Національна інформаційна політика Японії щодо ІТ

– держава забезпечує цілісність інформаційного простору Японії;

– держава сприяє всебічному розвитку японської мови як основного інструменту перетворення накопичених людством знань на інформаційний ресурс Японії. Державна інформаційна політика сьогодні спрямована на забезпечення належних правових, економічних, внутрішньо- і зовнішньополітичних, організаційних та інших умов. Усі ці умови необхідні для:

– створення розвиненої та захищеної інформаційної інфраструктури Японії;

– розвитку міжнародного співробітництва  в інформаційній сфері та утвердження  Японії як країни з інформаційним суспільством;

– гарантування безпеки  інформаційної діяльності, життєво  важливих інтересів особи, суспільства  та держави в інформаційній сфері.

Суттєвим для інформаційної  політики будь-якої держави є дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави. Держава повинна забезпечувати відкритість та інформованість суспільства про діяльність її органів і суспільних інститутів в інформаційній сфері.

Державна політика у сфері суспільних відносин повинна  спрямовуватися на забезпечення права  на достовірну, повну та своєчасну  інформацію, свободу слова та інформаційної  діяльності в національному інформаційному просторі Японії.

Для становлення  демократичного суспільства важливим є недопущення втручання у зміст та внутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, визначених законом відповідно до Конституції Японії.

Зберігаючи  національно-культурні та духовні  цінності Японії, необхідно забезпечити створення вітчизняного (національного) інформаційного продукту, який би гідно репрезентував нашу країну у світовому інформаційному просторі. Необхідна всебічна державна підтримка національних засобів масової інформації, забезпечення соціально-правового захисту професійних творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю.

У виробничій сфері  державна політика повинна сприяти  розробці та впровадженню новітніх інформаційних  технологій, конкуренції, унеможливленню монополізації ринків у сфері  інформаційної діяльності, створенню сприятливих умов та економічної підтримки розвитку об'єктів національного інформаційного простору Японії, захисту прав суб'єктів права всіх форм власності на ці об'єкти. Доцільно визначити серед об'єктів національного інформаційного простору Японії об'єкти стратегічного значення і закріпити їх законодавчо [7, 23].

Діяльність  держави в організаційній сфері  інформаційної політики – це, передусім, створення, умов для своєчасного, якісного та ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян; по-друге, адміністративний, технічний, судовий, міжнародно-правовий захист вітчизняного (національного) інформаційного продукту Японії, загалом її інформаційних ресурсів.

У сфері інформаційної  безпеки державна інформаційна політика має бути спрямована на: – захист населення Японії від інформаційної продукції, яка загрожує його фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному здоров'ю (пропаганда жорстокості, насильства, порнографії, вплив на свідомість тощо); – всебічне сприяння інформаційному забезпеченню правоохоронних відомств для виконання ними своїх функцій; – охорону державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, а також здійснення державного контролю за режимом доступу до цієї інформації.

Забезпечення  ефективної присутності Японії у світовому інформаційному просторі потребує таких дій з боку держави у міжнародній сфері: фінансова і правова підтримка створення і поширення япономовної інформаційної продукції, розповсюдження у світі вітчизняної культурно-мистецької та друкованої продукції; дотримання принципів Європейської конвенції прав людини, міжнародних документів у галузі міждержавного інформаційного співробітництва.

Глобальна інформатизація спричинили принципові зміни в галузі науки, культури та освіти. В Японії потребують державної підтримки вітчизняні фундаментальні та прикладні дослідження, розробки у сфері інформатизації, телекомунікацій і зв'язку, необхідні активні загальнодержавні зусилля, спрямовані на освіту, підтримку та заохочення творчих кадрів в інформаційній сфері.

Дієвість інформаційної  політики може бути набагато кращою, якщо держава обере стратегію активного  учасника інформаційного ринку. Така політика вимагає налагодження виробництва та захисту власного інформаційного продукту, створення умов для просування його на ринку, розвиток методів підготовки споживачів до сприйняття інформації.

Розвитку інформаційної  сфери, зокрема вітчизняних інформаційних  технологій, сприятиме чітке визнання її на державному рівні як стратегічної сфери та комплексне ресурсне (фінансове, організаційне, матеріальне, технічне, кадрове тощо) забезпечення.

Чіткішому регулюванню  та розвитку інформаційних відносин сприятиме прийняття Інформаційного кодексу Японії.

Підвищення  ефективності державного управління діяльністю державних засобів масової інформації вимагає створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної  влади, прийняття і реалізації державних  програм розробки систем національних інформаційних ресурсів, загальнодоступних архівів інформаційних ресурсів.

Важливою сьогодні є розробка збалансованих вітчизняних  стандартів у галузі інформатизації і гарантій інформаційної безпеки  автоматизованих систем управління, інформаційних і телекомунікативних систем загального і спеціального призначення; прийняття і реалізація державних програм підвищення рівня правової культури і комп'ютерної грамотності; створення системи освіти і працевлаштування фахівців для забезпечення потреб інформаційної сфери.

Розвиток інформаційної  сфери має особливе значення для  становлення в Японії демократичного інформаційного суспільства.

Демократична  держава повинна дотримуватися  динамічного балансу між правом на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання, поширення інформації та необхідністю дотримуватися вимог національної безпеки. Такий баланс дозволить захистити інтереси держави, підтримувати моральну і духовну стабільність у суспільстві, сприяти реалізації права громадян на отримання всебічної та якісної інформації.

Концептуальними є пропозиції щодо широкого залучення  саме вітчизняних науковців та виробників до вирішення проблем інформаційної  сфери. Вітчизняні фахівці мають  гарантувати високу якість інформаційних послуг, безпеку інформаційних технологій, безпеку роботи у світовому інформаційному просторі. Для цього треба створити сучасну систему сертифікації і стандартизації, систему національних інформаційних ресурсів, динамічну інформаційну інфраструктуру.

За свою історію  людство пережило кілька техніко-технологічних  революцій. Остання з них, що почалася в середині XX століття, набуває зараз якість інформаційної революції. Комп'ютерно-інформаційні структури (мультимедіа) вже стають реаліями сучасного життя в передових індустріальних країнах світу, в тому числі і в Японії, перетворюється на світового лідера. Як очікується, до 2010 року в країні має завершитися будівництво високоефективної фіброоптичної мережі, яка охопить кожен японський будинок, сім'ю, компанію, підприємство.

У Японії ще на початку 70-х років на загальнонаціональному рівні була висунута концепція створення до 2000 року інформаційного суспільства. Більше чверті століття виношувався цей проект [1]. Тільки в 1995-1999-ті роки дві урядові організації – Рада з телекомунікацій і Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості – представили на розгляд уряду свої проекти будівництва високоефективної мережі, що дало привід для дискусії про те, чи готові японці сприйняти нові вимоги життя.

Протягом всієї  історії, Японію кілька разів вражало «цунамі» технічних революцій. Важливо підкреслити, що для кожного періоду вирішальним було те, що японці ніколи не розглядали іноземну культуру як певну систему і не звертали уваги на що стояла за нею ідеологію [2]. Ось чому вони могли запозичити окремі фрагменти цієї культури, які були їм необхідні для покращення свого життя, хоча іноді під дією тих чи інших місцевих факторів запозичене японцями позитивний початок перетворювалося на негативне, привносячи в їх багатовікову національну традицію руйнівні тенденції. 

Перший період технізації японської держави охоплює VI-IX століття, коли йшло широке запозичення  культури китайського народу. У Японії було позитивно сприйнято і отримало всенародне визнання безліч різних технічних нововведень. Особливо великих успіхів японці змогли добитися в оволодінні технікою виливки по частинах величезних мідних скульптур, що принесло їм великі вигоди.

Наступна хвиля  технічних інновацій відноситься  до середини XVI-XVII століття. У цей період поряд із впровадженням у звичний для японців ритм життя нових, тепер уже європейських технологій, таких, як виготовлення зброї, будівництво кораблів, здатних долати відкриті морські простори, і т. д., іноземці почали насильно насаджувати в країні західну ідеологію. У цій ситуації прагнення влади зберегти політичну незалежність запанувало над тенденцією скористатися великою кількістю технічних нововведень Старого Світу, і в результаті Японія самоізолюватися. 

«Мейдзі Ісин» (реставрація влади імператора в країні) поклала кінець японській політиці «закритих дверей», що принесла японській державі, крім іншого, «технічну ізоляцію», і послужила початком наступної «технічної інтервенції». Сталося це в 1868 році. У країні, населення якої в той час налічувало близько 30 млн. чоловік, на базі досягнень західної науково-технічної революції були побудовані промислові підприємства, створені транспортні мережі, телефон, телеграф і т. д.

Однак на відміну  від колишніх процесів модернізації, що протікали повільно і природно, останній, що відноситься до кінця XIX – початку XX століття, свідомо занедбаний і проводиться прискореними темпами, породив певну соціальну напругу в країні. Але японці не відчували особливого страху перед новими механізмами. Це, ймовірно, можна пояснити наявністю у характері японців такої риси, як працьовитість, яка вкрай необхідна людині для виживання у важких природно-кліматичних умовах.

Тим не менш напередодні Другої світової війни в Японії ще відчувалася велика потреба в оновленні та модернізації промисловості, так як рівень техновооруженності заводів і фабрик значно поступався відповідним показникам країн Заходу. Коли після закінчення війни в Європі відбулися великі технічні зрушення, це відставання поглибилося. Друга половина XX століття ознаменувалася переломним етапом у технологічному розвитку, що було обумовлено зміною його основних цілей. Раніше технологічний прогрес був спрямований на розширення фізичних можливостей людини і створення засобів, які споживають дедалі зростаючу кількість енергії. З другої половини XX століття пріоритети стали пов'язувати з розвитком інтелектуального потенціалу людини і створенням засобів, що дозволяють обробляти зростаючі обсяги інформації. Цей зсув проявився особливо рельєфно після Другої світової війни, позначивши контури «нового інформаційного століття» [3].

Рівень життя  населення Японії в середині XX століття був дуже низьким. Наприклад, рядовий японець «жив в будинку, побудованому з дерева і паперу, харчувався рисом, бобової пастою і рибою, в кращому випадку зрідка пробував м'ясо, молоко і вершкове масло, носив одяг з бавовняних тканин або тканин штапельного волокна (шовк був в Японії предметом розкоші і вироблявся до 1937 року головним чином для експорту), матерчаті черевики на гумовій підошві (рідко шкіряного), а найчастіше ще більш дешеві дерев'яні «гета» (сандалі). Автомобілі, пральні машини, каналізовані вбиральні, радіоприймачі та інше йому були зовсім незнайомі» [4].

Процес перетворення довоєнного японського «індустріального суспільства» в післявоєнней «інформаційне» в короткій формі викладено в популярній в Японії концепції професора Масуда [5]. Схематично вона виглядає таким чином (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Процес перетворення довоєнного японського «індустріального суспільства» в післявоєнне «інформаційне»

Два перших тимчасових часових періоди включають початок повоєнного відновлення з 1945 року) і першу половину періоду високих темпів економічного зростання (до середини 60-х років). Цей період примітний тим, що з другої половини 50-х років слідом за політикою раціоналізації виробництва починається створення нових для Японії галузей промисловості з великим потенціалом зростання. Однією з таких галузей стала електронно-технічна промисловість, щодо якої була розроблена програма розвитку приблизно на п'ять років, а в травні 1957 року було прийнято «Закон про тимчасові заходи щодо розвитку електронно-технічної промисловості», на основі якого активно здійснювалася підтримка дослідницьких розробок і впровадження їх у виробництво з урахуванням рівня розвитку, досягнутого кожною з підгалузей. Електронна техніка увійшла до числа галузей, які були виділені японцями в якості об'єктів першочергового розвитку.