Розвиток мовлення у дітей в ранньому віці

                               Київський університет імені Бориса Грінченка 

                          Педагогічний інститут 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                        Індивідуальне науково – дослідне  завдання 

                     на тему:  
 

                           «Розвиток мовлення у дітей в ранньому віці.» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Студентки V курсу

      Дос 2- 11-1.Од групи

      Корнієнко Юлії 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                   Київ - 2011

                                                  План 

1. Значення дитячого  раннього віку. 

2. Опанування мови як соціального феномену. 

3. Спілкування  як засіб здійснення предметної  діяльності. 

4. Висновок. 

5. Використана  література. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Діяльнісна природа мови й мовлення виявляється вже в її філософській суті, адже, за висловом Д. Ельконіна: “Як оволодіння предметною дійсністю неможливе поза дій з предметами, так і опанування мови є неможливим поза формуванням дій з нею як із матеріальним предметом…”

Ранній дитячий  вік охоплює період від 1 до 3 років  і є одним із ключових у житті дитини. Він характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, оскільки на цьому етапі її життя провідною стає предметно-маніпулятивна діяльність, яка заміняє емоційне спілкування з дорослим (провідну діяльність немовляти), виникають важливі новоутворення.

   Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві. Особливе значення раннього дитячого віку полягає в тому, що він безпосередньо пов'язаний із ходьбою. Здатність до переміщення, будучи фізичним надбанням, має відчутні психічні наслідки. Завдяки їй дитина починає вільніше та самостійніше спілкуватися із зовнішнім світом. Ходьба розвиває вміння орієнтуватися в просторі, розширює можливості ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної діяльності. Малюк повністю захоплений предметами, внаслідок чого змінюються його стосунки з дорослими. Все рідшим стає емоційне спілкування з ними, поступаючись місцем ситуативно-дійовому спілкуванню, практичному співробітництву, спільним діям з предметами. Дорослий, як правило, спонукає до спілкування завдяки своїм діловим якостям, а не емоційності. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві має таку структуру: «дитина — предмет — дорослий».

   Провідна діяльність у ранньому дитинстві. Для раннього дитинства основними видами діяльності є предметна діяльність, мовлення і гра. Розвиток предметної діяльності пов'язаний з оволодінням виробленими людством способами користування предметами. Дитина вчиться від дорослих використовувати предмети, осягає значення речей. Відмінність предметної діяльності від характерного для періоду немовляти простого маніпулювання предметами полягає в підпорядкуванні способів дії дитини з предметами функціональному їх призначенню у житті культурної людини.

   Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними способами використання предметів є спілкування. Попри те що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому віці, воно продовжує дуже інтенсивно розвиватися і стає мовним. Адже пов'язане з предметними діями спілкування не може бути тільки емоційним, воно повинне опосередковуватися словом, яке стосується предмета.

   Ранній дитячий вік є сенситивним (сприятливим) періодом для розвитку мовлення, оскільки саме в цей час оволодіння мовою є найефективнішим. До трьох років дитина оволодіває мовленнєвим диханням, засвоює майже всі звуки рідної мови. Її словниковий запас становить 1200—1500 слів, вона використовує поширені речення (5—6 слів), що свідчить про опанування основ синтаксису, виявляє активність у мовному спілкуванні з дорослими та дітьми, оволодіває експресивно-мімічними діями (усмішка, контакт очей, рухи, пози, дотики тощо).       Якщо дитина з певних причин не має необхідних умов для розвитку мовлення, то пізніше надолужити втрачене дуже важко. Тому на 2—3-му роках життя необхідно особливо інтенсивно займатись її мовленнєвим розвитком.

   Для розвитку малюка особливе значення має гра — діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності.

   Елементи гри використовують уже немовлята, маніпулюючи предметами (іграшками, сосками). На другому році життя гра стає більш спонтанною і змістовною. Вона є не просто маніпуляцією, а розгортається як дії з предметами, в яких дитина відтворює те, що роблять дорослі (наприклад, розмова по телефону, пиття чаю). Це перші кроки на шляху до символічних дій. Найпоширенішими у цьому віці видами ігор є гра-дослідження (ігрове дослідження особливостей предметів), гра-конструювання (самостійне зведення споруд і обігрування їх), рольова (перебирання дитиною на себе ролі дорослого) гра.

   Опанування мови як соціального феномену є предметом наукового інтересу соціологічних досліджень, адже, привласнюючи засоби діяльності, які являють собою знаки, створені суспільством, людина стає суспільним індивідом. Набуття людиною таких знаків є можливим лише в процесі діяльності. За О. Леонтьєвим, людське життя — “це сукупність, а точніше система діяльностей, які змінюються”. За даними вчених (Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Запорожець, О. Леонтьєв), перехід від одного вікового періоду розвитку до іншого пов’язаний зі зміною провідної діяльності. У процесі провідної діяльності дитина активна у своїх відносинах з довкіллям. Саме в такій активній діяльності дитина не тільки наслідує дії інших, а й накопичує власний досвід. Докладно провідну діяльність характеризує О. Леонтьєв. Він зазначає, що деякі діяльності “є провідними на певній стадії й мають величезне значення для подальшого розвитку індивіда, а інші менш важливі. Одні відіграють важливу функцію в розвитку, інші — допоміжну. Відповідно до цього можна сказати, що кожен рівень розвитку характеризується певними ставленнями дитини до дійсності, які є провідними на цій стадії й визначені провідною діяльністю”.

   Для дитини раннього віку такою провідною діяльністю є предметна діяльність, проте ми не можемо відокремити від неї мовленнєву. Говорячи про мовленнєву діяльність, розглядають мовлення в структурі іншої діяльності та суто мовленнєву діяльність. Проте в ранньому дитинстві майже неможливо відокремити діяльності та встановити межу переходу однієї діяльності в іншу. Отже, для підкреслення єднання мовлення з іншими діяльностями в ранньому дитинстві ми використовуємо термін макродіяльність.

   Насмілимося стверджувати, що в дитини раннього віку майже всі види діяльності є макродіяльністю за своєю структурою. Можливим і доцільним є виокремлення пріоритетного напряму в контексті макродіяльності, яка розглядається.

   Структура людської діяльності складається з таких компонентів, як мотив, мета, завдання, умови, дії, операції, способи діяльності . Будь-яка діяльність передбачає єдність трьох компонентів: мотиву, мети та виконання. У процесі людської діяльності важливе місце посідає мотиваційна сфера, перебудова якої призводить до змін сфери діяльності. Важливою є думка С. Рубінштейна про те, що діяльність — це форма прояву життя людини, при цьому причиною активізації діяльності є прагнення організму задовольнити свої потреби. Потреба дитини в спілкуванні призводить до спільної предметно-практичної діяльності з дорослим, у процесі якої виникає потреба й формуються мотиви для виникнення різних видів мовленнєвої діяльності.

    Розглянемо взаємозумовленість систем, які забезпечують мовленнєву діяльність у контексті макродіяльності в ранньому дитинстві.

   На різних вікових етапах визначається провідна діяльність, у якій виявляються головні потреби та інтереси дітей і формуються найбільш важливі дії, психічні процеси та якості. Виникнення мовлення зумовлене потребою в його використанні для вирішення різноманітних позамовленнєвих завдань у контексті інших діяльностей. З погляду на це, доцільним буде розглянути функції мовлення в контексті змісту провідної діяльності в ранньому віці.

   Можливість сидіти, стояти, ходити значно поширюють можливості пізнання. Ускладнення автоматизованих навичок, пов’язаних із локомоціями, керуванням позою тіла, тонкою моторикою руки, — результат достигання цілісної рухової системи. Це пов’язано з розвитком рухової коркової зони, нейронний апарат якої набуває значного ступеня зрілості, а також з розвитком лобних відділів, у яких, починаючи з дванадцяти місяців до трьох років, диференціюються вставні нейрони. Зрілість апарату вставних нейронів призводить до вдосконалення обробки дитиною інформації та організації діяльності. Усе це забезпечує розвиток предметних дій. Під впливом активного позитивного емоційного контакту з дорослим дитина від формування довільних дій переходить до усвідомленої діяльності, яка розуміється як цілеспрямоване сприйняття й перетворення дійсності за допомогою дій. Дитина засвоює конкретне культурно зумовлене предметне середовище, що означає можливість використовувати предмети відповідно до їхнього призначення. Такою усвідомленою діяльністю є предметна діяльність, яка є провідною в ранньому віці. Предметна діяльність людини полягає в оперуванні предметом. “Усе людське життя плине у взаємовідносинах із предметним світом”. Проте існує період, коли предметна діяльність виступає в “чистому” вигляді як мета діяльності. Це період раннього віку, коли дитина ще не спроможна звести діяльність до ступеня засобу.

   Отже, предметна діяльність у ранньому віці є по суті практичною діяльністю, спрямованою на виокремлення та засвоєння якостей предметів, а також набуття досвіду їхнього використання у зв’язку з наданою їм суспільною функцією.

   Порівнюючи мовленнєву та предметну діяльності, Ю. Сорокін, Є. Тарасов, О. Шахнарович стверджують, що вони тотожні за будовою. Предметна діяльність починається з мотиву, орієнтації в умовах, яка завершується створенням плану майбутніх дій. Після здійснення конкретних операцій відбувається контрольне порівняння виконаного з наміченим. Мовленнєва ж діяльність починається з мовленнєвої інтенції, мотиву, орієнтування в соціально-психологічних умовах ситуації. Завершується етап орієнтування створенням програми мовленнєвих дій, після чого настає етап контролю результату. При цьому предметна діяльність характеризується використанням знарядь, а мовленнєва — використанням “психологічних знарядь” — знаків мови (за Л. Виготським)

   Як бачимо зі схеми, витоки засвоєння дитиною предметного середовища знаходяться у вільному маніпулюванні. На початку першого року життя на тлі активного неспання, в умовах спілкування з дорослим виникає перший чуттєвий контакт дитини з предметом. У віці від двох до чотирьох місяців виділяють такі дії: протягування, мацання, розглядання, ляскання по предмету, кількаразове ляскання.

   Від чотирьох до семи місяців характерні більш складні дії: хапання, повторне хапання й притягування, обсмоктування, хапання й відпускання, розгойдування, стукотіння для отримання звуків, випускання предмета з руки, виокремлення в предметі окремої частини для впливу (Р. Лєхтман-Абрамович, 1945). Ці маніпулятивні дії з предметом відображають рухові та сенсорні можливості руки дитини й здійснюються орієнтовними операціями обстеження. Першопричиною обстеження є новизна предмета, а потім, завдяки змінам в об’єкті (положення в просторі), маніпуляції трансформуються в пошук нового в предметі, тобто в орієнтовні дії. За допомогою первісних відчуттів дитина знайомиться з якостями предметів (твердість, гладкість, колір, смак тощо).

   Поступово операції обстеження, зміст яких зумовлений можливостями аналізаторів дитини, змінюються, що призводить до зміни самої дії.

   Система орієнтирів, співвідносних зі властивостями об’єктів, формується в ранньому віці як система тактильно-рухових орієнтовних реакцій. Тактильний аналізатор як найдавніший аналізатор починає функціонувати ще в пренатальному періоді. Саме рука виявляє дійсні властивості об’єктів. Таким чином, у ранньому дитинстві саме “рука вчить око”.

   На рівні предметно-специфічних дій, якості предметів, а також призначення предметів, яке повідомляється дорослим, стикають дитину з можливістю взаємодії між предметами, що призводить до виявлення міжпредметних відносин на рівні розуміння, які поступово знаходять своє відображення в мовленні. Розвиток розуміння мовлення в процесі предметної діяльності сприяє появі нових значень інформативної функції, що виступає провідною на цьому етапі (самостійне вказування на предмет, указування у відповідь на запитання та зображення дій). Розвиток провідної функції мовлення зумовлює утворення нових значень в інших функціях. Так, наприклад, в інструментальній функції з’являється підтвердження та заперечення; у регуляторній функції — згода чи відмова на пропозицію дорослого щось зробити; у функції взаємодії з’являється негативна відповідь та відповідь на прохання. На цьому етапі виникає нова функція мовлення — евристична (дитина просить назвати предмет або його частини).

   На попередніх етапах дитина відповідала на питання дорослого предметними діями, інколи вокалізаціями, звуконаслідуванням. Тепер дорослий спонукає дитину до словесної відповіді на ситуативні запитання, що зумовлює виникнення в дитини активного мовлення. У цей період завершується перехід до предметно-опосередкованих дій, які здійснюються знарядними операціями. У період до двох років найбільша кількість значень виникає саме завдяки інформативній функції. Її інтенсивний розвиток дає можливість дитині не тільки пізнавати, а й зображувати якості предметів і дій за допомогою жестів, вокалізації тощо.

   У ранньому дитинстві продовжують розвиватися сенсорні функції, які були закладені у віці немовляти. У цей період формується диференціальна чутливість, спрямована на розрізнення градації ознак однієї й тієї ж сенсорної модальності. Зорове сприйняття, спрямоване на розпізнавання предметів та людей, проходить етап спеціалізації: у пам’яті поступово накопичується перелік образів, який дозволяє здійснювати перцептивні операції як початкову стадію мислення  — образну категорізацію. Ці перцептивні операції стають можливими за умови достатньої стиглості тім’яно-скроневих асоціативних областей кори та наявності довгих транкортикальних асоціативних зв’язків, які продовжують формуватись. Образна категоріація розвивається від сприйняття предмета в ситуації, виокремлення ознаки предмета до здатності виокремлювати провідні ознаки, що дозволяє абстрагувати предмет від ситуації.

   На значущій ролі дорослого у формуванні предметних дій наголошує Д. Ельконін. По-перше, для дитини сенс дії в тому, що вона виконується разом із дорослим або за дорученням дорослого. Дорослий стоїть у центрі засвоєння предметної дії, виступає ініціатором предметних дій дитини. По-друге, загальна мета може бути реалізована, якщо дія виконана так, як показав дорослий. Предметна діяльність випереджає мовлення, є важливою передумовою його появи й подальшого розвитку та джерелом змістовного компонента мовлення.