Теорії онтогенезу психіки людини. Поняття віку та вікових періодів

Онтогенез - це індивідуальний розвиток людини. Рост і розвиток організму - складні явища, результат багатьох метаболічних процесів і розмноження клітин , збільшення їх розмірів, процесів диференціювання, формоутворення тощо.

Процес  росту і розвитку організму характеризуються такими закономірностями:

- диференціація  і інтеграція частин і функцій,  автономізація розвитку, що зростає  в ході філоонтогенезу людини;

- діалектична  єдність безупинного і переривчастого, поступовість і циклічність;

- пубертатний  спурт;

- падіння  швидкості нижче рівня до пубертатного  періоду і припинення росту:

- гетерохронія (різночасність) дозрівання різних  систем організму (чи тканин) і  різних ознак в межах однієї  системи;

- значна  індивідуальна розмаїтість вікової  динаміки в межах виділених  етапів онтогенезу певною мірою  залежить від унікальності спадкоємної  програми.

Розробка  науково обґрунтованої періодизації етногенезу людини винятково складна. Очевидно, що тільки одні які-небудь ознаки - морфологічні, фізіологічні чи біохімічні - не можуть бути покладені в основу періодизації. Необхідний комплексний  підхід. Крім того, при періодизації варто враховувати не тільки біологічні, але й соціальні фактори, пов'язані, наприклад, із навчанням дітей чи виходом на пенсію осіб літнього віку.

Періодизація  онтогенезу

Детальна  схема періодизації онтогенезу людини була запропонована В.В. Бунаком  у 1965 році. За цією схемою весь період онтогенезу поділяється на три стадії:

- прогресивну ( подовжній ріст тіла, припинення його означає кінець стадії)

- стабільну  ( збільшення жирового шару, наростання  ваги, стабільний рівень функціональних  показників)

- регресивну ( падіння ваги тіла, зниження  функціональних показників, зміни  покривів, постави, швидкості рухів).

Вікова  психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.

Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень  між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду  до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); В її загальній структурі  виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного  періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослої людини, геронтопсихологію  — психологію старості.

Завданнями  вікової психології є дослідження  особливостей розвитку особистості  на кожному її віковому етапі, надання  відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних  проблем, а також конкретної психологічної  допомоги. Не менш важливим є зосередження зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретичних і практичних завдань:

- вивчення  особливостей розвитку людини  на етапах ранньої та зрілої  дорослості (концепції, системи життєдіяльності,  особливостей інтересів та інтелекту,  проблем і криз розвитку тощо);

-розвиток  психічно здорової особистості  та дослідження особливостей  відхилень у психічному здоров'ї  людини;

-дослідження  психології старих людей та  особливостей їхньої життєдіяльності;

-розвиток  обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих  психічних функцій);

-з'ясування  індивідуальних відмінностей дітей,  відкриття їхніх творчих здібностей;

-дослідження  сенситивних періодів у розвитку  особистості та окремих психічних  функцій;

-створення  психологічних умов для забезпечення  саморозвитку;

-вивчення  відхилень у психічному та  особистісному розвитку;

-дослідження  взаємин дітей і дорослих;

-з'ясування  особливостей впливу масової  культури та засобів масової  інформації на психічний та  особистісний розвиток дітей;

-забезпечення  психологічних умов розвитку  цілісної та гармонійної особистості  дитини, підлітка та юнака.

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна й  передбачувана. Кожен період (вік) —  своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.

Відомо, що вікові психологічні особливості  зумовлені конкретно-історичними  умовами розвитку, спадковістю, певною мірою — характером виховання, особливостями  діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого. Власне тому, що навчання й виховання організовує діяльність дітей поетапно, керує нею на основі накопиченого досвіду, прагнучи враховувати  наявні психофізіологічні можливості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов'язаними  із ступенями навчання й виховання.

Критеріями  визначення основних періодів індивідуального  психічного розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні  зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення  до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі (Л.С. Виготський).

Кожен вік або період розвитку людини характеризується наступними показниками (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін):

а) певною соціальною ситуацією розвитку або  конкретною формою відносин, в які  вступає людина з іншими людьми в  даний період;

б) основним чи провідним видом діяльності;

в) основними  психічними новоутвореннями (від окремих  психічних процесів до властивостей особистості).

Взагалі, дослідження в галузі людського  розвитку виявили ряд важливих закономірностей, без урахування яких не можна спроектувати й організувати ефективну навчально-виховну  діяльність. Практична педагогіка ґрунтується  на таких закономірностях фізичного  розвитку:

1. В  юному віці фізичний розвиток  людини здійснюється швидше й  інтенсивніше; з часом темпи розвитку  уповільнюються.

2. Фізіологічно  дитина розвивається нерівномірно: в одні періоди - швидше, в інші - повільніше.

3. Кожен  орган людського тіла розвивається  у властивому лише йому темпі;  в цілому частини тіла розвиваються  нерівномірно і непропорційно.

З фізичним нерозривно пов'язаний і духовний розвиток, в динаміці якого також мають  місце помітні коливання, обумовлені нерівномірністю визрівання нервової системи і розвитку психічних  функцій. Дослідження показують, що суттєві відмінності між людьми виражаються, в рівні інтелектуальної  діяльності, структурі свідомості, потребах, інтересах, мотивах, поведінці, рівневі соціального розвитку.

Вікова  періодизація

1. Пренатальний  період (266 днів). Включає стадію зіготи (з моменту оплодотворення до 14 днів); стадію ембріону (від 14 днів  до 2 місяців - анатомічна і фізіологічна  диференціація органів); від 3 місяців  до моменту пологів (розвиток  систем і функцій, необхідних  для життя у зовнішньому середовищі).

2. Дитинство.  Стадія першого дитинства від  народження до 3 років характеризується  розвитком функціональної незалежності  і мови. від народження до 1 року - вік немовляти (цей період  завершується кризою 1-го року  життя, яку пов'язують з початком  ходіння й нейрофізіологічною  перебудовою, що спричиняють фізичне  стомлення, а також зі смисловим  мовленням та оперуванням великою  кількістю предметів, котрі ведуть  до розумового стомлення; симптомом  цієї кризи є постійний протест дитини); Від 1 до 3 років - період перед дошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негативізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм).

 Стадія  другого дитинства (3-6 років) - це  розвиток особистості дитини  і когнітивних процесів. Від 3 до 6-7 років - період дошкільного  дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують  із викликаною походом до школи  зміною соціальної ситуації, розумовим  напруженням та розвитком самосвідомості).

 Стадія  третього дитинства (6-12 років) - набуття  основних когнітивних і соціальних  навичок. Від 6-7 до 10 років - молодший  шкільний вік (у цей період  для розвитку самосвідомості  дитини є дуже важливою оцінка  оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною  поведінкою).

3. Підлітковий  вік.

Пубертатний вік 12-15 років Від 10 до 15 років - підлітковий  вік (цей період супроводжується  найбільш помітною кризою в житті  людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у  підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів  соціальної взаємодії).

Ювенальний  вік -16-17 років характеризується пристосуванням підлітків до сім'ї, до школи, до однолітків. Від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей  період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями  збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується  на певній індивідуалізованій картині  світу).

Юність - 18-20 років - перехід до зрілого віку. Цієї стадії притаманне почуття психологічної  незалежності і соціальної безвідповідальності. Цей вік є періодом першого  випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал  на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);

4. Зрілість. Основне новоутворення цього  періоду - досягнення особистої  зрілості. Характеризуючи зрілу  людину, психологи виділяють такі  його характеристики: широкі межі  «Я», здатність до теплих соціальних  стосунків, наявність самосприйняття, реалістичне сприйняття досвіду,  почуття гумору, наявність визначеної  життєвої філософії.

Стадія  ранньої зрілості від 21 до 30 років - період молодості, або першої дорослості. У цей вік людина досягає певного  піку своїх можливостей. Саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра  за звичаєм складається із загострення  проблем наслідків професійного визначення. Завдання особистого розвитку - організація і устрій життя в  новій сім'ї. В цьому завданні декілька планів - фізіологічний, соціальний, психологічний. Не менш важливе завдання розвитку - опанування батьківської роллю. Для Матері важливо знайти своє «Я»  не тільки у просторі сім' ї , а й  у просторі суспільства. Для Батька - побудувати «модель правильного  життя» для своєї родини, яка складається  із раціональної оцінки можливостей  і втілення їх у життя.

Стадія  другої дорослості - 30-35 років. Для жінки  основним стає завдання контролю і  самоконтролю, щоби пристосуватися до нової ситуації. Діти підросли, в  них з'явилися нові інтереси, нове оточення. Жінка повинна знайти новий  смисл життя. У чоловіків завдання більш полягають в інтелектуальній  сфері.

5.Стабільна  стадія індивідуального розвитку  включає дорослий, зрілий і похилий  періоди. Дорослий поділяється  на перший і другий етапи  (36-45 років) та (46-55 років). Похилий  поділяється на період з 56 до 70 років.

Періодизація  вікових криз:

1.Дитячі вікові кризи:

- однорічна криза. Це ставлення до світу і базове несвідоме рішення про при прийнятті його або неприйняття. Любити оточуючих, зневажати або боятися.

- трирічна криза. Усвідомлення поняття «ні», «не можна», перший досвід неотримання бажаного.

-семирічна криза. Криза прощанняз дитинством. У цьому віці багато хто з нас вперше навчаються говорити неправду.

-перехідний вік зазвичай спостерігається у віці з 12 до 14 років. Вік настання сексу-альної самоідентифікації і, як наслідок, підвищення агресивності, гормональний сплеск і різкі перепади настрою.

-з 18 до 20 років  зазвичай відбувається остаточне  прощавання з дитинством, вибір  професії, початок довгої і наполегливої ​​боротьби за місце під сонцем.