Історія книги

Роботи візантійських палітурників цінувалися настільки високо, що їх віддавали в придане, ко­ли принцеси виходили заміж в інші европейскі країни. Нерідко розкішні книги ставали дорогим імператорським даром, і це теж був спосіб познайомитися з мистецтвом візантійських майстрів. Їм намагалися наслідувати. Цілий транспорт з візантійськими кодексами - трофеї хрестоносців, що захопили в 1204 р. Константино­поль, прямували до Західної Європи.

Падіння Візантії і розгром османами Констан­тинополя в 1453 р. завдали величезного збитку книжковим зборам. Тільки мала їх частка була вивезена до Західної Європи і в слов'янські країни що бігли з Візантії ученими і бібліофіла­ми. Проте візантійська книжкова традиція залишила слід в розвитку книги як західноєвропейцям, так і особливо слов’янам і народам Кавказу.

РОЗДІЛ 2. Український досвід книгодрукування

2.1.Книга за часів Київської Русі

Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.

У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перша друкована в Україні була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона “Апостол”.

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” – книга, “тека” – сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх “аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

По­ява книгодрукування — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, запо­чаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодруку­вання. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гумані­стичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.

В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, кот­ра була витвором малярства. Характерною такою пам'яткою є руко­писне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556—1561 рр. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині. У Пересопницькому Євангелії широко вико­ристовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам'ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія — зображення україн­ської флори.

Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і полігра­фічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з'явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважаєть­ся "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги — граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читан­ня. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона ще й цінна пам'ятка шкільної освіти.

Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуван­ням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме.

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скром­но ("Граматика", 1591 р.). Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609, "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.) з'явля­ється новий елемент оздоблення — сюжетно-фігурна гравюра.

2.2. Печерська Лавра - осередок книгодрукування в XV — XVII ст.

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.

Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня стала тоді енергійнішою - книжок вона випускала більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617-1624 р., до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були: “Часословець”, “Анфологюнъ” 1619 р. (1048 сторінок), “Книга о въръ единой“ 1619 р., “Божественная літургія” 1620 р., “Номоканонъ”1620 і 1624 р., “Беседы І. Златоустаго”1623-1624 р., “Псалтыръ” 1624 р. та інші.

Увесь час Лавра якнайбільше дбала про найкращу зовнішність своїх книжок, і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні "ізобразителі" звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті.

Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на ап. Павла" 1623 р., "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Тріодь Пісна" 1627 р., "Тріодь Цвітна" 1631 р., Требник 1646 р., "Патерик Печорський" всіх трьох видань - 1661 р., 1678 р., а особливо 1702 р., "Апостол" 1695 р., “Напрестольне Євангеліє “1697 та 1707 р. і т. п.- все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі талановиті, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.

Перший період лаврського друку - це період її вільного життя; Лавра вільно друкувала всі книжки, які тільки вважала за корисні та потрібні, і ніхто тоді не ставав їй на дорозі цієї культурної праці. Таким життям жила Лавра цілих 70 років, тобто до того часу, коли українську церкву було віддано московському патріархові(1685рік). Українське духовенство довго відмовлялось іти під московську владу , бо добре розуміло, що Москва припинить всю культурну працю України. І коли насильством, зрадою та підкупом над українською церквою запанувала Москва, з того часу всім просвітнім справам українського духовенства прийшов край.

Другий період лаврського друку - це період боротьби її за права Лаври, за її свободу друку (з 1685 до кінця XVIII століття). Почався цей період після приєднання української церкви до московського патріархату. В цей час забороняється видання книг українською мовою, на друкування потрібен був дозвіл патріарха. І тому не диво, що за XVIII століття ми маємо небагато українських друкованих творів, але за те з’явилася велика кількість творів рукописних, що випадково побачили світ тільки в XIX столітті...

В боротьбі за свободу друку, що так довго і так вперто вела Лавра, гору таки взла Москва. І старожитні права Лаври були зламані, та вона тепер вже й не протестувала і почала друкувати книжки, тільки однакові з книжками московськими. Настав третій, новий період лаврського друкарства, що вже цілком ішов під патріотичним прапором «обрусєнія»...

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукуван­ня Івана Федорова, в кінці XVI — на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації дру­ку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов'ян­ський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожні­ми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відроджен­ня з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період.

Характерною рисою української літератури, що видавалася в умо­вах Великого Польсько-Литовського князівства, а надалі й у складі Російської імперії стало утвердження ідей громадянського гуманізму, тобто ідей спільного блага громади, піднесення авторитету рідної мови, виховання молоді на принципах патріотизму. Яскраво ці мотиви виявлялись в педагогічній і оратор­сько-учительній прозі другої половини XVII ст. Освіта, література й видавнича справа в польсько-литовську добу в Україні розвивались на рівні європейського культурного процессу.

РОЗДІЛ 3. Основні складові книги

3.1. Структура книги

Будь-яку книгу можна розділити на вступну частину, основний текст і заключну частину.

1.      Вступна частина

Не існує яких-небудь особливо твердих правил, що визначають вид вступного матеріалу, оскільки зміст вступної частини часто визначається вимогами до представлення теми матеріалу і відносною довжиною кожної частини. Скажемо просто, що запропонований нижче порядок випробуваний і підходить для більшості книг.Вступний матеріал часто нумерується окремо від основного тексту, наприклад, римськими цифрами. Цей спосіб зручний, наприклад, для довідників, коли остаточна довжина вступної частини може бути встановлена після одержання спробних відбитків сторінок; у книзі може міститися багато глав чи розділів, і сторінки зі змістом можуть бути остаточно сформовані тільки на етапі друку книги. При виданні літератури масового попиту цей спосіб не принциповий.

2.      Авантитул

Авантитулом називається перша сторінка видання, розташована перед титульним листом і утримуюча звичайно видавничу марку, епіграф, присвяту, надзаголовні дані. Зрідка застосовуються й інші назви: фортитул чи вихідний лист. Сторінка може бути і порожньою, не утримуючої ніякої інформації. Вона як би захищає титульний лист. При нумерації сторінок авантитулу, як правило, привласнюється перший номер. Якщо в процесі верстки виникають зайві сторінки, авантитулом можна пожертвувати.

3.      Оголошення

Оголошення має на увазі список інших книг даного автора і міститься на контртитулі. Тут же наводиться інформація про видання в цілому чи відтворюється титульний лист видання, який послужив оригіналом для перекладу.

4.      Заголовок

Основний заголовок книги відображається, звичайно, на титульному листі. Як правило, заголовок містить у собі назву видання, виділену художньо-поліграфічним способом.

5.      Зворотна сторона титулу

На зворотному боці титульного листа, що традиційно є четвертою сторінкою видання, розміщаються елементи вихідної інформації (наприклад, знак охорони авторського права, ISBN, каталожна дані, анотація й основна інформація про видання і видавця.

6.      Фронтиспіс

Ліва сторона розвороту з титульним листом служить для розміщення ілюстрації чи портрета автора.

7.      Зміст

Перелік частин, розділів і глав у книзі. Список змісту традиційно починається з лівої сторінки.

8.      Список ілюстрацій

9.      Повний перелік ілюстрацій.

10. Список скорочень

Для словників і довідників - список використовуваних у книзі скорочень.

     11. Передмова

Супровідна стаття, що розміщується на початку видання. Як правило, у передмові пояснюються мета й особливості змісту і побудови твору.

     12. Вступ

Вступ розкриває тему книги, звичайно пишеться автором. Починається з нового листа.

     13. Основний текст

Основний текст може бути поділений на будь-яку кількість частин, розділів, глав, підрозділів у будь-якім їхньому сполученні.

      14. Заключна частина

Як і вступний матеріал, заключний матеріал також може бути представлений різним чином.

      Післямова. Супровідна стаття, що поміщається після основного тексту твору.

      Додатки. Таблиці, пояснення і доповнення, що мають відношення до основного тексту, але допоміжні стосовно головної теми.

      Примітки. Примітки, що пояснюють.

      Список термінів (глосарій). Список понять і термінів, що відносяться до обговорюваної теми.

      Словник. Список іноземних слів за абеткою з поясненням їхніх значень.

      Бібліографія. Список книг, використовуваних як джерела чи інформації рекомендуються для подальшого вивчення.

      Предметний покажчик. Список понять за абеткою з посиланнями на сторінки.

Всі елементи в заключній частині звичайно починаються з нової сторінки. Як правило, використовується нумерація, що продовжує систему нумерації основного тексту, але якщо має місце достатнє близький зв'язок за змістом із вступним матеріалом, чи заключна частина, що приводиться, є єдиної для декількох томів, можна використовувати при нумерації римські цифри, продовжуючи нумерацію з вступної частини, чи почавши її заново.