Національна конкурентоспроможність в глобальних умовах розвитку

Міністерство  освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

“Київський  національний економічний університет 

імені Вадима Гетьмана”

Кафедра міжнародного менедженту 
 
 
 
 

Реферат на тему:

“Національна  конкурентоспроможність в глобальних умовах розвитку” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка 5-го курсу

Факультету  МЕІМ

506 групи

Домінік Олександра Олександрівна

Перевірила:

Гончарова О.В. 
 
 
 
 
 

КИЇВ 2011

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................... 3

1. Глобалізація та її вплив на національну конкурентоспроможність ............. 5

2. Конкурентоспроможнісь країни як система модифікованих чинників ....... 9

3. Конкурентоспроможність України в глобальних умовах розвитку.............13

ВИСНОВКИ ..........................................................................................................19

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................. 21

ВСТУП

    Актуальність  теми. Глобалізація, яка стала однією з визначальних характеристик світової економіки кінця ХХ – початку ХХІ століть, поставила перед урядами багатьох країн проблему пошуку нових форм і методів адаптації національного економічного та політико-правового середовища до сучасних вимог здійснення міжнародних економічних відносин. Швидкі зміни чинників, які визначають конкурентоспроможність фірм на світових ринках, динамічний розвиток глобального середовища змушують уряди при формуванні умов економічного зростання і процвітання нації дедалі більш активно звертатися до проблем забезпечення національної конкурентоспроможності у глобальному масштабі.

    Особливості сучасного етапу глобалізації дають  підстави стверджувати, що збереження національної ідентичності та суверенітету соціально-економічного розвитку стане  можливим лише за умови послідовного здійснення комплексу заходів економічної  стратегії, спрямованих на оптимізацію  включення національної економіки  до світових економіко-господарських  відносин.

    Мета  дослідження. Метою роботи є дослідити вплив сучасних глобалізаційних процесів на національну конкурентоспроможність та визначити шляхи підвищення конкурентоспроможності країни.

    Об’єктом  дослідження є вплив глобалізації на економіки та їх конкурентоспроможність.

    Предметом дослідження є чинники національної конкурентоспроможності за глобальних умов розвитку.

    Аналіз  останніх публікацій та досліджень. Світову економіку новоготисячоліття характеризують жорсткою конкуренцією, яка набуває глобального характеру. Багато вчених звертають увагу на різноманітні аспекти процесів глобалізації. Зокрема глибокі теоретичні дослідження у сфері глобалізації були проведені під керівництвом і за участю члена-кореспондента НАН України О.Г. Білоуса, а також Швиданенком О в роботі “Глобальна парадигма конкурентоспроможності: імперативи становлення та розвитку”. Специфіку процесів глобалізації в умовах трансформаційного розвитку української економіки і проблем ефективної інтеграції України до світової економіки розглянуто у працях вітчизняних авторів В. Будкіна, І. Бурковського, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Кредісова, Д. Лук'яненка, В. Новицького, А. Румянцева, А. Філіпченка, О. Шниркова та ін..  

     1. Глобалізація та її вплив на конкурентоспроможність країн.

    Глобалізація  світогосподарських зв'язків – процес, що привертає величезну увагу, настільки  ж стрімкий і всеосяжний, наскільки  суперечливий і чреватий конфліктами. Як не парадоксально, але саме глобалізація – процес, що долає територіальні  і культурні кордони країн, –  створює можливість для вироблення національно орієнтованих зовнішньоекономічних стратегій в рамках нових  реальностей.

     Про ступінь і різнорідність входження  держав у глобальну економіку можна судити за показниками кількості населення, енергоспоживання на душу населення, рівнем ВВП, величиною експорту, імпорту та прямих іноземних інвестицій, а також часткою високотехнологічної продукції векспорті країн світу. На сьогодні всі країни піддаються впливу глобалізації та приймають в ній участь. Навіть якщо мова йде про так звані «закриті», або «замкнуті», господарські системи, їх не можна назвати повністю ізольованими та незалежними від світової економіки, оскільки сама їх закритість уже є відношенням до світового ринку, який вони не приймають або який відторгує їх. Але, так чи інакше, вони змушені зважати на його існування й «захищатися» від нього за допомогою більшого або меншого ступеня автаркії, тобто, по суті, застосування більшої або меншої кількості протекціоністських заходів [4,c.34].

    Якісні  зрушення у структурі та динаміці світової економіки на сучасному етапі виявляються у зростанні відкритості національних економік, обсягів світової торгівлі й інвестицій, появі загальносвітових стандартів виробництва, споживання, торгівлі, фінансів тощо. Але ж глобалізація не є спонтанним процесом, більше того, уряди та країни можуть усвідомлено визначити своє місце в міжнародній економіці, що глобалізується. Стабільність національних економік, а також можливості урядів перебувають у прямій залежності від ефективності їх дій з асиміляції позитивних і компенсації негативних ефектів глобалізації.

    Конкурентоспроможність  країни — це сукупність властивостей, притаманних національній економіці, які визначають здатність країни конкурувати з іншими країнами. Рівень конкурентоспроможності країни визначається за різними методиками. Провідними міжнародними організаціями, які займаються ранжуванням країн за рівнем конкурентоспроможності є Світовий економічний форум (World Economic Forum) та Інститут розвитку менеджменту (The International Institute for Management Development (IMD)) .

     Також існує точка зору, що “конкурентоспроможність  країни – це, перш за все, здатність  національних виробників продавати  свої товари. Здатність збільшувати  або, принаймні, утримувати за собою  долі ринків, достатніх для розширення і вдосконалення виробництва, для  зростання рівня життя, для підтримки  сильної і ефективної держави” [2,c.23].

     Збереження  конкурентоспроможності країн в  умовах глобалізації вимагає, виходячи з цього, не стільки формування зовнішнього  іміджу країни (її образу в очах населення  і підприємств інших країн), скільки  збереження привабливості для власних  громадян і підприємств, оскільки спроби відповідати зовнішнім стандартам неминуче ведуть до втрати унікальності країни і пов'язаних з нею конкурентних переваг.

    Існує кілька підходів до визначення конкурентоспроможності. Деякі дослідники розуміють її як рівень, на якому країна за вільних  і справедливих умов може виготовляти  товари і послуги, які задовольняють  міжнародні ринки, одночасно підтримуючи  і розширюючи реальні доходи своїх  громадян. Дещо по-іншому до цієї проблеми підходить Світовий економічний  форум у звітах про глобальну  конкурентоспроможність. Вирішального значення форум надає здатності  країни досягати постійно високих темпів зростання ВВП на душу населення. При цьому до уваги беруться також  такі фактори, як відкритість економіки, діяльність уряду, інфраструктура, стан фінансів, техно- логії, менеджмент, трудові  ресурси, інституції.

    Дослідники  проблеми національних конкурентних позицій  у зовнішньоекономічних зв’язках підкреслюють необхідність вирізнення понять “реальної” і “номінальної ” конкурентоспроможності країни [2, c.103]. Реальна конкурентоспроможність — це ступінь можливості національних галузей економіки за умов вільного і справедливого ринку виготовляти товари й послуги, які відповідають вимогам і внутрішнього, і зовнішнього ринків при одночасному зростанні реальних доходів найманої праці. Натомість “номінальна конкурентоспроможність” може бути досягнута шляхом певної урядової політики, яка створює сприятливе середовище для вітчизняних товаровиробників шляхом прямих державних субсидій та отримування заробітної плати.

     Світовий  досвід показує, що конкурентоспроможність національної економіки та її складових може швидко підвищуватись внаслідок продуманої системи цілеспрямованих дій, в яких значна роль належить інститутам держави. Відомий фахівець із теорії конкурентоспроможності М. Портер у своїх останніх роботах зазначає, що метою будь-якого уряду та його стратегічним напрямком є створення такого середовища, в якому фірми зможуть підвищувати свої конкурентні переваги. Однак за сучасних умов конкурентоспроможною може бути лише та національна економіка, що найефективніше використовує можливості глобалізації. Країна, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість використання усіх ресурсів для товаровиробників, що, в кінцевому рахунку, й призводить до підвищення її конкурентоспроможності [4,c.87-89]..

    Конкурентоспроможність  стає універсальною вимогою, котра  пред’являється відкритою економікою будь-якому економічному суб’єкту. Отже, для стійкого зростання конкурентоспроможності національної економіки та її суб’єктів, необхідно враховувати вплив та значення не тільки внутрішнього, але й зовнішнього наднаціонального середовища. Саме перетворення людства на єдину структурно-функціональну систему характеризується фахівцями як процес глобалізації.

    Світове господарство поступово стає сильнішим  і значущим за національні господарства. Глобальний економічний простір  перетворюється на єдине поле для  великого бізнесу, коли географія розміщення продуктивних сил, галузева структура  інвестицій, виробництва та збуту  визначаються суб‘єктами господарського життя з урахуванням глобальної кон‘юнктури, а економічні підйоми  та спади набувають всесвітніх масштабів. Глобальна орієнтація транснаціональних  компаній, транснаціональних банків та інших провідних господарюючих  суб‘єктів закономірно зменшує  для них значення національних економік, як тих, де базуються їх штаб-квартири, так і тих, де діють їх численні філії. Центр ваги їх підприємницької  стратегії переміщається з національного  на наднаціональний рівень.

    Глобалізація, об‘єктивно веде до розмивання та знецінення регулюючих функцій національної держави, що вже не може, як колись, захищати національну економіку від небажаних  зовнішньоекономічних впливів. Воно тим  більше не в змозі регулювати ті економічні, соціальні та культурні  процеси, які виплеснулися за національні  межі, набули самостійності, стають некерованими [4,c.125].

    Поступово відбувається переростання відкритого національного господарства в глобальне світове господарство. Уряди майже всіх країн сьогодні застосовують методи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності національних економік, але державна підтримка обов’язково буде невдалою, якщо виявиться єдиним джерелом конкурентної переваги нації. До числа найвагоміших Портер відносить наступні: «девальвація, дерегулювання, приватизація, пом’якшення стандартів, які стосуються якості виробів і забруднення довкілля, сприяння співробітництву між фірмами та різними видами кооперації, заохочення злиття, податкова реформа, регіональний розвиток, введення переговорів про добровільні обмеження або угоди стосовно впорядкованого маркетингу, зусилля з поліпшення урядових асигнувань на цілі досліджень, урядові програми по фінансуванню нових підприємств, інші урядові потреби». Звичайно, кожний із цих заходів по-різному впливає на міжнародну конкурентоспроможність країни та іноді може спричинити і негативні наслідки, знижуючи її [8, c.47-49].  
 

    2.  Конкурентоспроможнісь країни як система модифікованих чинників.

    У результаті глобалізації відбулася  модифікація чинників конкурентоспроможності національної економіки. Світове економічне співтовариство зі слабкої сукупності більш-менш взаємозалежних країн перетворюється на цілісну економічну систему, де національні соціуми виявляються складовими елементами єдиного всесвітнього економічного організму, спаяними вже не просто міжнародним поділом праці, але і гігантськими за своїми масштабами виробничо-збутовими структурами, глобальною фінансовою системою та планетарною інформаційною мережею.

    Аналізуючи  проблему конкурентоспроможності, треба  брати до уваги і загальний  рівень конкурентоспроможності, і мікроекономічний індекс. Позиції країн щодо цих  показників суттєво різняться: розвинуті  країни за мікроекономічним показником займають більш високі місця, ніж  за загальним індексом. У нових  індустріальних країнах (Сінгапур, Тайвань, Гонконг, Південна Корея) макроекономічні  позиції вищі, ніж їхня конкурентоспроможність на мікрорівні [11, c.102]. У названих країнах порівняно високий рівень макроконкурентоспроможності забезпечується державним втручанням в економіку, спрямованим на те, щоб компенсувати відносно слабкі конкурентні позиції компанії та нерозвиненість інституційного середовища. Цю обставину треба враховувати під час розв’язання проблем вступу до СОТ та інтеграційних процесів. Аналізуючи показники загального рівня конкурентоспроможності держави в умовах глобалізації та інтеграції ґрунтуються на здатності країни до економічного зростання.