Вмістом Я-концепції і самоусвідомленням в ранній юності

ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА  1. ПОНЯТТЯ ПРО Я-КОНЦЕПЦІЮ І ПЕРІОД ЇЇ ФОРМУВАННЯ

…………………………………………………………………………………

1. Огляд наукових досліджень про самосвідомість  і  її   місце  в  психічній організації   життя  людини        
2. Поняття про значення та структуру  я-концепції…………………….
3. Когнітивна складова Я-концепції або Образ-Я ………………………

Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ Я-КОНЦЕПЦІЇ  В РАННІЙ ЮНОСТІ …………

2.1. Процеси  виникнення свідомого “я” у ранній юності як

джерело   формування Я -концепції………………………………………....

2.2. Становлення нового рівня самосвідомості в юнацькому віці………….

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Внутрішній  світ особи і її самосвідомість відвіку  привертали увагу філософів, учених і художників. Свідомість і самосвідомість - одна з центральних проблем філософії, психології і соціології. Її значення обумовлене тим, що вчення про свідомість і самосвідомість складає методологічну  основу  вирішення не лише багатьох  найважливіших теоретичних питань, але і практичних завдань у  зв'язку з формуванням життєвої позиції.

    Здібність  до самосвідомості і самопізнання - виняткове надбання людини, яка в своїй самосвідомості усвідомлює себе як суб'єкта свідомості, спілкування і дії, стаючи в безпосереднє відношення до самого  себе.  Підсумковим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про себе, зв'язана з оцінкою, що названа  терміном    Я-концепція.

    Я-концепція  виникає у людини  в процесі  соціальної взаємодії як неминучий  і завжди унікальний продукт його психічного розвитку, як відносно стійке і в той же час схильне  до внутрішніх коливань і змін психічне придбання. Вона накладає незгладимий  відбиток на всі життєві прояви людини - з самого дитинства до глибокої старості.

    Періодом виникнення свідомого “я”, як би поступово не формувалися окремі його компоненти, вважається підлітковий і ранній юнацький вік.  Практично всі психологи вказують на ранню юність як на критичний період формування самосвідомості і розглядають розвиток самосвідомості як центральний психічний процес перехідного віку.

    Зростання самосвідомості і інтересу до власного   “я”   у підлітків веде до змін в характері становленні і структурі Я-концепції. У ранньому юнацькому віці  ( 15 - 17 років) в рамках становлення нового рівня самосвідомості відбувається формування відносно стійкого уявлення про себе.  До  16 - 17  років виникає особливе особове новоутворення, яке в психологічній літературі позначається терміном    самовизначення.

    Складність  і багатогранність особових змін в ранньому юнацькому віці, його визначальний вплив на хід подальшого розвитку особи    обумовлює актуальність вибраної нами теми дослідження :  “Особливості образу “Я” в юнацькому віці – об’єкт самосвідомісті ”.

    Мета  дослідження :  встановити взаємозв'язок між вмістом Я-концепції і самоусвідомленням в ранній юності.    

    Об'єкт  дослідження :  література з питання самоусвідомлення і Я-концепції.     

    Предмет дослідження:  взаємозв'язок  Я-концепції і самоусвідомлення в ранньому юнацькому віці.

    Гіпотеза  дослідження :  змістовні характеристики Я-концепції впливають на особове самоусвідомлення в ранній юності .

    Для вирішення поставлених завдань  ми використовували наступні методи дослідження : 

    •  порівняльний метод;

    •  методи обробки даних.

    Значущість  роботи  полягає в тому, що  на основі аналізу  літератури, розглядаючи Я-концепцію як чинник особового самовизначення  в ранній юності, встановлюється співвідношення між двома   науковими поняттями,  
 
 
 
 
 
 

ГЛАВА  1. ПОНЯТТЯ ПРО Я-КОНЦЕПЦІЮ І ПЕРІОД ЇЇ ФОРМУВАННЯ  

     

1. Огляд наукових досліджень про самосвідомість  і  її   місце в психічній організації   життя людини        

 

     Проблемі самосвідомості присвячено немало досліджень у психології. Ці дослідження сконцентровані в основному довкола двох груп питань. 

       В роботах Б.Г.Ананьева, Л.І.Божовіч, А.Н.Леонтьева, С.Л.Рубінштейна в загальнотеоретичному і методологічному аспектах проаналізовано питання про становлення самосвідомості в контексті загальнішої проблеми розвитку особистості

     У іншій групі досліджень розглядаються  більш спеціальні питання, перш за все  пов'язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв'язком з оцінками тих, що оточують. Дослідження А.А.Бодальова  по соціальній перцепції загострили інтерес до питання зв'язку пізнання інших людей і самопізнання. Немало опубліковано і філософсько-психологічних і власне філософських досліджень, в яких аналізуються проблеми, пов'язані з особистою відповідальністю, моральною  самосвідомістю.  Зарубіжна  література по темах, що мають відношення до психології свідомості, також надзвичайно багата - ці питання так чи інакше присутні в роботах У.Джеймса,  З.Фрейда, К.Роджерса, Е.Еріксона і багатьох інших видатних учених.

     Самосвідомість  -  це складна психологічна структура, що включає як особливі компоненти, як вважає В.С.Мерлін, по-перше, свідомість своєї тотожності, по-друге, свідомість свого власного  «я»  як активного, діяльного початку, по-третє, усвідомлення своїх психічних властивостей і якостей, і, по-четверте, певну систему соціально-етичних самооцінок. . Всі ці елементи зв'язані один з одним функціонально і генетично, але формуються вони не одночасно. Зачаток свідомості тотожності з'являється вже у немовляти, коли він починає розрізняти відчуття,   викликані зовнішніми  предметами,  і відчуття, викликані   власним тілом, свідомість «я»  -  приблизно з трьох років, коли дитя починає правильно вживати особисті займенники. Усвідомлення своїх психічних  якостей і самооцінка набувають найбільшого значення в підлітковому і юнацькому віці. Але оскільки всі ці компоненти взаємозв'язані, збагачення одного з них неминуче видозмінює всю систему.

     Самосвідомість  має своїм предметом свідомість, отже, протиставляє їй себе.  Але в той же час свідомість зберігається в самосвідомості, оскільки орієнтована на збагнення своєї власної суті. Якщо свідомість є суб'єктивною умовою орієнтування людини у навколишньому світі,  самосвідомість є орієнтуванням людини у власній особі, знання людини про саму себе, це свого роду   «духовне світло, що виявляє і себе і інше» [20 , с. 201].

     Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи і інших людей.  Він стає істотою не лише для інших, але і для себе.  Основним значення самосвідомості, на думку А.Г.Спіркина, слід вважати  «просто свідомість нашого готівкового буття, свідомість власного існування, свідомість самого себе, або свого «я» [77, с. 143].

     Самосвідомість  є вінцем розвитку вищих психічних  функцій,   вона дозволяє людині не лише відображати зовнішній світ, але виділивши себе з цього світу, пізнавати свій внутрішній світ, переживати його і певним чином відноситися до себе.  Усвідомлення себе у якості деякого стійкого об'єкту передбачає внутрішню цілісність, постійність особи, яка незалежно від змінних ситуацій здатна залишатися сама собою.

     Проте А.Н.Леонтьев, що характеризував проблему самосвідомості як проблему «високого  життєвого значення, що вінчає психологію особи», розцінював  в цілому як  «невирішену, вислизаючу від науково-психологічного аналізу».

     У сучасній психологічній літературі є кілька підходів до дослідження  проблеми самосвідомості. Один з них  спирається на аналіз тих підсумкових  продуктів самопізнання, які виражаються в будові уявлень людини про саму себе або "Я-концепції ".  

1.2. Поняття,  значення і структура я-концепції

            

       Розвиток самосвідомості людини нерозривно пов'язаний з процесом самопізнання як процесу наповнення самосвідомості змістом, що зв'язує людину з іншими людьми, з культурою і суспільством в цілому, процес, що відбувається всередині реального спілкування, і завдяки йому, в межах життєдіяльності суб'єкта і його специфічних діяльностей.

       Феномени  самопізнання торкаються питання про  те, як відбувається самопізнання, у  тому числі і того, що вже засвоєно або привласнене, перетворене в  «Я» суб'єкта і в його особистість, і які форми набувають результати цього процесу в самосвідомості.

       Як  наукове поняття Я-концепція увійшла  в побут спеціальної літератури порівняно недавно, може тому в літературі, як вітчизняній, так і зарубіжній, немає єдиного її трактування; найближче за змістом знаходиться самосвідомість. Але Я-концепція - поняття менш нейтральне, що включає в себе оцінювальний аспект самосвідомості. Це динамічна система уявлень людини про саму себе, в яку входить як власне усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших якостей, так і самооцінка, а також суб'єктивне сприйняття впливаючих на дану особистість зовнішніх факторів. Р. Бернс, один з провідних англійських учених в області психології, серйозно займався питаннями самосвідомості, так визначає це поняття: «Я-концепція - це сукупність всіх уявлень людини про саму себе, сполучена з їх оцінкою. Описову складову Я-концепції часто називають образом-Я або картиною-Я. Складову, пов'язану зі ставленням до себе або до окремих своїх якостей, називають самооцінкою чи прийняттям себе. Я-концепція, по суті, визначає не просто те, чим є індивід, а й те, що він про себе думає, як дивиться на своє діяльне начало і можливості розвитку в майбутньому ».

       Я-концепція  виникає у людини в процесі  соціальної взаємодії як неминучий  і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і в  той же час підвладне внутрішнім змінам і коливанням психічне придбання. Воно накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини - із самого дитинства до глибокої старості. Початкова залежність Я-концепції від зовнішніх впливів безперечна, але надалі вона відіграє самостійну роль у житті кожної людини. З моменту свого зародження Я-концепція стає активним початком, який виступає в трьох функціонально-рольових аспектах:

1. Я-концепція як засіб забезпечення внутрішньої узгодженості. Ряд досліджень з теорії особистості грунтується на концепції, згідно з якою людина завжди йде по шляху досягнення максимальної внутрішньої узгодженості. Уявлення, почуття або ідеї, що вступають у протиріччя з іншими уявленнями, почуттями або ідеями людини, призводять до дезгармонізації особистості, до ситуації психологічного дискомфорту. Істотним чинником відновлення внутрішньої узгодженості є те, що людина думає про самого себе.
2. Я-концепція як інтерпретація досвіду. Ця функція Я-концепції в поведінці полягає в тому, що вона визначає характер індивідуальної інтерпретації досвіду, тому що у людини існує стійка тенденція будувати на основі власних уявлень про себе не тільки свою поведінку, але й інтерпретацію свого досвіду.
3. Я-концепція як сукупність очікувань. Я-концепція визначає також й очікування людини, тобто його уявлення про те, що має статися. Кожній людині властиві якісь очікування, вони багато в чому й визначають характер його дій. Люди, впевнені у власній значущості, очікують, що й інші будуть ставиться до них так само; ті ж, які вважають, що вони нікому не потрібні, не можуть подобатися, поводяться, виходячи з цієї передумови, або інтерпретують відповідним чином реакції навколишніх. Багато дослідників вважають цю функцію центральною, розглядаючи Я-концепцію як сукупність очікувань, а також оцінок, що відносяться до різних галузей поведінки.

       В багатьох психологічних теоріях Я-концепція є одним з центральних понять. Разом з тим до цього часу не існує ні її універсального визначення, ні єдності в термінології. Терміни, які одні автори вживають для позначення Я-концепції в цілому, інші використовують для позначення її окремих елементів. Щоб внести ясність у термінологію нашого дослідження, ми будемо користуватися схемою, запропонованою Р. Бернсом, яка, на нашу думку, з одного боку найбільш повно відображає структуру Я-концепції, а з іншого - упорядковує термінологію, що зустрічається на сторінках психологічної літератури (див. малюнок 1.1). На схемі Я-концепція представлена ​​у вигляді ієрархічної структури. На її вершині розташовується глобальна Я-концепція, що включає різноманітні межі індивідуальної самосвідомості. У зв'язку з тим, що людина з одного боку має свідомість, а з іншого - усвідомлює себе як один з елементів дійсності, У. Джеймс, перший із психологів, хто почав розробляти проблематику Я-концепції, глобальне, особистісне Я (Self) розглядав як двоїсте утворення, в якому поєднуються Я-усвідомлююче (I) і Я-як-об'єкт (Me). Це - дві сторони однієї цілісності, завжди існують одночасно. Одна з них являє собою чистий досвід, а інша - зміст цього досвіду (Я-як-об'єкт). Однак не слід забувати про умовність такого розмежування, яке, по суті, є лише зручною семантичною моделлю. Неможливо уявити собі свідомість, позбавлену змісту, як і зміст психічних процесів, що у відриві від свідомості. Тому в реальному психічному житті ці елементи настільки злиті, що утворюють єдине, практично нерозривне ціле. Я-як об'єкт існує лише в процесах усвідомлення і є змістом цих процесів, оскільки людина може усвідомлювати себе. Розділяти результат і процес рефлексивного мислення ми можемо тільки в понятійному плані; в психологічному плані вони існують разом [18, с. 45].