Педагогіка як наука

     7. Традиційний підхід найчастіше  заплутаний і не відповідає  реаліям навколишнього світу,  досвіду та розумінню учнів.

     8. Вибір дуже обмежений або його  взагалі немає.

     9. Учитель бере на себе цілковиту відповідальність за керівництво й атмосферу, що сприяють навчанню, применшуючи почуття відповідальності та впливу учня на процес навчання.

     10. Автократичне, одноосібне прийняття  рішень гарантує, що вчитель має  повну владу, оскільки він приймає  всі рішення.

     11. Думка вчителя - остаточна.

     12. Надмірна прихильність до однієї  точки зору в певному питанні  спрощує розумовий процес і  сприяє виробленню непохитних  істин і нетерпимості, обмежуючи  здатність розуміти точку зору  іншої людини.

     13. Передумова культурного єднання, в якій домінантна, монолітна культурна традиція створює відповідний досвід навчання в усіх учнів. Традиційний підхід ґрунтується на передумові, що всі учні поділяють єдину культурну традицію і мають однакове розуміння.

     14. Існує одна правильна відповідь. Кількісні оцінки й оцінки на зразок «правильно/неправильно» учать учнів, що «знати - означає пам'ятати».

     15. Існує один правильний підхід, або метод навчання, та один  домінуючий варіант перевірки  (звичайно це «обмежений у часі  об'єктивний іспит»), що показує, чого навчились учні.

     16. Учитель установлює вже визначені  цілі для предметів і має  відповідні стандарти якості  та критерії оцінки перед початком  занять.

     17. Наголос робиться на конкурентному  навчанні, коли успіх одного учня  порівнюється з неспроможністю іншого. Учні отримують чітку установку, що існує кілька «переможців» і багато тих, хто «програв», тобто для того, щоб стати кращим, треба, щоб хтось став гірше.

     18. Досягнення зі шкільних предметів  - домінуючий та єдиний критерій  оцінки, що, таким чином, применшує значущість суспільної складової та особистісного росту.

     19. Остаточна оцінка або «великий  іспит» часто є єдиним способом  оцінювання знань учнів. Учні  й учителі систематично не  оцінюють те, над чим вони думають,  що вони почувають і що вивчають у процесі занять.

     20. Знання - однобічні. Справжні знання - це лінійна послідовність фактів  та експертних оцінок. Учні часто  лише пасивно сприймають знання  інших людей.

     21. Традиційний підхід приділяє  час одному індивідууму за  рахунок інших. Учні часто відділені  від учителя та один від  одного, існуючи й навчаючись  серед незнайомих людей.

     Особливості демократичного оцінювання: 

     1. Передумова, що всі учні - рівні,  веде до того, що кожний може навчитись і кожний може чогось домогтись. У кожного є потенціал одержати п'ятірку.

     2. Діалог у малих і великих  групах, а також керовані дискусії (розробка та обговорення ідей) дають змогу вчителеві й учням  дійти істини, нового розуміння та нових питань, які сприяють глибшому засвоєнню матеріалу через «давай і бери», що передбачає постійну увагу та зворотний зв'язок.

     3. Спонукання до одержання знань,  що передбачає добровільну співпрацю,  самодисципліну, взаємообумовлені  зобов'язання, зміцнює бажання й прагнення вчитись. Учні й учителі оцінюють, наскільки і як саме досягаються окреслені цілі.

     4. Конфлікти, помилки та хибні  думки дають можливість учням  учитись оцінювати своє мислення  та дії, допомагають «удосконалити  майстерність». Демократичний підхід сприяє відкритому визнанню академічних і міжособистісних труднощів і припускає конструктивне залагодження конфліктів за допомогою класних зборів, розмов «віч-на-віч» або через посередника.

     5. Розмови «віч-на-віч», усна «швидка  перевірка», особиста кореспонденція між учнем і вчителем зберігають гідність і допомагають скоротити відстань між учителем та учнем.

     6. Демократичний підхід приділяє  більше уваги внутрішній оцінці  та задоволенню від безпосередньо  процесу навчання. Внутрішня нагорода  полягає в роботі та успішному закінченні проекту або завдання.

     7. Демократичний підхід прагне  бути справжнім і цілеспрямованим,  поєднуючи те, чого навчаються  учні, з тим, як вони живуть. Справжня оцінка залучає учнів  до презентації своєї діяльності  перед реальними людьми та сприяє роботі над реальними проблемами школи та суспільства.

     8. В учнів існує свобода вибору: чого вчитись, як навчатись,  з ким учитись і як демонструвати  свої знання.

     9. Відповідальність за атмосферу  навчального процесу несуть учитель  та учень, які постійно розвивають і практикують навички керівництва, спрямовані на те, щоб кожний відчував відповідальність і мав право впливати на процес навчання.

     10. Спільне прийняття рішень передбачає, що люди, яких це рішення стосується, залучені до прийняття рішень. Учитель та учень використовують процес спільного прийняття рішень, що має на увазі консенсус і компромісне рішення, і який передбачає оцінку наслідків вибору перед виробленням відповідального судження, заснованого на фактах.

     11. Думка учнів також цінується та заохочується.

     12. Використання кількох точок зору  веде до ускладнення розумового  процесу та сприяє виробленню  попередніх висновків, розумінню  й перспективному мисленню, більшій  терпимості до неоднозначних  питань.

     13. Прийняття культурного різноманіття, в якому різні культурні традиції визначають досвід навчання. Демократична парадигма передбачає, що учні мають різний культурний досвід і, відповідно, різне розуміння.

     14. Отже, існує багато можливих відповідей, а рішення найчастіше залежить  від контексту. Якісна оцінка допомагає учням зрозуміти, що «знання повинні використовуватись і застосовуватись».

     15. Демократичний підхід сприяє  тому, щоб учителі та учні стали  експертами у використанні різних  стратегій і підходів до навчання, застосуванню учнями різних засобів, а також досвіду для того, щоб виявити, чого вони навчились (демонстрації, пошук і дослідження, письмова й усна рефлексія, діалог, презентації, серії робіт з однієї теми, виставки, фотоекспозиції, використання візуальних та аудіозасобів, застосування знань у реальному світі).

     16. Цілі та стандарти розробляються  й визначаються спільно. Учні  визначають власні цілі навчання, усі беруть участь у виробленні  стандартів якості та критеріїв  оцінки.

     17. Наголос робиться на особистісному  підході до незалежного навчання, навчання разом і спільного розв'язання завдань. Учні отримують установку, що вони всі можуть бути «переможцями» і що спільна робота допомагає домогтися кращих результатів і сприяє у навчанні.

     18. Досягнення з предметів, суспільна  робота й особистісний ріст - усе підлягає оцінюванню. Таким чином, усі три складові навчання оцінюються.

     19. Учитель та учні залучені до  процесу постійного вивчення  досвіду й оцінки викладання, системи одержання знань і  того, як відбувається освітній  процес (наскільки пізнавально, соціально й ефективно).

     20. Знання - багатогранні. Учні активно  беруть участь у конструюванні  свого власного уявлення про  світ, інших людей і себе, використовуючи  факти, дослідження та інтерактивний  діалог.

     Як  бачимо, демократичний підхід приділяє увагу всьому суспільству й окремим індивідумам, які живуть у ньому. Отже, при демократичній організації уроку не існує поняття «обдарована дитина». Усі діти обдаровані по-різному. Робота вчителя полягає в тому, щоб допомогти дитині розпізнати свої таланти та унікальність, сприяти її розвитку. Інтерактивні методи навчання були розроблені для досягнення певної педагогічної мети. Основним критерієм для вибору інтерактивного навчання є максимізація освіти, особистісного росту та групового спілкування. Школи зацікавлені в організації інтерактивного навчання. Використання інтерактивних методів, таких як розробка та реалізація проекту, опитування, прийняття рішень або проведення ефективних зборів, стимулює глибше сприйняття матеріалу, сприяє залученню й прийняттю відповідальності учнів за освітній процес, виробляє навички, що допомагатимуть у майбутньому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Світ навчання 

     На  мою думку, кожна людина може вивчати свої власні концепції навчання, аналізуючи те, як її вчили та яким чином вона навчилась найкраще.

     Так, що ж таке навчання і яка роль у ньому належить учителю? Як свідчить педагогічна наука:

• навчання - це прийняття інформації й окремих навичок.
• роль учителя - передати інформацію безпосередньо учневі.
• основна задача вчителя - змінити поведінку учня.
• викладання та навчання в основному ґрунтуються на взаємодії вчителя й учня.
• навички мислення й оволодіння знаннями розуміються як ті, що передаються через усі шкільні предмети та галузі знання.

     Але ці переконання не завжди дають бажаний результат. Кожне з цих п'яти переконань впливає на практику викладання. Якщо вчитель думає, що його задача полягає в безпосередній передачі інформації учням, то він, ймовірно, хоче використовувати якнайбільше попередньо підготовленого викладацького матеріалу і чітко пояснити концепції. Якщо викладання в основному являє собою взаємодію між учителем та учнем, за допомогою якого вчитель ставить перед собою мету змінити поведінку учнів, тоді вчитель, імовірно, використовує ясні та прості приклади й обмірковує викладання. Результатом кожного з вищезгаданих переконань є оцінка того, що було вивчено, проведена у вигляді письмового тесту. Акцент у ситуації викладання робиться на видиму роботу вчителя та зовнішню поведінку учнів.

     Як  уже зазначалось, навчання є дуже складним процесом. Навіть учені та видатні педагоги мають різні точки зору з цього питання та сперечаються про те, що можна сказати про нього. Неважко обвинуватити школи в застарілих концепціях навчання та знань, але досить важко навести вагомі докази цього. Можна провести опитування вчителів та учнів і попросити їх висловитися з цього питання. Або можна просто зробити висновки з того, що ми бачимо і чуємо у шкільних класних кабінетах.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Гуманізація освіти в Україні 

     Якою  ж повинна бути сучасна освіта?

     Метою сучасної освіти є не «відтворення»  готових знань, понять, прийомів і  навичок, а розвиток неповторної  особистості дитини, починаючи з  дошкільного віку.

     Змістом педагогічного процесу стає розвиток студента, звернення до його внутрішнього світу, його індивідуальності.

     Добре було б, якби в процесі навчання викладачі дотримувалися таких гуманістичних позицій, які дозволили б розкрити потенційні можливості кожного учня, сформували б у нього найбільш високий рівень пізнавальної потреби.

     Актуальним  питанням сьогодення є звернення  до питань духовної культури особистості, її гуманізації. Гуманізація ж у  процесі виховання, навчання і всебічного розвитку підростаючого покоління, в свою чергу, вимагає аналізу  широкого кола культурологічних і педагогічних проблем.

     Становлення і розвиток гуманістичного навчання і виховання - довготривалий і  трудомісткий процес.

     Сьогодні  випускник школи, майбутній студент, як ніколи раніше, почувається вільним, перед ним постає широке поле вибору. Він може обирати шляхи свого розвитку, організовувати нове світобачення. За цих обставин саме людина набуває особливого значення і цінності, бо від неї залежить не лише життя, а й життя інших людей.

     У кожній людині присутні два начала – позитивне і негативне. Отже виховання особистості має бути спрямованим на вияв позитивного потенціалу людини. Позитивний же потенціал людини – це її духовна сутність. Духовність особистості – це її невтомна праця задля внутрішнього вдосконалення та втілення у життя духовних цінностей; це самодисципліна і вибір усього того, що допоможе зберегти душу, не вбити в собі людину.