах Альянсу. Головною метою політики Альянсу в галузі інформації та преси є розширення громадського розуміння питань безпеки та залучення громадян до ґрунтовного і конструктивного обговорення поточних аспектів безпеки та формування політики на майбутнє.

      Інформаційні підрозділи ООН націлені на висвітлення таких важливих питань життя людства, як: підтримка міжнародного миру і безпеки, сприяння економічному, соціальному і гуманітарному розвитку, положення в галузі прав людини.

      Найважливішою ланкою всієї інформаційної системи ООН є Департамент публічної інформації (ДПІ), що має розгалужену систему збору, опрацювання і поширення інформації.

      Статут  ЮНЕСКО передбачає, що ця організація  повинна сприяти “забезпеченню доступу до інформації за допомогою міжнародного співробітництва з метою досягнення миру в усьому світі і загального добробуту людства”. ЮНЕСКО виконує цю місію, захищаючи свободу слова і, отже, свободу друку, заохочуючи розвиток плюралізму та незалежності ЗМІ, забезпечуючи вільний рух інформаційних потоків.

      Інформаційна політика міжнародних організацій спрямована на політичну, економічну і культурну інтеграцію спільнот на основі використання нових перспективних технологій, створення ефективної системи забезпечення прав людини і соціальних інститутів на вільний доступ та обмін інформацією як умову демократичного розвитку.

      Отже, стратегія Європи - побудова розвиненого суспільства як нового етапу існування інтелектуальної цивілізації. Необхідність переходу до інформаційного суспільства, зазначається в останніх документах європейських міжурядових організацій, обумовлюється становленням і домінуванням нових технологічних укладів, переходом інформаційних ресурсів у реальні ресурси соціально-економічного прогресу, задоволенням потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах, зростанням ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури у системі суспільного виробництва, вдосконаленням освітньої, науково-технічної і культурної сфер та рівноправного використання глобального інформаційного простору.  

     2.3. Модель ефективної інформаційної політики в межах ЄС

      Процеси становлення та розвитку економіки, заснованої на знаннях, що стала пріоритетом для світової спільноти, потребують потужної інформаційної підтримки, тобто інформаційного забезпечення, яке будемо проводити на основі моделювання. Метою розділу є розробка моделі організації загальнонаціонального інформаційного забезпечення економіки, зокрема економіки, заснованої на знаннях.

      Інформацію  в економіці доцільно вважати  специфічним стратегічним ресурсом, результат використання котрого  залежить не від її спожитого обсягу, а від поєднання інформації з людським капіталом для отримання знань і забезпечення їхньої можливої матеріалізації надалі.

      Для будь-якої структури суспільних відносин, у тому числі й економічних, доцільно розглядати два види інформаційного забезпечення:

      –  зовнішнє – організація та здійснення інформаційного забезпечення на мезо- та макрорівні, тобто забезпечення зовнішніми інформаційними потоками суб’єктів (інформаційних систем суб’єктів);

      –  внутрішнє – організація та здійснення інформаційного забезпечення на мікрорівні, тобто забезпечення обробки та використання зовнішніх інформаційних потоків у межах суб’єкта, формування та організація використання його внутрішніх інформаційних потоків.

      Інформаційне  забезпечення повинно охоплювати всі процеси, що здійснюють економічні суб’єкти, та, враховуючи особливість трансформацій в економіці, приділяти пильну увагу освіті та науці, формуванню людського капіталу, створенню умов для розвитку інноваційної діяльності, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, забезпеченню трансферу знань.

      Пропозиції  стосовно створення загальнонаціональних електронних інформаційних ресурсів, національних центрів певного виду інформації (маркетингової, статистичної), коли на основі даних із мікро- та мезорівня інформація формується на макрорівні, а потім надається споживачу, мають позитивні сторони – інформаційне забезпечення концентрується в одній структурі, уніфіковано доступ до неї.

      Інформаційні  центри, що створюються різними суб’єктами або групами суб’єктів, надають довідково-ознайомчу інформацію, котра лише опосередковано сприяє генерації продуктивних знань. Зокрема, інформаційні центри підприємств функціонують переважно з метою інформування про власну діяльність, а частина з них займається не інформаційним, а програмним забезпеченням, упровадженням інформаційних технологій і комунікацій.

      Сучасному інформаційному забезпеченню бракує повноти  інформації, зокрема, при проведенні прикладних досліджень – про фундаментальні, а також про результати останніх досліджень, тобто оперативної інформації про більшість наукових досліджень.

      Відсутня  не тільки комплексна систематизована  інформація про стан внутрішніх і  зовнішніх ринків промислової продукції, а й подібна інформація стосовно інших напрямів діяльності. Недоступна або відсутня систематизована інформація про нові потенційно комерційні технології, стан і прогноз оцінки кон’юнктури ринків, збуту інноваційної продукції. Але і цим перелік інформації, за відсутності або недостатності котрої знижуються темпи економічного розвитку, не обмежується.

      Громадські  організації (ГО) та незалежні ЗМІ  відіграють важливу роль  у  захисті  демократичних  цінностей,  а  також  у забезпеченні  кращої  підзвітності  влади.  Допомога  з  боку USAID сприяє  утвердженню  демократичних  набутків  України  шляхом підтримки  розвитку  незалежних  ЗМІ  та  громадянського суспільства. Програми USAID допомагають ГО розширити участь громадян  у  виробленні  державної  політики,  залучити  нові джерела фінансування,  та  зробити надбанням  інших організацій методи  успішної  стратегічної  роботи. 

      Індекс  сталості громадських організацій  представлено на рис. 3.1.

      Рис. 3.1. Індекс сталості громадських організацій 

      З рис. 3.1. видно, що індекс сталості громадських організацій знизився із 3,9 у 2003 році до 3,5 у 2010 році, що є негативною тенденцією.

      Завдяки  допомозі USAID, 150  ГО  вдосконалили  внутрішні механізми  своєї  організаційної  роботи.  В  рамках  програми UNITER,  близько 300  представників  громадянського суспільства  взяли  участь  у  навчанні  з  питань  розбудови потенціалу ГО.

      Індекс  сталості ЗМІ представлено на рис. 3.2.

      Рис. 3.2. Індекс сталості ЗМІ 

      Проект  зміцнення  незалежних  ЗМІ  в  Україні (U-Media)  сприяє розвитку  медіа-сектору,  який  здатний більш досконало забезпечувати інтереси  суспільства,  у тому  числі шляхом виконання своїх наглядових  функцій.

      Нині  відсутня системність забезпечення світовою патентною інформацією, у  тому числі й на регіональному рівні, що стримує процес трансферу технологій в Україні. Існує проблема отримання міжнародної, особливо науково-технічної, інформації та обміну нею в рамках зовнішньоекономічних відносин.

      Основним  генератором інформаційних потоків  макрорівня є державні структури та центральні органи державної влади. Це переважно законодавчо-нормативна, статистична, політична, наукова інформація, що є у вільному доступі.

      Ураховуючи  зазначені вище підходи стосовно інституційного вирішення проблеми інформаційного забезпечення економіки на мезорівні (інформаційними суб’єктами кластерів) і роль у цьому процесі суб’єктів макрорівня, загальнонаціональне інформаційне забезпечення можна представити як модель, що інформаційно та інституційно пов’язує між собою суб’єкти, котрі прямо чи опосередковано включаються у процеси становлення та функціонування нової моделі економіки.

      Таким чином, діяльність інформаційного суб’єкта кожного кластера спрямована на зниження асиметрії інформації, тобто її нерівномірного розподілу між його економічними суб’єктами, а також між економічними суб’єктами кластера та іншими учасниками ринку.

      Європейська модель вирізняється пошуками рівноваги  між контролем держави та стихією  ринку, динамічним поєднанням державних  інтересів і прагнень приватного та корпоративного бізнесу.

      Характерними  рисами європейської моделі виступають варіативність і політична спрямованість  програм регулювання інформаційної  сфери для різних країн, обумовлених  новою європейською геополітикою, становленням економіки знань, різними можливостями постіндустріального розвитку.

      Західноєвропейський підхід до ролі держави у процесі  переходу до інформаційного суспільства  викладено в таких документах:

      1. Резолюція Європейського Союзу  “Біла Книга. Зростання, конкурентноспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття”, в якій підкреслюється важливість державного контролю в комунікаційній сфері (особливо над супермагістралями) з урахуванням переваг приватного сектора. 

      2. Директива Європейського Союзу  “Зелена Книга. Життя і працевлаштування  в  інформаційному суспільстві”.

      3. Рекомендації “Інформаційна магістраль  для глобального суспільства” (Brussels, 1996).

      4.   Програма “Europe і-2020”.

      Сьогодні  інформаційна політика Європейського  Союзу виходить із доктрини європейського інформаційного суспільства, проголошеної 1994 р. у доповіді “Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС” (відома в науковій літературі як доповідь Мартіна Бангеманна). Основна ідея – зміна традиційних підходів і оцінок міжнародного співробітництва і світової конкуренції: від геополітики, яка визначає міжнародне становище країни за географічними ознаками, природними ресурсами, кліматичними умовами, політико-економічними чинниками, до технологічної політики (інформатики), яка визначає місце кожної держави у світовій ієрархії залежно від упровадження нових наукових досягнень і високих технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства. Позиція ЄС у регіоні обумовлює економічну і соціальну інтеграцію європейських країн, реорганізацію бізнесу, переосмислення взаємовідносин державного і приватного секторів, нові форми організації праці та інші інституційні перетворення. Напрямки і стратегії інформаційної політики ЄС втілені у програмах і проектах Організації стратегічних наукових досліджень таких, як: RTD (Розвиток Технологічних Досліджень), IMPACT (Інформаційні технології і ринкова політика), ESPRIT (Європейська стратегічна програма промислового розвитку і впровадження технологій), проектах “Он-лайн для урядів”, “Глобальна інвентаризація”, “Глобальний виклик Бангеманна”, “Електронна комерція”, “Дистанційна освіта, медицина, культура та інформаційні послуги”. Реалізація програм і проектів ЄС, спрямованих на становлення  ІС  в Європі, здійснюється за підтримки ЄС та європейських країн на найвищому рівні.