Теорії онтогенезу психіки людини. Поняття віку та вікових періодів

Зміст: 

1. Визначення  поняття онтогенезу…………………………………………………….1

2. Теорії  онтогенезу…………………………………………………………………….2

3. Соціальні  та біологічні умови психічного  розвитку індивіда…………………….5

4 .Періодизація  онтогенезу…………………………………………………………….7

5. Визначення  поняття вікова психологія…………………………………………….7

6. Предмет  та завдання вікової психології……………………………………………7

7. Вікова  періодизація………………………………………………………………….9

8.Періодизація  вікових криз………………………………………………………….11

Висновок……………………………………………………………………………….13

Список  використаної літератури……………………………………………………..14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Психологічна  наука сьогодні оперує кількома термінами  для характеристики індивідуального  розвитку. Найчастіше вживається таке поняття, як онтогенез. Онтогенез є  індивідуальним розвитком людини як організму із закладеною у ньому  філогенетичною програмою. Цією програмою  визначається нормальна тривалість життя, послідовна зміна вікових  стадій, вирішальних моментів цілісності людського організму: зачаття, народження, дозрівання, зрілості, старіння, старості.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток, тоді як філогенез є розвитком виду в  цілому. Біологічний онтогенез, згідно з законом Мюллера-Геккеля, є копіюванням  філогенезу. Щодо онтогенезу психіки  людини це твердження не є таким  безсумнівним. Людина народжується саме людиною, і опанування нею вищих  форм психічної діяльності відбувається інакше, ніж у тварин. Соціологізуючи онтогенез людської психіки можна  стверджувати, що ця відмінність остаточно  обумовлюється впливом суспільства. Але якщо застосувати методологічний принцип творчої самодіяльності, онтогенез психіки постане як розгортання суто людської сутності у біологічних і соціальних умовах.

Вивченням онтогенезу психіки людини займаються дві психологічні науки: загальна психологія і вікова психологія.

 Онтогенез  людини вікова психологія поділяє  на сензитивні періоди, кожен  з яких сприяє появі в людини  певних психічних новоутворень. Якщо новоутворення не з'явиться  в свій час, імовірно, що воно  може не з'явитися взагалі,  тому виховний вплив на певні  сторони особистості повинен  бути своєчасним (інакше він буде  неефективним). Сензитивні періоди  об'єднуються у стадії. Ці стадії  існують об'єктивно, вони відокремлюються  одна від одної віковими кризами  (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового  віку та ін.), проте про зміст  цих стадій у психологів єдиної  думки немає. 

Теорії  онтогенезу :

Теорія  рекапітуляції Холла-Болдуїна, згідно з якою в онтогенезі повторюється соціогенез (розвиток суспільства). Звідси й досить дивні назви стадій онтогенезу: первісне дикунство, мисливство, пастушество, землеробство, торгово-промислова.

Теорія  дитячої сексуальності 3. Фрейда твердить, що стадії онтогенезу обумовлені розвитком  сексуальності. Він відрізняє оральну, анальну, фалічну, латентну та генітальну стадії, прив'язуючи їх до опанування людиною  різними ерогенними зонами. Фіксація на якійсь стадії, обумовлена найбільш яскравими враженнями, пов'язаними  з нею, є джерелом психопатології.

Епігенетична  теорія Е. Еріксона (теорія життєвого  циклу) поділяє онтогенез на вісім  стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується  певна проблема - і наслідком вирішення  є певне вікове психічне новоутворення. У вирішенні проблеми базової  довіри-недовіри до світу народжується надія; у протистоянні автономії  та сорому й сумніву - сила волі; у  виборі між ініціативою та почуттям провини - цілеспрямованість; у протиборстві працелюбності й меншовартості - компетентність; у обранні ідентичності всупереч змішанню ролей - вірність; у конфлікті близькості й ізоляції - любов; у ствердженні генеративності проти стагнації - опікування; у здобутті цілісності всупереч відчаю - мудрість.

Теорія  провідної діяльності О. М. Леонтьєва, згідно з якою змістом стадій психічного онтогенезу є послідовне оволодіння людиною видами діяльності, такими як гра, вчення, труд. 

Характеристику  психічного розвитку особистості дав  Г. С. Костюк, розробивши принцип розвитку у психології, що є центральним  у розумінні природи психічного розвитку особистості.

За положеннями  цього принципу, розвиток людської особистості — це безперервний процес, що виявляється у кількісних і  якісних змінах людської істоти. Кількісні  зміни, тобто збільшення одних і  зменшення інших її ознак, зумовлюють виникнення якісно нових і знищення старих психічних властивостей. Кількісні  та якісні зміни, особливо помітні в  утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час перетворюється із зародкової клітини в людську  істоту. Після народження дитини також  відбуваються кількісні та якісні зміни  у будові організму, функціонуванні його як цілого й окремих його органів, що характеризує процес його дозрівання.

Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Вони пов'язані  з фізіологічним розвитком, але  визначаються не ним, а наслідками взаємодії  з зовнішнім світом, яка регулюється  нервовою системою та її психічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомогою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних  процесів, так і психіки в цілому.

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється  як структурно організована динамічна  система. Виникають нові психічні якості, нові складні психічні структури  внаслідок диференціації наявних  структур, виділення окремих функцій  і нової їх інтеграції, тобто об'єднання  у нове ціле. Процес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних  структур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.

Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спіралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них.

Ускладнення психічних структур при переході від нижчих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку — мотиваційного плану  психічної діяльності дитини (комплекси  потреб, інтересів та інших спонукань  до дій), змістового боку психічних  процесів (системи уявлень, знань, понять про об'єктивну дійсність), операційного їх плану (системи дій, операцій, навичок), всієї психічної діяльності загалом.

У процесі  психічного розвитку дитини дифузні  прояви її активності перетворюються, за даними Г. С. Костюка, в дії, регульовані  образами об'єктів, що їх викликають. Ці дії ведуть до збагачення чуттєвого  пізнання світу. Сприйняття об'єктів  спочатку включається в акти спілкування  дитини з дорослими, які її доглядають, її хапальних та інших дій, а далі воно перетворюється на особливу перцептивну  дію, спрямовану на споглядання об'єктів, спостереження за ними, обстеження їх, виділення характерних ознак  і утворення цілісних образів  об'єктів. Водночас формуються і так  звані мнемічні, репродуктивні дії, що характеризують розвиток пам'яті. Розвивається мислення, переходячи від наочно-дійової  до наочно-образної та поняттєвої форми. Складаються емоції та почуття.

Під час  набуття дитиною досвіду постають різні види її предметної діяльності, що спричинює подальший розвиток психіки дитини. Взаємозв'язок психіки  і діяльності стає джерелом прогресивних змін. Кожному віковому етапу психічного розвитку властива своя провідна діяльність, у якій, за О. М. Леонтьєвим, передусім  задовольняються актуальні потреби  індивіда, формуються мотиваційні, пізнавальні, цілеутворювальні, операційні, емоційні та інші процеси. Це такі види, як пізнавальна  діяльність, спілкування, гра, виконання  доручень дорослих, навчання, праця, творчість.

Упродовж  психічного розвитку і становлення  різних видів діяльності складаються  психічні властивості індивіда, що являють собою потенційну форму  існування процесів і дій, які  зберігаються й тоді, коли актуально  не функціонують. Це розумові, емоційні, вольові, моральні й трудові якості індивіда, характерні риси його свідомості і самосвідомості.

Створюється система психічних властивостей підростаючого людського індивіда — особистість. Особистість здатна усвідомлювати навколишнє буття, виділяти себе із середовища, виходити за межі минулого і теперішнього, прогнозувати своє майбутнє, передбачати не тільки близькі, а й більш віддалені результати своїх дій, усвідомлювати норми  суспільної поведінки і керуватися ними. Розвиток свідомості особистості  полягає у формуванні світорозуміння, переконань, які забезпечують її моральну стійкість, здатність підпорядковувати нижчі спонукання вищим мотивам  діяльності, тримати правильну лінію  у своїй поведінці.

З розвитком  особистості виявляються типологічні  й індивідуальні відмінності. Вони полягають у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, у потребах, інтересах, характерологічних рисах  дітей та підлітків, моральних, вольових, емоційних, розумових якостях, рівневі  розвитку здібностей тощо. При цьому  складається неповторна специфічність  особистості —її індивідуальність.

Соціальні та біологічні умови  психічного розвитку індивіда.

Психічний розвиток індивіда, формування особистості  є біологічно і соціальне зумовленим процесом.

Людський  індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Ноmо sаріеns, і як член людського  суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами — біологічним  і соціальним.

За даними Г. С. Костюка, онтогенез людського  організму визначається біологічною  спадковістю, онтогенез особистості  — соціальною спадковістю. Ці дві  детермінанти тісно пов'язані в  процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався  в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна  спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених  у процесі його історичного і  суспільного розвитку.

Наявність цих двох детермінант визначила  й два протилежних погляди  на чинники походження особистості. Представники першого погляду вважали, що онтогенез психіки людини детермінується лише біологічним фактором, біологічною  спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток індивіда визначається не природою, а соціальними умовами  його життя.

З точки  зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність  біологічних і соціальних умов. Останнє  слово у розвитку особистості  належить соціальним умовам, але цей  розвиток неможливий без біологічних  передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародку виникає людський організм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомофізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервових процесів, безумовнорефлекторні мозкові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов'язані з й органічними потребами.

Людські задатки — це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особистості. Задатки реалізуються у психічних  властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості. .

Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки  історично виробленим засобам, притаманним  лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому  розвивається дитина, — це і об'єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне середовище, а передусім  це люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності загалом культура людської цивілізації.