Вмістом Я-концепції і самоусвідомленням в ранній юності

       До  підліткового віку відмінності від інших привертали увагу дитини тільки у виняткових, конфліктних обставинах. Його "я” практично зводиться до суми його ідентифікацій з різними значущими іншими людьми. У підлітка і юнака становище змінюється. Орієнтація одночасно на декількох значущих інших робить його психологічну ситуацію невизначеною, внутрішньо конфліктною. Несвідоме бажання позбавитися від колишніх ідентифікацій робить його активним в рефлексії, а також активізує почуття своєї особливості, несхожості на інших, що викликає досить характерне для ранньої юності відчуття самотності або страх самотності [31, с. 67].

       Розвиток  самосвідомості як і будь-якого складного  психічного новоутворення, проходить  ряд стадій [10, с. 11]. З цієї точки зору ранній юнацький вік можна охарактеризувати як початок формування нового рівня самосвідомості, як період розвитку і поглиблення інтеграційних якостей. Інтенсивний розвиток цього рівня самосвідомості буде здійснюватися в юнацькому віці. Його специфічні риси - підвищення значимості для формування Я-концепції системи власних цінностей і посилення особистісного, психологічного, динамічного аспекту сприйняття дозволяють оцінювати його як рівень, характерний для зрілої особистості.

       Одним з основних механізмів самопізнання підлітком чи юнаком самого себе, свого внутрішнього світу є особистісна рефлексія, яка, на відміну від логічної рефлексії, спрямованої на вирішення завдань, розуміється як діяльність особистого самопізнання, як особливий дослідницький акт, при якому людина не просто досліджує свій внутрішній світ, але при цьому ще й досліджує себе як дослідника [85, с. 54].   

     Феноменом особистісної рефлексії є рефлексивні  очікування, які розуміються як уявлення людини про те, що про нього думають  інші люди, які складають коло його спілкування.

     У якісному розвитку рефлексивного аналізу, що лежить в основі утворення рефлексивних очікувань, спостерігаються такі вікові зміни:

     1. Рефлексивний аналіз стосується в основному окремих вчинків дитини (9-12 років), причому навіть у такій формі він проявляється лише у незначної частини дітей.

     2. Рефлексивний аналіз стосується характеру самої людини. Починаючи з 12-13 років, основним у рефлексивному аналізі стають дослідження свого характеру, особливостей своєї особистості.

     3. Рефлексивний аналіз проводиться з самопристрастю, спостерігається сплеск самокритичності, в результаті чого виявляються власні негативні риси характеру, афективні переживання з приводу власних негативних рис (13-14 років).

     4. Рефлексивний аналіз стосується  характеру людини, особливостей  спілкування (15-16 років). При цьому самокритичність відходить на задній план, ставлення до себе спокійне, доброзичливе. Різні складності у відносинах пояснюються нерозумінням оточуючих. При переході від підліткового до раннього юнацького віку особистісна рефлексія втрачає афективну забарвленість по відношенню до "я" людини і проходить на більш спокійному емоційному тлі.

     Глибина і інтенсивність юнацької рефлексії  залежать від багатьох соціальних  (соціальне походження і середовище, рівень освіти), індивідуально-типологічних (міра інтроверсії - екстраверсії)   і  біографічних 

чинників  ( умови родинного виховання, стосунки з однолітками, характер читання), співвідношення яких ще недостатньо вивчено. Розвиток особової рефлексії відбивається на особливостях Я-концепції в ранній юності.

2.2. Становлення нового рівня самосвідомості в юнацькому віці 

     Психологічні дослідження становлення Я-концепції людини в процесі його життєдіяльності йдуть по декількох напрямках. Перш за все вивчаються зсуви в змісті Я-концепції та її компонентів : які якості усвідомлюються краще, як змінюються з віком рівень і критерії самооцінок, яке значення надається зовнішності, а яке розумовим та моральним якостям. Далі досліджується міра його достовірності і об'єктивності, просліджується зміна структури образу Я в цілому: міра його диференційованої (когнітивної складності), внутрішньої послідовності (цілісності), стійкості (стабільності в часі), суб'єктивної значущості, контрастності, а також рівень самоповаги. За всіма цими показниками перехідний вік помітно відрізняється  як від дитинства, так і від дорослості, є грань в цьому відношенні між підлітком і хлопцем.

     У ранній юності відбувається поступова  зміна “наочних” компонентів  Я-концепції, зокрема, співвідношення тілесних і морально-психологічних компонентів свого “я”. Хлопець звикає до своєї зовнішності, формує відносно стійкий образ свого тіла, приймає свою зовнішність і відповідно стабілізує пов'язаний з нею рівень домагань. Поступово на перший план виступають тепер інші властивості “я” -  розумові здібності, вольові і моральні якості, від яких залежить успішність діяльності й відношень з оточуючими.

     Судячи  по наявних даних, когнітивна і диференційована складність елементів образу Я  послідовно зростає від молодшого віку до старшого без помітних перерв і криз [34, с.88]. Дорослі розрізняють в собі більше якостей, ніж  хлопці, хлопці - більше, ніж підлітки, підлітки - більше, ніж діти. За даними досліджень  Бернштейна (1980)  здатність старших підлітків реконструювати особові якості грунтується на розвитку фундаментальнішої в цьому віці когнітивної здатності   -  абстрагування [7, с.79].

     Інтегративна  тенденція, від якої залежить внутрішня послідовність, цілісність образу Я, посилюється з віком, але дещо пізніше, ніж здатність до абстрагування.  Юнацькі самоописи краще організовані і структуровані, ніж дитячі, вони групуються навколо декількох центральних якостей.  Проте невизначеність рівня домагань і труднощі переорієнтації із зовнішньої оцінки на самооцінку породжують ряд внутрішніх змістовних протиріч самосвідомості, які служать джерелом подальшого розвитку. Дописуючи фразу  "я у своєму уявленні", багато юнаків підкреслюють саме свою суперечність: " я у своєму уявленні - геній + нікчемність".

     Дані  про стійкість образу Я не зовсім однозначні. В принципі вона, як і  стійкість інших установок і  ціннісних орієнтацій, з віком збільшується.  Самоописи дорослих менш залежать від випадкових, ситуативних обставин.  Проте в підлітковому і ранньому юнацькому віці самооцінки іноді міняються дуже різко.

     Що  стосується контрастності, міри виразності образу Я, то тут також відбувається ріст:  від дитинства до юності і від юності до зрілості людина ясніше усвідомлює свою індивідуальність, свої відмінності від оточення і  надає їм більше значення, так що образ Я стає однією з центральних  установок особи, з якою вона співвідносить  свою поведінку. Проте, зі зміною змісту  образу Я  істотно міняється міра значущості окремих його компонентів, на яких особа зосереджує увагу.  У ранній юності масштаб самооцінок помітно укрупнюється: "внутрішні" якості усвідомлюються пізніше  за "зовнішні",  зате старші надають їм більше значення. Підвищення міри усвідомленості своїх переживань нерідко супроводжується також гіпертрофованою увагою до себе, егоцентризмом.  У ранній юності це буває часто.

     Дослідження змісту образу Я, проведені під керівництвом І.В.Дубровиної, показали, що на межі підліткового і раннього юнацького віків в розвитку когнітивного компонента Я-концепции відбуваються істотні зміни, що характеризують перехід самосвідомості на новий більш високий рівень [85, с. 65].

     Вікові  зрушення в сприйнятті людини включають  збільшення кількості використовуваних описових категорій, ріст гнучкості  і визначеності в їх використанні; підвищення рівня вибірковості, послідовності, складності і системності цієї інформації;  використання тонших оцінок і зв'язків; ріст здатності аналізувати і  пояснювати поведінку людини; з'являється  турбота про точний виклад матеріалу, бажання зробити його переконливим. Аналогічні тенденції спостерігаються і в розвитку самохарактеристик, які стають більш узагальненими, диференційованими і співвідносяться з великою кількістю  "значимих осіб".  Самоописи в ранньому юнацькому віці мають набагато більш особовий і психологічний характер, ніж в 12-14 років, і одночасно сильніше підкреслюють відмінності від інших людей.

     Уявлення  підлітка або юнака про себе завжди співвідноситься з груповим чинником "ми"  -  типового однолітка своєї статі, але ніколи не співпадає з цим "ми" повністю. Образи власного "я" оцінюються старшокласниками набагато тонше і ніжніше групового "ми". Юнаки вважають себе менш сильними, менш товариськими і життєрадісними, та зате добрішими і здатними зрозуміти іншу людину, чим їх однолітки.  Дівчата приписують собі меншу товариськість, але велику щирість, справедливість і вірність  [31, с.90] .

     Властиве  багатьом підліткам перебільшення  власної унікальності з віком  зазвичай проходить, але зовсім не послаблюється індивідуальний початок. Навпаки, чим старше і більше розвинена людина, тим більше знаходить вона відмінностей між собою і "усередненим" однолітком. Звідси  напружена потреба в психологічній інтимності, яка була б одночасно самораскриттям і проникненням у внутрішній світ іншого.  Усвідомлення своєї несхожості з іншими логічно і історично передує розумінню свого глибокого внутрішнього зв'язку і єдності з навколишніми людьми.

     Найбільш  помітні зміни в змісті самоописів, в образі Я, виявляються в 15-16 років. Ці зміни йдуть по лінії більшої суб'єктивності психологічних описів.  Відомо, що і в сприйнятті іншої людини психологізація опису після 15 років різко збільшується  [9, 78]. Посилення суб'єктивності самоописів виявляється в тому, що з віком збільшується кількість випробовуваних, що вказують на мінливість, ситуативність свого характеру, на те, що вони відчувають свій ріст, дорослішання.

     У дослідженнях когнітивного дисонансу  образу Я  виявлено, що самоописи і описи іншої людини по вказаному параметру істотно розрізняються  [80, с. 79]. Себе людина описує, підкреслюючи мінливість, гнучкість своєї поведінки, його залежність від ситуації; у описах іншого, навпаки, переважають вказівки на стійкі особові особливості, що стабільно визначають його поведінку в найрізноманітніших ситуаціях. .  Іншими словами,  доросла людина схильна сприймати себе, орієнтуючись на суб'єктивні характеристики динамічності, мінливості, а іншого - як об'єкт, що має відносно немінливі властивості.  Таке  "динамічне" сприйняття себе виникає в період переходу до раннього юнацького віку в 14-16 років.

     Становлення нового рівня самосвідомості в ранній юності йде по напрямах, виділених ще Л.С. Виготським, -  інтеграції образу самого себе,  "переміщенню"  його   "ззовні усередину"    [18, с. 229-230] .  У цей віковий період відбувається зміна деякого "об'єктивістського"  погляду на себе  "ззовні"  на суб'єктивну, динамічну позицію "зсередини".

     В. Ф.Сафин характеризує цю істотну  відмінність в погляді на себе молодших і старших підлітків  таким чином: підліток орієнтований передусім на пошук відповіді,  "який він серед інших, наскільки  він схожий на них", старший підліток  - "який він в очах оточення, наскільки  він відрізняється від інших  і наскільки він схожий або  близький до свого ідеалу"  [72, с. 74] . В. А. Алексєєв підкреслює, що підліток  -  це  "особа для інших", тоді як юнак - "особа для себе" [1a, 104]. У теоретичному дослідженні І.І.Чеснокової вказується на наявність двох рівнів самопізнання :  нижчого - "Я і інша людина"  і   вищого  "Я і Я"; специфіка другого виражається в спробі співвідношення своєї поведінки "з тією мотивацією, яку він реалізує і яка його детермінує" [92, с. 98] .

     Ми  вже відмічали, що  складові Я-концепції піддаються лише умовному концептуальному розмежуванню, оскільки в психологічному плані вони нерозривно взаємозв'язані.  Тому когнітивний компонент самосвідомості, образ Я, його формування в ранньому юнацькому віці, безпосередньо пов'язаний як з емоційно-оцінною складовою, самооцінкою, так і з поведінковою, регуляторною стороною Я-концепції.

     В період переходу від підліткового до раннього юнацького віку у рамках становлення нового рівня самосвідомості йде і розвиток нового рівня відношення до себе.  Одним з центральних  моментів тут є зміна підстав  для критеріїв оцінки самого себе, свого "я" - вони змінюються  "ззовні усередину", набуваючи якісно іншої форми, порівняно з критеріями оцінки людиною інших людей. Перехід від приватних самооцінок до загальної, цілісної  (зміна підстав)  створює умови для формування в справжньому значенні слова власного відношення до себе, досить автономного від відношення і оцінок навколишніх, приватних успіхів і невдач, всякого роду ситуативних впливів і тому подібне.  Важливо відмітити, що оцінка окремих якостей, сторін особи грає в такому власному відношенні до себе підпорядковану роль, а ведучим виявляється деяке загальне, цілісне  "прийняття себе",  "самоповага". Саме у ранній юності (15-17 років) на основі вироблення власної системи цінностей формується емоційно-ціннісне відношення до себе, тобто  "оперативна самооцінка"  починає грунтуватися на відповідності поведінки, власних поглядів і переконань, результатів діяльності.

     У  15-16 років особливо сильно актуалізується проблема неспівпадіння  реального Я і ідеального Я.   На думку І.С.Кона  це неспівпадіння           цілком нормальний, природний наслідок когнітивного розвитку [34, 67].  При переході від дитинства до отроцтва і далі самокритичність росте. Так, у вивчених  Є.К.Матліним  творах десятикласників, що описують власну особу, в 3,5 разу більше критичних висловлювань, ніж у п'ятикласників [9, 99]. Ту ж тенденцію відмічають психологи Німеччини.  Найчастіше в ранній юності скаржаться на слабовільність, нестійкість, схильність до впливів і тому подібне, а також на такі недоліки як примхливість, ненадійність, образливість.