Поняття про спілкування

Поведінкова Інтернет-залежність виявляється в тому, що люди настільки  віддають перевагу життю в Інтернеті, що фактично починають відмовлятися від свого "реального" життя, проводячи  до 18 годин на день у віртуальній  реальності та не менше 100 годин в  тиждень.

За даними різних досліджень Інтернет-залежними сьогодні є близько 6-10% користувачів серед  західних користувачів мережі, за даними К. Сурратт та Д. Грінфілда (дехто  навіть називає кожного другого  користувача ПК, що має доступ до Мережі Інтернет-залежними) і 2-6% серед  російських та українських, серед яких більше ніж 70 відсотків школярів 13-16 років. Хоча в ці результати не вірять багато фахівців, так, наприклад, А. Е. Войскунський у своїй книзі «Психологічні  дослідження феномену Інтернет-адикції» пише наступне : «Усі ці цифри абсолютно  недостовірні. Вони ні про що не говорять... Тому що це звичайні Інтернет-опитування, що складаються з невеликого числа  питань. Відповідають на такі опитувальники  жартівники, ті, хто вважає себе Інтернет-залежними, і багато людей, що не вважають себе Інтернет-залежними. Це не репрезентативне  опитування «населення» Інтернету. Достовірних опитувань поки ніхто  не проводив ні закордоном, ні в нашій  країні. Тому цифра 6 відсотків мало що означає. Я вважаю, що якщо залежність і існує, то залежних набагато менше»[6].

Особливості Інтернет-залежності, це не хімічна залежність, тобто  вона не приводить до руйнування організму. Якщо для формування традиційних  видів залежності вимагаються роки, то для Інтернет-залежності цей термін різко скорочується. За даними К. Янг, 25% залежних придбали залежність протягом півроку після початку роботи в Інтернеті, 58% - протягом другого  півріччя, а 17% - за рік. Крім того, якщо довготривалі наслідки залежності від  алкоголю та наркотиків добре досліджені, то стосовно Інтернет-адикції відсутня можливість довготривалого спостереження.

Термін «Інтернет-залежність»  часто трактується дуже широко і  означає велику кількість проблем  поведінки і контролю над бажаннями. Основні п'ять типів, що були виділені в процесі дослідження, характеризуються в такий спосіб (саме в підлітковому середовищі поширені всі ці основні  п'ять типів, в інших «вікових»  групах деяких може просто не існувати):

Кіберсексуальна залежність – нездолане бажання  до відвідування порносайтів, обговорення  сексуальної тематики в чатах  чи спеціальних телеконференціях «для дорослих».

Пристрасть до віртуального спілкування та віртуальних  знайомств – надмірна кількість  знайомих і друзів у Мережі, великі об'єми листування, постійна участь у форумах.

Нав'язлива «фінансова»  потреба у Мережі – гра в  онлайнові ігри (як азартні так  і рольові), постійні покупки чи участь в Інтернет-аукціонах.

Інформаційне  перевантаження (нав'язливий web-серфінг) – нескінченні подорожі по Мережі, пошук інформації по базам даних  і пошуковим сайтам.

Комп'ютерна залежність – нав'язлива гра в комп'ютерні ігри (стрілялки – Doom, Quake, Unreal та ін., стратегії типу Star Craft, чи квестові), або програмування та інші види комп'ютерної  діяльності по Мережі[11].

На сьогоднішній день в Україні не існує психологічного чи психіатричного діагнозу «Інтернет» чи «комп'ютерної» залежності. В останню  версію «Діагностичного і статистичного  посібника з психічних розладів» (DSM-IV), що встановлює стандарти класифікації типів психічних хвороб, не ввійшла  жодна з цих категорій.

В даний час  психологи зосереджені на першому  критерії, намагаючись визначити  сукупність симптомів, що складають  комп'ютерну чи Інтернет-залежність. Так  Кімберлі Янг діагностує Інтернет-адикцію  на підставі п'яти і більше позитивних відповідей, що характеризують поведінку  людини за останній рік. При цьому  вона фокусує увагу на залежності від Інтернету, а не на більш загальній  комп'ютерній залежності:

Людина вважається Інтернет-залежним у випадку п'яти  чи більше позитивних відповідей на ці питання.

Кімберлі Янг  називає чотири ознаки Інтернет-залежності:

нав'язливе бажання  перевірити e-mail;

постійне чекання  наступного виходу в Інтернет;

скарги навколишніх  на те, що людина проводить занадто  багато часу в Інтернет;

скарги навколишніх  на те, що людина витрачає занадто багато грошей на Інтернет[12].

Більш розгорнуту систему критеріїв приводить  Голдберг. На його думку, Інтернет-залежність можна констатувати при наявності 3 пунктів з наступних:

Кількість часу, яку потрібно провести в Інтернеті, щоб досягти задоволення (іноді  почуття задоволення від спілкування  в мережі межує з ейфорією), помітно  зростає;

Якщо людина не збільшує кількість часу, що вона проводить в Інтернеті, то ефект  помітно знижується;

Користувач робить спроби відмовитися від Інтернету  чи хоча б менше проводити в  ньому менше часу;

Припинення чи скорочення часу, проведеного в Інтернеті  приводить користувача до поганого самопочуття[10].

Воно розвивається в проміжку від декількох днів до місяця. Такий стан може виражатися емоційним і руховим порушенням, тривогою, нав'язливими міркування про  те, що зараз відбувається в Інтернеті, фантазіями і мріями про Інтернет, довільними чи мимовільними рухами пальців, що нагадують друкування на клавіатурі.

Доктор М. Орзак  виділяє не тільки психологічні, але  і фізичні симптоми, до яких відносить:

враження нервових стовбурів руки, зв'язане з тривалою перенапругою м'язів;

оніміння пальців  руки, що тримає „мишку";

сухість та різь в очах;

головні болі по типу мігрені;

болі в спині;

нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі;

зневага до особистої  гігієни;

розлад сну, зміна  режиму сну[12].

Російські психологи  з МДУ виділяють наступні поведінкові  характеристики Інтернет-залежних:

активне небажання  відволіктися, навіть на короткий час  від роботи в Інтернеті;

роздратування при вимушених відволіканнях;

невміння спланувати час закінчення сеансу роботи в Мережі;

використання  все більших сум грошей для  забезпечення роботи в Інтернеті, у  тому числі і в борг;

готовність брехати, говорячи про тривалість і частоту  роботи в Інтернеті; забування у  ході роботи в Мережі про домашні  справи, навчання чи службові справи, важливі  особисті і ділові зустрічі;

небажання приймати критику подібного способу життя;

готовність миритися з руйнуванням сім'ї;

втрата кола спілкування з-за Мережі;

зневага власним  здоров'ям;

скорочення тривалості сну, внаслідок роботи в Інтернеті  в нічний час; уникання фізичної активності. [2]

Отже, керуючись  вище перерахованими характеристиками Інтернет-залежності, ми можемо судити про власну Інетрнет-залежність чи наявність такої у своїх знайомих. Психотерапевтичний досвід показує, що якщо людина визнає в себе наявність  того чи іншого виду залежності, будь те залежність від шкідливих речовин  чи від Інтернету, то вона намагається  впоратися з цим самостійно чи за допомогою близьких йому людей, а  також фахівців (психіатрів, наркологів, психотерапевтів чи психологів). Дітям  з тако проблемою, самостійно досить важко впоратись. Вони самостійно навіть не здатні визначити таку залежність у себе. Тому, батькам слід звертати велику увагу на свою дитину. Насамперед це здоров’я дитини.

Всім відомо, що працюючий дисплей – джерело  різного роду випромінювань. Під  час роботи дисплеїв збільшується іонізація  повітря і температура, вологість  же, навпаки, зменшується. Проте, незважаючи на це, санітарна норма, що передбачає розміщення одного комп`ютера не менше, ніж на шести квадратних метрах, дуже часто не дотримується і замість, наприклад, восьми комп`ютерів у приміщення - вісімнадцять.

Згідно з гігієнічними вимогами 7-10-річні діти мають сидіти за комп’ютером не більше 45 хвилин на день, 11-13-річні - двічі на день по 45 хвилин, старші – три рази на день. [3]

Діти найбільш уразлива категорія користувачів Інтернету. Явище, коли дванадцятирічна дитина вже має шестилітній “стаж” гравця, тепер мало кого здивує, але занепокоїть. До того ж, на сполох слід бити ще й тому, що комп’ютер з усіма його можливостями вже стає не просто надмірним захопленням, а залежністю.

Якщо довго  сидіти за комп’ютером, втрачається  живий контакт з людьми, будь-які  відчуття, людина просто заглиблюється  у себе. Особливо це стосується дітей, у яких ще не відпрацьовані зв’язки  з людьми. Батькам слід контролювати цей процес і не йти на поводу у дітей, адже від цього залежить те, як їхні діти зможуть у подальшому спілкуватися з людьми, взаємодіяти  і домовлятися з ними. Рідним треба  прагнути розвинути зацікавленість дитини до того чи іншого виду діяльності, щоб не бути для неї нянькою  у майбутньому, вчити практичному  спілкуванню вже сьогодні. У цій  справі багато що залежить й від  авторитету батьків, які повинні  показувати приклад. І якщо вони кажуть, що можна сидіти за комп’ютером  не більше години, то так повинні  робити й самі.

Від практикуючих психіатрів все частіше поступають дані про збільшення кількості пацієнтів, основні скарги яких пов'язані з  впливом Інтернету.

За статистикою, 54% користувачів у віці від 13 до 23 років  проводять в Інтернеті щоденно  від 1 до 3 годин, що 31% вчаться сидить в Мережі по 4-6 годин. Існує категорія  людей, яка живе віртуальним життям по 10 годин на добу і більш.

Більшість дітей  вже не уявляють свого дозвілля без  Інтернету, комп’ютерних ігор і чату. Заради життя в мережі, найчастіше, вони з легкістю жертвують уроками  в школі. Інтернет, як павук, затягує  підлітка у свою павутину. І як тільки людина починає жити в ілюзорному світі, вона втрачає зв’язок зі світом реальним і попадає в залежність від всесвітньої мережі.

За спостереженнями  дослідників, часто таке явище спостерігається  у дітей з нестійкою психікою, у тих, хто розгублюється навіть перед незначними проблемами, хто  за якимись причинами погано адаптується  до життя. І перша ознака такої  залежності – коли дитина отримує  радість тільки від гри, щиро захоплюється нею, і намагається відгородитися  від реальності.

Якщо намалювати портрет такого собі середнього інтернет-залежного, то можна уявити, що це підліток чоловічого роду, який щотижня проводить не менше 24 годин в Інтернеті. Залежні  від Інтернету часто мали деякі  мінімальні ушкодження центральної  нервової системи, які ще не вийшли на рівень клінічної патології. У  таких дітей генетично відслідковується схильність до алкоголізму або ігор в карти. І в родині такої дитини, як правило, є проблеми. Як показує практика, в основному, це неповна родина або та родина, що працює на матеріальний успіх і мало замислюється, що ж відбувається із власною дитиною. Батьки, намагаючись домогтися успіху й забезпечуючи матеріально, вважають, що дітей усьому повинна навчити школа або зразкові друзі, і повністю припиняють виховання.

Інтернетом користується більше одного мільярда осіб на Землі. І це не межа. Як і немає межі поширенню  цього нового лиха людства, подібного  до алкоголізму або наркоманії –  інтернет-залежності. Цивілізація «подарувала» нам ще одну хворобу й зовсім нове явище в психіатрії – інтернет-психози. Розвинені країни стали усе більше говорити про цю проблему. У світовій практиці вже є випадки, коли дитина сидить у мережі, не виходячи з кімнати  кілька діб, вона переходить у прострацію, її свідомість відключається й наступає летальний кінець. Дитина помирає  від мозкової недостатності. Вона усе  ще стукає по клавішах, але її мозок  уже відмирає.

Треба розмежовувати  поняття інтернет-залежність, ігрова залежність і комп’ютерна залежність. Це різні терміни, що характеризують різні поняття, але які увесь  час перегукуються. Сучасна наука  звернулася до цих проблем, тому що батьки стали все частіше приходити  до фахівців, стверджуючи, що вони безсилі  перед сучасними технологіями. Спочатку вони купують своїй дитині комп’ютер, а потім не можуть її «відірвати»  від монітора. Дитина прямо на очах стає зовсім іншою. Змінюється її ставлення  до батьків і до навчання. При  цьому вчені так само помітили, що під час віртуального спілкування  людина починає розкриватися, розповідати  найголовніші речі. Віртуальний простір  створює психологічне поле, для якого  характерна абсолютна відкритість. Діти в такому віртуальному просторі миттєво стають дорослими. Вони можуть заробляти інтернет-гроші, заходити на порно-сайти й зайнятися чистою фізіологією, можуть вилаяти на форумі матом і безвісти зникнути. Тобто  вони можуть робити все, що їм недоступне в реальному світі. І віртуальний  простір перетворюється у віртуальне життя. Але воно дуже оманливе. З  нього важко повернутися до навчання й роботи. Це призводить до вираженого конфлікту, що спричиняє невротичні порушення.