Психологічний аналіз проблеми спілкуання в юнацькому віці

Тема : «психологічний аналіз проблеми спілкуання в юнацькому віці»

Керівник: Мартинюк В.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ...............

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СПІЛКУВАННЯ В  ЮНАЦТВІ.........

1.1. Спілкування як  категорія в психології......................

1.2. Роль спілкування в розвитку  особистості старшокласників. 

1.3. Взаємозв’язок старшокласника  з дорослими. 

1.4. Товариство однолітків як  фактор соціалізації. 

Висновки до першого розділу........................

РОЗДІЛ 2.КОНФЛІКТ  ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА СПІЛКУВАННЯ   В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ...............

2.1.Поняття конфліктів, їх  особливості.....................

2.2. Особливості конфлікту «вчитель-учень»........................

2.3. Конфлікти між учнями  у юнацькому віці.....................

Висновки до другого  розділу.......................

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання один одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо).

Конфлікт (від лат. conflictus) - сутичка протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії

Взаємовідносини – це специфічний вид відносин людини до людини, в якому є можливість одночасного або віддаленого відповідного особового відношення.

Юнацький  вік - вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій.

Онтогенез (від грец . οντογένεση: ον — буття— походження, народження) — індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи  до природної смерті.

Особистість - людський індивід як члена суспільства, узагальнена характеристика, що інтегрує соціально значущі риси.

Навчання - це цілеспрямований, систематичний процес взаємопов'язаної діяльності педагога і учня (викладання + вчення), спрямований на формування у учнів системи знань, умінь, навичок і розвиток їх здібностей.

Депресія - стан душевного розладу, пригніченості, що характеризується занепадом сил і зниженням активності.

Світогляд - подання про світ, система поглядів на відношення людини до навколишньої дійсності й до себе, а також обумовлені цими поглядами переконання, ідеали, принципи пізнання й діяльності.

Егоцентризм (в психології розвитку) (лат. egō - я + centrum - цент) - характеристика індивідуальної позиції, властивість мислення і поведінки людини, що полягає в нездатності зрозуміти і враховувати інші точки зору і позиції; здатність оцінювати навколишній тільки зі своєї точки зору.

Я - концепція - відносно стійка, диференційована і більш-менш усвідомлена система уявлень про себе; підсумок пізнання і оцінка самого себе через окремі образи себе в умовах різних ситуацій, а також через зміни інших людей і зіставлення себе з ними.

Темперамент - індивідуально-своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, однаково проявляються в різній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у своїй сукупності характеризують тип темпераменту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У зв’язку з  тим, що спілкування є соціальним, сучасна ситуація в суспільстві  прямо залежить від змін мотивації  структури інтересів, сучасних для старшокласників, тому вивчення взаємозв’язку соціометричного статусу та переважаючого стилю спілкування старшокласників є особливо актуальною темою.

Актуальність  обумовлюється тим, що сучасний період розвитку суспільства, пов’язаний з  підвищенням ролі діалогічних форм взаємодії в розв’язанні соціально-економічних і науково-технічних проблем, визначив дефіцит особистостей, здатних творчо вирішувати проблеми. У зв’язку з цим, особливої актуальності набуває проблема підвищення інтелектуального потенціалу учнів, розвитку їх діалогічного мислення.

Обєкт  дослідження – поведінка особистості в процесі спілкування.

Предмет дослідження – особливості спілкування в юнацькому віці.

Мета  дослідження - проведення психологічного аналізу проблеми спілкування в юнацькому віці.

Реалізація  поставленої мети передбачає розв'язання завдань:

• Визначення ролі спілкування у розвитку особистості.
• Обгрунтувати проблеми спілкування в юнацькому віці.
• Визначити роль конфлікту у спілкуванні.
• Ознайомитися з особливостями конфліктів у школі.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СПІЛКУВАННЯ В  ЮНАЦТВІ

1.1. Спілкування  як категорія в психології

Спілкування вивчається різноманітними науками: соціологією, філософією, медициною, педагогікою. Ми ж будемо розглядати спілкування  з точки зору психології. Спілкування – 1) складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, які породжуються потребами в спільній діяльності і включає до себе обмін інформацією, виробітку єдиної стратегії взаємодії; 2) здійснювана відомими засобами взаємодія суб’єктів, що викликана потребами спільної діяльності і направлена на відчутну зміну в стані, поведінці і особово-сенсових утвореннях партнера через складності і ємність феномена спілкування, тлумачення його як поняття залежить від вихідних теоретичних і критеріальних підвалин. В самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Соціальний сенс спілкування полягає визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ одної людини розкривається для іншої.

В спілкуванні  людина самовизначається і самопред’являється, показуючи свої індивідуальні особливості. За формою здійснюваних впливів можна судити про комунікативні навички і риси характеру людини, по специфіці організації мовних сполучень – про загальну культуру і грамотність.

Спілкування пронизує всю життєдіяльність особи. Форми  спілкування вкрай різноманітні. Але, в кінцевому рахунку, вони визначаються об’єктивними умовами, насамперед, характером суспільно-економічної формації. Кожне  покоління людей застає як дещо дане певну суму виробничих сил, капіталів і соціальних відносин. Спілкування, виражене в безпосередніх міжособових зв’язках людей, завжди відповідає певним історично склавшимся і соціально необхідним формам комунікації і реалізується у відповідності з нормами соціально задовільної поведінки.

Проаналізуємо визначення, які дають спілкуванню  різноманітні автори.

М.С. Каган розглядає  спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура і атрибути.

Л.П. Буєва (1978) припускає, що “спілкування є безпосередньо спостерігаєма і переживана реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особова форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії об’єктивних суспільних законів і відносин), а спілкування – його індивідуалізовані форми”.

В.М. Соковкин (1974) аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відносини, як взаєморозуміння і взаємовплив.

З точки зору А.Н. Леонтьєва, спілкування слід розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умову спілкування.

Спробу інтегрувати  в межах єдиної концепції різноманітні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування здійснила  Г.М. Андреєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємопов’язані сторони: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується), інтерактивну (організація взаємодії тих хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння).

Аналіз досліджень психологів приводить до висновку про  те, що незалежно від того, чи визнає це сам дослідник, чи ні, але фактично майже всі дослідження орієнтовані  на один із вищеназваних теоретичних  напрямків.

Поряд з вище переліченими авторами, значення спілкування  і його вплив на розвиток особистості  вивчали такі радянські психологи, як Б.Г. Ананьєв і В.М. М’ясенцев.

Дослідження Б.Г. Ананьєва (1969) націлені на глибоке і  всебічне вивчення спілкування, велике значення має осмислення вже здійсненого в цій галузі в минулому, як в психології, так і в суміжних з нею науках.

Б.Г. Ананьєв  підкреслює, що особливою і головною характеристикою спілкування як діяльності є те, що через нього  людина будує свої відносини з іншими людьми. Він пише: “Поведінка людини виступає не тільки як складний комплекс видів його соціальної діяльності, за її допомогою приймає форму предметів оточуючий його світ, але і як спілкування, практична взаємодія з людьми в різноманітних соціальних структурах”.

Розглядаючи психологічне значення взаємодії, що здійснюється в  формі спілкування, Б.Г. Ананьєв неодноразово підкреслює, що, будучи обов’язковим компонентом  праці, навчання, гри і всіх інших  видів діяльності, які передбачають взаємодію людей, вона є основою, без якої неможливе пізнання ними діяльності, формування у них емоційного відклику на цю дійсність і основаного на цьому пізнанні і емоційним відношенням поведінки в цій дійсності.

“Спілкування, - пише він, - настільки ж соціальне, як і індивідуальне явище. Тому так нерозривно пов’язане соціальне і індивідуальне в найважливішому засобі спілкуванні – мові, індивідуальним проявом, механізмом якого є мова.” Пантоміміка і жестикуляція, інакше кажучи, неречові форми спілкування, стають такими саме тоді, коли експресія поведінки виконує комунікативну функцію.

Окрім речових  і неречових засобів спілкування, Б.Г. Ананьєв виділяє і внутрішню  сторону – пізнання учасниками спілкування  одне одного, міжособові відносини, саморегуляцію  вчинків людини з урахуванням отриманого знання, перетворення внутрішнього світу людей, що приймають участь в спілкуванні.

Б.Г. Ананьєв  чітко показав значимість категорії  спілкування для загальної, вікової  і педагогічної психології, а також  для психології індивідуальних різностей.

В.М. М’ясенцев  також вніс значний вклад в  розробку комплексу питань, що стосуються психології спілкування.

За думкою В.М. М’ясенцева, зв’язок відбиття людьми одне одного в спілкуванні з їх взаємовідносинами очевидний. В  спілкуванні відбиваються стосунки людей з їх різноманітною активністю, вибірковістю, позитивним або негативним характером. Засобом або формою спілкування і відносин є відносини людини з людиною.

Причини, які  визначають наявність або відсутність  відповідності між відношенням  і звертанням учасників спілкування, В.М. М’ясенцев бачив не лише в особливих властивостях кожного з тих хто спілкується, але і в обставинах спілкування, і, зокрема, в характері малої групи, яку утворюють люди, які спілкуються. Він вважав, що взаємовідносини відіграють значну роль в характері процесу взаємодії, і, в свою чергу, представляють результат взаємодії. Ті переживання, які виникають в процесі взаємодії, укріплюють, руйнують або реорганізують відносини.

А також, В.М. М’ясенцев  відмічав, що спілкування може впливати на ті або інші характеристики психічних процесів, психічних станів і властивостей людини, істотно змінювати або перебудовувати.

Роботи В.М. М’ясенцева, в основному були в галузі загальної  психології, але деякі його роботи були розроблені з точки зору медичної психології.

Спілкування є  таким процесом взаємодії людей, в якому особи, які в ньому  приймають участь, своїм зовнішнім  виглядом і поведінкою завдають більш  або менш сильний вплив на бажання  і наміри, на думки, стан і почуття  одне одного.

У різних людей різні здатності спілкування. В той час, як одні з них, вступаючи в контакти з оточуючими без особливих зусиль зі своєї сторони або підтримують, або просто створюють в інших людей добрий настрій, інші вносять в свої взаємовідносини з людьми напругу або провокують в останніх негативні емоції.

Об’єктивні  відносини, в які люди вимушені вступати в процесі своєї життєдіяльності, і суб’єктивне відображення даних  відносин у вигляді думок і  почуттів (суб’єктивні відносини) складають  два основних шари міжособових відносин.

Взаємовідносини – це специфічний вид відносин людини до людини, в якому є можливість одночасного або віддаленого  відповідного особового відношення, а спілкування – це інформаційна і предметна взаємодія, в процесі  якої виявляються і формуються міжособові взаємовідносини.

Спілкування слід розглядати і як бік будь-якої спільної діяльності (оскільки сама діяльність є не лише праця, а і спілкування  в процесі праці), і як особливу діяльність.

В спілкуванні  можна виділити три взаємопов’язані  сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Комунікативна сторона полягає в обміні інформацією. Інтерактивна полягає в організації взаємодії між індивідами, які спілкуються, інакше кажучи, в обміні не лише знаннями, ідеями, а і діями. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття одне одним партнерами по спілкуванню і встановленню на цій основі взаємопорозуміння.

В онтогенезі спілкування  є первинною, домінуючою формою відносин дитини до оточуючого середовища. Ця форма  передбачає, перш за все, розуміння з боку іншого суб’єкта (в першу чергу, матері), яке потім замінюється формою, що передбачає взаєморозуміння, іншими словами, дитина не просто виражає свої бажання але й враховує бажання людей, від яких залежить реалізація його власних.

З часом ведуча роль переходить від спілкування до предметної діяльності.

Предметна діяльність реалізує таке відношення світу, яке  виключає розуміння, піклування або  любов зі сторони об’єкту діяльності. Об’єкт діяльності – річ неістотна, він байдужий до бажань дитини, до її існування и існує незалежно від дитини.