Міжнародна торгівля товарами: динаміка, товарна і географічна структура, тенденції розвитку

Зовнішня торгівля на сучасному етапі перетворилась  у важливу сферу економіку  будь-якої крани, зростає її вплив  на світовий економічний розвиток. Незважаючи на загальну тенденцію до зростання, міжнародна торгівля зазнає значних коливань, що зумовлено економічними, енергетичними кризами, нестачею сировини та іншими проблемами.

Високими темпами зростає  міжнародна торгівля машинами і обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості. В сучасному експорті дедалі більшого значення набуває наукоємна продукція. Це спричинило розширення торгівлі послугами, яка стимулює міжнародну торгівлю товарами. Характерною рисою сучасного етапу є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою, на неї припадає понад 70% всієї світової торгівлі.

Економічно менш розвинуті  країни намагаються посилити свої позиції  в світовій торгівлі шляхом її диверсифікації – тобто одночасним розвитком  багатьох її напрямків та розширенням  асортименту товарів.

Особливості розвитку міжнародної  торгівлі

на сучасному етапі:

• Підвищенні темпи зростання міжнародної торгівлі порівняно з темпами росту виробництва.
• Зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі на користь готової продукції(особливо наукоємної) та послуг.
• Зростання ролі країн, що розвиваються в міжнародній торгівлі.
• Посилення ролі зовнішньоекономічної політики країн.
• Транснацірналізація міжнародної торгівлі.
• Посилення ролі науково-технічного прогресу у розвитку міжнародної торгівлі. [ 6 ]

На ринку мінерального палива питома вага промислово розвинутих країн в експорті склала 32,1 %, країн, що розвиваються, – 56,3, країн із перехідною економікою – 11,6%. Провідними експортерами палива залишаються країни ОПЕК (36,7%), Близького Сходу (22,6), Африки (12,3) і Латинської Америки (9,6%). В останні роки об'єм міжнародної торгівлі нафтою був майже рівний об'єму торгівлі всіма базовими ресурсами разом узятими. [3, 22].

В цілому промислово розвинуті  країни є нетто-імпортерами палива (від'ємне сальдо в торгівлі – 106,7 млрд. дол.), саме вони споживають 61,7% світового імпорту палива (країни, що розвиваються 25,5 %, країни з перехідною економікою – 12,8%).

Тенденції відзначеного росту не поширюються однаково на всі регіони світу, що розвивається. Знижується питома вага у світовій торгівлі країн Близькою Схід у зв'язку з нестабільністю цін на нафту і загостренням протиріч між державами-експортерами рідкого палива. Нестабільно зовнішньоторговельне положення багатьох африканських держав, що відносяться до категорії найменш розвинутих у ряді країн, що розвиваються. При оцінці ролі країн Африки у світовій торгівлі варто враховувати, що від 1/3 до 1/5 експорту континенту приходиться усього на одну державу — ПАР, що по багатьом параметрам економічного розвитку ближче до промислово розвинутих. Незважаючи на деяке підвищення питомої ваги у світовій торгівлі країн Латинської Америки їхнє зовнішньоторговельне положення характеризується недостатньою стійкістю. Від 65 до 75% експорту континенту припадає на чотири країни — Мексику, Бразилію, Аргентину і Чилі (у 2004 р. на їхню частку приходилися відповідно — 0,95%, 0,91,0,41,0,32% світового експорту). Лише Мексика (багато в чому завдяки участі в процесі Північноамериканської інтеграції в рамках НАФТА) і Бразилія за структурою експорту наближаються до параметрів нових індустріальних країн. Зберігається значна сировинна орієнтація експорту країн Латинської Америки — до 2/3 експортних доходів їм приносять сировинні товари [18, 337].

Характерною є тенденція до підвищення частки у світовій торгівлі країн  Азії. Починаючи з 1999 р. на них приходилося 65% сукупного експорту країн, що розвиваються. Провідна роль в експорті азіатських держав належить невеликій групі нових індустріальних країн, що за останні 30 років перетворилися у великих експортерів промислових товарів. У 90-х роках відбувся різкий ріст їхньої частки у світовому експорті.

Група нових індустріальних країн  Азії неоднорідна за своїм складом. Її ядро складають так звані нові індустріальні країни — Південна Корея, Сянган (Гонконг), Тайвань і  Сінгапур, що стали на шлях експортоорієнтованого росту в 60-х роках. Бурхливий розвиток експорту в даній групі держав спирався на стійкі і високі темпи внутрішнього економічного росту (7% у рік у середньому за останнє десятиліття). Структурні зрушення у внутрішній економіці в процесі індустріалізації обумовлювали прогресивні зміни в товарній структурі експорту. Так, якщо в 1955 р. 80% експорту Південної Кореї складали сировинні товари, то в 2004 р. основними статтями її експорту були: продукція електромашинобудування (20,8%), текстиль, одяг і взуття (22,7), автомобілі (6,6), продукція хімічної і фармацевтичної промисловості (7,1), комп'ютери й оргтехніка (4), засоби зв'язку (6,7), судна (5,6%).

Провідним світовим експортером  продовольчих товарів є США, які  займають особливо стійкі позиції в  торгівлі пшеницею, кормовим зерном, рисом. До найбільших експортерів продовольства входять Франція, Нідерланди, Німеччина, Великобританія, Канада, Бельгія, Люксембург, Італія, Данія, а з країн, що розвиваються, – Бразилія. Частка країн, що розвиваються, в світовій торгівлі продовольством становить в експорті – 29,6, в імпорті – 24,8%, частка країн перехідної економіки відповідно – 3,1 і 5,1% [3, 23].

Зниження питомої ваги продовольства у світовому експорті зумовлено такими факторами: падінням цін на світовому ринку (до 2006 р.); періодичне погіршення платоспроможності і збільшення зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються (деякі з них повинні скорочувати закупки на світовому ринку, незважаючи на зростаючі потреби в сільськогосподарському виробництві і загострення продовольчої проблеми). Хоча в останні роки зважаючи на продовольчу кризу ціни на продовольчі товари почали підвищуватись.

Нерівномірно розвивається міжнародна торгівля текстилем і одягом, з 2004 по 2009 рр об’єми скоротилася майже в 2 рази – з 8,9 до 4,9%). Ситуація на ринку текстилю з середині 90-х років характеризується зближенням позицій індустріальних і розвиваючих країн. Швидке нарощування його виробництва і вивозу із країн, що розвиваються, призвело до того, що питома вага останніх в світовому експорті досягла 48,3%, вона майже зрівнялась з часткою промислове розвинутих країн.

Світовими експортерами текстилю стали країни Азії (45%), Латинської Америки (2,2%), Африки (0,8%), країни перехідної економіки (2,4%). Таким чином, країни, що розвиваються, перетворюються в нетто-експортерів текстилю з позитивним сальдо в 5,3 млрд. дол.

Тому особливого значення набувають зрушення у товарній структурі  світового товарообороту – зміщення центру тяжіння на обмін готовими виробами, який відрізняється більшою стабільністю. У цьому напрямку в останні десятиліття ідуть не тільки індустріальне розвинуті країни, але й країни, що розвиваються і постсоціалістичні країни Центрально-Східної Азії.

Помітно відстають у  структурі світового експорту країни СНД. На даний момент припускається досить таки стійкий ріст світового товарообороту приблизно такими ж темпами, що і в останні два десятиліття, тобто на рівні 5-6% у рік незважаючи навіть на наслідки світової кризи. Основними характеристиками розвитку сучасної міжнародної торгівлі є такі:

• В сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випереджання зростання виробництва. Так, якщо протягом 80-х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 рази, а реальне зростання світової економіки становить не більше 1/3, то в на початку двадцятого століття глобальний товарооборот майже в три рази перевищив зростання світового виробництва.
• У міжнародну торговельну сферу щорічно надходить 1/5 всього, що виробляється, вирощується та добувається на Землі. Наприкінці 80-х років світовий товарооборот вперше перевищив 3 трлн. дол. США.

Як ми бачимо з графіку  експорт та імпорт зростали досить суттєво в останні 5 років. Це було зумовлено як зростанням самих товарооборотів так і самими цінами. Прослідкувавши тенденції експорту можна спостерігати певну нерівномірність зростання на відміну від імпорту, яких зростав досить стабільно. Причинами такої нестабільності були несприятливі фактори на деяких ринка СНД, та краще освоєння європейського та ринку близького Сходу. Але в зв’язку з кризою багато економік різних країн намагаються якнайкраще захистити власних виробників, що призводить до зниження об’ємів зовнішньої торгівлі. Першими з так званої “рецесії” вийшли Німеччина, Франція та Китай, який уже в 2009 році показав приріст ВВП на рівні 9%. В США у 2009 р. експорт товарів та послуг склав 1,377 трлн. дол., імпорт -2,19 трлн. дол.. Це показує достатньо високе від`ємне торгівельне сальдо.

Разом із законною торговою практикою набирають силу (особливо це стосується багатьох країн Південно-Східної  Азії) кримінальні форми торгівлі (контрабанда, торгівля товарами із фальсифікованими торговими знаками і т.д.). Обсяг  такої торгівлі досягає 60 млрд. дол. у рік.

Отже, міжнародна торгівля – одна з найважливіших складових  частин міжнародних відносин, показники  якої відображають не тільки рівень економічного розвитку країн, а й  характер відносин між ними.

2.3. Вплив світової фінансової кризи на динаміку розвитку міжнародної торгівлі товарами

Світова фінансова криза 2007-2008 років, як і будь-яка інша, проходить кілька хвиль у своєму розвитку. Перша хвиля поширилась у 2007 році, коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків та фінансових компаній. За таких обставин спекулятивний капітал, що шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2007 році фондові ринки таких країн продемонстрували зростання, Китай і Україна стали лідерами такого зростання.

Так само значними були обсяги припливу кредитів. За 2007 рік українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо- та довгострокових кредитів.

Друга хвиля стартувала на початку 2008 року, коли падіння фондових ринків світу, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків з одних активів в інші, зокрема сировинні та енергетичні. Ці активи стали більш привабливими, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси. За підсумками січня-липня, ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу зросла майже на 81%, вартість нафти марки Brent - на 32%. До моменту, коли з’явилися перші позитивні прогнози щодо світового валового збору зернових у 2008/2009 маркетинговому році, за 2007/2008 маркетинговий рік ціни на пшеницю (США, FOB) зросли в середньому на 79%.

Внаслідок в Україні  відбулося посилення загального інфляційного фону. Інфляційна спіраль, розкручена у 2007 році, мала продовження і в 2008-му. Нестабільність політична не могла не позначитися на економічній площині. За підсумками восьми місяців, ціни виробників промислової продукції зросли на 36,5%. Лідерами зростання стали такі галузі, як добування корисних копалин (крім паливно-енергетичних) - 70,4%, металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 68,1, виробництво коксу - 64,3, хімічне виробництво - 55,9%. Тобто всі галузі, що орієнтовані на зовнішні ринки або, відповідно до особливостей виробничого процесу, обслуговують експортоорієнтовані виробництва.

Зростання споживчих  цін у січні 2010 року було високим (1.8% при середньому значенні у докризовий період 2001-2008 років на рівні 1.5%), сезонно скоригована інфляція склала 0.9%. Тим не менш, інфляція в річному вимірі продовжила знижуватись (на 1.2 в.п. до 11.1%) завдяки високій статистичній базі I кварталу 2009 року, де вплив девальвації кінця 2009 року на ціни був максимальним.

Частка інфляції за місяць була обумовлена підвищенням цін  на продукти харчування. Лише короткострокове  зростання цін за окремими товарами продовольчої групи, наведених на рисунку 2.3 (за виключенням середніх темпів зростання за останні 5 років), пов’язане з відміною пільг (молочна група) та підвищенням світових цін, а також низьким врожаєм в Україні (цукор) за нашими оцінками, додало 0.7 в.п. в зміну ІСЦ. Відносна стабільність курсу гривні до іноземних валют, а також стримуючий вплив фіскальної та монетарної політики сприяли продовженню зростання базової інфляції помірними темпами (за місяць – на 0.8%, внесок в ІСЦ – лише 0.4 в.п., зниження в річному вимірі склало 2.3 в.п. – до 12.6%). При цьому, на зростання базової інфляції продовжили впливати вторинні ефекти від підвищення цін палива в 2009 році через зростання транспортних витрат в собівартості продукції.

Разом з цим, продовження  політики стримування зростання  цін та тарифів, які регулюються адміністративно (зокрема, тарифи на житлово-комунальні послуги у січні зросли на 0.4%, за плинний рік – лише на 6.5%), на фоні підвищення ціни на імпортований газ у I кварталі 2010 року (близько 50%) посилює диспропорцію між собівартістю та ціною реалізації послуг ЖКГ та виступає фактором відкладення інфляції витрат на 2010 рік.

Ціни на окремі продукти харчування у 2010 році становлять (рис. 2.3).

Рисунок 2.3. Ціни на окремі продукти харчування у 2010р. %

Низький рівень сукупного попиту в економіці продовжує виступати домінантним чинником зниження інфляційного тиску (розрив ВВП в 4 кварталі склав -2.6%). Так, незважаючи на певне відновлення економічної активності наприкінці 2009 року, показники споживчого ринку залишаються надзвичайно низькими (зниження обсягів роздрібного товарообороту за 2009 рік склало 16.6%).

При цьому, купівельна спроможність населення зменшилась (скорочення реальної заробітної плати населення на 9.2% за 2009 рік) поряд зі збільшенням за аналогічний період заборгованості із заробітної плати на 23.9% та високим рівнем безробіття (8.6% у III кварталі 2009 р.).

З початку року спостерігалися поступове прискорення зростання  виробництва в експортоорієнтованих галузях економіки і перерозподіл фінансових ресурсів в економіці від решти секторів до сировинного та експортоорієнтованого секторів, зокрема й через банківську систему. Так, за підсумками семи місяців, зростання виробництва у металургії становило 3,5%, хімічній промисловості - 5,2%. В цілому це забезпечило утримання досить високих темпів зростання промисловості - 7,3%.

Третя хвиля світової кризи спостерігається тепер.  Наслідками цього етапу світової фінансової кризи стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках та, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економічних систем.