Проблема девіантної поведінки неповнолітніх

 

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ  НЕПОВНОЛІТНІХ

1.1. Причини девіантної поведінки неповнолітніх………………………...............9

2.1. Злочинність неповнолітніх як девіантне явище, її профілактика в Україні………………………………………………………………………………..15

 

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ

2.1. Програми соціальної роботи з девіантними підлітками в Голландії……………………………………………………………………………..19

2.2. Соціальна робота з неповнолітніми правопорушниками й підлітками «групи ризику» у США……………………………………………………………………....26

2.3. Служби допомоги для неповнолітніх з поводженням, що відхиляється, у Німеччині……………………………………………………………………..………32

ВИСНОВОК…………………………………………………………………..……....36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………38

 

 

 

 

ВСТУП

 

 Останнім часом через нестабільність суспільства й інтенсивних соціальних перетворень посилилися негативні тенденції, що провокують девіантну поведінку, деградацію й саморуйнування особистості. Нездоровий спосіб життя, розмивання ціннісних орієнтирів є тим фундаментом, на якому продовжують поширюватися алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія. Усе більш широке поширення одержує відступ від загальнолюдських норм моральної поведінки, глибоко спустошується і руйнується духовний світ людини.

   Нестабільність політичної, економічної, соціальної, правової системи в Україні, різке соціальне розшарування зумовили трансформацію суспільної свідомості, переосмислення духовних цінностей, значну деформацію моральних підвалин суспільства, поширення девіантних проявів. Внаслідок несформованості світоглядних принципів, відсутності стійких життєвих установок найбільш схильними до девіацій є неповнолітні, в середовищі яких формуються специфічні поведінкові стереотипи, а різні девіантні прояви часто виступають формою самовираження, самоствердження і навіть нормою буття.

  Девіації серед неповнолітніх (бродяжництво, жебракування, проституція, правопорушення, алкоголізм, наркоманія) набули значного розповсюдження, поширюються нові види злочинів, які раніше були притаманні здебільшого дорослим(торгівля наркотиками, розбійні напади, комп’ютерні злочини, рекет, викрадення людей з метою отримання викупу та інші), про що свідчать статистичні дані, а також результати наукових досліджень, здійснених провідними вітчизняними вченими . Варто підкреслити, що більшість неповнолітніх, залучених до протиправних дій, – це учні загальноосвітніх шкіл, коледжів, професійних училищ. Тільки дуже незначна частина з них ніде не навчається і не працює, що актуалізує проблему профілактики девіантних проявів серед учнівської молоді.

  Слід відзначити, що проблема девіантної поведінки неповнолітніх є актуальною не тільки для України, але й багатьох інших країн. Деякі з них мають вагомі здобутки в дослідженні теоретичних аспектів проблеми та організації практичної профілактичної роботи з неповнолітніми. Вважаємо, що в контексті євроінтеграційних устремлінь України вдосконалення вітчизняної системи профілактичної роботи з неповнолітніми може бути більш ефективним за умови ретельного вивчення, творчого переосмислення зарубіжного досвіду і впровадження кращих його зразків в Україні.

Об’єкт дослідження: девіантна поведінка та злочинність неповнолітніх. 

Предмет дослідження: чинники девіантної поведінки неповнолітніх.

Мета дослідження: з’ясувати причини виникнення девіантної поведінки, окреслити критерії наявності відхилень підлітка та визначити напрямки відновлення нормального процесу соціалізації підлітка.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

 

Поведінку, що характеризується відхиленням від прийнятих норм, називають девіантною. Девіантна поведінка визначає певні способи поведінки, мислення, діяльності людини, які не відповідають встановленим в даному суспільстві нормам і цінностям.

Під девіантною (лат. Deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам)

Девіантна поведінка, схильність до неї є проявом внутрішнього стану особистості, який детермінується такими умовами та факторами (за Шнейдером):

      прагнення одержати сильні враження;

захворювання  дитини;

підвищена збудливість, невміння контролювати себе;

неблагополучна  ситуація в родині, неповні родини;

прагнення до самостійності  й незалежності;

брак знань  у батьків про те, як справлятися з важкими педагогічними ситуаціями;

відставання в  навчанні;

зневага з боку однолітків;

нерозуміння дорослими  труднощів дітей;

недостатня  впевненість дитини в собі;

негативна оцінка дорослими навичок дітей;

стресові життєві  ситуації;

напружена соціально-економічна ситуація в житті дитини (погана забезпеченість, безробіття батьків);

приклади насильства, жорстокості, безкарності, отримані зі ЗМІ;

надмірна зайнятість батьків;

конфлікти з  батьками;

надмірні заборони з боку батьків (педагогів);

постійні дорікання, лайка в родині;

слабість інтелектуальної  сфери дитини;

підвищена комунікативність дітей;

низький рівень емоційно-вольового контролю у дітей;

самітність, нерозуміння  іншими;  

зайвий контроль, авторитарність батьків (педагогів);

нездатність дітей протистояти шкідливим впливам;

генетична схильність;

нерівномірність психофізичного й статевого дозрівання;

відсутність навичок  соціальної поведінки;

зниження культури, інтелектуального рівня;

маса вільного часу;

нудьга,«просто  так»;

бажання звернути на себе увагу;

вплив вулиці.

Найсприятливішими умовами девіантної поведінки для  таких підлітків є: відсутність  установки на працю і навчання; відсутність самоконтролю, чутливість до сторонніх впливів, до гострих  переживань, потяг до діяльності у неформальній підлітковій групі, неадекватна самооцінка. Типологічні риси особистості з девіантною поведінкою: слабка адаптація до нових ситуацій, конфліктів, підвищена тривожність, психічна незрілість, депресивність, вживання наркотиків, алкоголю.

Прояви девіантної поведінки, які найчастіше зустрічаються  у підлітків:

1) Підліткова  злочинність. Це - крадіжки, хуліганство,  вимагання, у яких переважають  корисливі мотиви, мотиви задоволення  потреб, частково - помсти, наприклад,  при здійсненні хуліганських дій проти «кривдників». Хуліганство, брутальність і агресивність підлітків виникають як своєрідна форма самозахисту від зазіхань на їхню особистість із боку батьків, учителів, співробітників міліції. Підлітки, схильні до скоєння насильницьких злочинів, мали або мають постійний «живий» приклад насильства й жорстокості відносно своєї особистості. Особливий характер носить мотивація психологічного захисту в групових майнових злочинах у дівчат. Тут діє заздрість до своїх забезпечених ровесниць, що мають престижні речі; красти спонукує прагнення «виглядати не гірше інших», оскільки відставання від моди сприймається як трагедія, особиста соціальна ущербність.

Безперечним є  той факт, що телебачення надає  нам велику кількість зразків  насильства. Спостереження зразків насильства по ТВ: а) веде до посилення агресивності; б) підвищує поріг чутливості глядачів до насильства; в) формує неадекватні погляди на соціальну реальність. Прикладів відтворення злочинів, показаних по телебаченню, безліч. В опитуванні 208-мі ув'язнених кожні 9 з 10 припускали: телевізійні програми про злочинність можуть навчити нових кримінальних трюків. А кожні 4 з 10 сказали, що намагалися повторити деякі злочини, побачені колись на екрані телевізора.

2) Прояв девіантної  поведінки: алкоголізм – це зловживання алкоголем. По даним опитування спиртні напої у восьмому класі вживали приблизно 75%, в дев’ятому - 80%, в десятому - 95% хлопчиків. Це, звичайно, не пияцтво, але чим раніше підліток долучається до алкоголю, тим сильніше й стійкіше буде його потреба в ньому.

3) Наркоманія - хвороблива залежність людського  організму від постійного прийому  наркотичних засобів. Виникненню  наркоманії сприяють:

а) пре- і постнатальная  патологія;

б) черепно-мозкові  травми, важкі й тривалі соматичні  захворювання;

в) резидуальне (залишкове) органічне ураження головного  мозку;

г) затримка статевого  дозрівання, що найчастіше пов'язана  з конституціональною затримкою  розвитку, має психологічні наслідки;

д) виховання  в неповній родині;

е) постійна зайнятість одного з батьків;

ж) хворий - єдина  дитина в родині;

з) алкоголізм або  наркоманія когось із близьких;

і) психічні захворювання, патологічний характер поведінки близьких родичів;

к) раннє (до 12-13 років) вживання алкоголю або зловживання  летючими наркотично діючими речовинами.

4) Суїцид - є  свідоме, самостійне позбавлення  себе життя. Самогубство розглядається  як феномен соціально-психологічної  дезадаптації особистості в умовах  мікросоціальних конфліктів. Суїцидальна  поведінка – це різні форми  людської активності, обумовлені прагненням позбавити себе життя і служать засобом вирішення особистісної кризи, що возникли при зіткненні особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. Суїцидальна поведінка має внутрішні й зовнішні форми свого прояву.

Внутрішні форми:

антивітальні  уявлення (тобто міркування про відсутність  цінності життя);

пасивні суїцидальні  думки (міркування на тему своєї смерті при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «добре б умерти» і т.д.);

суїцидальні задуми (розробка плану самогубства, продумування його деталей);

суїцидальні наміри (ухвалення рішення про самогубство).

Зовнішні форми:

суїцидальні висловлення;

суїцидальні спроби (цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилося смертю);

завершений  суїцид.

Усвідомлення  неминучості відхилень в поведінці  частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства  з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем  у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх елімінування чи мінімізації. Позитивний ефект дає робота в напрямках:

Відмова від  карного чи адміністративного переслідування «злочинців без жертв» (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи на увазі, що тільки соціальні заходи дозволяють зняти чи нейтралізувати дані форми соціальної патології.

Створення системи  служб соціальної допомоги: суїцидологічна, наркологічна, специфічно вікова (геронтологічна, підліткова), допомога соціальної реадаптації.

Позитивна поведінка, яка відхиляється, часто служить  підставою, початком існування загальноприйнятих  культурних норм. Без неї було б  важко адаптувати культуру до зміни  суспільних потреб. Разом з тим питання про те, якою мірою повинна бути поширена така поведінка, і які її види корисні і, більше того, терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Проте переважна кількість соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. Тому однією з головних завдань психологів є розпізнавати корисні культурні зразки в поведінці індивідів і груп і надавати допомогу в подоланні негативних девіацій.

 

 1.1.Причини девіантної поведінки неповнолітніх

Концепція девіантної поведінки була започаткована французьким соціологом Е. Дюркгеймом, який досліджував причини порядку і безпорядку в суспільстві.

Окрім Е. Дюркгейма дослідженням даної проблеми займалися й інші вчені. Зокрема, психологічне пояснення  цієї проблеми висунув Фрейд. Його теорія психоаналізу пояснює виникнення девіації конфліктами властивими особистості. У свою чергу Шоу й Маккей запропонували соціологічне пояснення даної проблеми. Їхня концепція "соціальної дезорганізації" припускає, що девіація багатьох видів виникає тоді, коли культурні цінності, норми й соціальні зв'язки відсутні, послабляються або стають суперечливими й не адекватними.