Педагогіка як наука

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………2

1. Поняття педагогіки як науки………………………………………………… 3 

2. Етапи розвитку освіти в Україні…………………………………………….5

3. Основні підходи до навчання у наш час……………………………………9

4. Світ навчання………………………………………………………………….15

5. Гуманізація освіти в Україні…………………………………………………17

Висновок…………………………………………………………………….19

Бібліографічний список……………………………………………….21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Актуальність проблеми полягає в тому, що  у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання.

     Метою нашої роботи є: дослідити готовність українських вчителів та викладачів працювати на рівні сучасних вимог; досягнення педагогічної науки у розвитку пізнавальної активнсті школярі; готовність молоді до увідомлення вимог часу.

     Завдання: дослідити етапи розвитку освіти в Україні; підходи до навчання у наш час; демократизацію навчально – виховного процесу; світ навчання; гуманізацію навчання в Україні.

 

1. Поняття педагогіки як науки

 

      Педагогіка – це фундаментальна суспільна наука, яка вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності, а також функціонування систем освіти.

      Саме  поняття "педагогіка" має дуже давню історію. Виникло воно ще в  часи Давньої Греції і походить від  слова "педагог", що початково  означало людину або раба, який супроводжував дитину свого рабовласника до школи.

      Використання  слів "педагогіка", "дидактика" і т.д. як термінів ми пов'язуємо з  ім'ям видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського, батька педагогічної науки, людини, яка вперше розробила  науковий апарат педагогіки як науки. З ім'ям цієї людини пов'язано виділення педагогіки як самостійної наукової галузі в системі філософських наук (педагогіка відокремилася від філософських наук. До речі, навіть зараз на Заході люди, що захищали роботи з педагогіки отримували наукові ступені доктора філософії (або доктор гуманітарних [або як там кажуть "гуманістичних"] наук) з питань педагогічних чи освітніх питань.)

      Науковий  інтерес педагогіки зосереджений на дослідження сутності, закономірностей  навчання і виховання людини у процесі її підготовки до самостійного життя і праці. Іцією проблематикою окреслений предмет педагогіки як науки.

      Педагогіка  як система знань про навчання, виховання і систему освіти, може вважатися найдавнішою. Адже людство з самого початку свого існування, завдяки саме цій системі передавало досвід від одного покоління до іншого. Але як наука, педагогіка оформилася саме завдяки Яну Амосу Коменському. Пізніше, на межі 19-20 століть, вже з системи педагогічних наук відділилася психологія, яка з самого початку розвивалася в надрах педагогіки, психологічні знання, ідеї і доктрини були спрямовані на забезпечення завдань, пов'язаних з навчанням і вихованням. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Етапи розвитку освіти в Україні

                                   «Cправжній учитель — це завжди учень»

                                                                (Іван Зязюн)

     «Освіта – це перепустка до майбутнього»

     Звернемось до історичних джерел, щоб з’ясувати питання розвитку освіти в Україні.

     Кінець 16-початок 17 століть були часом пробудження  національної свідомості українського народу, його духовного піднесення. Утверджувались відчуття рідної землі, Вітчизни, зв'язку поколінь, історичного обов'язку сприйняти й зберегти духовні надбання свого народу -культуру, мистецтво, мову, звичаї та обряди, віру предків - тобто все, без чого неможливе існування нації. Збереження і розвиток духовної культури, культурно-національне відродження стає історичною необхідністю.

     З кожним роком кількість шкіл постійно збільшується. Взагалі можна твердити, що свої школи мали майже усі міста, містечка і чимало сіл. Крім елементарних міських, церковних і монастирських, були ще й домові школи. Всі вони внесли вклад у розвиток і поширення освіти в Україні.

     Наприклад, в єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку і польську мови, риторику і діалектику. Багато уваги приділялося вивченню схоластичної діалектики.

     Новий етап у розвитку шкільної освіти в  Україні починається з відкриття  у 1578 році Острозької школи-академії. Її фундатором був князь Василь-Костянтин Острозький - представник старовинного українського православного роду. Людина патріотичних переконань, палкий ревнитель православ'я, князь Острозький виступив організатором опору католицькій експансії, згуртував навколо себе однодумців.

     В Острозькій школі старі слов'янські й греко-візантійські традиції поєднувалися з надбанням тогочасної європейської освіти. Значна увага приділялася слов'янській та грецькій мовам. Разом з тим запроваджуються латина і так звані "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Це була шкільна програма, яка передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. За змістом навчання Острозька академія започаткувала "слов'яно-греко-латинський" тип навчальних закладів в Україні й в усій Східній Європі..

     Нову  сторінку в історії української  національної освіти відкрили братські школи. Вони були народними, відрізняючись від усіх інших передусім демократичністю своїх внутрішніх засад - тут мали право вчитися діти всіх станів, а також сироти.

     Утримувалися  школи на кошти братств, бідні  та сироти навчалися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. Від педагогів вимагалося "навчати й любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, котрі ходять по вулицях, просячи милостиню".

     Головне місце у програмах братських  шкіл виділялося гуманітарним наукам, зокрема граматикам слов'янської, грецької, латинської, польської мов.

     Поряд з вивченням мов у братських  школах вивчалися діалектика, поетика, риторика. Викладання діалектики було спрямоване не те, щоб навчити вихованців шкіл вести дискусії і полемічні бої з єзуїтами та уніатами.

     Як  правило, діалектику і риторику викладав один учитель. Під час вивчення риторики навчали складати промови, повчання, проводили диспути, декламації і  театралізовані вистави.

     Багато  уваги у братських школах приділялося музичному розвитку учнів. У Львівській, Київській, Луцькій та інших школах співи вважали одним із основних предметів навчання. Заняття із співів проводилися, як правило в суботу. Із учнів складався церковний хор. Учень, що був співаком, діставав певну платню, харчі та одяг.

     Відомо, що у братських школах викладали  малювання. Одначе відомостей як про  зміст, так і про методи навчання немає. Важко також судити і про  зміст історичних і географічних знань, що їх здобували учні братських  шкіл, адже окремих навчальних предметів не було, історичні й географічні знання включалися в різноманітні повчання релігійного характеру, у курси богослов'я та інші предмети. Курс змішаної математики, який вивчали учні філософського класу Києво - братськоЇ колегії, охоплював цивільну й військову архітектуру, механіку, гідростатистику, геометрію, гідравліку, оптику, географію, хронологію й відомості з інших галузей науки.

     Викладанню  арифметики, астрономії, геометрії  у братських школах порівняно  з іншими предметами (риторика, філософія, богослов'я) приділялося менше уваги. Арифметику, як правило, вивчали разом з геометрією й астрономією.

     У кінці 16 - першій половині 17 ст. серед  учителів та учнів набуло поширення  віршування. Вірші писали з приводу  найрізноманітніших подій - до свят, похорон, визначних подій, їх присвячували різним наукам і особам. Учні братських шкіл брали участь в інсценуванні, декламаціях, драматичних виставах. Поряд з народними дійствами (ігри, хороводи, ритуали і побутові обряди) у братських школах виникає й розвивається драматичне мистецтво.

     Навчання  в школі розпочиналося о 9 годині ранку влітку, а взимку дещо пізніше. Після читання молитви кожний учень відповідав учорашній урок і показував вчителеві виконані вдома письмові роботи. Потім починалося вивчення нового матеріалу.

     Викладання  в школі здійснювалося у вигляді  читання уроку по записках, що їх учителі видавали учням для переписування  вдома. Рекомендувалося також проводити  бесіди і диспути з різних питань.

     Шкільні порядки визначали поведінку учня не лише в школі, а й поза нею. За їх виконанням у школі спостерігали вчителі й чергові учні, а вдома - батьки або родичі. Встановлювався тісний взаємозв'язок між виховними впливами школи й сім'ї.

     Навчання  в школі поєднувалося з системою роботи учнів удома (розповідання вивченого матеріалу батькам і виконання домашніх письмових робіт під їх наглядом).

     Діяльність  братських шкіл - перший досвід організації  роботи школи на основі класно-урочної  системи. Учнів ділили на три групи, з якими проводили різну за змістом роботу: одні вчилися розпізнавати букви і склади, інші - читати і вчити напам'ять різні уроки, треті - пояснювати прочитане, міркувати. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Основні підходи до навчання у наш час 

     Що  означає високий рівень вимог  вчителів та викладачів у XXI сторіччя? Чи не суперечить він постановам на посилення практичної спрямованості у викладанні навчальних предметів та курсів.

     Щоб розібратися в цьому, вважаємо за доцільне простежити, як вирішувалось у методиці  викладання предметів, питання про належну підготовку школярів до навчання у вузах, студентів до реалій сьогодення.

     Світилами педагогічної науки були і залишаються  В. Сухомлинській, А. Макаренко, К. Ушинська. Різнобій у їхніх поглядах на окремі проблеми навчально-виховного процесу  спричинявся дочастих дискусій, відомих своєю принциповою загостреністю.

     Та  минає час і сьогоднішнім вчителям доводиться переборювати труднощі іншого характеру, переборювати традиційні форми  навчання, які сприяли набуванню  знань та такі, які сприяють свідомому засвоєнні явищ та факторів, спонукають учнів до аналізу, пошукової діяльності, налаштовують на самостійні здобуття знань.

     У навчально-виховному процесі школи  утверджувалися демократичні принципи організації життя вихованців:

- зв'язок навчання з життям;

- розвиток самостійності й активності в навчальному процесі;

- вироблення вміння пристосовуватись до дійсності, що змінюється;

- вироблення вміння співпрацювати з людьми в усіх видах діяльності.

     Хочеться  порівняти традиційне оцінювання з демократичним

     Особливості традиційного оцінювання: 

     1. Виходячи з передумови, що учні  не рівні, доходимо висновку, що  деякі будуть учитись, а деякі  - ні. Деякі будуть одержувати 5, деякі  - 2.

     2. Монолог учителя - основний спосіб  спілкування. Формат лекції дає  учням підстави розуміти, що вчити - означає розповідати.

     3. Примусові методи, що використовують  страх, сором, погрозу покарання  та репресивний контроль, застосовуються  для того, щоб «учні вчились». Учні оцінюються за свою слухняність  у відповідності із суб'єктивними  правилами та стандартами.

     4. Конфлікти, помилки, хибні погляди  розглядаються як негатив і  часто призводять до осуду  учня, поганої оцінки та негайного  покарання. Конфлікти мають швидко  залагоджуватись і їх треба  уникати.

     5. Людська гідність учнів страждає, коли оцінювання їхньої роботи та росту зводиться до чисельної оцінки. Відсутній інтерактивний обмін між учителем та учнем. Неособистісна оцінка може звести стіну, що перешкоджає вільному спілкуванню вчителя з учнем.

     6. Традиційний підхід приділяє  більше уваги зовнішнім нагородам (оцінки, почесні грамоти, похвала вчителя).