Типові психологічні особливості взаємин дітей і батьків у багатодітній родині

    Особливе  значення внутрішньо-сімейних відносин, сімейного мікроклімату для виховання дітей відзначалося багатьма дослідниками.

    Так П.Ф. Лесгафт підкреслював, що умови сімейного життя допомагають дитині усвідомити свою причетність до роду людського, прилучитися до духовних цінностей народу, його мови, прав, залишають глибокий слід на  його майбутньому існуванні. Сімейне життя, як писав А.Н. Острогорсний, має для дитини таке ж значення, що і суспільне – для дорослих. Діти пробують свої сили і можливості насамперед у родині, а потім вже в спілкуванні з дітьми і дорослими поза домом.

    Атмосфера родини, весь сімейний уклад впливає  на дитину. Досвід спілкування, отриманий  у родині, дуже важливий. Ним у значній мірі визначається благополуччя взаємин дитини з оточуючими людьми.

    Про вплив внутрішньо-сімейних відносин на формування соціального досвіду дитини свідчать роботи сучасних психологів, педагогів і практиків сімейного виховання (А.Я. Варга, В.К. Котирло, А.С. Співаковська,                     В.Я. Титаренко та ін.).

    У дослідженнях Т.В.Антонової, О.М. Гостюхіної, Г.А. Рєпіної,                        Р.А. Смирнової та ін. вивчалися різні аспекти дитячого саду. Так, у роботах    А.А. Рояк виявлені причини, що обумовлюють труднощі у відносинах дітей один з одним, і показані деякі шляхи корекції небажаних відносин. Т.В. Антонової  розроблені методи регуляції відносин однолітків через їхнє спілкування. В.Р.Лисіної показані можливості педагога в подоланні ситуативного дискомфорту дитини, викликаного незадоволеністю взаємин у групі дитячого саду.

    У роботах відомих російських педагогів (В.Г. Нечаєвій, Т.А. Маркової, П.І. Букової, Л.А. Пеньєвської, І.С. Дьоміної, М.І. Тимошенко, Є.І. Щербакової) виділені показники позитивних взаємин між дітьми в дитячому саду і родині. Це прагнення бути гарним стосовно іншої дитини, поважати його; готовність зробити йому приємне, виявити доброзичливість, допомогти, поділитися ласощами, іграшкою і т.п. Авторами підкреслюється важливість виховання в дитини – дошкільника справедливого, вічливого, скромного, тактовного і попереджувального відношення до братів і сестер.

    Для того, щоб уявити картину дитячих взаємин у багатодітній родині потрібно розглянути соціально-психологічні особливості дитячих груп. 

     Розділ 2. Особливості взаємин дітей і батьків у

    багатодітній  родині 

    2.1 Чинники впливу на виховання і розвиток дитини в родині 

    Велике  значення для виховного потенціалу родини мають такі її складові, як освітній рівень батьків, загальна культура, педагогічна активність, уміння встановлювати добрі стосунки з людьми, структурний тип родини, вік батька і матері.

    Не  можна не підкреслити, що сімейна  атмосфера – відношення між членами  родини – цінності і батьківські  зв'язки, створюють ефективне середовище, у якому формується особистість дитини. З досвіду сімейного життя у дитини формується уявлення про себе, про інших, про навколишній світ у цілому. Ця атмосфера формує цінності самої дитини, забезпечує їй почуття захищеності (або незахищеності), власної значущості.

    Потрібно  зазначити, що труднощі, які переживає родина, зокрема соціального і психологічного характеру, тісно переплітаються і взаємодіють, впливають на виховний процес. До цих труднощів відносяться проблеми сімейних відносин, матеріальні труднощі, недолік життєвого досвіду і педагогічних умінь і навичок. Педагогічні невдачі спокійної напруженості, ведуть до втрати терпіння, витримки, впливають на стабільність родини.

    Усі діти так чи інакше відчувають на собі вплив сімейної атмосфери, сформованої батьківськими відносинами. За допомогою них вони прилучаються до засвоєння культурної спадщини свого народу. Неблагополуччя в сімейному вихованні – це насамперед і головним чином – несформовані відносини між матір'ю і батьком дитини. Немає більшої загрози родині і шкоди здоров'ю дитини, ніж її негативні почуття.

    Подружні  відносини формують певну позицію – емоційні відносини до сина або дочки, погляд на його (її) виховання. Батьківська позиція – один з найважливіших чинників, що впливають на формування особистості дитини. У ній відбиваються почуття, які батьки відчувають один до одного.

    Руйнівний вплив має знижений емоційний тонус батька і матері, фригідність (негнучкість) відносин до дитини, емоційна “глухота”, концентрація на власних переживаннях. Усе разом узяте створює в дитини почуття недовіри до дорослих, власної непотрібності, формує конфліктний тип особистості.

    Не  володіючи педагогічними знаннями, батьки, домагаючись слухняності, вдаються до мало ефективних заходів впливу як нотації, погрози, покарання.

    У відношенні батьків до дітей також  можна відзначити недолік змістовного  спілкування: імпульсивність, категоричність, і навішення ярликів, прагнення моментально домогтися позитивної реакції на свої дії, одержати моментальний результат. 

    2.2 Соціально – психологічні особливості у системах: „дитина - дитина - діти”, „батьки - дитина - діти” 

    Багатодітна родина є особистісним мікросередовищем для дитини. Специфічна особливість  особистісного мікросередовища  складає не стільки її обмеженість, скільки та вирішальна обставина, що дитина активно взаємодіє з нею, здобуває тут свій соціальний досвід, емоційно переживає свої взаємини  зі складової її моделі.

    Особистісне мікросередовище дитини, у нашому випадку, це - багатодітна родина, являє собою єдність двох основних соціально-психологічних підсистем: спочатку це підсистема “дорослий – дитина”, до якого на визначеній стадії онтогенезу підключаються система “дитина – дитина”.

    У багатодітній родині система “дитина  – дитина” реалізується способом – брати і сестри. Але як я уже зазначала на цей зв'язок діє система “дорослий – дитина” (або “батьки – діти”).

    Аналіз  генезису взаємин у системі “дитина  – дитина” необхідно почати з  розгляду вихідної, початкової системи  “дорослий – дитина”. Саме в цій системі зароджується й одержує стимул до розвитку і саморозвитку потреба в спілкуванні, що являється визначальної в мотиваційно-потребовій сфері міжособистісних відносин.

    Як  і коли виникають взаємини і спілкування  дитини з дорослим? Це питання не таке просте, як здається на перший погляд, і стереотипна відповідь: “з моменту народження дитини”, з моєї точки зору неточна. Справа в тім, що відношення матері (і інших дорослих,родичів) до дитини виникає до його появи на світ. Це відношення пов'язане зі змістом комплексу відповідних соціально-психологічних еталонів, стандартів і стереотипів в області сімейних традицій і індивідуальних установок відносно соціально-схвалених норм материнської любові, турбота про дітей, обов'язків, зв'язаних з ними і т.п. Таким чином, ще до народження мати прогнозує своє майбутнє відношення до нього. У даному випадку можна говорити про наявність відносини без відповідної реалізації в процесі спілкування.

    Новий етап розвитку відносин матері до дитини починається в підлітковому періоді. Тут істотно міняється сам характер відносин – з'являються актуальні переживання, зв'язані з виношуванням дитини, і з його рухами, що уперше відчуваються, і з чеканням пологів. У процесі пренатального розвитку дитина вже знаходиться в найтіснішому спілкуванні з матір'ю, що має, звичайно, чисто фізіологічний характер. Відносини в системі “дорослий – дитина” продовжують залишатися однобічними й у перші два місяці життя немовляти. Відношення матері до дитини в даний період ще не знаходить власне психологічного відгуку з його боку. У молодшому віці дитина вже спілкується з матір'ю, але це спілкування носить чисто операційний характер. У цьому випадку спостерігається феномен спілкування без суб'єктивного психологічного відношення.

    Поступово об'єктивний нестаток у дорослій людині починає відбиватись у формі переживання, і з цього моменту можна говорити про виникнення потреби в спілкуванні яке виступає біологічно і соціально доцільним суб'єктивним корелятом цього нестатку. До розвитку потреби в спілкуванні, на мій погляд, цілком застосовна гіпотеза Л.И. Божович про генезис духовних потреб людини. Очевидно, потреба в спілкуванні, як і потреба в нових враженнях, про яку говорить Л.И. Божович, відноситься до такої якісно нової форми потреби, “коли людина піднімає не нестаток у чомусь, не недолік, а прагненні до нового переживання – до оволодіння, досягненню. Таким чином, психічні щиросердечні потреби стають ненасиченими, здобувають можливість саморуху” [ 9, с. 98].

    На  третьому місяці життя ця потреба  яскраво виражається в діяльності безпосередньо-емоційного відношенні з дорослими («комплекс пожвавлення»), що на думку Д.Б. Ельконіна, являє собою провідну діяльність дитини.

    З моменту, коли спілкування здобуває двосторонній характер, система “мати-дитина”  із соціально – психологічної точки зору стає “малою групою”, тобто постійною обов'язковою, у якій здійснюється безпосереднє міжособистісне спілкування, яке має значення для його членів. Саме тут дитина здобуває той соціально-психологічний досвід, що на новому етапі веде до розширення кола спілкування, поширюється на інших дорослих, родичів і, що для мене тут особливо важливо, на інших дітей, сприяючи тим самим виникненню системи “дитина-дитина”.

    Найбільш  загальною соціально-психологічною  закономірністю взаємин дітей є утворення малої групи, що являє собою універсальну систему безпосереднього міжособистісного спілкування.

    Мала  група являє собою природний  і несуб'єктний соціально-психологічний  субстрат колективу. І в зв'язку з цим, у моєму випадку, взаємовідношення дітей у багатодітній родині можна розглядати як внутрішньо груповий процес малої групи в колективі.

    Перейдемо далі до короткої характеристики деяких більш приватних соціально-психологічних  закономірностей функціонування груп дітей на різних вікових етапах. Почнемо з аналізу структурно-динамічних характеристик взаємин у групі.

    Виборче відношення людини до інших людей  виникла на ранніх стадіях онтогенезу. “Невтримна товариськість” двомісячної  дитини, що емоційно позитивно реагує на появу в полі зору будь-якого дорослого, уже з 4-5 місяців поступається місцем виборчому відношенню: виникає перша, але в той же час фундаментальна диференціальна “свої” і “чужих”.

    У групі дітей ця вибірковість породжує ряд явищ, що мають характер загальних  соціально-психологічних закономірностей, що виявляюється у всіх вікових етапах. До них, у першу чергу, варто віднести статусну структуру групи, її диференціацію на члени, що займають різні приміщення. На будь-якому віковому етапі в групі є люди, що користуються симпатією багатьох дітей і займають з цього погляду “вище” положення, а також є ті, хто займає “середнє” положення або нижче середнього. У групі можуть бути люди, що не користуються симпатіями інших членів або викликають до себе антипатію, у силу чого вони виявляються у своєрідній психологічній ізоляції.

    Загальний характер статусної структури виражається  в тім, що крайні соціометричні категорії (лідери і знедолені – аутсайдери) завжди більш нечисленні, чим середні (прийняті). Виявляється і вікова тенденція: число людей у крайніх статусних групах з віком збільшується. Очевидно, це викликано підвищенням вибірковості в міжособистісних відносинах.

    Дані  отримані Я.Л. Коломінським, свідчить про діагностичне значення показника, що називається “рівень благополуччя взаємин” (РБВ) – це співвідношення числа членів групи, що знаходяться в сприятливих статусних категоріях (I і II) з числом членів групи, які виявилися в несприятливих статусних категоріях (III і IV). Якщо в групі більшість членів відноситься до I і II категорій, РБВ визначається як високий; при однаковому співвідношенні він кваліфікується як середній; при перевазі в групі людей з низьким статусом – як низький.

    Експерименти, проведені Я.Л. Коломінським, виявили, що в порівняні висоти РБВ зі стилем відносин вчителя до дітей виявляється чітка залежність: у класах з позитивними стилями відносин РБВ вище, ніж у класах з негативним стилем.

    Висновки  дослідження, підтвердились результатами перетворюючого психолого-педагогічного експерименту, спрямованого на зміну статусної структури шляхом оптимізації стилю відносини до дітей.

    Іншим діагностичним критерієм може вважатися  “нижче ізольованості” (аутсайдери) –  відсоток членів групи, які виявилися в IV статусній категорії. Я.Л. Коломінський разом з Н.А. Березовим знайшов чіткий зв'язок типу відносин учителі до класу з величиною цього індексу. У класах зі стійким-позитивним стилем відносин він складає в середньому 12,5%, з негативним стилем – 21%. Ця величина істотно зменшилась в результаті відповідних психолого-педагогічних впливів. [ 14, с. 120 ]