Історія книги

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“ ІСТОРІЯ КНИГИ”

_________

підпис

Науковий керівник

____________

Київ – 2009

Зміст

ВСТУП_____________________________________________________3

РОЗДІЛ 1. Виникнення і розвиток книги_________________________6

1.1. Єгипет і Межиріччя__________________________________6

1.2. Книга в епоху середньовіччя__________________________8

1.3. Візантійські рукописи________________________________10

РОЗДІЛ 2. Український досвід книгодрукування__________________12

                    2.1. Книга за часів Київської Русі__________________________12

                   2.2. Печерська Лавра - осередок книгодрукування в XV — XVIIст.__________________________________________________________14

          РОЗДІЛ 3. Основні складові книги_____________________________17

                   3.1. Структура книги_____________________________________17

                   3.2. Апарат книги________________________________________20

                   3.3. Основні деталі книги_________________________________25

          ВИСНОВКИ________________________________________________29

          ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК______________________________30

          СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ______________________________________34

Вступ

Все що існує на землі має свій початок, історію виникнення та розвитку. Історія  книги  має  немало  захоплюючих  сторінок. Про неї  розповідають  і  сьогодні  спеціалісти, що досліджують справу поліграфії. На   всіх  етапах  розвитку  цивілізованого  суспільства  книга  відігравала  важливу  роль.  Не лише  друкована,  але  й  рукописна  книга  в  період,  який  передує  виникненню  книгодруку,  служила  важливим  засобом  розповсюдження  знань,  знайомила  суспільство  з  різноманітними  науковими  та  політичними  поглядами,  була  поштовхом  до  їх  формування.

              Книга  була  і  залишається  скарбницею мудрості. Як  вчитель  і  наставник  книга  знайомить  нас  з  надбаннями  людського  розуму,  допомагає  вирішувати  філософські  проблеми  буття.

Книга – неоцінимий  друг  кожної  людини,  та  беручи  книгу  з полички,  ми  рідко  замислюємось,  який  її  шлях,  скільки  праці  вкладено  в  неї,  перш  ніж  дійшла  вона  до  читача.  Скільки  людей її  створювало,  скільки  часу  та  сил  було вкладено  для  її  виготовлення.  Читаючи  книгу,  ми  навіть  не  знаємо,  скільки  деталей  містить  вона в собі,  скільки  різноманітних елементів,  придуманих  майстрами-поліграфістами, знаходиться  в  ній.  Усі  вони  мають  свої  назви  та   своє призначення.     Історія книги – це історія цивілізації, адже писемність – одна з ознак цивілізованості суспільства. У манускриптах і сувоях, рукописах й стародруках, спалена і розтерзана, проклята й забута, птахом Феніксом щораз поставала з попелу забуття книга, долаючи тисячоліття, приходила до нас, аби спопелити темряву брехні і явити світло істини, стерті з лиця землі ницих й підняти до небес високих духом...Історія книги - це складова частина історії культури, а сама книга - «інструмент насадження мудрості»(Я. Коменського), найбільш повний та всебічний вираз культури людства. Інші засоби масової комунікації, навіть такі прогресивні, як телебачення, - лише допоміжні засоби розвитку культури. Зародження і розвиток книги нерозривно пов'язані з розвитком суспільства. Як складне явище соціального і культурного життя книгу можна досліджувати, виходячи з різних аспектів. Історія літератури або науки в першу чергу цікавить зміст книги, а її історія представляється йому зміною літературних шкіл і наукових концепцій. З іншої точки зору дивиться на її розвиток історик книги.

Згідно із системним комунікаційно-інформаційним підходом до аналізу місця книги в документальній комунікації, «книга» — це абстрактна категорія, яка відображає сутність певного явища, і тому її не можна уявити собі як конкретний предмет чи сукупність предметів. З погляду її місця в документальній комунікації, книга — це документ опублікований, виданий або депонований, що надається у суспільне користування через книжкову торгівлю та бібліотеки. і будь-який документ, книга має головну (сутнісну) — соціально-комунікаційно-інформаційну функцію і підпорядковані їй функції: фіксування та зберігання інформації, пізнавальну, культурну, меморіальну, управління, свідчення. Книга має й усі властивості документа взагалі: знаковість, семантичність; здатність відображати (втілювати) розумову діяльність людини й суспільну свідомість взагалі, а також відображати об'єктивну реальність; дискретність і безперервність; так і матеріальну форму книги при її «використанні»; відповідність формулі характеристики комунікаційного повідомлення; діяльнісний характер (книга, як і будь-який документ, є результатом діяльності її творців і свідчить про цю діяльність).             

Оглядаючи джерела  з  даної  теми  необхідно  зауважити,  що дослідники,  які вивчають  цю  справу  майже всю  уваги  приділяють  саме  книзі,  бо вона, мабуть, назавжди  залишиться  основним  засобом  розповсюдження  знань  та  мудрості.

Метою  цієї  роботи  є  розкриття   книги  як документа, починаючи з виникнення ,закінчуючи сьогоденням,  з  усіма  її деталями, зовнішнім  та  внутрішнім  оформленням, складовими  елементами,  які  формувалися  протягом  багатьох  років  і  змінювалися  разом  з поширенням потреб цієї продукції та вимогами читача. 

Об’єктом  дослідження  даної  роботи виступає книга як документ.   Предметом  роботи,  відповідно до об’єкту,  виступає  книга створена  за  допомогою  поліграфії, за встановленими стандартами та нормами, щодо внутрішнього та зовнішнього оформлення, яке залежить від її призначення. 

РОЗДІЛ 1. Виникнення і розвиток книги

1.1 Єгипет і Межиріччя

              Коли зародилося людство, у нього, у процесі розвитку, з’явилася потрібність в інформації. У кам’яний період інформацію передавали малюнками на скелях або вигуками та жестами. Розвиваючись фізично та духовно, людина потребувала більше інформації для спілкування. З’являлися письмена. Людство залишало слід про своє існування своїм нащадкам в рукописному вигляді спочатку красками на корі, листях дерев, які використовували замість паперу. Потім, коли з’являється папір, на папері.

Як і перші системи письма, перші книги з’явились в Шумерів, Єгипті,Китаї, Індії – там де формувались найдревніші рабовласницькі держави. Складне державне та господарське діловодство могло чітко функціонувати лише при наявності чіткої звітності та впорядкованої письмової документації. Іншим не менш важливим стимулом виникнення письма в деспотах Стародавнього Сходу були потреби ідеологічного порядку. Письмо потрібно було для прославлення і увіковічення подвигів «божественних» государів, для обґрунтування «божественної» природи їх влади.

Цілі, для яких використовувалась писемність,впливали на її зовнішній вигляд. У Стародавньому Єгипті надписи, що оповідають про богів і їх земних намісниках-фараонах висікали на камені  художньою формою ієрогліфічним письмом. Ця традиція збереглась аж до епохи спадку , коли ієрогліфів вже не розуміли навіть жреці. Як книжне письмо на свитках папірусу для господарських записів використовували ієратичне письмо, а в    4 ст. до н.е. його в цій області замінило демотичне письмо.

По суті всесвітньо історичною заслугою культури Стародавнього Сходу було те, що вона подарувала людству перші книги. Звичайно, по матеріалам, з якого вони були зроблені, та оформлення  вони нічим не нагадують первинну нам  сучасну книгу, тож і книгами їх можна назвати лише умовно. Перші пам’ятки писемності були висічені на крутих скалах або на обтесаних кам’яних монументах. Таких спосіб увіковічення думок виник ще в доісторичному часі, але зберігався він довго,навіть до того часу коли були винайдені інші матеріали для письма, значно  зручніші ніж камінь.

Зовнішній вигляд книги, як і іншої речі, залежить  перш за все від матеріалу, з якого вона виготовляється. В Єгипті для письма використовували і камінь, і дерево, і шкіру, і полотно, і навіть черепки. Однак головним матеріалом слугував папірус.

Не дивлячись на всі недоліки, папірус набув широкого поширення на Стародавньому Сході, в античній Греції і Римі як найзручніший і дешевший на ті часи писальний матеріал. Папірус вірою і правдою служив людині більше чотирьох тисяч років. Останнім документом, написаним на папірусі, вважається папська булла 1022г., адресована Гильдесгеймському монастирю в Германії.

Вже на початку третього тисячоліття до н.е. в шумеро-аккадській період в ході були штампи, виготовлення з каменя або обпаленої глини з опуклими ієрогліфічними написами на них. Такі штампи вживали для маркування това­рів, ставили замість підпису на документах і навіть на бібліотечних книгах. Проте у шумерійців так і не виникла ідея використовувати штампи для розмноження текстів.

Як же писали на глині? Зробивши з неї табличку потрібної форми і розміру, писар (по-шумерські "дуб-сар": «дуб» - глиняна табличка, «cap» - писати), тримаючи її в лівій руці або поклавши на щось тверде, видавлював на ній знаки очеретяною або кістяною паличкою прямокутного або трикутного перетини. Паличку він тримав приблизно так, як зараз ми тримаємо олівець - під кутом. На місці натиску відбиток залишався глибокий і широкий, а там, де паличку легким рухом витягували з глини, залишалася тонка рисочка. Таким чином виходили клиновидні заглиблення, тому такий лист ми і називаємо клинописом. Іноді відбитки настільки малі, що для їх читання доводиться користуватися лупою. Щоб лист був рівним, табличку розкреслювали, прикладаючи до м'якої глини туго натягнуту нитку.

Ну, а як виглядала в книга Межиріччя? Адже достатньо довгий текст неможливо умістити на одній табличці. Шумерська або вавілонська книга складалася з десятків пронумерованих глиняних таблиць. Під останнім рядком тексту на першій таблиці ставили межу і потім вписували перший рядок наступної таблиці - так званий кустод. Ще нижче записували назву твору і номер таблиці. Зазвичай назвою слугували початкові слова самої книги.

У різних музеях і бібліотеках світу зберігають­ся безліч пам'яток писемності Стародавнього Сходу. Це літературна спадщина дозволяє су­дить про те, яка була тематика книг Стародавнього Сходу, хто їх писав і хто читав, як вони розповсюджувались. І у староєгипетській, і в шумерській літературі, особливо в початковий період, відчутно сильний вплив усної народної творчості. Проте помітну роль грає і релігійна ідеологія жерців і магів. Більшість тодішніх літературних творів представ­ляють собою художній переклад міфів, легенд, релігійних догм.

              ультура Стародавнього Сходу не зникла безслідно. Вона зробила великий вплив і подальший розвиток книги, передавши античному світу і свій основний писальний матеріал - папірус, і форму книги - сувій.

1.2 Книга в епоху середньовіччя

Основним писальним матеріалом в середньовіччі служив пергамен. На ранньому етапі його іноді кра­сили, зазвичай в пурпур, писали золотом або сріблом. У бібліотеці Упсальського університету збе­рігається Біблія, перекладена готською мовою єпископом Ульфілой (розум. у 382 р.), - найбільший пам’ятник тодішньої німецької писемності. Текст написаний виблискуючими срібними і золотими фарбами на пурпурному пергаменті, а обкладинки виготовлені з масивного срібла. Відомі молитвеники, написані золотом на чорному пергаменті. Манера фарбувати пергамен перестала практикуватися лише в XIII в.

У ранньому середньовіччі основними центрами як виробництва, так і споживання пергаменту були монастирі, а з XIII в. за виготовлення пергаменту узялися городяни-ремісники. Вони створю­вали самостійні цехи що виробляють пергамент. Але все-таки його постійно не вистачало. От чому широкого поширення набули так звані палімпсести - пергамент, з яких був стертий, зішкрябаний первинний текст, а потім написаний новий. До цього способу в Європі вдавалися ще в часи раннього середньовіччя. У результа­ті піддавалися зішкрябуванню безліч цінних текстів, особливо античних.

Рукописні книги бували часто пишні ілюстраціями і іншими декоративними елементами. Середньовічна книга пред­ставляла собою унікальний твір мистецтва і вважалася предметом розкоші. Була назначена для храмів, монастирів, багатих і знатних замовників, вона повинна була відповідати тій пишності, якою оточували себе церква і верхівка суспільства. Оскільки книги залишалися дорогими, їх зберігали дбайливо, вкладали в міцні, масивні обложки. На палітурці були дошки з твер­дого дерева (звідси вираз «прочитати книгу від дошки до дошки»), вони обтягувалися шкірою або пергаментом, рідше - матерією (оксамитом) і оздоблювали тим або іншим способом. Для оберігання від пилу книгу забезпечували ме­талевими застібками (лат. fibula) або тасьмою. Іноді її обтягували свого роду чохлом - камізой; частина його складала звичайна оболонка книги, а далі як би напіввідкритий футляр. Його зав'язували ремінцем з кольорової шкіри і таким чином книгу можна було підвісити до поясу або сідла.

Тим часом наближалася нова епоха в культурі людства, а з нею затверджувався новий погляд на книгу, який проповідували великі італьянські гуманісти.

1.3 Візантійський рукопис

У Візантії монастирські скрипторії не внесли великого внеску до задоволення суспільної потреби в книгах і у вдосконалення художнього оформлення книги. Іноді вони працювали по замовленнях імператорів і знаті - виготовляли художньо прикрашені мініатюрами кодекси в дорогоцінних палітурках, але в основному поповнювали монастирські бібліотеки і випускали погано оформлені без смаку Псалтирі і Житія святих; церква хотіла перетворити їх на єдине читання мирян.

Виробництво рукописної візантійської книги відрізнялося від того, що мало місце в Західній Європі, тільки в деталях. І тут з перших сторіч нашої ери папірусний сувій був витиснений ко­дексом на пергаменті. Візантійці вимушені були відмовитися від папірусу, оскільки араби заборонили вивозити його за межі халіфату. У VI-VII ст. папірусна книга-сувій фактично вийшла з вживання. Втім, вже в IV в. три чверті книг, знайдених в тому, що входив тоді у Візантійську імперію Єгипті, складали книги-кодекси. Як у Західній Європі, так і у Візантії виробництво пергамента відставало від попиту, крім того, він був дорогий, і це примусило перейти до палімпсестаму, тобто до зішкрябування старих текстів і заповнення пергамента новим, і лише з появою у Візантії в VIII-IX ст.,декілька раніше, ніж в Західній Європі, паперу, палимпсести помаленьку втрачали своє значення.

На мистецтво оформлення візантійської книги величезний вплив зробила процвітаюча живопис. Спочатку ілюстрації і орнаменти візантійських книг копіювали зразки ел­ліністичної епохи. У візантійських кодексах ілюстрації розміщувалися так, як колись в античних свитах. Дрібні кольорові ілюстрації вторгалися в текст, не будучи відокремлені від нього рамкою; фон їх був такий же, як і в тексті: білий або пурпурний. По духу і техніці це чисто антич­ний живопис.

Ряд істориків вважає періодом розквіту візантійського мистецтва XI ст. Це стосується і мистецтва оформлення книги. Якраз в той період остаточно склалися всі елементи орнамен­тики візантійської книги: розкішні фронти списи і віньєтки, що нерідко заповнюють мало не всю сторінку, заставки, рослинний орнамент на полях, хитромудрі, орнаментовані букви заголовків (ініціали) - словом, все те, що робить візантійську книгу істинним твором мистецтва. Необхідний елемент її оформлення - прекрасна палітурка. З особливою розкішшю переплітали літургійні книги. У свій час для цього уживалася слоняча кістка, але вона була великою рідкістю і пото­му з IX - поч. Х ст. все частіше використовують золото і емаль. Умілі візантійські ювеліри досягли дивовижних успіхів. За замовленням багачів вони прикрашали золотий рельєф інкрустаціями з цінних каменів.