Типові психологічні особливості взаємин дітей і батьків у багатодітній родині

    Вибірковість  відносин між членами малих груп виявляється також у різному  ступені взаємності симпатій. Зрозуміло, що потреба людини у спілкуванні з визначеними членами групи може бути задоволена в тому випадку, якщо вона взаємна. Можна припустити, що взаємне відношення, яке фіксується в соціометричному досвіді, з великим ступенем імовірності може вважатися показником реального спілкування. Але реальне спілкування не завжди засноване на взаємності симпатій, але спостереження свідчить про те, що стійке і глибоке  спілкування базується саме на симетричних емоційних прагненнях.

    Виявлено  також, що в групах, що характеризується як більш організовані і згуртовані, спостерігається зв'язок між рівнем благополуччя відносин з коефіцієнтом їхньої стійкості і коефіцієнтом взаємності.

    Виходячи  їз того, що діти в багатодітній родині являють собою малу групу, варто виділити особливості їхніх взаємин. 

    2.3 Особливості дитячих взаємин у багатодітній родині 

    Даний аспект взаємин у багатодітній родині мало вивчений. Тому в моїй роботі я виходжу з праць Г.Т Хоментаускаса.

    Взаємовідношення в родині визначається як форма й умова співіснування родичів (батьків і дітей). За допомогою взаємин реалізуються функції родини. Характер взаємин у родині складається під впливом декількох факторів: традицій сімейного спілкування, соціально-економічного стану суспільства і його морально-психологічної атмосфери; ступеня залежності життєдіяльності родини від суспільство; типу родини, її складу, структури, психічних і особистісних властивостей членів родини; ступеня їхньої сумісності, конфліктності. Можна зробити висновок, що на взаємовідношення в родині впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.

    До внутрішніх факторів я віднесла, у даному випадку, багатодітність.

    У популярній літературі відмічається, що багатодітна родина більш стабільна, ніж одно і двох дітна: діти скріплюють подружній союз, загострюють подружній борг. У багатодітній родині забезпечується реальна можливість постійного спілкування між людьми різної статі, різного віку, знижується можливість формування таких якостей характеру, як егоїзм, самолюбство, лінощі. Різноманітність інтересів, характерів, відносин, що виникає в такій родині – благодатний ґрунт для розвитку дітей, для удосконалювання особистості батьків.

    У багатодітній родині в дітей більше шансів уникнути дитячого аутизму, неврозів, страхів, нездорового егоцентризму, зацикленості на собі. Але багатодітність може бути чинником ризику психічного здоров'я дитини. Між дітьми в багатодітній родині відношення можуть носити негативний характер; у дітей розвивається суперництво, агресивність, негативізм і т.п.

    На  відношення дітей між собою величезне  значення має відношення батьків до дітей, представлена мною в соціально-психологічних особливостях дитячих груп. Як уже мною було зазначено, відношення “дорослі-дитина” виступає визначальним фактором у мотиваційно-потребовій сфері міжособистісних відносин між дітьми.

    Виховний  вплив навколишньої групи дітей у багатодітній родині має специфічні риси. Не потрібно великих досліджень, щоб зрозуміти, що діти в такій родині набагато більше часу проводять один з одним, чим з ким-небудь з батьків.

    Вони  виступають друг для друга невичерпним  джерелом розвиваючих стимулів (старші для молодших). Внутрішні відносини в такій дитячій групі будуються на особливостях поведінки і темпераменту кожного і на ряд інших факторів, які вказувались раніше.

    Відношення  дітей один до одного і відношення батьків до них змінюються з віком дітей. Але одне залишається незмінним – черговість народження.

    Характерною рисою такої дитячої групи  також є визначена сталість і  спільність життєвих умов. Вони діти тих  самих батьків, у них ті самі родичі, свідки тих самих сімейних подій, живуть серед тих самих речей. у них один раз і назавжди, принаймні формально, закріплене положення кожного в такій дитячій групі.

    Група братів і сестер характеризується тим, що одні діти для інших виступають скоріше в ролі партнера, чим кожний з батьків або дорослих. Закономірно, що між дітьми виникає безліч конфліктів, як у них інтереси і потреби “близькі”, але розуміється не тотожні.

    Але в той же час їх “партнерство”  – джерело безлічі суспільно позитивних ситуацій і тенденцій. Отут формується “співчуття”, “спів, гра” і “співробітництво”.

    Наступна  риса – дітям приходиться поділяти між собою увагу батьків і багато чого іншого, тим самим вони вчаться у визначеній мірі, бути чемними і сприйнятливими.

    Крім  того, що в дітей формується представлення «я це я», у багатодітній родині дуже швидко виникає свідомість, що є ми – діти, брати, сестри. До того ж життя в дитячій групі досить дієво сприяє на так звану диференціацію особистості. Дитина в родині хоче робити те, що робить інша, уміти те, що вміє інша і т.п. але з іншого боку, кожна з них з такою же завзятістю захищає щось своє, хоче вміти робити щось інше. Хоче бути самим собою, а не тільки старшим або молодшим братом. Вона хоче подобатися батькам, імпонувати іншим дітям чимось своїми, особливим. Тут криється причина дитячого суперництва. Воно може бути по-своєму природнім і здоровим, якщо батьки зуміють підтримувати і направляти його так, щоб ніхто не був приниженим. Але суперництво може принести негативні результати, якщо упустити контроль за ними.

    Суперництво, конкуренція між дітьми в родині – явище настільки розповсюджене, що деякими психологами, психіатрами вважається неминучим. Або ж відзначається загальна закономірність: чим більше розрив у роках, тим менше виявляються конкурентні відносини і навпаки – чим менше розрізняється вік дітей, тим яскравіше їхнє суперництво.

    Г.Т. Хоментаускас відзначає, що від відношення батьків до дітей, залежить взаємовідношення дітей. Навіть до ненародженого члена родини при виправленій поведінці батьків в іншої дитини можуть проявитися ревнощі й агресивне відношення до уявлюваного конкурента, що, напевно, може стати реальністю, якщо в родині нічого не зміниться.

    Такі  почуття більш-менш знайомі всім первісткам, але не у всіх однаково інтенсивні. І більш того, не завжди негативні, тому що мають визначений психологічний зміст – заохочують дитини до пошуку нових форм поводження в родині. Вони можуть сприяти подоланню егоїзму, направляти енергію дитини на утвердження себе в більш зрілих способах спілкування з батьками і т.п. Однак, коли негативні почуття занадто інтенсивні, вони можуть стати причиною глибоких психологічних проблем. Для заповнення емоційних відносин (дефіцит любові, уваги матері) старша дитина може виявити репресію. Діти в такий спосіб прагнуть осмислити те, що відбувається шляхом рольової гри.

    Для досягнення психологічної вигоди (відчуття значимості, потрібності) старші діти ставлять перед собою різні соціально значимі цілі. Але це може привести і до різних порушень поведінки, до відчуття власної неповноцінності, якщо молодша дитина випереджає старшу у визначній, значущій для обох ситуаціях.

    Народження  наступних дітей у родині приносить менше турбот, чим первістка. У такий спосіб ці діти ростуть в більш спокійній, стабільній атмосфері родини. Але ці діти зіштовхуються з іншими, але не менш складними обставинами. Дослідження показують, що мати менше розмовляє, менше займається з молодшими дітьми, частково це заповнює старша дитина – за власною ініціативою або на вимогу батьків.

    Г.Т. Хоментаускас, аналізуючи суперництво між дітьми, приводить наступний психологічний сценарій конкуренції: спочатку старша дитина прагне показати свою перевагу батькам, маляті і собі в одній зі значущих для нього сфер – у силі, в охайності, у знаннях, у творчості і т.п. Такі стремління старшого обумовлюють почуття неповноцінності другої дитини і разом з тим визначають і інтенсивне його прагнення обійти старшого. Конкурентне відношення молодшого не залишається непоміченим первістком, і той ще більше намагається показати свою перевагу. Так створюється замкнуте коло всіх наростаючих конкурентних відносин між дітьми.

    Таке  поводження дітей з середини заохочує визначеною внутрішньою установкою: «Я коштую відповідно тому, наскільки більше я досягаю, чим інші навколишні мене люди». Подібне «спортивне» осмислення себе, серед інших людей веде, з одного боку, до інтенсивного прагнення досягти усе більше і більше; з іншого боку – до того, що знецінюється сам процес творчості, навчання (або іншої сфери, на ґрунті якої склалися конкурентні відносини), цінністю же стає сам факт «перемоги».

    Конкурентні відносини між дітьми однієї родини, як правило, мають пряме або непряме  заохочення з боку батьків. Один з  механізмів такої підтримки –  підвищена увага і любов до дитини як нагорода за якісь досягнення. Суперництво особливе роздувається, якщо при цьому батьки порівнюють дітей один з одним, а пізніше – і сприйняття світу як арени боротьби.

    Для того, щоб орієнтуватися в складних взаєминах дітей у родині Хоментаускас пропонує екологічну схему родини, що як він вважає, підкреслює тісний зв'язок взаємин дітей і відносини батьків до дітей.

    Родина  для кожного її члена є визначеним життєвим простором, у якому протікає велика частина життя кожного з них. У ній кожний прагне задовольняти свої потреби, реалізувати розвивати себе й у той же час знаходитися в найтіснішому зв'язку з усіма членами родини. Для цієї «екологічної системи» характерно те, що непогодженість психологічних потреб і взаємовиключення способів їхнього задоволення ведуть до розпаду родини.

    Образно говорячи, кожен член родини займає визначену «екологічну нішу», тобто виконує визначені необхідні для підтримки балансу системи функції.

    І таким чином, кожна дитина займає визначену позицію, статус у міжособистісних  відносинах дітей. У багатодітній родині діти вибирають різні, індивідуальні шляхи поведінки, що будуються на основі суб'єктивної, підсвідомої оцінки того, що відбувається навколо. Уже наприкінці першого і на початку другого року життя дитина стає «експертом» своїх батьків. У родинах із серйозними проблемами у відносинах, особистісними відхиленнями батьків спостерігаються такі форми поводження дітей і впливи на батьків, що погано впливають на розвиток і взаємовідношення дитини з іншими дітьми (хвороба, агресія).

    Батьки  повинні з розумінням відноситися  до різних  і різноманітних проявів особистості дитини, повинні мати здатність сприймати і любити своїх дітей такими, які вони є. Це дає шанс дітям знайти прийнятні неконкурентні позиції по відношенню друг до друга, зберігає емоційний контакт між родителями і дітьми. У вихованні дітей ефективніше не пряма маніпуляція шляхом твердих обмежень, а віра в само розвивальну силу дитини, розвиток його самостійності. Це основа того, щоб маленька людина сам розібрався в навколишньому його світі, щоб з нього вийшла сильна, готова до будь-яких труднощів життя особистість.

     ВИСНОВКИ 

    1.  Взаємовідношення в родині визначається як форма й умова співіснування родичів (батьків і дітей). За допомогою взаємин реалізуються функції родини. Характер взаємин у родині складається під впливом декількох факторів: традицій сімейного спілкування, соціально-економічного стану суспільства і його морально-психологічної атмосфери; ступеня залежності життєдіяльності родини від суспільство; типу родини, її складу, структури, психічних і особистісних властивостей членів родини; ступеня їхньої сумісності, конфліктності.

    Багато  вчених прийшли до висновку, що оптимальний  варіант для росту, виховання  і соціального становлення дитини являється сім’я з трьома і  більше дітьми.

    Діти  в багатодітній родині більш чуйні і по відношенню один до одного. І по відношенню до інших людей.

    Діти  з багатодітної сім’ї більш успішні  в порівнянні з іншими, вони досягають  у житті більш ніж інші, тому що вони являються дуже товариськими людьми.

    Багатодітна сім’я корисна передусім самим дітям. Вони ніколи не будуть самотніми. Тому щл дуже часто у житті їм потрібна допомога або порада найріднішої людини – брата або сестри.

    Народивши тільки одну дитину. Ви тим самим  прирікаєте її на самотність.

    2. Багато вчених писали про проблеми виховання дитини в сім’ї. Наприклад, Л.Н. Толстой писав що, для виховання дітей важливе значення має особистий приклад батьків. Основною помилкою, писав Л.Н. Толстой, є те, що вони беруться за виховання дітей, не утруднюючи себе самовихованням.

    У роботах відомих вітчизняних педагогів (В.Г. Нечаєвій, Т.А. Маркової, П.І. Букової, Л.А. Пеньєвської, І.С. Дьоміної, М.І. Тимошенко, Є.І. Щербакової) виділені показники позитивних взаємин між дітьми в дитячому саду і родині. Це прагнення бути гарним стосовно іншої  дитини, поважати його; готовність зробити йому приємне, виявити доброзичливість, зробити допомога, поділитися ласощами, іграшкою і т.д. Авторами підкреслюється важливість виховання в дитини – дошкільника справедливого, увічливого, скромного, тактовного і попереджувального відношення до братів і сестер.

    3. Багатодітна родина є особистісним мікросередовищем для дитини яке являє собою єдність двох основних соціальні психологічних підсистем: спочатку це підсистема “дорослий – дитина”, до якого на визначеній стадії онтогенезу підключаються система “дитина – дитина”.