Документи на новітніх носіях інформайії

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВНЗ «ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУЛЮДИНИ

«УКРАЇНА» 

Дубеньський регіональний центр дистанційного  навчання 
 

КУРСОВА РОБОТА 

з дисципліни: «Спеціальне документознавства»

на  тему: «Документи на новітніх носіях інформайії» 

ВИКОНАВЕЦЬ:

студентки 4 курсу Дубеньського ЛЦДН,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»

Шкробак Віри

  «_____» ____________________2009р. 

КЕРІВНИК

Викладач:

______________________А.Д.Вівчар

«_____»____________________2009р. 
 
 
 

Дубно – 2009

Зміст………………………………………………………..…3

Вступ…………………………………………………………..4

1.Розділ. Поняття та використання інформаційно – пошукових систем….6

1.1.Поняття  про інформаційно – пошукові  системи………………………..6

1.2.Етапи  користування інформаційно –  пошуковими системами………...8

1.3.Чим  відрізняється різні інформаційно  – пошукові системи…………...10

2.Розділ. Класифікація інформаційних ресурсів. Інформаційні ресурси Інтернету…………………………………………………………………………13

2.1.Інформаційні  ресурси……………………………………………………13

2.2.Інформаційні системи Інтернет…………………………………………15

2.3.Українська, російська та англомовні пошукові  системи………………19

3.Розділ. Інформаційні потреби……………………………………………...23

3.1.Формування  та розвиток національних інформаційних  ресурсів…….23

3.2.Опрацювання  інформаційних матеріалів………………………………26

3.3.Інформаційні  ресурси в мережі Інтернет……………………………….27

Висновки…………………………………………………...….30

Перелік літератури та інших інформаційних  джерел…..….33

Додатки…………………………………………………….….34 
 
 
 
 
 
 

         Розділ 1. Характеристики носіїв інформації

         1.1. Концепції носіїв інформації.

         За першою концепцією документ — це матеріальний об'єкт, створений людиною спеціально для передачі інформації (Г.М.Швецо-ва-Водка включає сюди і т.зв. тривимірні твори мистецтва, архітектури, скульптури). У загальному вигляді таке розуміння документу було поширене в 60-70-ті роки. Приміром у "Большой Советской Знциклопедии" документом вважається "матеріальний об'єкт, що містить інформацію в заданому вигляді і спеціально призначений для її розповсюдження у просторі та часі"

         3 розвитком концепції  знакової основи передачі соціальної  інформації до документів стали  відносити також об'єкти, що фіксують  естетичну інформацію образотворчої  форми, включаючи сюди не тільки  живопис, а й тривимірні твори  мистецтва, такі як скульптура, архітектура. Зрозуміло, що при будь-якій фіксації інформації на матеріальному об'єкті ми маємо справу з певним інформаційним процесом (збереження, передача інформації), але навряд чи кожний з цих об'єктів можна вважати документом, особливо з точки зору спеціальної призначеності носія для передачі інформації. В цьому разі для фіксування інформації спеціально може бути задіяний будь-який матеріальний об'єкт (у тому числі будинок, паркан чи тіло людини). Отже з третього визначення поняття “документ” також випливає ототожнення понять “носій інформації” і “матеріальна основа документа”, що є не вірним, оскільки ці матеріали (об”єкти) призначені для фіксації певними способами і передачі інформації іншим поколінням, що є неможливим для носія.

         Крім того В.А.Полушкин запропонував ще одне трактування, за яким носій (документ) містить елементарну інформацію, котра утворюється природним способом у результаті впливу одного матеріального об”єкту на інший, а також логічну (семантичну), яка є результатом цілеспрямованої людської діяльності.

         Найбільшу увагу  привертає сформульоване Г.М.Швецовою-Водкою четверте значеная документу, а саме — як матеріальногс об'єкта, що є  записом інформації, призначеної  для передачі. Саме такі документи, на її думку, входять в систему  бібліографічної справи, є об'єктами бібліографічної діяльності і на цьому значенні також базується система документальних комунікацій в інформатиці.

         За другим трактуванням представлення запису інформації як матеріального об'єкта, на наш погляд, не зовсім коректне, оскільки матеріальна форма передбачає певний зовнішній вигляд речового об'єкту (саме речового об'єкта, оскільки, наприклад, при усній формі передачі інформації матеріальним об'єктом — носієм є повітря), котрий має звичні для нього об'ємні параметри (тобто висоту, довжину, ширину). Можливо тут малася на увазі інтегрованість інформаційної складової та матеріального носія, на що вказується в деяких визначеннях поняття "документ". Замість "запису інформації" в них виступають "семіотичні (знаково-логічні) засоби представлення інформації, тобто жанрова організація інформації" (О.А.Гречихін). "осмислений текст" (А.Г. Чорний), "фрагмент інформації" (Р.С.Гіляревський) тощо. Близьке до цього є і формулювання функціонального визначення документа, поданого Г.М.Швецовою-Водкою в більш пізній публікації, а саме —як "єдність інформації та матеріального носія, яка використовується в соціально-комунікативному процесі в якості каналу передачі інформації.

         Слід також нагадати, що свого часу Д.Ю.Теплов трактував  документ як матеріальний носій інформації, що розглядається при цьому у вигляді системи сигналів чи знаків! Можливо, що в межах цієї концепції документа треба розглядати запропоноване нещодавно А.В.Соколовим таке визначення: "документ — це стабільний речовий об'єкт, призначений для використання в соціальній комунікації в якості завершеного повідомлення". Хоча для такого твердження необхідно конкретизувати розуміння "призначе-ності" речового об'єкту і рівень ідентифікації цього об'єкту з "завершеним повідомленням".

         Подібним до вищевказаних є також трактування документу  и Державному стандарті України "Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення". Тут він визначається таким чином: "записана інформація, яка може розглядатися як одиниця у ході здійснення інформаційної діяльності". Причому в примітці до цього пункту зазначається, що "це визначення стосується не тільки рукописних та друкованих матеріалів на папері чк у вигляді мікроформ (книг, журналів, діаграм, карт), але й матеріалів недрукованого походження (машинозчитуваних записів, фільмів, звукових, а також тривимірних об'єктів чи реалій)". Здається, що в даному випадку словосполучення "запис інформації" тлумачиться в досить широкому смислі, враховуючи наявність тривимірних об'єктів та "реалій". Одночасно незрозумілим єобмеження сфери функціонування документів тільки інформ»щіііною діяльністю, яке в цьому ж стандарті визначається як "постійне та систематичне збирання та оброблення записаної інформації з метою її зберігання, пошуку, використання чи обмеження сфери функціонування документів тільки інформаційною діяльністю, яке в цьому ж стандарті визначається як "постійне та систематичне збирання та оброблення записаної інформації з метою її зберігання, пошуку, використання чи пересилання, що виконується будь-якою особою чи організацією".

         Всі інші значення поняття "документ", наведені Г.М.Швецовою-Водкою, вужчі й означають специфічні речові об'єкти в історичному джерелознавстві, діловодстві, дипломатиці, юридичній  науці. Ми зупинимось тільки на визначенні документу як запису, що є залишком людської діяльності і свідчить про існування цієї діяльності. Ця точка зору поширена в історичному джерелознавстві. В межах цієї концепції (як ми вже пересвідчилися, не єдиної в джерелознавстві) документами вважаються тільки ті джерела, що мають мовне ототожнення, тобто є тільки письмовими.

         Для формулювання поняття "документ", що відповідає змісту таких видів діяльності як бібліотечна, бібліографічна, книговидавнича, книготорговельна та науково-інформаційна, ми скористалися наведеними вище третім та четвертим значеннями цього поняття. По-перше, в інформаційній частині замість словосполучення "запис інформації" доцільно вживати слово "текст" завваживши, що він являє собою логічну послідовність мовних та немовних знаків. Як не мовні знаки тут виступають художнє оформлення (включаючи ілюстрації), фотографії та кінокадри, що фіксують об'єкти.

         Одначе сам текст  не можна ідентифікувати з документом. Інакше будь-який текст — запис  на паркані, вивіска перед крамницею чи навіть напис-татуювання на тілі людини можна було б вважати документом, а матеріал, з якого вони виготовлені – основою документа. Зазначені нами галузі діяльності працюють з об'єктами, котрі спеціально виготовлені, тобто функціонально призначені для збереження і передачі інформації у просторі та часі. Причому ця функція є їх основною функцією як речових виробів (хоча є винятки, коли такі вироби мають дві основні функції, наприклад, книги-іграшки), позаяк існує чимало інших виробів, на яких зафіксована інформація (нони також передаюгь її у просторі та часі), але для них ця функція є другорядною, вторинною. Наприклад, проїзний квиток на міський транспорт, посвідчення особи чи паперові гроші теж мають зафіксовану інформацію, котру вони передають у просторі і часі, але основна функція цих речових виробів — давати право на проїзд, посвідчувати особу та бути платіжним засобом.

         З іншого боку, така основна функція речових виробів  як виконання ролі засобу збереження та розповсюдження інформації у просторі та часі, зумовлює їх спеціальну, специфічну матеріальну конструкцію, яка представлена типово у формі книг, брошур, аркушів паперу, записничків, буклетів, мікрофіш, магнітних дискет тощо. Специфічними були і історичні форми документів у вигляді глиняних табличок, папірусних сувоїв, пергаментних кодексів тощо. Ця спеціальна "конструкція забезпечує виконання ними їх основної функції, надаючи можливість цим виробам бути зручними для переміщення в просторі, тривкими для збереження інформації в часі, Пристосованими для фізіологічних можливостей читання тексту. Саме в такому вигляді вони функціонуючії у документальних комунікаціях, є об'єктами обробки, зберігання та видачі в бібліотеках, книгарнях, органах інформації тощо. Зрозуміло, що нанігь спеціальна форма об'єкту не є єдиним критерієм для того, щоб вважати його документом (аркуш паперу, чиста дискета або фоюплівка), така ідентифікація можлива тільки при наявності зафіксованого на ньому тексту.

         Для бібліотекознавства, бібліографознавства та книгознавства документ — це текст (як логічна послідовність мовних та немовних знаків), зафіксований на речовому виробі, основною функцією якого є збереження та розповсюдження (передача) інформації у просторі та часі. Отже, тут матеріальну основу трактують як речовий виріб, який одержали в ході виробництва.

         При подальшому вивченні поняття “документ” матеріал пропонують називати терміном “паперовий”  – є основою документа. Крім того матеріальною основою пропонують вважати  і матеріали, які за своїми властивостями  схожі на папір – папірус, пергамент, сучасний синтетичний замінник паперу. Документи також поділяють на плівкові, які мають різну основу (виготовлені з різних матеріалів), пластиночні, які також мають за основу різні матеріали.

         Крім того, за текстом Закону України "Про  інформацію документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві". Законодавча "передбаченість" матеріальної форми документа позбавляє це визначення необхідної конкретики. Таким чином тут фігурують такі визначення, як носій та основа документа.

         Слід відзначити, що на думку Е.К.Безпалової “чим менше  природний об”єкт перетворений діяльністю людини для нової мети – збереження інформації, чим менше він зручний для тиражування, тим менше у нього підстав вважатися документом». Так, на основі еволюції поняття “документ” можна побачити різні трактування його основи. 
 

         1.2. Поняття “матеріальна основа документа”. Практичне використання матеріальної основи для документації суспільства

         Користуючись  допоміжною літературою, можна помітити, що вчені зовсім мало приділяють увазі  розкриттю такого поняття як “носій інформації”, проте ще меншу увагу  вони приділяють поняттю “матеріальна основа документа”. Це можна пояснити неусвідомленням того, що не можна ототожнювати ці два поняття як вони це роблять.

         Це вказує на те, що протягом великого проміжку часу саме поняття “матеріальної основи документа” не існувало зовсім. Вперше це поняття згадується в тлумачному словнику, який датується 1995 роком, згодом це поняття зустрічається в праці Н.Н.Кушнаренко. Тобто тільки з цього часу відбувається остаточне виокремлення поняття “матеріальної основи докумнта” з поняття “носій інформації”.