Лекции по "Документознавство та інформаційна діяльність"

ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО

Документознавство та інформаційна діяльність

Модуль  І. Історичні передумови формування документознавства, теоретичні основи та структура. 

Тема 1. Історія виникнення документа, його генезис та складання перших галузей знань про документ 

План лекції

I. Передумови виникнення документа

II. Системи письма

III. Прадокументи, матеріальна основа документів

IV. Документ в епоху середньовіччя, відродження

V.Перші галузі знань про документ 

I.

  Передумови виникнення  документа 

Людська писемність пройшла низку стадій розвитку. Можна виділити принаймні чотири фундаментальні стадії в розвитку писемності, як це зробив ще понад сотню років тому Едвард Клодд. 

• Першою стадією була мнемонічна, коли якийсь намацальний предмет слугував вісткою або нагадуванням у спілкуванні людей на відстані, був інструментом фіксації пам’яті, виступав наче протосимволом.  вампуми та бірки.  
  Другою стадією була пікторальна (або ж піктографічна), коли малюнок якоїсь речі відразу ж із першого погляду повідомляв певну інформацію. Піктограма заміняла певне слово на означення поняття, явища, події. При цьому часто використовували зображення тотемів.
• Третьою стадією була ідеографічна, коли малюнок уже здобував абстрактне значення, перетворюючись на символ. Спільною ознакою піктографічного й ідеографічного письма була відсутність будь-якого зв’язку між писемними зображеннями та звуками живої мови.
• Четвертою стадією була фонетична, коли малюнок ставав фонограмою або знаком, який відповідав звуку.

Кипу — комбинации узлов и сплетений шнуров.

Кіпу (кечуа khipu -> ісп. quipu — «вузол», «зав'язувати вузли», «рахунок») — прадавня мнемонічна й рахункова система (у зв'язці з рахунковим пристроєм юпаною) інків і їх попередників в Андах, своєрідна писемність: являє собою складні мотузкові сплетення й вузлики, виготовлені з вовни південноамериканських верблюдових (альпаки та лами) або з бавовни.У кіпу може бути від декількох звисаючих ниток до 2000. Вона використовувалася для передачі повідомлень посильними годинки по спеціально прокладених імперських дорогах, а також у самих різних аспектах суспільного життя (у якості календаря, топографічної системи, для фіксації податків і законів, і ін.). 

Вампуми (із мови якогось із племен північноамериканських індіанців, найімовірніше – ірокезів) – це пояси з намистинами або мушлями (черепашками, скойками) із просвердленими дірочками. Комбінації узорів і кольорів на них можуть містити дуже багато інформації. 
Вампумы (индийское wampum, сокр. от wampumpead — нити с нанизанными на них раковинами) — разновидность т. н. предметного письма у североамериканских индейцев (ирокезов, гуранов и др.). Представляет собой пояс, сплетенный из нитей, унизанных раковинами. Количество, цвет и взаиморасположение раковин имеют символическое значение. Иногда на вампумы наносились рисунки, уточняющие содержание, часто они выполняли функцию денег 

II.

Системи письма 

Виникнення письма як головна умова появи документа.

Письмо —  це знакова система фіксування мови (слів), яка дає змогу за допомогою  нарисних (графічних) елементів "закріплювати" мову на матеріальному носії з метою її передавання в часі та просторі. Як правило, письмо відображає вербальний (словесний) текст. Знаки, що відображають слова, належать до першої знакової системи — вербальної (або словесної, текстової).

Развитие фонетического письма делится на два этапа.  
Первый — это буквенно-слоговое письмо — клинописное, возникшее на рубеже IV—III тыс. до н. э.  
Второй — алфавитное письмо (II тыс. до н. э.), в котором каждой графеме (букве) соответствует или первоначально соответствовала фонема (звук

• Основні типи письма:
• ідеографічне (ідеограма — умовне зображення, що відповідає цілому слову або його частині; створювані знаки називають ієрогліфами);
• словесно-складове (ідеографічно ребусне); використовувані знаки теж називають ієрогліфами;
• силабічне (складове, де один знак відповідає сполученню приголосного та голосного звуків, тобто складу звуків);
• буквено-звукове (фонетичне) — літера (один знак) або сполучення літер (знаків) відповідає одному звуку або їх спо лученню — фонемі;
• особливий тип письма: нотне письмо — система графіч 
  них знаків для запису музики. Ноти — це друга знакова сис 
  тема після словесної (вербальної).
• В XII—XIII вв. славяне также заимствовали греческое письмо.
• С конца IX в. существовало два письма — глаголица и кириллица, отличающиеся формой букв.
• Затем в Х— XI вв. в Киевской Руси кириллица вытесняет глаголицу.
• В XVIII в. появляется скоропись,
• а в XIX — начале XX в. — гражданское письмо, или гражданский шрифт, т. е. современное письмо

Устав — це таке письмо, коли літери пишуться прямо на однаковій відстані одна від одної, без наклона - вони наче б то "уставлені". Літери строго геометричні, вертикальні лінії , как правило, товще горизонтальних, проміжку між словами немає. Древньоруськи рукописи IX - XIV ст. написані уставом.

З середини XIV століття набув поширення півустав, який хоч і бул менш красивий, ніж устав, але дозволяв писати швидше. З’явився нахил у літерах, їх геометричність не так очевидна; перестало витримуватися співвідношення товстих та тонких ліній; текст вже ділився на слова

Полуустав — форма кириллицы, сложившаяся в XV в. Полууставное письмо — обычно на бумаге и большей частью не крупное. Распространяется полууставное письмо со второй половины XIV в. По сравнению с уставом почерк более мелкий и округлый. В русском полууставе можно отличать две разновидности: старший (нач. XIV — нач. XV вв.) и младший полууставы. таков, например, шрифт русских первопечатников Ивана Фёдорова и Петра Мстиславца, выпустивших в Москве в 1564 г. первую печатную книгу — «Апостол».  
Русский полууставный шрифт употреблялся в церковных и гражданских печатных книгах вплоть до 1708 г., когда по указу Петра I для гражданских книг устанавливается новый гражданский шрифт, а прежний церковный шрифт остается только для книг духовного содержания.

• В XV ст. півустав поступається місцем скоропису. Рукописи написані "скорим обичаєм", відрізняє зв”язне написання сусідніх літер, размашистість письма. В скорописі кожна літера мала багато варіантів написання. С развитком скорості з”являються ознаки індивідуального почерку.

Вязь — тип письма, в котором буквы сближаются или соединяются одна с другой. 
Различают вязь простую, сложную и узорную. Обычным приёмом при работе вязью является лигатура (соединение двух или трёх букв, имеющих общую (слившуюся) часть.  
Исходное и основное применение вязей — это оформление заголовков книг, как рукописных, так и первопечатных

Острожская Библия

На рисунке  представлен заголовок из «Евангелия от Иоанна». (XVI век).

Інша  слов’янська азбука – глаголиця – від кирилиці відрізняється формою літер. Ймовірно, створена слов’янськими просвітителями Кирилом та Мефодієм у IX ст. Була розповсюджена в X-XI ст. в Болгарії та Моравії, в Хорватії існувала до кін. XVIII ст.

Гражда́нский  шрифт — шрифт, введённый в России Петром I в 1708 году для печати светских изданий в результате первой реформы русского алфавита (изменения состава азбуки и упрощения начертания букв алфавита).

     С изобретением пишущей машинки и  началом ее промышленного производства (1867 г.) появилась машинопись как способ текстового фиксирования. Она вытеснила ручной способ и используется для создания и копирования документов. Документ, отпечатанный на пишущей машинке, считается рукописью, или машинописной рукописью. В настоящее время большинство архивных, деловых, неопубликованных документов выполнены машинописным способом на пишущих машинках или ЭВМ. 

Стенографія або скоропис, система спеціальних значків: геометричних (використовуваних у різних системах стенографії в Англії й Франції) та елементів літер рукописного письма (застосовуваних головно в Німеччині й по слов'янських країнах), пристосована для швидкого запису за складами, словотвірними морфемами й словами усної мови. Найбільше поширилися на Східну Європу системи стенографії на німецькій основі Ф. К. Ґабельсберґера (1789 — 1849), що її достосував (після перших спроб Л. Олевінського, 1864 і Й. Полінського, 1891) до української мови О. Панейко (1922). На Східній Україні виникли варіанти стенографії, складені О. Герштанським та М. Льовшином («Курс стенографії», 1948), на основі російських адаптацій системи Ґабельсберґера М. Соколовим та ін.

Системы делятся, с одной стороны, на курсивные и геометральные; с другой стороны, на морфологические ифонетические.

 В курсивных  системах знаки образуются из  элементов букв обыкновенного  письма.

В геометральных  системах основами знаков служат геометрические элементы (точка, прямая линия, круг и  его части) и все сочетания  букв имеют вид геометрических фигур.

 В морфологических системах фиксируются морфемы, в фонетических - звуки.

• систему Тейлора, которая и ещё поныне употребляется в обработке Прево (1826) и Делонея (1866);
• система Дюплойе (1867); 
• система Питмана (введённая в 1844)
• 1678 Рамсей обработал итальянскую систему стенографии под назв. «Tacheographia»;
• Система Аманти (1809) со своей обработкой системы Бертена; последняя была также обработана Дельпино (1819) и др.;
• с 1863 получила большое распространение обработка системы Габельсбергера,

III.

Прадокументи, матеріальна основа документів 

В качестве МОД  сначала использовались природные  материалы, которые были под рукой:

камень, кость, кожа, глина, керамика, древесина, лыко, береста, бамбук, пальма, пробка

Считается, что  первыми документами, предназначенными для хранения и передачи информации, были шумерские глиняные таблички-бирки V—IV тыс. до н. э. с названием объектов и обозначением их количества, выполняющие учетные функции при хранении и транспортировании товаров.

Самые ранние дошедшие до нас папирусные свитки датируются III тысячелетием до н. э. Первоначально они были распространены только в Египте, Век папирусной книги окончился только в X-XI веках н. э., после мусульманского завоевания Египта. Последним документом, написанным на папирусе, считается Папская булла (1022 г.).

Береста, Берестяные книги - письма и записи на коре берёзы (бересте) : В странах Европы, наибольшее распространение получили у древних славян XI—XV вв, а также у народов Северной Индии. Первые берестяные книги Индии датируются IX веком н. э.

Грамота № 155 (фрагмент). Перевод: «От Полчка (или Полочка)…(ты) взял (возможно, в жёны) девку у Домаслава, а с меня Домаслав взял 12 гривен. Пришли же 12 гривен. А если не пришлёшь, то я встану (подразумевается: с тобою на суд) перед князем и епископом; тогда к большому убытку готовься…». Из собрания Исторического музея.