Міжнародний поділ праці

        Світовий рівень глобалізації  визначається зростаючою економічною  взаємозалежністю країн і регіонів. Глобалізація на рівні окремої  країни характеризується такими  показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації характеризується співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, а також коефіцієнтами спеціалізації галузі, розрахованими на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі.

          Глобалізація на рівні компанії  залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів та послуг і використання місцевих переваг, пов’язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевшої робочої с. Загальною передумовою глобалізації компанії є рівень використання комп’ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі. Внаслідок цього поступово формуються нові підходи до світового розвитку як процесу. Складаються спільні цінності (економічна стабільність, права людини, економічна безпека тощо) та інтереси, на основі яких формуються глобальні цілі діяльності світового господарства. Все це відкриває перед народами широкі перспективи для співробітництва і залучення до користування досягненнями світової цивілізації. Разом з тим, глобальна трансформація світової економіки ставить перед країнами і складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації [31].

            Таким чином, особливо гостро  ці проблеми постають сьогодні  перед країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою, які відчувають надзвичайні труднощі  на шляху соціально-економічного  прогресу.  Трансформація різних боків життя суспільства є найважливішою рисою світового розвитку. 

      2.2. Перспективи поглиблення процесів глобалізації в світі та економік окремих країн.

      Вихідним  пунктом аналізу глобалізації є  посилка, що вона означає прогресуючий розподіл праці у світовому масштабі, який вже досяг достатньо високого рівня. Це виявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках в міру того, як стимулюється міжнародний торговий обмін завдяки проведенню політики лібералізації торгівлі. Разом з тим важливого значення набуває конкуренція за рухомі фактори виробництва. Зокрема, зростає міжнародна конкуренція за приватний страховий капітал (risikokapital). До того ж мікроелектронна революція має своїм наслідком постійне зниження витрат на інформацію та трансакції, які знову ж таки сприяють підвищеній мобільності капіталу та посиленому трансферту технологій. У кінцевому рахунку, є значно більше можливості членувати виробничі процеси та переносити окремі ступені виробництва на інші місця розташування, де виявилися вищі порівняльні витратні переваги.

      Відображення  інтенсифікації торгівлі та мобільності  капіталу треба убачати в тому, що порівняльні фактори виробничої нерухомості потрапляють під  тиск пристосування. Роль глобалізації у цьому процесі визначається теоремою Стольпера-Самуельсона (Stolper-Samuelson). Її зміст формулюється наступним чином: збільшення відносної ціни товару дає можливість (у разі виробництва цього товару) підвищувати ціну фактору, який інтенсивно використовувався, та понижувати її на той фактор, який не використовувався інтенсивно. Відповідно до цього правила спричиняє необхідність у відносному зменшенні витрат порівняно бідного фактора виробництва, якщо посилюється міжнародний розподіл праці. У розвинутих країнах таке відбувається значною мірою з мало кваліфікованою робочою силою, якщо країни з низькими доходами розширюють пропорцію працемістких продуктів і зменшують відносні ціни цих товарів. Якщо міжнародному вирівнюванню цін по факторах виробництва є перешкоди, погіршуються шанси надання роботи малокваліфікованим громадянам у індустріальних країнах. Що торкається держав з низькими доходами, то їм відкриває глобалізація, навпаки, можливість для більшої зайнятості та вищої реальної заробітної плати [20].

      Можливості  подальшого розвитку міжнародного розподілу праці можна уявити, якщо розглянути показники емпіричного обліку. Так, за даними ГАТТ останні 30 років світова торгівля розширювалася сильніше ніж світове виробництво. У наш час відзначаються величезне піднесення іноземних прямих інвестицій (ПІ). Потік ПІ перевершив зростання торгівлі приблизно трьох-чотирикратно. Глобалізація має і інші шляхи свого просування. Поряд з участю у іноземній власності, на що частіше звертається увага, вони набагато різноманітніші. Наприклад: видача ліцензій, переробка продуктів у відповідних економічних зонах, так звана "OFFSHORE PROCESSING", довгострокові договірні зобов'язання між постачальниками і споживачами різної юрисдикції, а також підприємницькі альянси стратегічного характеру (особливо з метою спільної організації наукових досліджень і технічного розвитку).

      Вибір шляхів глобалізації залежить від багатьох чинників. За електичною теорією підкреслюється особливе значення стимулів інтернаціоналізації  мультиспекторах і у відмінних  виробничих процесах виявляються оптимальним різні стратегії. Іноземні ПІ можуть бути особливо доцільними тоді, коли йдеться про інноваційні виробництва, а підприємство специфічні маркетингові переваги, якими не хотіло би поступитися іншим. Стратегічні форми кооперації підприємств поширюються перш за все у сфері досліджень та розвитку. Зате традиційні інструменти типу видачі ліцензій та трансанції на переробку давальницької сировини можуть знайти використання у стандартизованих виробництвах.

      В економічній літературі відзначається, що різні варіанти здані взаємно доповнюватися і глобалізація прискорюється одночасно різними шляхами. Однак це не означає, що для кожної з країн певні варіанти мають однакове значення. Навпаки, країни з різною факторною оснащеністю (відповідно і з профілем спеціалізації, який по-різному формується) відповідають різним інтересам у глобалізаційних стратегіях мультинаціональних підприємств. Зрозуміло, підприємницькі можливості вибору можуть обмежуватися інтервенціями політико-економічного характеру. Так, довший час у країнах, що розвиваються, заборонялося перевищувати участь іноземного капіталу у власності вітчизняних підприємств. Тоді потенційні іноземні інвестори звернулися до використання другорядних стратегій глобалізації. Сувора реалізація призводить до того, що вкладання капіталу мультинаціональним підприємством у відповідній країні повністю втрачає сенс.

      Під регіоналізацією розуміють взаємні  зовнішньо-торгівельні привілеї двох або більше країн. Про регіоналізацію не говориться, якщо певна мала країна приєднується до валютної і зовнішньоторговельної політики великої країни (Ліхтенштейн – Швейцарія, Сан Марино – Італія, Монако – Франція). Регіоналізація може полягати у префекційному миті, митному союзі, торгівельних префекціях типу квот, спеціальному обслуговуванні валютної політики і спільних систем платіжного обліку з іншими країнами. У сучасних умовах регіоналізм у все більшій мірі проявляється у створені економічно інтегрованих просторів. Щодо оцінки, то найбільш обережні фахівці рахують, щоб вважати регіоналізм свого роду піонером або гальмівним черевиком, треба вичекати.

      Найбільшим  торговим блоком світу є Європейський Союз (ЄС). На терені ЄС утворився Єдиний ринок, який усунув усі бар'єри на шляху вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталу.

      Успіх західноєвропейської інтеграції за цілком зрозумілими причинами не може не турбувати їхніх конкурентів. Перш за все торкається США, які в останній час роблять у все більшій мірі ставку на приоритетну співпрацю з сусідами по контракту поряд з всебічним економічним і політичним співробітництвом з країнами гігантського басейну Тихого океану. В порядку здійснення цих ідей був підготовлений і укладений договір про Південноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), що набрав силу з 1 січня 1994 р. НАФТА об'єднала три країни – США, Мексику і Канаду з величезною за європейськими масштабами територією, з населенням у 370 млн. чоловік та досить потужним, особливо завдяки США, економічним потенціалом.

      Розвиток  регіоналізму привів до створення різного  роду економічних союзів на всіх континентах. Серед них можна назвати Союз Незалежних держав (СНД) на Євроазіатському просторі; Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС); торговий пакт "Меркосур", що укладений Аргентиною, Бразилією, Уругваєм та Парагваєм з метою утворення митного союзу та "зони вільної торгівлі"; Асоціацію країн Південно-Східної Азії (АСЕАН); Організацію економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЕС-ЕКЮ).

      У сучасних умовах існує єдиний міжнародний економічний простір, до якого доцільно інтегруватися Україні – Європейський Союз. Про це свідчать такі аргументи:

      По-перше, Україна традиційно має міцні  зв'язки з країнами цього регіону (особливо з Німеччиною), що зумовлено їхнім географічним положенням.

      По-друге, Україна має багато спільного  з країнами Європейського Союзу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 3.

      УЧАСТЬ  УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНОМУ ПОДІЛІ ПРАЦІ

      3.1. Стан ресурсного самозабезпечення України і розвиток її експортного потенціалу

      Подальша  інтеграція економіки України у  світове господарство, її ефективність великою мірою залежать від наявних  ресурсів країни, які є основним елементом економічного потенціалу. Перш ніж дати характеристику останнього, нагадаємо, що площа України становить 603,7 тис. км². Це приблизно дорівнює території таких європейських країн, як Франція та Швейцарія разом узяті.

      Україна має великі запаси корисних копалин  і надзвичайно вигідне територіальне поєднання сировинних родовищ. Країна володіє значними покладами вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, урану, мінеральних солей.

      Загальна  характеристика задоволення потреб України власними ресурсами палива й сировини така, у %:

      Функціонування  народногосподарського комплексу  України, як бачимо, значною мірою  залежить від поставок з інших  країн різних видів мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших  видів сировини. Передусім, це стосується нафти й газу. Україна забезпечена власними ресурсами газу на 22%, нафти – на 8%. Як зазначалося на колегії Державного комітету з нафти і газу, видобуток нафти в Україні в 2010 р., за прогнозами, становитиме 7-7,5 млн. т, газу – 30-31 млрд. м³. Тим часом тільки при нинішніх витратах палива країні потрібно кожного року мати 57-60 млн. т нафти та 115-120 млрд. м³ газу, що змушує нас імпортувати велику кількість вуглеводів, котрі постійно дорожчають на ринках збуту. За таких умов енергетична програма країни має бути зорієнтована передусім на підвищення ефективності власного енергетичного комплексу, розвиток енергозберігаючих технологій, на структурну перебудову економіки. Іншого шляху немає. Тут можна послатися на досвід Японії: значно зменшивши і постійно витримуючи за останні 15 років річне споживання нафти на рівні близько 50 млн. т, країна збільшила при цьому промислове виробництво майже вдвічі.

      Є й інші резерви економного використання енергетичної сировини. Зокрема, у переробці  вуглеводів Україна відстає від передових країн світу: в США з кожної тонни нафти одержують майже 700 кг бензину, газу й дизельного палива, а на наших заводах – лише 57% цієї величини. В США після так званої енергетичної кризи на початку 70-х років різко скоротили витрати нафти й газу на електростанціях, замінивши їх альтернативним джерелом – вугіллям. У результаті в паливному балансі електростанцій США витрати вугілля досягли 80%, витрати нафти були знижені до 6, газу – до 14%.

      Як  показали відкриття геологів, вугільна промисловість України цілком може сприяти такій енергетичній переорієнтації. Ще донедавна вважали, що вугільні запаси Донбасу якщо Не виснажені, то надзвичайно підірвані сторіччям їхньої експлуатації. Проте геологи довели, що це не так. Тільки в Добропільському ареалі Донецької області за останні роки вдалося відкрити досить продуктивні пласти потужністю від одного до двох метрів, що дасть можливість добути 4 млрд. т "чорного золота" [31].

      Донбас  може забезпечити Україну не тільки вугіллям, а й газом, істотно послабивши залежність країни від зовнішніх джерел надходження. Так, за підрахунками вчених, українська частина вугільного басейну зосереджує понад 1,3 трлн м³ метану, який нині є серйозним ворогом гірників та екології. Тим часом світова практика, і насамперед вугільна промисловість США, свідчить, що можна не тільки успішно боротися з метаном, а й використовувати його в промислових цілях. У США розроблені й успішно функціонують технології, що дають змогу добувати його з родовищ як до розкриття вугільних пластів, так і в процесі експлуатації. При цьому не тільки розв'язується проблема безпеки праці гірників, а й добувається надійний екологічно чистий енергоносій; тисяча кубів метану за теплотворною спроможністю дорівнює тонні найбільш калорійного вугілля.