Глобалізація

2. У березні 1993 р. Україна стала 92 державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США. [9]

2.2 Міжнародні фінансові ринки.

Міжнародні  фінансові ресурси поділяють  на офіційні і приватні, які формують борги, і ті, що боргів не створюють. Останніми є безповоротні позики (дарунки або гранти), а також  прямі іноземні інвестиції та частина  портфельних інвестицій, вкладених  в акціонерний капітал.

Основним  функціональним простором зовнішніх  позичкових ресурсів виступає міжнародний  ринок позичкових капіталів. Це ринок  грошових ресурсів, учасниками якого  є іноземні по відношенню до даної  країни юридичні і фізичні особи (нерезиденти).

Міжнародний ринок позичкових капіталів сьогодні являє собою глобальну систему  акумулювання вільних фінансових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями  на принципах ринкової конкуренції. Головним джерелом акумулювання грошових ресурсів виступають промислове розвинуті  країни і їх агенти. Саме вони і е  головними одержувачами міжнародних  фінансових ресурсів.

Значним і динамічним сегментом світового  фінансового ринку виступає ринок  синдикованих позик, принципом діяльності якого є створення синдикатів, пулів або консорціумів для надання  великих банківських кредитів. Спочатку цей ринок використовувався переважно  для фінансування великих проектів у розвинутих країнах. І сьогодні ці країни продовжують залишатися основними  одержувачами таких позик. Так, якщо в 2008 р. розвинуті країни одержали 165,2 млрд. дол. США (74,6%), то в 2009р. — 448, 1 млрд. дол. (84,5%).

Найбільшим  одержувачем продовжують залишатися США. Так, у 2008р. Сполучені Штати Америки одержали 56,2% від загального обсягу наданих позик, у 1997 р. — 62,3% (Англія — відповідно 11,2 і 10,1%). Серед найбільших кредиторів можна назвати банки Бенілюксу, Англії, Німеччини, Італії, Швейцарії і Японії.

Синдиковані позики останніми роками отримали поширення  й у відносинах з країнами Центральної  і Східної Європи, оскільки вони дають змогу розподілити ризики між позикодавцями і посилюють  позиції останніх у відносинах з  позичальниками.

Досить  активно розширюються ринки міжнародних  середньо- і довгострокових цінних паперів — бондів (облігацій), векселів, акцій, купівля національних облігацій  нерезидентами та ін.

Міжнародні  бонди, або облігації, поділяють  на іноземні та євробонди.

Іноземні  бонди продаються за межами країни-позичальника, в національному фінансовому  центрі і у валюті країни-позикодавця.

На  ринку євробондів випускаються і  продаються облігаційні зобов'язання, які виражені в євровалютах. До його складу входять євроемісія і вторинний  ринок.

Євробонди гарантуються або виносяться на ринок  на користь позичальника синдикатом банків із різних країн і розмішуються в країнах, які відрізняються  від валюти позики. Ринок євробондів не має національних кордонів. В  обігу переважають бонди з  фіксованою відсотковою ставкою, меншу  частину від загального обсягу становлять бонди з плаваючою ставкою. Цей  ринок розпочав свою діяльність у 1963 р.

Останніми роками набули поширення бонди, конвертовані в акції або з правом обміну на акції як титули власності у  формі національного капіталу. Значно зросла частка євробондів в ЕКЮ та ЄВРО. Серед позичальників на ринку  облігацій зростає кількість  приватних корпорацій і банків, а  також регіональних організацій, у тому числі ЄС. У цілому євроемісії перевищують сьогодні емісії іноземних облігацій в 3—4 рази.

Крім  того, країни, які розвиваються, мають  значний обсяг короткострокових зобов'язань у вигляді комерційних  паперів, депозитних сертифікатів, револьверних, експортних кредитів й інших короткострокових зобов'язань.

        Отже, в сьогоднішніх умовах лібералізації міждержавного обміну товарів, послуг та капіталів відбувається інтенсивний процес глобалізації фінансових ринків [8].

3)Світовий фінансовий ринок в умовах глобалізації :

3.1 Тенденції та суперечності розвитку світового фінансового ринку в умовах глобалізації.

Фондовий  ринок як складова світового фінансового ринку знаходиться у стані постійного розвитку, зазнає значних змін під впливом процесів глобалізації, які, з одного боку, прискорюють розвиток фондового ринку, а з іншого - породжують нові суперечності. Унаслідок таких суперечностей у глобальному та інтегрованому оточенні зростає роль державних регуляторів, які здатні оцінювати природу поведінки при відносинах з іншими країнами, якщо вони бажають забезпечити існування справедливих, ефективних і прозорих ринків.  

 Оскільки  на фондовому ринку відбуваються  активні інноваційні процеси  в контексті глобалізації світових  фінансових ринків, то проблеми  його функціонування все більше цікавлять науковців. У вітчизняній економічній науці різні аспекти функціонування фондового ринку висвітлено у працях Н.К. Галушко, І. О. Школьник, А.Г. Загородного, О.М. Мозгового, В.Г. Пасічника, В.І. Павлова, В.М. Шелудько та багато інших вчених. Проблематикою фондового ринку займалося багато зарубіжних науковців та практиків, серед яких М. Алексєєв, Н. Берзон, О. Дегтярева, А. Килячков, Е. Найман та інші.  

 Однією  з ключових тенденцій глобалізації  є уніфікація діяльності національних  фондових ринків, інтеграція фінансових  інструментів, учасників ринку, органів  регулювання, стандартизація правил  торгівлі. Глобалізація супроводжується  зростанням ролі глобальних інвесторів, фінансові можливості яких дозволяють  здійснювати надзвичайний вплив  на розвиток національних ринків [9 - С.114-117.]. Потоки капіталів приватних глобальних інвесторів є незавжди регульованими, часто мають спекулятивний характер, що породжує конфлікт інтересів держави і глобальних інвесторів.  

 В основі  глобалізації фондового ринку  лежить взаємодія таких явищ:  

- технічний  прогрес, який дозволяє здійснювати  міжнародні фінансові угоди у режимі реального часу і значно скоротити витрати на транспорт та комунікацію;  

- зростаюча  конкуренція, з одного боку, між  кредитними і фінансовими інституціями  на фінансових ринках, а з іншого - між самими фінансовими ринками  внаслідок значного розвитку  інформаційних технологій і телекомунікацій;   

- реструктуризація  кредитних і фінансових інституцій  шляхом їх злиття і поглинання  як наслідок зростаючої конкуренції  між ними;  

- широка  інтернаціоналізація бізнесу через  посилення транснаціонального характеру  діяльності корпорацій;  

- послаблення  жорсткого контролю щодо здійснення  міжнародних угод, пов'язаних з  рухом капіталу дерегулювання  фондових бірж як в індустріальних, так і в інших групах країн;   

- макроекономічна  стабілізація для створення сприятливиого  клімату для іноземних інвесторів;   

- широке  використання «принципу важеля»  (значне позичання коштів для  своїх інвестицій) і розвиток  процесів сек'юритизації активів  у промислово розвинутих країнах  [10 -  С. 27 – 36]  

 Глобалізація  фондового ринку поряд з позитивними  сторонами несе в собі й  низку проблем негативного характеру,  зокрема:  

- різке погіршення  економічного стану країни, що  призводить до кризи в економіці;   

-світові  ціни на ресурси, зокрема, за  відсутності незалежного контролю за ними з боку світової спільноти, перетворюються в ще одне, суттєве джерело багатства ТНК, розвинених країн і є причиною розширення прірви між цими країнами та країнами, що розвиваються;  

- нерівномірне  вилучення доходів у населення  всього світу і все більшої концентрації ресурсів [11 - 348 с.].   

 На процеси  глобалізації на фондовому ринку  поширюється регулятивна функція  національних держав та міжнародні  економічні інститути, які мають  координувати діяльність у цій  сфері.  

    Тому процеси інтеграції України у світовий та європейський фінансові ринки потребують вироблення власної стратегії розвитку національного фондового ринку, в основі якої має бути використання сучасних фінансово-кредитних технологій, адаптованих до специфічних умов національної економіки, а також гармонізація української законодавчої бази щодо фінансових ринків з європейським та міжнародним законодавством.

       Також складовою частиною світових  фінансових ринків відносяться  й валютні ринки.Міжнародні валютні ринки обслуговують рух міжнародних потоків, через міжнародний обмін товарами, послугами, рухом капіталів. В результаті тривалої конкуренції сформувались світові центри, де зосередились найбільші біржі та банки, спеціалізовані кредитно-фінансові установи. Міжнародні валютні ринки розміщені у найбільших фінансових центрах світу – у Західній Європі, США, Близькому та Далекому Сході, в країнах Південно-Східної Азії. Найбільшими є валютні ринки в Лондоні, Цюриху, Нью-Йорку, Парижі, Токіо, Сінгапурі. На цих валютних ринках проводять операції з ключовими валютами, що широко використовуються у світовому платіжному обороті. До таких ключових валют відносять американський долар, англійський фунт стерлінгів, євро та японську ієну. Розглянемо графік динаміки основних валют у 2009 році (додаток А).

Як і  прогнозувалося, стан світової економіки  погіршився на початку 2009 року у зв’язку  із світовою фінансовою кризою. Також  на динаміку валютного курсу вплинув  ріст безробіття. Для більше детального аналізу розглянемо попарно динаміку курсів ключових валют [12 - c. 166].

Уряду США  дорогий долар вигідний лише на тих  умовах, коли вони друкуються умов не відмовилося  би від долара. За його курсом стоїть довга історія фінансової стабільності і саме це дозволяє йому залишатися світовою резервною валютою. Крім того, державний борг, за світовими мірками, не у космічній кількості, щоб стимулювати займовими грошами власну економіку. А коли наступить час повертати борги, то вигідніше мати більш дешеву валюту, що ми і бачимо на початку року. Щодо загальної динаміки курсу долара, можна сказати наступне. Як і було прогнозовано, курс долара у 2009 році коливався – знижався та зростав, проте ніякої його девальвації не було, тому що США ні за яких такий вже нереальний.

Рис. 2.1 Курс долара США по відношенню до євро (січень 2009-січень 2010)

Проте, на початку 2009 року, інвестори почали відзивати  свої капітали в надії на іх збереження, що призвело до падіння долару, яке  ми бачимо на рисунку 2.1. Така тенденція  простежується до початку березня, а далі долар починає рости в ціні. Причиною цьому стали політичні дестабілізуючі фактори на міжбанківському ринку. Щодо відображення коливання курсу долара на українському валютному ринку, то його коливання за півроку (період липень-грудень 2009 року) на 58% призвели до парадоксу серед українців. Тобто, навесні всі продали долар по 4,55 грн, а восени почали скуповувати валюту вже по 7,2 грн. Така валютна «гойдалка» підірвала довіру українців до національної валюти [13 - С. 10 - 19].

У березні  долар досяг нових трирічних  максимумів проти кошика валют. За словами аналітиків, позитивна динаміка піднялася на гребені нових страхів щодо стану світової економіки, які змушували інвесторів кидати все, і скуповувати американські активи, навіть незважаючи на те, що американський уряд вже відкрито оголошував про свою стурбованість дефіцитом бюджету. За словами Бена Бернанке, світові кредитори можуть відмовитися від інвестицій в економіку США, якщо уряд не зможе взяти під контроль дефіцит бюджету. 'У нормальних умовах зростаючий дефіцит працює проти валюти', - зазначив Ганс Редекер з BNP Paribas [14 - с. 325]. Проте зараз йде процес відмови від позикових коштів з боку фінансових інститутів, які намагаються очистити свої баланси. Це і спричиняє за собою природний попит на долари '. Аналітики вважають, що основна частина процесу в контексті субстандартної іпотеки та інших структурних продуктів вже завершилася, на валютному ринку ця тема, як і раніше залишається одним з ключових каталізаторів рухів. Крім того, після колапсу Lehman Brothers почався масовий вихід з спекулятивних позицій, який призвів до утворення доларового дефіциту. Американська валюта буде користуватися підтримкою незважаючи ні на які негативні дані, поки не зміниться ситуація навколо.

До того ж, варто зауважити, що наприкінці року долар почав падати разом із стрімким ростом цін на нафту. Пояснення цьому можна дати тим, що для забезпечення внутрішніх потреб США у нафті, Сполученим Штатам було вигідніше знизити долар у ціні, щоб розплатитися по ціні 128 доларів за барель. Закриття 13 жовтня 2009 сесії на торгах у Нью-Йорку ознаменувалося падінням долара до позначки серпня 2008 року. Курс американської валюти ослабів до 1, 4887 долара за євро. Протягом дня на біржі була зафіксована відмітка 1,4890 доларів за євро. Також 14 жовтня курс євро зменшився на 0,6% по відношенню до ієни через зниження японських фондових індексів і цін виробників, що збільшили попит на валюту Японії через її відносну безпеку [16]. За день до цього, 13 жовтня, євро і долар зросли по відношенню до ієни за рахунок відновлення глобальної економіки від рецесії. Відновлення з рецесії автоматично означає зниження попиту на низькодохідні малоризиковий операції. (На біржах відображаються коливання курсів валют, що залежать від ступеня довіри і недовіри.)