Психологічний аналіз проблеми спілкуання в юнацькому віці

Отже, старший  школяр знаходиться ніби на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати (а чи турбують?) багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.

Не випадково  Л.І. Бажович (1968) і багато інших дослідників цього віку (І.С. Кон, 1978-1980; О.С.Мудрик, 1984; Є.А.Шумілін, 1982 та ін.) пов’язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що націленість на майбутнє стає основною направленістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрі уваги інтересів, планів юнаків.

Багато дослідників  вважають основним новоутворенням в  старшому шкільному віці особисте і  професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється саме істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості.

Ми згодні з  тим, що самовизначення – центральне питання в ранньому шкільному віці, але нам хотілось би внести в цю проблему деяке уточнення. Дані наших досліджень дозволяють говорити, що в старшому шкільному віці формується не саме самовизначення – особисте, професійне, а психологічна готовність до нього.

Готовність до самовизначення передбачає формування у старших школярів стійких, свідомо вироблених уявлень про свої обов’язки і права по відношенню до суспільства, інших людей, моральних принципів і переконань, розуміння обов’язку, відповідальності, уміння аналізувати власний життєвий досвід, спостерігати за явищами сучасності в надавати їм оцінку тощо.

Іншими словами, психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у старшокласників  деяких психологічних утворень і  механізмів, що забезпечують їм в подальшому свідоме, активне і творче життя.

Одна з найважливіших  психологічних характеристик зрілої особи – її ціннісні орієнтації (ЦО). Фактично це проблема сенсу людського  існування. Підходячи до сенсу життя  як необхідності її психологічної виправданості, О.М. Леонт’єв відмічав: “… ведучий мотив – мета підноситься до суто людського і не уособлює людину, а зливає її життя з життям людей, їх добробутом… такі життєві мотиви… здатні створити внутрішню психологічну виправданість її існування, яка складає сенс життя”.

В ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сенситивний, дуже благоприємний для утворення  ЦО як стійкої властивості особистості, що сприяє становленню світогляду школярів, їх відношення до оточуючої дійсності (М.А. Волкова, 1984; В.Д. Єрмоленко, 1984; Б.С. Круглов, 1983; О.С. Шаров 1986). В цих дослідженнях встановлено, що ЦО особи слід вивчати з точки зору виявлення їх психологічної суті, причин виникнення, механізмі формування і розглядати як певний результат особистого розвитку, як результат взаємодіє суб’єктивних і об’єктивних детермінант цього розвитку.

В залежності від  того, на яких цінності орієнтується школяр (до чого в життя він прагне, що в цьому житті він бажає  створити або отримати, в чому бачить особову цінність спілкування, своєї  діяльності тощо), ми можемо казати про соціальну зрілість. Іншими словами, про особову зрілість старшокласників ми можемо судити по тому, наскільки змістовний бік ЦО, характерний для цього вікового періоду, буде відповідати інтересам суспільства.

Вікові особливості характеризують певну тенденцію розвитку особи на даному віковому етапі і існують завжди в вигляді індивідуальних варіантів розвитку особи конкретних дітей. Розвиток особи – складний довгий процес, який має привести до формування людської індивідуальності або зрілості особистості, що передбачає можливість постійного розширення своєї активності, сфери своїх взаємовідносин з другими людьми і речами, ці відношення опосередковані.

Старший шкільний вік – це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду.

У зв’язку з  самовизначенням виникають потреби  розібратись в оточуючому і в  самому собі, пошуку сенсу життя  взагалі і, зрозуміло, свого життя.

Старшокласники  переходять до систематичного засвоєнню  теоретичних основ різноманітних  навчальних дисциплін. Для навчального процесу в старших класах характерне систематизація і узагальнення знань по різним предметам,  встановлення змістовних міжпредметних зв’язків, що створює грунт для оволодіння найбільш загальними законами природи, суспільного життя та пізнання. Це ніби розширює те середовище, в якому живе старшокласник: його світогляд виступає і як типова особливість, і як фактор, який завдає вирішального впливу на весь психічний розвиток, і як умова, як визначає розвиток пізнавальної діяльності, самосвідомості, самовиховання і направлені особи старшого школяра.

В старшому шкільному  віці посилюється суспільна направленість  особи учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям.

Наприклад, по даним  дослідження, учні молодшого шкільного  віку в ситуації, коли потрібно було сказати, куди і на що були б витрачені гроші в 80 % всіх вивчених випадків вказують на себе, і лише в 20% випадків декларують бажання зробити щось для інших. При цьому в 15% випадків характерне зазначення близьких людей. В старшому шкільному віці картина істотно змінюється. В 48% випадків було виражене бажання зробити щось для інших, при цьому у всіх цих випадках вказується про допомогу школі, місту, суспільству, іншими словами в якості об’єктів виступає широке соціальне оточення.

Юнацтво – період завершення формування особистості. Але  не можна забувати, що старшокласник  вже є особистістю, часто досить яркою і своєрідною.

Юнацька особистість  ніколи не буває однозначеною. Вона завжди суперечлива і мінлива. Сама розповсюджена типова помилка вчителів – невміння роздивитись глибинні властивості, ядро особи старшокласника, оцінка його за якимись усередниними формальними і зовнішніми показниками. Таким, як зовнішня дисциплінованість і навчальна успішність.

В юнацькому  віці вже чітко видно направленість особистості. Одні старшокласники чітко орієнтовані на діяльність, навіть, якщо основна сфера їх діяльності ще не визначена, такі юнаки відрізняються вираженою потребою в досягненні, вмінні ставити перед собою конкретну мету, розподіляти і планувати свій час. Інші живуть, головним чином, уявленням; світ їх фантазій і мрій часто погано взаємодіють з їх практичною діяльністю. Треті пасивно пливуть за течією, орієнтуючись переважно на задоволення своїх сьогоднішніх потреб в спілкуванні, емоційному комфорті, і не надто замислюються над майбутнім. Четверті захоплюються всім потрошку.

Ми розглянули деякі вікові особливості особистості  старшокласників, які, з нашої точки  зору лежать в основі психологічної  готовності, що формується в цей  час до особового самовизначення – головного утворення раннього юнацтва, усвідомлення свого місця в теперішньому і майбутньому, народження життєвої перспективи, уявлення про цінності оточуючої дійсності, про своє бажане “Я”, про те, щоб хотілось створити в житті, - певна зрілість цих психологічних утворень сприяє самовизначенню і подальшому розвитку особистості.

В подальшому розглядаєма  нами література буде присвячена конкретно  спілкуванню в юнацькому віці, взаємозв’язками з дорослими (пошук  розуміння в спілкуванні).

1.3. Взаємозв’язок старшокласника з дорослими

Не дивлячись  на уявлення про старшокласників, що укорінились, як про людей, які повністю обернені в майбутнє, можна віднайти немало свідоцтв їх поглиненості теперішнім. Навіть самовизначення, хоч і направлене всіма своїми цілями, очікуваннями, надіями в майбутнє, здійснюється все ж, як самовизначення в теперішньому – в практиці живої реальності і з приводу поточних подій. З цих позицій слід оцінювати і значення спілкування – діяльності, яка займає значне місце в житті старших школярів і яка представляє для них самостійну цінність.

Старший шкільний вік – це вік формування власних  поглядів і відносин, пошуків свого  самовизначення. Саме в цьому визначається зараз самостійність старшокласників. Якщо підлітки бачать прояви своєї самостійності в справах і вчинках, то старші школярі найбільш важливою сферою прояву своєї самостійності вважають власні погляди, оцінки, точки зору: “ніхто не може наказати думати так, а не інакше, нав’язати свою думку”; “у мене є свої переконання, і я можу їх відстоювати, спорити через них”. Старшокласники претендують на самостійність в більш відповідальних сферах життя, ніж підлітки.

Прагнення самому в усьому розібратись сприяє формуванню моральних поглядів та переконань. Але не завжди це досить зрілі і вірні погляди. Часто можна зіштовхнутись з помилковими, незрілими переконаннями. В.А. Крутецький приводить такі висловлюванні дівчинки-дев’ятикласниці: “Я знаю, що таке впертість, і сама я надто вперта. Але боротись мені з цим надто важко. Якщо навіть я неправа, думаю: “Як же так? Невже чужа думка буде перемагати мою власну?”

Прагнення до самостійності, однак, не виключає потреби в спілкуванні  з дорослими. Така потреба старшого школяра навіть вище, ніж в інші вікові періоди.

Вже молодші  школярі тягнуться до однолітків, але їх дружні зв’язки багато в чому визначаються вчителями і батьками: їх очами діти часто дивляться на однокласників і товаришів. У підлітків на першому плані – однолітки.

В юнацтві картина  значно змінюється. За даними одного дослідження, біля 2/3 старшокласників вказували на актуальність потреби в спілкуванні з дорослими. Така потреба, мабуть, пояснюється тим, що в ранньому юнацтві у весь ріст стають проблеми самосвідомості і самовизначення, вирішити які самому буває надто складно. Ці проблеми живо обговорюються в колі однолітків. Але життєвий досвід малий у всіх. І тут на допомогу приходять дорослі.

Одна з самих  важливих потреб перехідного віку стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших  взагалі, а також від встановлених ними правил і порядків. Як же з’являється ця вікова тенденція у відносинах старшокласників з найбільш визначними для них конкретних дорослими, які є не лише старшими за віком, але й повноважними представниками суспільства дорослих в цілому, - батьками і вчителями?

Немає практично  жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки юнаків, які  б не залежали від їх сімейних стосунків  в теперішньому або минулому. Хоча змінюється характер цієї залежності. Так, якщо в минулому шкільна успішність дитини і строк її навчання залежала головним чином від матеріального рівня сім’ї, зо зараз цей фактор менш впливовий. Проте велику роль відіграє рівень освіти батьків. Окрім освітнього рівня батьків, завдає значного впливу на долю юнаків стан сім’ї і характер взаємовідносин між її членами. Неблагоприємні сімейні умови характерні для переважної більшості так званих важких підлітків.

Значний вплив  на особистість підлітків завдає стиль його взаємовідносин з батьками, який лише частково визначений їх соціальним станом.

Існує декілька відносно автономних психологічних  механізмів, через які батьки впливають  на своїх дітей. По-перше, підкріплення: заохочуючи поведінку, яку дорослі  вважають вірною, і наказують за порушення встановлених правил, батьки впроваджують в свідомість дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для дитини звичкою і внутрішньою потребою. По-друге, ідентифікація: дитина імітує батьків, орієнтується на їх приклад, намагається стати такою же як вони. По-третє – розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чутливо відкликаючись на її проблеми, батьки тим самим формують її самосвідомість і комунікативні якості.

Найкращі взаємовідносини  старшокласників з батьками складаються, як правило, тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Цей стиль в більшому ступені сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальній відповідальності. Поведінка дитини спрямовується в цьому випадку послідовно, і поруч з цим гнучко і раціонально:

• батьки завжди пояснюють мотиви свої вимог і заохочує їх обговорення підлітком;
• влада використовується лишу по мірі необхідності;
• в дитині цінується як слухняність, так і незалежність;
• батьки встановлюють правила і твердо проводить їх в життя, але не вважають себе безгрішними;
• вони прислуховуються до  думки дитини, але не виходить лише з її бажань.

Крайні типи стосунків все рівно, чи йдуть  вони в бік авторитарності, чи в  бік ліберальної всетерплячості, дають негативні результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття свої незначності і небажаності в сім’ї.

Щоб зрозуміти  відносини старшокласника з батьками, необхідно знати, як змінюються з  віком функції цих стосунків  і пов’язаних з ними уявлень. В  очах дитини мати та батько виступають в декількох іпостасях:

• як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпорадною;
• як влада, директивна інстанція, розпорядник добробуту, покарань і заохочень;
• як зразок, приклад для імітації, втілення мудрості та кращих людських якостей;
• як старший друг і порадник, якому можна довіряти все.

Стосунки батьків  і дітей асиметричні, нерівноправні, багато з батьків, звикнувши розпоряджуватись дітьми, хворобливо переживають послаблення  своєї влади. Крім того, діють певні  культурні заборони.

Ті ж труднощі, що і батьки, переживають вчителі. Робота вчителя ускладнилась, причому особливо складно мати справу зі старшокласниками. І не тому, що учні і вчителі стали гірше, а тому, що вимоги до тих і інших стали більш суперечливим.

Статус сучасного  старшокласника в школі неоднозначний. З одного боку, стан старшого накладає на юнака додаткову відповідальність, перед ним ставляться більш складні задачі, з нього більше вимагають. З іншого боку, за своєю натурою, він цілком залежить від вчителів і шкільної адміністрації. Він зобов’язаний безперешкодно виконувати всі вимоги вчителів, не має права критикувати їх, учнівські організації функціонують під контролем і керівництвом класного керівника і шкільної адміністрації, и це керівництво часто переростає в особову опіку.