Проблема невротичних розладів у старшокласників

Хронічно діючі психотравмуючі ситуації являють собою: ситуації довгих суперечок і розлучень батьків, у тому числі пов’язаних із побутовим  пияцтвом та алкоголізмом одного чи двох батьків; неправильне виховання  у вигляді суперечливого виховного  підходу, батьківський деспотизм, систематичне застосування фізичних покарань і т.п.

Особливу групу психотравмуючих  факторів складають фактори емоційної  депривації, тобто різні неблагополучні умови, у котрих діти та підлітки повністю або частково залишені необхідних їм емоційних впливів (емоційної ласки, батьківського тепла, уваги, піклування). [ 23, 32-36]   

Причини виникнення невротичних  розладів складні і різноманітні. І.П.Павлов характеризував їх як “сутичку нервової діяльності, що настає при  зіткненні організму з надзвичайними  умовами зовнішнього середовища”. Часто поштовхом до невротизації бувають різні психотравмуючі ситуації, при яких відбувається зрив компенсації: надмірне хвилювання, негативні емоції, гострі конфлікти, погані звички (алкоголь, куріння), перевтома.

Захворюванню сприяють обставини, які послаблюють організм: нерегулярне  і неповноцінне харчування, хвороби  внутрішніх органів, травми мозку, інфекційні захворювання, інтоксикації тощо. Соматичні  захворювання (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, пухлини мозку) можуть спричинити до неврозоподібних станів.

Факторами розвитку невротичного розладу можуть бути події, які ведуть до виникнення невирішеного конфлікту  для цієї людини між обов’язком і бажанням, захопленням і ситуацією, і потребує боротьби протиріччя почуттів (любові і ненависті і т.д.).

Причиною розвитку невротичного розладу  може бути відсутність інформації, яка має особливе значення для  цієї людини (немає повідомлення про  близьких, рідних, любимих людей). Чекання  неприємної події викликає нервове  напруження, більше ніж сама подія. Щоб привести до невротичного розвитку психогенний фактор повинен бути великої сили і\чи тривалої дії. Сила дії на психіку не визначається фізичною інтенсивністю, а значенням інформації для цієї людини.

Невротичні розлади за своїм  характером можуть бути ендогенними  або представляти собою реакцію  на зовнішні подразники, можуть викликатися  сьогоднішнім стресом або переживаннями  глибокого дитинства. Захворювання може бути готрим або хронічним. Важливими  факторами формування невротичного розладу є темперамент і характер. Шлях у невротичний розлад може розпочинатись  з пригнічення темпераменту. Згідно природі людина повинна прожити  своє життя  у відповідності із темпераментом. Виховання в сім’ї  формує характер і це може проходити  у відповідності із темпераментом  і без неї. Останній процес веде до формування передневротичного характеру. Можна виділити три види передневротичного  характеру:

1. Скигля.

Характерні полохливість, пасивність, схильність до капітуляції перед  труднощами. За прогнозами може розвинутись  – неврастенія.

2. Перестрахувальник.

Характерні страхи, надумливість, сумніви, педантичність, замкнутість. За прогнозом може перейти у обсесивно-компульсивний  розлад.

3. Егоїст.

Характерні несамостійність, егоїзм, невдоволення, капризність, вимогливість, протест, підвищенна сугестія. За прогнозом  можуть розвинутись дисоціативні (дисоціативні (конверсійні) розлади).

Як відомо у кожного  хворого невротична ситуація складається  по іншому і зробити певні узагальнення досить важко. На практиці найчастіше застосовується метод детального вивчення скарг хворого, а згодом проводиться  детальний аналіз ситуації хворого  в сім’ї та на роботі. В одній  із цих сфер  життєдіяльності  людини можна знайти джерело невротичного конфлікту, адже саме в цих двох середовищах  існує найбільша кількість емоційних  зв’язків. У жінок невротична ситуація частіше складається у сім’ї, а у чоловіків на роботі.

Можна припустити, що батьківська  сім’я емоційно є найбільш насичена і саме в ній знаходиться велика кількість невротичних конфліктів. Стосунки між дітьми та батьками також  дуже часто стають джерелом невротичного конфлікту. Особливо “небезпечним”  моментом цих стосунків є відділення дитини від сім’ї для створення  своєї власної. Цей процес є болісний як для дітей так для батьків, але він безперечно необхідний, адже трагічні образи багатьох дорослих жінок  та чоловіків котрі вчасно не звільнились  від стосунків із батьківською сім’єю можуть бути прикладом. 

      Молоде  покоління прагне звільнитися  з під контролю дорослих, стати  вільними у виборі свого майбутнього  шляху по життю, дати батькам  сигнал про свою самостійність.  А батьки у свою чергу прагнуть  як най довше втримати тісний  зв’язок з молодим поколінням, для того, щоб передати свій  досвід, вберегти від життєвих  неприємностей. Невротична ситуація  може скластися також так, що  дитина у сім’ї почуває себе  чужою, непотрібною або небажоною  (так звана “абортована дитина”), і це стає джерелом невротичних  переживань, або ж дитина буде  звертати на себе увагу усіма  прийнятними і неприйнятними  для цього способами.     

 Серед особистісних особливостей, сприяючих виникненню невротичного  способу відреагування у підлітків,  варто назвати ряд акцентуацій  і патологічних рис характеру.

Трактування в психіатрії таких клінічних категорій, як “невротичний розвиток”, “набута психопатія”, “акцентуація характеру” , ускладнило задачу розмежування невротичних розладів і психопатій. Це стосується також поняття “невроз  характеру” , “невротичний характер” .

 На відміну від невротичних  розладів під психопатіями, як  природженими, так і набутими, слід  розуміти постійний для особи  патохарактерологічний стан, який  має свою динаміку. Коли ж говорять  про невротичний розвиток, то  мають на увазі формування  характерологічних змін особистості  в період рорзладу або після  нього, які можуть поступово  переходити в ту або іншу  форму психопатії. На відміну  від психопатій при невротичних  розладах страждає лише частина  особистості; зберігається критичне  ставлення до хвороби, відсутнє  при психопатіях; при невротичних  розладах визначальне значення  набувають соціальні чинники. 

 Якщо у минулому  вельми поширеною була точка  зору, що “постачальниками” невротичних  розладів, як правило, є психопати,  а основні форми невротичних  розладів є декомпенсаціями відповідних  їм типів психопатій або акцентуації  (дисоціативні розлади - істероїдна  психопатія, неврастенія - астенічна  психопатія, обсесивно-компульсивний  розлад – психопатія психастенічного  характеру), то в даний час в  психіатрії переважає думка, що  невротичні розлади можуть виникати  у осіб, які не страждають акцентуаціями,  а також без певних проявів  психопатії. Якщо йти по шляху   зближення психогенних декомпенсацій  психопатій з невротичними розладами  у вузькому значенні, то, природньо,  у разі психопатій невротичний  розлад виступає як рецидивуюче  захворювання, оскільки психогенні  зриви можуть виникати в звичайних  життєвих умовах, стаючи як би переважаючим типом реагування. У людини ж без психопатичних особливостей невротичний розлад може бути і єдиним епізодом в житті, виникаючим, проте, під впливом дійсної патогенної психотравмуючої ситуації.

 Можна вважати, якщо  при вираженому психофізичному  стресі невротичний стрес можливий  у будь-якої людини, то його  характер і форма залежать  не стільки від патогенного  чинника, скільки від індивідуальної  схильності і особливостей даного  соціального середовища.

Невротичний зрив  може бути у будь-якої людини, проте у деяких людей є схильність до виникнення невротичних розладів. Це частіше  всього люди, що страждають психопатіями або акцентуаціями.

Важливим є також питання  про роль в  невротичному генезисі,  крайніх варіантів норми - акцентуації  характеру.  Як і у разі психопатії, наявність акцентуації характеру  в умовах психотравматизації може стати  сприятливим грунтом для виникнення невротичних розладів. За даними А. Е. Лічко, певним типам акцентуації  характеру властиві певні форми  невротичних розладів. Астено-невротичні і лабільні типи акцентуації призводять у відповідних умовах до виникнення неврастенії, сенситивний, психоастенічний  і рідше астеноневротичний являються  сприятливим грунтом для розвитку обсессивно-компульсивного чи тривожно-фобічного  розладу. Дисоціативний розлад виникає на фоні істероїдної акцентуації або рідше при деяких змішаних з істероїдною типах - лабільно-істероїдному, істероїдно-епілептоїдному, рідше шизоїдно-эпілептоідному. Від типу акцентуації залежать не тільки особливості клінічної картини невротичного розладу, але і вибіркова чутливість до певного роду психогенних чинників, оскільки очевидно, що невротична декомпенсація може бути полегшеною психотравматизацією, пред'являючої надмірні вимоги до “точки найменшого опору” даного типу акцентуації.

 Проте, навряд чи  можна погодитися з точкою  зору, що невротичні розлади завжди  або як правило виникають за  наявності патологічних або акцентуйованих  рис характеру. У разі надання  переваги їх генетичній  обумовленості, чітко прослідковується тенденція до біологізації природи невротичних розладів.

 Проте клінічний досвід  переконливо свідчить про величезне  значення життєвих впливів на  формування передневротичної і  невротичної особи з появою  в певних умовах акцентуйованих  або навіть патологічних рис  в характері індивіда.

Порівняльна характеристика акцентуйованих рис особистості за А.Е. Лічко та К. Леонгардом (див. таб)

Таблиця 1

По А.Е Лічко	По К. Леонгард
Гіпертимний тип (Г)	Гіпертимный тип (Г)
Циклоїдний тип (Ц)	Циклоїдний тип (Ц)
Лабільний тип (Л)	Лабільний тип (Л)
Астено-невротичний тип (А)	Астено-невротичний тип (А)
Сензитивний тип (С)	Сензитивный тип (С)
Психастенічний тип (П)	Тривожно-педантичний тип (Т)
Шизоїдний тип (Ш)	Інтровертований тип (И)
Эпілептоидний тип (О)	Збудливий тип (В)
Істероїдний тип (И)	Демонстративний тип (Д)
Нестійкий тип (Н)	Нестійкий тип (Н)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Табл. 1. Класифікація акцентуацій  характеру по А.Е. Лічко (передбачена  спеціально для підліткового віку).

При психогенних захворюваннях  не виникають нові риси характеру,  але проявляється поведінка, яка  була властива цій людині в більш  ранньому віці, і втрачаються деякі  риси, які були властиві їй до хвороби. При цьому свідомість реагує у  вигляді своєрідної захисної перебудови, переробляє переживання і нейтралізує  їх негативний вплив.

Невротичні розлади є  наслідком невдач, фрустрацій і міжособистісних сутичок і в той же час служить їх причиною, так що виходить замкнуте коло: конфлікти призводять до невротизації, а вона, у свою чергу, провокує нові конфлікти.

 При невротичних розладах  відбуваються порушення в психічній  сфері  людей, які  мають певну схильність, а травматизуючі зовнішні чинники провокують виникнення психічного захворювання.

 Крім спадкового чинника,  істотний вплив на стан психіки  має навколишнє середовище. Зовнішні чинники, у тому числі і ті, які безпосередньо не впливають на розвиток патологічних процесів, можуть формувати схильність до хвороби, сприяти її виникненню під впливом провокуючої дії, якою може бути і гостра хронічна травма, і хронічних стрес. Ситуація постійної або часто повторюваної емоційної і розумової напруги, психологічного стресу провокує різні відхилення в психічній діяльності і фізіологічних функціях організму, які умовно можна розділити на 2 групи - субклінічні і клінічні. Субклінічні - це психічні порушення, з якими людина звичайно справляється сама, без допомоги психіатра, психотерапевта чи клінічного психолога. Клінічні – це більш виражені розлади, де вже потрібна допомога вище зазначених спеціалістів.

 При субклінічному  реагуванні на психологічну травму  відбувається своєрідна захисна  психологічна перебудова, яка називається  психологічним захистом.

 Психологічний захист  має на увазі зміну в системі  психічних цінностей, спрямовану  на нейтралізацію і усунення  негативної дії психологічної  травми, запобігання розвитку хворобливих  відхилень в психічній і фізіологічній  діяльності організму. І цим  людина як би сама себе лікує.

 Варіанти психологічного  захисту  можуть бутиє різним залежно від виду психологічної травми і характеру самої людини. Але здатність до психологічного захисту у різних людей різна. Одні володіють психічною опірністю і здатні переробити в своїй свідомості ступінь важливості негативної дії, створити нові установки. Вони можуть подолати психологічні травми незвичної сили і у них не виникають важкі розлади настрою, або ж такі з'являються лише на короткий час. Таких людей називають психологічно добре захищеними (або конкордантно-нормальними).