Типові психологічні особливості взаємин дітей і батьків у багатодітній родині

 

Вступ 
 

Актуальність  дослідження. Сьогодні тема взаємин між батьками і дітьми у багатодітній родині здобуває особливу актуальність, тому що є однією з найважливіших складових державної політики із збереження і примноження нації. Впродовж років незалежності України проводилася маргінальна сімейна державна політика. Крім того, нагнітання соціальної і політичної напруги, економічні негаразди, зростаюча матеріальна і соціальна поляризація суспільства загострили становище родин. Це, у свою чергу, призвело до тенденції зниження членів родини, малодітності або, ще гірше, до бездітності.

    Проте дії уряду, які були спрямовані на стимулювання народжуваності в Україні  (дотації при народженні першої дитини у 17 950 грн., другої –                36 716 грн., третьої – 73 431 грн.) дещо покращили ситуацію.

    У сучасних умовах родина, що має трьох  і більш дітей, відноситься до багатодітних родин. На перший погляд, найактуальнішою проблемою багатодітної родини є проблема економічного плану, бюджету родини. Але існують не менш важливі питання, що відносяться до проблеми взаємин у родині. Психологи і педагоги нагадують, що для дитини краще, якщо вона у родині не самотня, а оточена братами і сестрами у такої дитини більше шансів уникнути дитячого аутизму, неврозів, страхів, нездорового егоцентризму, зацикленності на собі. Але, разом з тим, потрібно відзначити, що багатодітність може бути і чинником ризику психічного здоров'я дітей у родині, тому що між ними може розвитися суперництво, негативне відношення один до одного, наслідок яких негативно впливає на особистість дітей.

    У родині, де виникають проблеми взаємин  дітей, батьки по своєму їх вирішують, або ж не докладають жодних зусиль для налагодження їхнього спілкування. Основною причиною негативних стосунків  дітей є неправильна позиція по відношенню до своїх дітей власне батьків, що і визначає тип виховання в родині.

    Об'єктом  дослідження визначили виховання дітей у багатодітній родині.

    Предметом дослідження - процес взаємин між батьками і дітьми у багатодітних родинах.

    Мета  дослідження полягає у виявлені впливу батьків на взаємини дитини з іншими дітьми в родині.

    Гіпотеза - у багатодітній родині позитивні взаємини між дітьми встановлюється, якщо позиція батьків заснована на гуманності і любові; встановлено сприятливі взаємини між батьками і дітьми.

    Завдання дослідження:

1. Теоретично обґрунтувати європейську і державницьку ідеологію до сімейної політики.
2. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі виховання дитини в сім’ї.
3. Вивчити особливості взаємин дітей і батьків в багатодітній родині.

    Методи  дослідження:

• теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури;
• узагальнення наукових джерел;
• експериментальні методи – тестування: кількісний і якісний аналіз отриманих результатів

    Значущість  курсової роботи полягає в теоретичному аналізі особливостей виховання дітей у багатодітній родині; у виявленні чинників, що обумовлюють позитивні взаємини дітей у багатодітних родинах. 

 

Розділ  1. ЄВРОПЕЙСЬКА ,ДЕРЖАВНА СІМЕЙНА ПОЛІТИКА ТА ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В СІМ’Ї У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ 

1.  Ідеологія сімейної політики

 

Родина  є предметом вивчення соціології і етнології, демографії і психології, педагогіки і юриспруденції та інших наук. В останнє десятиліття підсилився інтерес до родини  в економістів і філософів. Однак системне, міждисциплінарне її дослідження робить лише перші кроки.

    Відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 8 грудня 1989 р. 1991-1994 р. оголошені роками розробки і реалізації заходів на допомогу родині. Тим самим віддане належне родині як соціальному інститутові.

    Ідеологія сімейної політики, являє собою систему поглядів і ідей, визначає не тільки критерії змін, що відбуваються в інституті родини, але і шляхи здійснення сімейної політики. Ідеологія і стратегія сімейної політики, розроблені Організацією Об'єднаних Націй, закріплені в її резолюціях. Їхня суть полягає в такому:

    1.Родина як найважливіший осередок суспільства заслуговує на увагу, захист і підтримки з боку держави, незалежно від типів родин, різноманіття  індивідуальних переваг і соціальних умов. Усі родини вправі розраховувати на підтримку держави.

    2.Сімейна політика повинна бути  спрямована на заохочення рівноправності між чоловіками і жінками в розподілі сімейних обов'язків і закріплювати рівні їхні можливості брати участь у трудовому і громадському житті.

    3.Поліпшення положення неповних родин, з одним годувальником, із хворими і старими членами родини.

    Усі міри сімейної політики повинні зміцнювати самостійність і незалежність родин, забезпечуючи допомогу родині у виконанні властивих їм функцій.

    Світовим  співтовариством сформульовані  також пріоритетні для всіх держав задачі сімейної політики:

    1. Формування егалітарних (рівноправних) відносин між членами родини.

    2. Поліпшення положення неповних родин, з одним годувальником, із хворими і старими членами родини.

    3. Захист родин від убогості і позбавлень від негативних впливів, змін зв'язаних з економікою, міграцією, екологією, унаслідок чого родина часто втрачає можливість виконувати свої функції.

    4. Створення умов, що дозволяють родинам приймати грамотні рішення по  визначенню інтервалів між народженнями дітей і їхньою кількістю.

    5. Запобігання алкоголізації і наркоманії, насильства в родині.

    Традиційна  сімейна політика підлегла економічним цілям і ресурсна її реалізація забезпечується за залишковим принципом, як і вся соціальна сфера. Відповідно до ідеології ООН "Політика і відповідне законодавство, що сприяє зміцненню родини, повинні стати пріоритетними напрямками діяльності національних урядів і міжурядових організацій".

    Метою сімейної політики є благополуччя родини, зміцнення і розвиток сімейного способу життя.

    Виходячи  з цілей її інтегральними задачами є:

    - створення необхідних умов для  виконання родиною її основних функцій: репродуктивной, економічной, соціокультурной, життєвозберігаючой та ін.;

    - сприяння адаптації родин різних типів до соціально-економічних змін. Створення необхідних умов для саморозвитку родин, стимулювання їхнього життєвого потенціалу, економічної самостійності;

    - формування повноцінної системи соціальних послуг, спрямованої на надання родинам широкого спектра допомоги в процесі їхнього функціонування;

    - рішення проблем зміцнення і  розвитку інституту української родини, пов'язаних з відродженням її споконвічних традицій;

    - надання гарантії захищеності тим родинам, що у силу не залежних від них причин не можуть досягти самостійного благополуччя.

    Відповідно  до основних функцій родини виділяють наступні напрямки державної сімейної політики:

    - розвиток законодавчої бази державної сімейної політики;

    - демографічна політика по відношенню до родини;

    - економічна політика держави  по відношенню до родини в умовах переходу до ринкових відносин;

    - соціокультурна політика по відношенню до родини;

    - розвиток соціального обслуговування  родини;

    - державна підтримка родин, що знаходяться в особливих обставинах.

    Проблеми  відповідальності держави за зміцнення  і розвиток родини як суспільного інституту, забезпечення прав родин, створення належних умов для їхнього функціонування, виконання соціальних функцій  одержали відображення в документах ООН. В одному з перших міжнародних актів - Загальної декларації прав людини - констатується, що "Родина є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку держав".

    В ООН починаються зусилля систематизувати основні положення, що стосуються родини, розробити Декларацію про права і відповідальність родини. Для реалізації вищевказаних напрямків, під егідою ООН, Віденським комітетом неурядових організацій із проблем родини створена робоча група "Хартія прав родини". Вони виділили найбільш важливі положення, що відбивають пріоритети сімейної політики в сучасному світі:

    - повага і захист усіх типів родин незалежно від їх національних, культурних регіональних розходжень, недопущення їхніх дискримінацій;

    - забезпечення кращих умов життєдіяльності родини, створення передумов для здорового розвитку суспільства, соціального й економічного прогресу в інтересах родини, перерозподіл у цих цілях ресурсів на користь соціальних програм;

    - розробка гнучкого законодавства про родину, його розвиток з урахуванням умов життя, що змінюються;

    - розробка систем налогообкладання, що враховують інтереси родин;

    - створення систем соціальної  допомоги родинам, у тому числі інформаційної, психологічної, юридичної;

    - організація підготовки і перепідготовки відповідних фахівців;

    - здійснення програм планування  родини, надання молодим людям  комплексу інформації, необхідної  для вступу в шлюб і функціонування родини;

    - соціальний і медичний захист  материнства і дитинства в дородовий і післяпологовий періоди, надання батьківських відпусток у зв'язку з народженням дітей;

    - попередження насильства, зловживання  й експлуатації усередині родини  по відношенню до її членів, у тому числі прихованих форм цих проявів, здійснення заходів для посилення захисту членів родини.

    Пріоритетними задачами державної сімейної політики є:

    - соціально-економічне і морально-психологічне  зміцнення статусу родини і престижу сімейної людини;

    - створення сприятливих соціально-економічних, морально-психологічних умов для народження і виховання дітей, а також охорона материнства, батьківства і дитинства;

    - поліпшення демографічних умов  формування родини;

    - відродження і зміцнення таких  цінностей і традицій родини, що розкривають і розвивають шлюбно-творчу активність, шлюбно-зберігальну, шлюбно-оберігальну, діто-зберігальну, діто-розвивальну здатності;

    - формування в населення загальної соціально-демографічної культури.  

    2.1 Проблема виховання дитини в сім’ї в психолого-педагогічній літературі 

    Про значення гуманного виховання писали багато видатних педагогів            (В.А. Сухомлинський, А.С. Макаренко й ін.). Проблема емпатії (співчуття, співпереживання), емоційного благополуччя активно обговорюється сучасними дослідниками. Однак інертність, небажання глибоке задуматися, засмучувати свій вплив на виховання, ставить дітей у залежне положення від волі і настрою батьків.

    Для виховання дітей важливе значення має особистий приклад батьків. Основною помилкою, писав Л.Н. Толстой, є те, що вони беруться за виховання  дітей, не утруднюючи себе самовихованням.

    Внутрішньо-сімейні зв'язки в багатодітній родині, як відомо, включають подружні відносини, батьківсько-дитячі і стосунки між дітьми.

    Дослідники  стверджують, що найбільше труднощів  у виховному процесі родини, яка  має трьох  і більше дітей, пов'язані власне з налагодженням дружніх взаємин між ними.