Національна інформаційна політика Японії щодо ІТ

 

Тема курсової роботи: «Національна інформаційна політика Японії щодо ІТ»

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………………..……3

Розділ  І. Сутність національної інформаційної  політики……..6

1.1. Поняття та напрями інформаційної політики держави……………………….6

1.2. Місце ІТ-політики як чинника розвитку держави в сучасних умовах ……...7

Розділ ІІ. Особливості національної ІТ-політики Японії………19

2.1. Вплив інформаційних  технологій на розвиток Японії………………………19

2.2. Засади та  стратегічні напрями ІТ-політики  Японії………………………….39

Висновок………………………………………………………………………...47

Список  використаної літератури……………………………………...50

 

Вступ

 

Актуальність  теми дослідження. Перше десятиліття ХХІ ст. проходить під знаком переходу промислово розвинутих країн на новий рівень соціально-економічного розвитку, пов'язаний з кардинальною зміною способів виробництва і формуванням нової структури суспільних відносин. На сьогодні здійснюються глибокі соціально-економічні та політичні перетворення з метою побудови правової демократичної держави з ринковою економікою, що не може бути успішно реалізоване без одночасної якісної зміни інформаційного середовища, переходу до інформаційно відкритого суспільства й інформаційно прозорої державної влади. Рівень розвитку інформаційного простору почав суттєво впливати на всі сторони нашого життя – політику, економіку, культуру. Тому державна влада, політичні об'єднання і наукова громадськість мають звернути увагу, насамперед, на проблеми вдосконалення концептуальних основ державної інформаційної політики, інформаційного законодавства з урахуванням головних особливостей сучасного етапу розвитку державності. Це і зумовлює актуальність розгляду концептуальних питань державної інформаційної політики, яка суттєво впливатиме на якість і темпи переходу нашої країни на новий етап розвитку – глобальне інформаційне, демократичне суспільство.

Побудова і розвиток єдиного інформаційного суспільства є надзвичайно важливим завданням. Це пов’язано з відмінностями в культурних, духовних, національних та історичних традиціях народів, що живуть у нашій країні, значною диференціацією їх доходів і економічного стану. Нові соціально-економічні умови, що реально формуються в процесі реформ, і державні відносини обумовлюють необхідність адекватної зміни методів, форм і технології державного управління. Методологічним підходом до реформування системи державного управління і вирішення проблеми інформаційної взаємодії між цивільним суспільством і владою має стати визначення конкретної стратегічної мети: формування влади демократичного типу, орієнтованої на суспільство як споживача її послуг.

Питання інформації та державного управління, взаємозв'язків держави та інформаційної сфери певною мірою розглядалися у різних аспектах філософами, теоретиками права, державознавцями, адміністративістами, економістами, соціологами.

Варто зазначити, що вагомий внесок у розроблення цієї теми зробили такі провідні вчені, як: В. Авер'янов, Г. Атамчук, В. Афанасьєв, І. Бачило, Д. Белл, А. Берг, Ю. Битяк, М. Вертузаєв, О. Власюк, Є. Галантер, В. Глушков, П. Джонстон, Ф. Емері, В. Зуй, В. Іноземцев, Р. Калюжний, М. Кастеллс, Ю. Козлов, А. Коренєв, В. Малков, В. Машликін, В. Михалевич, Дж. Міллер, В. Мінаєв, А. Омаров, В. Опришко, Г. Петров, Н. Полєвой, Г. Попов, Г. Почепцов, Е. Семенюк, І. Сергієнко, О. Соснін, А. Урсул, В. Цвєтков, М. Швець, Л. Шиманський, Л. Юзьков та багато інших.

У цілому аналіз наукової літератури показав, що, не дивлячись на достатньо велику кількість наукових досліджень, у яких тією чи іншою мірою розкриваються різні аспекти вибраної нами теми, вона ще не вичерпана і вимагає подальшого глибокого осмислення і структуризації накопичених знань.

Метою даної роботи є дослідження національної інформаційної політики Японії.

Об’єктом є теоретичні аспекти інформаційної політики Японії.

Предмет – основні поняття інформаційної політики Японії та їх особливості.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1) проаналізувати поняття та напрями інформаційної політики держави;

2) визначити місце ІТ-політики як чинника розвитку держави в сучасних умовах;

3) уточнити вплив інформаційних технологій на розвиток Японії;

4) розкрити засади та стратегічні напрями ІТ-політики Японії.

 

Розділ  І. Сутність національної інформаційної  політики

 

1.1. Поняття та напрями інформаційної політики держави

 

Державна інформаційна політика – це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання інформації. Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету; сприяння задоволенню інформаційних потреб японців [4]. Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції [4].

Державна політика в цій сфері є основою функціонування інформації – реалізації права на пошук, отримання, передачу та використання інформації, зафіксованих у Загальній декларації прав людини та у Конституції. Водночас інформаційна галузь належить до стратегічних інтересів будь-якої країни і тому потребує особливої уваги. Від рівня керованості національним інформаційним простором залежить стан політичної, економічної, оборонної та інших складових безпеки країни.

Під керованістю розуміється сучасний рівень управління галуззю, що зумовлений, насамперед, гармонізацією вітчизняного законодавства щодо інформаційної сфери з міжнародно-правовими нормами, європейськими стандартами та національними традиціями.

Державна інформаційна політика є важливою складовою зовнішньої і внутрішньої політики країни й охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. Ця галузь має стати цілісною, концептуально вивіреною та перспективною. Вона має бути незалежною від тимчасових факторів, особистих уподобань і уявлень.

Суб’єктами інформаційних відносин є: громадяни країни, юридичні особи, держава. Суб’єктами інформаційних відносин також можуть бути інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є: документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах [4].

Вже на початковому етапі здійснення державної політики щодо розбудови інформаційного середовища в Японії було засновано майже тисячу телерадіоструктур різних форм власності й різних масштабів сфери дії – від загальнонаціональних до мікрорайонних. Ще не так давно єдиним володарем ефіру були лише державні телерадіокомпанії, а тепер слід віддати належне деяким недержавним телерадіоструктурам, що швидко досягли вагомих успіхів у рейтинговому змаганні за телеглядача та радіослухача. Сьогодні в Японії функціонують близько 800 телерадіостанцій, у тому числі 28 державних.

 

1.2. Місце  ІТ-політики як чинника розвитку  держави в сучасних умовах

 

В Японії немає незалежних засобів масової інформації в класичному розумінні вони існують як органи влади, партій, груп, олігархів і кланів.

Розвиток більшості недержавних ЗМІ відбувся за рахунок технічної та професійної бази телебачення, радіо та видавництв, що були створені на державні кошти. На жаль, в Японії більшість ЗМІ суспільно-політичного спрямування фінансово неспроможні. Виняток становлять ті, що отримують інвестиції олігархів і закордонних магнатів, у результаті чого інвестори тепер мають можливість формувати програмну політику підконтрольних їм ЗМІ, що не завжди узгоджується з інтересами нашої держави.

Так історично склалося, що, аналізуючи рівень свободи, перш за все мають на увазі політичні аспекти взаємовідносин по лінії «влада – суспільство – засоби масової інформації». Економічні реалії функціонування ЗМІ часто залишаються в «тіні». Однак вони не менш важливі, ніж політика владних структур. Справжня незалежність має ґрунтуватися на могутній фінансовій базі, що складається не тільки зі спонсорських внесків засновників, а й з надходжень з реклами та власних прибутків. Останні дві складові мають переважати – лише тоді можна говорити про незалежні, впливові ЗМІ, які дійсно є четвертою владою в громадянському демократичному суспільстві.

Невирішеність проблем фінансової незалежності ЗМІ породжує ряд негативних наслідків, ігнорувати які неможливо. По-перше, суспільно-політичні ЗМІ будуть монопольно залежати від своїх видавців і практично не залежати від потреб своїх читачів, слухачів і телеглядачів. Інформація буде розповсюджуватися та, що необхідна засновникам, а не та, яку потребують громадяни. Особливо це стає актуальним у період виборчих кампаній. По-друге, високі ціни на видання зумовлюють обмежений доступ громадян до друкованих засобів масової інформації. По-третє, фактична неможливість залучення суттєвих іноземних інвестицій для державних та невеликих недержавних телерадіоорганізацій зумовлює низький рівень програм, їх «сірість», провінційність та заанґажованість.

В інформаційному просторі Японії склалася не зовсім сприятлива ситуація. Окремі сектори (друковані ЗМІ, книговидання, бібліотечний, архівний та кінематографічний комплекси) національного інформаційного простору не відповідають стандартам розвинених країн, зазнають подальшого скорочення й навіть руйнування. Хоч мережа Інтернет в Японії останніми роками використовується значно ширше й виявляє стійку тенденцію до зростання, однак далеко ще не досягла рівня передових держав. Її зростання є характерним здебільшого для великих міст.

До того ж відповідальні працівники державних засобів масової інформації Японії, у тому числі телебачення і радіомовлення, прирівняні у своїх посадах до відповідних працівників органів державної влади, що надає їм соціальні гарантії. Це накладає певні обмеження на діяльність журналіста та редактора стосовно надання об'єктивної й неупередженої інформації про діяльність державних органів, перетворює їх на державних чиновників від мас-медіа.

Проте за складних політичних і економічних умов вдалося зберегти основний технічний і творчий потенціал державних компаній – Національної телекомпанії Японії, Національної радіокомпанії Японії, та 25 обласних і регіональних, що підпорядковані Державному комітету телебачення і радіомовлення Японії. Нині ці структури залишаються основними провідниками державницької політики з точки зору інформаційно-пропагандистської діяльності. Вони не лише інформують громадян про події, але й виконують важливу функцію, спрямовану на утвердження державницьких засад як у сфері політики, так і в економічній, соціальній, духовній галузях.

Книговидавнича справа – також одна із складових інформаційної політики держави, спрямована на задоволення інформаційних, культурних та освітніх потреб нашого суспільства. В Японії діють понад 1,5 тис. видавничих організацій, видавництв та книгорозповсюджувачів і близько 2 тис. поліграфічних підприємств [10].

Непокоїть ситуація в галузі друкованих ЗМІ. Серед майже з 11,5 тис. зареєстрованих друкованих видань реально виходить тільки половина. Про регіональні ЗМІ починають згадувати під час виборчих кампаній. Порівняно з нормами ЮНЕСКО в нашій країні майже на 40% менше від мінімальної для цивілізованої країни кількість джерел інформації (100 прим. газет на рік на 1000 осіб) населення. В Японії цей показник становить тільки 62% [10]. А для того, щоб досягти світових стандартів, слід створити сприятливі умови для розвитку вітчизняних друкованих ЗМІ, насамперед шляхом зменшення податкового тиску.

Сегмент мережі Інтернет отримав розвиток на початку 90-х рр. минулого століття. Тоді ж у грудні 1992 р. був зареєстрований домен.uа. За оцінками спеціалістів, японський сегмент мережі Інтернет у 6-10 разів менший від російського і дуже відстає від польського, словацького, чеського. Щодо розвинутих країн Заходу, то Японія відстає від них щонайменше на 15-20 років.

Як свідчить практика, на стан будь-якої інформаційної сфери також впливає і рівень політичної боротьби в країні. При цьому інформаційне суспільство можна розглядати як продовження революції індустріального та постіндустріального суспільства, де спостерігається швидке зростання секторів створення та споживання інформації, що перетворюється на один із найважливіших ресурсів, поряд з енергією та корисними копалинами. За ступенем споживання цього стратегічного ресурсу нині у світі оцінюється ступінь розвиненості країни, її економічний та політичний потенціал.

Основні завдання державної інформаційної політики з огляду на законодавчо-нормативні акти: створення розвиненого інформаційного середовища; модернізація інформаційної інфраструктури; розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій; ефективне формування і використання національних інформаційних ресурсів та забезпечення вільного доступу до них; розвиток незалежних ЗМІ і забезпечення громадян суспільно вагомою інформацією; сприяння міжнародному співтовариству в інформаційній сфері та утвердження інформаційного суверенітету Японії; запобігання загрозі заподіяння в процесі інформаційної діяльності шкоди життєво важливим інтересам особи, суспільства, держави.

Однак, на нашу думку, важливим чинником є цілеспрямоване пропагування діяльності держави, її курсу й формування цінностей і патріотизму у громадян, зокрема через засоби масової інформації. Як приклад наведемо успішну кампанію Сполучених Штатів Америки щодо створення позитивного ставлення американців до своєї держави. Її результат – впевненість громадян у своїй країні, у тому, що в будь-якому куточку світу вона про них потурбується й захистить, повага до державних атрибутів, що уособлюють країну (прапор, статуя Незалежності і т. ін.) і патріотизм. Ці результати досягалися не один рік, проте, сьогодні вони є незаперечними.