Еволюція політичних відносин Україна-Європейський Союз

 Європейський Союз бачить метою поточного процесу зближення з Україною перетворення її на своєрідний аналог Норвегії чи Швейцарії у Східній Європі - надійного партнера і «форпосту» євроінтеграції без формального членства, але з масштабним залученням до окремих євроінтеграційних механізмів та програм.

  Ключовою ідеєю цього процесу є конвергенція України з нормами, стандартами та політикою ЄС.

  Однак, на практиці подібний підхід ЄС пов'язаний із низкою серйозних суперечностей.

  По-перше, Україна не може відігравати щодо євроінтеграції ту ж роль, що й Норвегія та Швейцарія, оскільки у їх випадку мала місце свідома відмова від членства в ЄС заради збереження власних економічних чи політичних переваг. Окрім того, українська геополітична ситуація та особливості внутрішніх політичних процесів кардинально відрізняються від цих держав насамперед у тому, що жодній із них не властиве геополітично проміжне положення.

Ще однією важливою відмінністю  є те, що Брюссель намагається стимулювати  наближення України до ЄС на основі нормативної конвергенції, не спираючись на попередньо сформовані стійкі зв'язки у функціональних сферах: ані в  економічному, ані в соціокультурному плані Україна не має органічного сталого зв'язку з державами Євросоюзу, українська політична та бізнесова еліта не пройшла стадію соціалізації в європейському середовищі, що зумовлює гіпертрофоване значення геополітичного аспекту в процесі європейської інтеграції України.

 По-друге, політиці  ЄС притаманна незбалансованість  між політичними імперативами, практичними  інтересами та актуальними завданнями  у Східній Європі. Ключовою проблемою  в цьому плані є те, що донедавна  ці компоненти політики ЄС  існували майже автономно і вельми спорадично взаємодіяли один з одним. Це й виявилося головною перешкодою на шляху ефективної реалізації принципу обумовленості, сформульованого, як зближення з країнами-партнерами у відповідь на імплементацію ними норм і правил ЄС. Проекція власних норм є для Євросоюзу інструментом реалізації завдання зі стабілізації простору сусідства. Запровадження нових форматів у відносинах з країнами цього простору має в цьому процесі лише інструментальну цінність як засіб стимулювання нормативної конвергенції.

 Іншими словами, ЄС  не зацікавлений у становленні  цих форматів як таких, а  лише у трансформаційних ефектах,  які вони можуть мати на  сусідні країни. Однак, їх становлення  автоматично несе як політичні  імплікації для євроінтеграційної  спільноти (геополітична відповідальність, співвідношення з перспективою членства, підвищення ролі цих країн у процесах інтеграції), так і суто практичні наслідки (витрати на сприяння здійсненню трансформацій, посилення конкуренції на ринку ЄС, міграційні виклики). Відносно них у держав-членів ЄС немає чіткого консенсусу, і їх часто серйозно розглядають лише на оперативній стадії надання того чи іншого формату. По-третє, ЄС репрезентує цей процес як деполітизований і заснований на нормативних технократичних засадах, але в реальності він не є політично нейтральним, а генерує власні політичні імпульси, встановлює власну матрицю і логіку, що тягне за собою не лише нормативну, а й політичну конвергенцію. Унаслідок цього підтримання автономної позиції і проведення відмінного зовнішньополітичного курсу в умовах подібної «де-факто»-інтеграції стає дедалі проблематичнішим. Тим більше, що Україна, як й інші геополітично проміжні країни, європейська ідентичність яких не є загальновизнаною, змушена постійно «доводити» свою «європейськість» шляхом підтвердження євроінтеграційної орієнтації, що накладає певні обмеження на зовнішньополітичний курс.

    Зрештою, просуваючи власний порядок денний «м'якої» інтеграції, Євросоюз разом з тим схильний до абстрагування від існуючих геополітичних реалій у Східній Європі та імплікацій геополітично проміжного положення для країн цього  простору. Сприяючи залученню східноєвропейських країн до євроінтеграційних механізмів, ЄС, тим не менш, опосередковано стимулює зміщення політичного балансу у Східній Європі, але не надає цим країнам додаткових важелів впливу, здатних посилити їхні позиції у цьому балансі, не бере на себе витрати, пов'язані з політичною і нормативною конвергенцією.

  У цьому сенсі абсолютизація євроінтеграції виглядає для України не менш ризикованою , ніж  одностороння орієнтація на будь-який інший центр сили, оскільки «часткова» євроінтеграція не дає статусних і політичних ефектів, адекватних до обмежень, які вона накладає.

    Отже, євроінтеграція у нинішній «м'якій» формі не забезпечує бажаних для України структурних перетворень, оскільки не дає можливості не лише подолати геополітично проміжне положення, а й пом'якшити зумовлені ним небезпеки. А отже, не дає змоги вирішити найбільш нагальні завдання зовнішньої політики України. З огляду на це, Україні варто не лише йти у фарватері курсу, який пропонує Євросоюз, а й намагатися реалізувати власний порядок денний, використовуючи асоціацію з ЄС не тільки для залучення до євроінтеграційних процесів, а й для зміцнення власної політичної ролі в регіональному і континентальному масштабі, у томку числі шляхом сприяння структурним трансформаціям європейської системи    міжнародних відносин у напрямі посилення її консолідації, геополітичної цілісності та  кооперативних засад організації.

Шляхи вирішення проблем  ефективності політики ЄС щодо України  пролягають через обмеження «нормативних амбіцій» ЄС, більш чітке визначення цілей його політики та диверсифікацію інструментів її реалізації поряд із розширенням її політичного підґрунтя. ЄС потрібно узгоджувати свої нормативні вимоги з геополітичними потребами країн-партнерів, їхнім правом на власний національний проект розвитку, не вимагаючи повної і автоматичної імплементації норм і правил ЄС незалежно від реалій поточного внутрішнього контексту. Першочерговою умовою стабілізації східноєвропейського простору загалом і України зокрема є нормалізація політичних процесів на трьох рівнях – на рівні відносин з Росією, на рівні відносин з іншими державами Східної Європи та на внутрішньополітичному рівні. І лише в разі такої нормалізації імплементація норм і цінностей ЄС може бути успішною в даному просторі[29].

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Розділ 4

      Українська євроінтеграція: шлях в нікуди чи реальний

                              зовнішньополітичний вектор?

                          (2008-2009 роки - теперішній час)

      -  Щорічний Саміт Україна – ЄС, що відбувся 9 вересня 2008 року, був важливим приводом для України і ЄС дати оцінку їх поглибленим відносинам та подивитися у майбутнє. Під час зустрічі у Парижі лідери визнали, що Україна як європейська країна поділяє з країнами ЄС спільні історію та цінності. ЄС визнав європейські прагнення України та привітав її європейський вибір. Щодо укладення нової Угоди про асоціацію – лідери відзначили прогрес у переговорах. Вони зазначили, що нова Угода про асоціацію оновить спільні інституційні рамки співпраці України та ЄС, сприятиме поглибленню стосунків у всіх сферах та посилить політичну асоціацію й економічну інтеграцію шляхом спільних прав і зобов'язань. Дивлячись у майбутнє, вони зазначили, що поступове наближення України до ЄС у політичній, економічній та правовій сферах сприятиме подальшому розвиткові відносин між Україною та ЄС.

-16 жовтня 2008 були започатковані перші неформальні зустрічі Міноборони України з Європейським оборонним агентством, Україна бере участь у поліцейській місії ЄС у Боснії та Герцеговині (п'ять представника від МВС), опрацьовується питання участі України у військово-морській операції ЄС «Atalanta», яка розпочата у грудні 2008 р. в рамках Європейської політики безпеки та оборони для боротьби з актами піратства біля узбережжя Сомалі[30].

-24 листопада 2009 року набув чинності «Порядок денний асоціації Україна — ЄС», на заміну Плану дій між Україною та ЄС (2005—2008, подовжений на один рік до 2009). А тим часом у Європі почали відбуватися події наступного характеру[31].

Боргова криза в Європі та її наслідки для України

    У Європі багато країн і сьогодні практично немає жодної країни, яку обійшла б світова фінансова криза.

    Боргова криза в Європі останнім часом набуває все більше політичного забарвлення. Не стільки економіка, як політичні розбіжності виходять на поверхню навколо боргових проблем в Євросоюзі.

   Багато аналітиків  вважають, що такий негативний поворот в деяких питаннях між країнами ЄС пов'язаний більше з бажанням утримувати лідерство і відсторонитися від проблем сусідів, ніж прийти до спільного рішення. Так макроекономічні показники Німеччини вказують на виключне економічне лідерство даної країни в ЄС і відповідно володіння великою вагою голосу при прийнятті спільних важливих рішень. Це призводить до того, що Євросоюз постійно знаходиться перед вибором, результат якого здебільшого залежить частіше від думки економічно лідируючих країн, ніж від загальних рішень[32].

   Це накладає сильну  політичну складову і погрожує  ЄС в недалекому майбутньому  постати перед прийняттям єдиного  рішення без вибору. Час буде  упущено, дебати ні до чого  не призведуть і в момент, коли  потрібно буде щось робити, в кризовій ситуації будуть прийматися тимчасові заходи, які не призведуть до стабільних результатів в довгостроковій перспективі.

   Насправді ж, якщо дивитися на проблему виключно економічними і макроекономічними показниками то ті країни, які виявилися, сьогодні на межі банкрутства не представляють і третини ВВП всього ЄС. Це означає, що проблеми, які виникли насправді, не несуть ніякої загрози ні Євро, ні економіці всього Євросоюзу. Це ж підтвердив у своєму недавньому виступі і голова МВФ, зазначивши, що він не вважає, що нинішня ситуація загрожує співтовариству.

   «На мій погляд кризи загрозливого цілісності Євросоюзу або його стратегічним складовим таким як, наприклад Євро немає. Є проблема лідерства, яка пов'язана з небажанням брати участь як в переговорному процесі, так і часткою ВВП в загальних завданнях. Міністри фінансів на останній зустрічі знову не змогли виробити конкретного рішення, яке здатне було б виключити розбіжності та об'єднати спільні зусилля у боротьбі з «боргами».

Все йде до того, що незабаром Євросоюз може отримати єдині податкові закони і загальний бюджет. Це так зване приведення ЄС до загальних правил функціонування та економічного розвитку через кризу, і проблеми з ним пов'язані. Так має бути, і все до цього йде[33].

        Фінансове керівництво США в особі Бернанке вже подало перші сигнали до того, що монетарна політика може бути ще більш пом'якшена у випадку необхідності збільшенням грошових вливань в економіку країни.

Також відомо, що члени єврозони додатково виділять 150 млрд євро Міжнародному валютному фонду (МВФ) з метою боротьби з борговою кризою.

У спільній заяві  міністрів фінансів говориться, що ця сума буде виділена у вигляді  двосторонніх позик. Чехія, Данія, Польща і Швеція, які не є країнами євро, візьмуть участь у виділенні коштів МВФ, однак про обсяг їх внеску не повідомляється.

   Та все  ж немає ніякого сумніву в  тому, що фінансова криза в  Європі має солідну політичну  складову і як мені здається  саме вона може нанести набагато  більший економічний шкоди, ніж  боргові проблеми в ряді європейських країн.

Тож можна зробити  висновок, що скорочення темпу зростання  ВВП країн Євросоюзу позначиться  на обсязі українського експорту. Споживчі настрої українців знову погіршилися. Світова економіка в небезпеці. Українців продовжує "душити" економічний песимізм. За словами аналітика Анатолія Бароніна, Італія - найбільший партнер України в ЄС, з яким до того ж є профіцит в зовнішній торгівлі в розмірі більше $ 1 млрд - очікує уповільнення приросту ВВП в майбутньому році до 0,4-0,5%. Також, криза в Європі позначиться на українській економіці, в першу чергу, за рахунок зниження цін на головний український експортний продукт - металопрокат. Про це в інтерв'ю українському журналу «Фокус» розповів віце-прем'єр-міністр - міністр соціальної політики України Сергій Тігіпко[34].

Більшість країн  ЄС переходять в режим економії і  скорочують витрати. Через це важче  стане і українським трудовим мігрантам, заробітки яких рятують  не тільки окремі сім'ї, а й роблять  погоду у великій економіці. Тільки офіційно мігранти пересилають в Україну щорічно 6 мільярдів - в доларовому еквіваленті. Це дозволяє закрити діру в торговому балансі країни.

З приходом до влади Віктора  Януковича у березні 2010 тема євроінтеграції України стала обговорюватися все  більше і більше. На саміті «Україна - ЄС», який пройшов 22 листопада 2010-го року, був схвалений план дій щодо скасування короткострокових віз у Євросоюз для громадян України, проте, навіть точне дотримання плану не гарантує автоматичного введення безвізового режиму. Також на саміті обидві сторони підписали протокол до Угоди про партнерство та співробітництво з основними принципам участі в програмах ЄС, а голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу сказав, що сподівається підписати Угоду про асоціацію до середини 2011 року[35]. Однак арешт лідера української опозиції Юлії Тимошенко в серпні 2011 року поставив перспективи підписання цієї угоди під сумнів. Зокрема Маркус Ленінг, уповноважений федерального уряду Німеччини з прав людини, засудив «виборче і політично мотивоване правосуддя щодо Тимошенко» і додав, що Німеччина і Євросоюз «будуть пильно стежити за розвитком подій в Україні». Вирок у справі проти Тимошенко, оголошений в жовтні того ж року, викликав однозначно негативну реакцію як США, так і Евросозу, створивши загрозу відносинам України і Європейського союзу почати розвиватися за схожим з Білорусією сценарієм.

Також в лютому 2011 року посол  ЄС Жозе Мануель Тейшейра заявив, що в даний час Україна не відповідає мінімальним умовам для обговорення питання членства в ЄС.

Але вже 19 грудня 2011 року відбулася  подія, яка мала б стати визначальним для майбутнього нашої держави.

Результати  саміту Україна-ЄС: Початок нового шляху  або зустріч для «галочки»?

Перед початком XV саміту України-ЄС наша країна завмерла в очікуванні: так все-таки візьмуть нас в Європу чи ні? І ось саміт завершився. Але як трактувати його результати - незрозуміло.

З одного боку, голова Європейської ради Герман ван Ромпей заявив про  те, що переговори щодо Угоди про  асоціацію між Україною та Європейським союзом завершені.

«Ми можемо вже публічно заявити, що переговори про асоціацію  завершені», - зазначив він.

За його словами, це великий  крок у відносинах України та ЄС. «Він має вирішальне значення», - підкреслив Ромпей.

Президент України  Віктор Янукович зазначив, що європейська  спільнота буде не повною без України. За його словами, сьогодні сторони підійшли до другого етапу підготовки до підписання і подальшої імплементації Угоди про асоціацію. «Цей документ закладає основи для політичної асоціації та економічної інтеграції України та ЄС. Угода про асоціацію стане ключовим інструментом реалізації євроінтеграційного курсу нашої країни », - зазначив Глава держави. Янукович також додав, що український народ зробив свій чіткий європейський вибір, який закріплений в законодавстві. За словами українського Президента, в нашій країні розуміють, які труднощі сьогодні відчуває ЄС. «В Україні розуміють, що Євросоюз сьогодні переживає непрості часи, наслідком чого є підвищена чутливість до перспектив подальшого розширення», - сказав він. Янукович переконаний, «що проект об'єднаної Європи не буде завершений, поки за її межами будуть знаходитися такі великі європейські країни, як Україна».