Проблема невротичних розладів у старшокласників

 А інші пасують навіть  перед незначною перешкодою на  їх шляху, щонайменша неприємність  викликає у них зміну настрою  і відчуття неповноцінності, вони  погано пристосовуються до швидких  змін життя, а при значній  психологічній травмі їх механізми  захисту і компенсації виявляються  слабкими, відбувається дезинтеграція  психічної діяльності і  може  відбутись невротизація. У таких  людей можливості субклінічного  реагування обмежені, і їх називають  психологічно погано захищеними (або дискордантно-нормальними).

 При затяжному перебігу  невротичних розладів вельми  помітна динаміка механізмів  психічної адаптації. Спочатку  нестійкі захисні психологічні  механізми зміняються все більш  стійкими, набуваючими ригідного  характеру, патологічними захисними  механізмами, тісно пов'язаними  з переважно пасивною позицією  хворих, їх особистісними особливостями  і симптоматикою. 

 При невротичній реакції  в картині особистісних порушень  на першому місці виявляються  розлади, пов'язані переважно  з особливостями темпераменту. До  таких первинних особистісних  особливостей можуть бути віднесені  підвищена афективність хворого  дисоціативнимим розладами, тривожність  і ригідність обсессивного хворого,  підвищена виснажуваність хворого  на неврастенію. Проте самі  по собі ці особливості можуть  бути причиною лише короткочасної  невротичної реакції, що розвинулася  у важкій, психотравмуючій ситуації. В даному випадку можна говорити  не стільки про психогенну, скільки  про емоційногенну ситуацію.

 Друга стадія невротичного  розвитку - стадія власне невротичного  розладу, в основі якого лежить  порушення значущих частин особистості.  Невпевненість в собі, пошуки  визнання як риси невротичної  особистості, фіксоване і стійке  ставлення до себе.

 На третій стадії  невротичного розвитку - при затяжній  течії невротичного розладу - відзначається посиленням цих  рис до ступеня характерологічних  акцентуації і психопатичних  особливостей, які багато в чому  визначають поведінку людини  і її дезадаптацію.

 Важливою особливістю  невротичних розладів є те, що  людина усвідомлює свою хворобу  і прагне її подолати. Дані  розлади мають, як правило,  яскраво виражений характер і  підлягають лікуванню. У разі  запущеної хвороби говорять про  затяжний невротичний стан або  навіть про невротичний розвиток  особистості. 

При невротичних розладах первинні особистісні риси, пов'язані  з особливостями темпераменту, проявляються перш за все в афективній сфері; вторинні риси виявляються у порушенні  системи відносин і є глибинними особовими порушеннями, які мають  внутрішньоособистий характер; третинні особові риси виявляються вже на поведінковому рівні і можуть проявлятися в труднощах і проблемах “з іншими і для інших”. Третинні особистісні утворення у хворих невротичним розладом виконують певним чином захисні функції, функцію збереження існуючої системи відносин, збереження хоча б зовнішньої позитивної самооцінки і упевненості в собі.

2. Види невротичних розладів  у старшокласників.

До неврозів відносять захворювання, в основі яких лежить патологія вищої  нервової діяльності функціонального  характеру, викликана особистісним конфліктом і яка проявляє себе прикордонними  психічними й вегетативними розладами.

Існує декілька видів невротичних  розладів:

Неврастенія – невротичний розлад, що характеризується вегетативними, соматичними й емоційними порушеннями, що перебігають за типом дратівливої слабості, безсоння, підвищеного стомлювання, відволікання уваги, знищення настрою, постійним невдоволенням собою і оточенням. Може бути наслідком тривалого емоційного стресу, перенапруження нервової системи, перевтоми або виникати на соматично ослабленому тлі. [10,169]

Неврастенія є найбільш розповсюдженою формою невротичних розладів. Клініка  неврастенії складається з симптомів  підвищеної нервової збудливості, з  одного боку, і виснажуваності - з  іншого, причому у одного хворого  можуть переважати симптоми підвищеної виснажуваності, а у іншого –  симптоми підвищеної збудливості. Сукупність цих двох видів симптомів і  становить клінічну суть хвороби.

В етіології неврастенії у дітей  і підлітків, як показують дослідження  у клініці Н.А.Лобікової, основна  роль належить довготривалим або  навіть хронічним психотравмуючим  ситуаціям, частіше всього пов’язаних із конфліктною ситуацією в сім’ї (систематичні сварки між батьками, конфлікти, обумовлені алкоголізмом батьків, ситуації пов’язані із розлученням  батьків). Згідно даних певних досліджень (Захаров А.И., 1976), важливу роль в  виникненні неврастенії у дітей  та підлітків мають деякі форми неправильного підходу батьків до виховання, зокрема надмірні вимоги і заборони, які перевищують можливості дитини.

Хворим на неврастенію дуже важко, а іноді й неможливо стримати, побороти емоційну реакцію. Вони стають не витривалими до очікування. Такі хворі виявляють підвищену чутливість до подразників звичайної сили, звичних  для здорової людини: важко переносять стукання дверима, стук кроків, шум  вуличного руху, розмову сусідніх хворих, яскраве світло, гучну музику, дотик холодного і гарячого, важко  переносять незначні больові подразнення (ін’єкції тощо). Неврастенія може розвиватися  за двома сценаріями : гіпостенічним  та гіперстенічним. В першому варіанті хворий стримує негативні емоційні прояви і загалом у нього переважає  виснаження над збудженням, а другий варіант проходить навпаки.

Порушення сну є одним з найчастіших  симптомів неврастенії. З настанням  ночі, хворі повні уявлень про  події минулого дня, довго не можуть заснути, думки їх повертаються до найдрібніших і неістотних подій минулого дня. Вони хочуть спати, але не можуть заснути  протягом багатьох годин. Заснувши, вони згодом прокидаються від найменшого шуму, шурхоту і вже не можуть заснути знову. Сон у них поверхневий, тривожний і з великою кількістю  сновидінь, частіше неприємного  змісту, що не дає звичного почуття  бадьорості і відпочинку. Протягом дня хворі залишаються млявими  і сонливими.

Обсесивно-компульсивний  розлад – це розлад, що характеризується обсесивними (нав’язливими) думками або компульсивними діями, які повторюються [10,133].

Обсесіями називають нав’язливі, періодично повторюванні побоювання, роздуми чи імпульси. Найбільш часто  тематика обсесій зосереджена на страху, агресії (нанесення образ  чи пошкоджень іншим людям, скоєння  протиправних дій і т.д), зараження мікробами та різного роду інфекціями (часто через тактильний контакт), екологічного зараження (асбестом, токсичними відходами, радіацією і т.д), сексуальних ситуацій (перверсійні сексуальні думки і т.д) на втраті значної власності, на релігії, на порядку і симетрії, і на сумнівах (невпевненість що роблю).

Компульсіями називаються вчинки, котрі виконуються у формі  ритуалів. Вони представляють собою  дії, виконанні стереотипно чи у  відповідності до певних правил, які  мають на меті зниження чи нейтралізацію  тривоги, пов’язаної (спровокованої) з  обсесіями. Зазвичай компульсіями стають прибирання і миття, перепровірка, повторення, рахування і т.п. 

Це вид невротичного розладу, що рідко зустрічається. У 90% хворих з  цим розладом прослідковуються, як обсесії, так і компульсії (ритуали), в той час коли у 10% описуються тільки нав’язливі думки без явних  чи скритих ритуалів. Психотравмуючий  чинник при даному типі невротичного розладу може бути і не таким значним  з погляду інших людей, але  для „недовірливої” людини цей  подразник є достатнім для  невротизації.

Загальним для всіх нав’язливостей є їх постійність, повторюваність і  неможливість їх позбутися чи позбутись  лише у незначному ступені. Сама людина до них відноситься критично, розуміє, що вони необгрунтовані, безглузді, але  вони виникають не з її волі і  бажання та сприймаються як хворобливе, чуже, обтяжливе для людини явище [2]. 

Зазвичай обсесії провокують тривогу, котра, у свою чергу, приводить до компульсивних дій. Нав’язливі феномени, як правило, бувають тісно пов’язанні із страхом. Обсесивно-компульсивна модель поведінки, в ситуації, що може викликати  страх, є механізмом для зменшення  страху.  

Патофізіологічною основою нав’язливих  станів є вогнище інертного збудження  в корі великих півкуль головного  мозку. В основі контрастних нав’язливих станів лежить механізм ультрапарадоксальної фази, при якій негативні, гальмівні подразники викликають в корі процес збудження. Обсесивно-компульсивний розлад поділяється на:

• Переважно нав’язливі думки або міркування – це розлади, що характеризуються наявністю повторюваних і стійких ідей, думок, уявлень, різних за змістом,але неприємних для суб’єкта.  
• Переважно компульсивні дії – розлади, що характеризуються усвідомленою, стандартизованою та рецидивуючою поведінкою, такою як рахунок, перевірка або уникнення.
• Змішані обсесивні думки та дії – розлади, що характеризуються як наявністю обсесивного мислення, так і компульсивної поведінки.

 Тривожно-фобічні розлади – група розладів, при яких тривога пов’язана з конкретними ситуаціями або об’єктами, що у дійсний момент не є небезпечними, але переживаються або з почуттям страху, або уникаються хворими [10].

Основний симптом — відчуття тривоги (страху), яка відрізняється  дифузністю і постійністю. Вона виявляється  відчуттям внутрішньої напруженості, занепокоєння, невизначеної загрози, очікуванням  неясної небезпеки. Виникнення тривоги  не залежить від яких-небудь конкретних умов, об’єктів (предметів) ситуацій, уявлень («вільно плаваюча тривога»). Інтенсивність  тривоги коливається від легкої внутрішньої напруженості до відчуття неминучої катастрофи, що насувається. Звичайно напади гострої тривоги  періодично виникають на фоні менш виражених, але більш постійних  тривожних розладів.

 В період загострення тривога  може знаходити конкретну фабулу, тобто змінятися страхом, проте  при цьому відчуття тривоги  первинне, а конкретний зміст повторний і часто мінливий. Так, якщо на висоті тривоги виникає страх смерті від якого-небудь захворювання (наприклад, інсульту), то, взнавши від лікаря про відсутність ознак такого захворювання, хворий може тут же висунути іншу гіпотезу, що пояснює незникаюче відчуття неминучої катастрофи і близької загибелі.

Різниця між страхом та тривогою виникає випадково. Раніше перекладачі  Фрейда неправильно переклали „angst”  – німецьке слово, котре означає  страх, як тривогу. Сам Фрейд зазвичай ігнорував різницю між тривогою, пов’язаною з подавленим, несвідомим об’єктом, і страхом, який відносився до відомого, зовнішнього об’єкту. Очевидно, що страх може відноситись  до несвідомого подавленого внутрішньому об’єкту, який переноситься на іншу річ  у зовнішньому світі.

Згідно твердження психоаналітиків, розподіл на страх і тривогу психологічно виправданий.  Страху придається більше гострий характер, а тривозі, у  свою чергу, хронічний. Так Ч.Дарвін підтримував точку зору, що страх  походить від чогось миттєвого і  небезпечного [15,367]. 

Тривожність, як  усі емоції, має  три рівня: нейроендокринний рівень, рухово-вісцеральний та рівень усвідомленого  розуміння. В цілому у суб’єкта, відчуваючого тривожність, відмічаються тільки неприємні відчуття і він  рідко відчуває сильний дискомфорт; людина зазвичай не усвідомлює причини  своєї тривожності.  

Найбільш розповсюдженими  тривожно-фобічними розладами є  агорафобія, соціальні фобії і  спеціальні (моносимптомні) фобії.  Соціальні фобії часто виникають  у підлітковому віці, у зв’язку  із підвищенням значущості, для підлітка, певних соціальних ситуацій (випускні-вступні  екзамени, вибір професії, стосунки із протилежною статтю і т.п). Змістом  даної фобії є страх появи  сорому в присутності оточуючих.  Хворі бояться і уникають ситуацій, у котрих повинні робити певні дії на очах у інших людей, припускаючи негативну оцінку цих дій – говорити, писати, їсти, відвідувати загальний туалет, взаємодіяти у малих групах і т.д. Початку такого розладу може передувати психотравмуюча соціальна ситуація, але і можливий розвиток без допоміжних пускових механізмів.

Реакція на важкий стрес  і порушення адаптації – дана група розладів відрізняється виразною екзогенною природою, причинним зв’язком із зовнішнім стресором, без дії якого психічного порушення не було б. Типовими важкими стресорами є бойові дії, природні і транспортні катастрофи, нещасні випадки, присутність при насильницькій смерті інших людей, розбійному нападі, тортурах, зґвалтуванні, пожежі.

В картині захворювання можуть бути представленні загальне притуплення  відчуттів (емоційна анестезія, відчуття віддаленості від інших людей, втрата інтересу до попередніх занять, неможливість відчути радість, ніжність, оргазм) або відчуття приниження, вини, сорому, злоби. Можливі дисоціативні стани (навіть ступор), у котрих знову переживається  травматична ситуація, приступи тривоги, рудиментарні ілюзії і галюцинації, транзиторне зниження пам’яті, зосередження і контролю бажань (стимулів).

Переживання травми стає центральним  в житті хворого, змінюючи стиль  його життя, звичну поведінки, суспільне  функціонування. Більш інтенсивною  і довготривалою є реакція  на людський стресор, ніж на природну катастрофу. В затяжних випадках пацієнт  стає фіксованим вже не на самій  травмі, а на її наслідках. 

Дисоціативні (конверсійні) розлади – являють собою групу синдромів, що характеризуються раптовим, тимчасовим порушенням нормально інтегрованих функцій свідомості, усвідомлення істинності свого „Я”.