Пам'ять в різних теоріях психології

  Динаміка запам'ятовування  і відтворення в гештальттеорії бачилася таким чином. Деякий, актуальний в даний момент часу потребністний стан створює у людині певну установку на запам'ятовування або відтворення. Відповідна установка оживляє в свідомості індивіда деякі цілісні структури, на базі яких в свою чергу запам'ятовується або відтворюється матеріал. Ця установка контролює хід запам'ятовування і відтворення, визначає відбір потрібних даних.

  Знайшовши психологічне  пояснення деяким фактам вибірковості  пам'яті, ця теорія, однак, зіткнулася з не менш складною проблемою формування та розвитку пам'яті людини в філогенезі і онтогенезі. Справа в тому, що і мотиваційні стани, які детермінують мнемічні процеси у людини, і самі гештальти мислилися як наперед задані, не розвивається новотворення. Питання про залежність розвитку пам'яті від практичної діяльності людини тут безпосередньо не ставилося і не невирішувалося [4, с. 185-186].

 

2.3 Підхід до пам'яті в психоаналізі

 

Пам'ять - в психоаналізі: одна з функцій психічного апарату, завдяки якій здійснюється збереження та відтворення отриманих людиною в процесі життя вражень. Заслугою З. Фрейда і його послідовників у дослідженні пам'яті стало з'ясування ролі позитивних і негативних емоцій, мотивів і потреб у запам'ятовуванні і забутті матеріалу. Завдяки психоаналізу було виявлено і описано багато цікавих психологічних механізмів підсвідомого забуття, пов'язані з функціонуванням мотивації (захисний механізм витіснення: матеріалу в пам'яті є, але актуалізувати його важко) [4, с. 187].

  З. Фрейд розглядав пам'ять у різних своїх роботах, в одній з них «Психопатологія повсякденного життя», він показав, що забуття, невірне пригадування, як і інші огріхи пам'яті, є не випадковістю, зумовленої фізіологічними причинами (втома, неуважність), а повноцінними психічними актами, мотивованими витісненням. З. Фрейд розрізняв забування того, що знаєш, від забування намірів. Результат усього цього ряду досліджень той самий: у всіх випадках в основі забування лежить мотив небажання [3, с.104].

Таким чином, З.Фрейд націлює увагу учених на механізм забування. Він підкреслює різницю між забуттям наміру, і забуттям подій з минулого досвіду, хвилюючих переживань. Але З. Фрейд показує, що в обох випадках ми маємо справу з мотиваційною сферою особистості, з її цінностями, установками, тобто із внутрішньою організацією людини. Він направив увагу вчених на взаємозв’язок когнітивної сфери особистості із її мотиваційно-ціннісною сферою.

  У роботі «Тлумачення  сновидінь» З. Фрейд звернувся до осмислення проблеми забуття сновидінь. У зв'язку з цим він зауважив, що спогад про сновидіння, як правило, «спотворено нашою ненадійною пам'яттю, яка надзвичайно непридатна для збереження сновидіння і, можливо, зовсім опускає якраз найважливіші та суттєві частини його змісту» [3, с.105].

  Відштовхуючись від ідей З. Фрейда, деякі психоаналітики зробили спробу концептуального розгляду сутності пам'яті і специфічних форм спогадів, якими користується людина в процесі своєї життєдіяльності.

  У сучасній психоаналітичній  літературі проблема пам'яті розглядається здебільшого з погляду розкриття механізмів витіснення, забуття, спогадів і техніки вільного асоціювання, усунення амнезії хворого, усвідомлення несвідомих спогадів.

 

2.4 Біхевіористичний підхід до вивчення пам'яті

 

  У ХХ ст. з'явився новий напрям, в якому намагалися побудувати психологію вже не на ідеалістичній, а на матеріалістичній основі. Таким напрямом в американській психології став біхевіоризм, або "наука про поведінку" (від англійського "біхевіор" - поведінка). Біхевіористи вважали, що предметом психології може бути тільки поведінка людини, що виражається в доступних об'єктивному спостереженню матеріальних процесах, а не психічних станах.

  Вчені зробили  великий внесок в розвиток  експериментальної психології пам'яті,  зокрема, створили багато методик, які дозволяють отримати її кількісні характеристики. Використовуючи схему умовного рефлексу, розроблену І. П. Павловим ("стимул-реакція"), вони прагнули встановити закони пам'яті як самостійної функції, абстрагуючись від конкретних видів діяльності людини і максимально регламентуючи активність досліджених.

 В біхевіористичній теорії пам'яті підкреслюється роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу. У процесі закріплення відбувається перенесення навичок - позитивний чи негативний вплив результатів попереднього навчання на подальше. На успішність закріплення впливає також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь навчання, вік і індивідуальні відмінності між людьми. Наприклад, зв'язок між дією і його результатом запам'ятовується краще, ніж більше задоволення викликає цей результат. І навпаки, запам'ятовування слабшає, якщо результат виявиться небажаним або байдужим (закон ефекту за Е. Торндайком) [3, с.108].

  Досягнення цієї  теорії пам'яті сприяли становленню  програмованого навчання, інженерної психології, її представники вважають біхевіоризм практично єдиним об'єктивним підходом до досліджуваних явлень.

  Погляди на проблему  пам'яті прихильників біхевіоризму і асоціаністів виявилися дуже близькими. Суттєві відмінності між ними полягають в тому, що біхевіористи підкреслюють ролі вправ в запам'ятовуванні матеріалу і багато уваги приділяють вивченню роботи пам'яті в процесі навчання.

 

2.5 Пам'ять в культурно-історичній теорії

 

В нашій країні ця концепція розвивалась в культурно-історичній теорії походження вищих психічних функцій Л. С. Виготського. Специфіку вищих форм пам'яті він бачив у використанні знаків-засобів, предметних і вербальних, за допомогою яких людина регулює процеси запам'ятовування і відтворення. Були виділені етапи філогенетичного і онтогенетичного розвитку пам'яті, особливо довільної і мимовільної, безпосередньої та опосередкованої. Згідно діяльнісної теорії пам'яті, утворення зв'язків-асоціацій між різними уявленнями, а також запам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу пояснюються тим, що робить людина з цим матеріалом у процесі його мнемічної обробки [5, с. 237].

Розвиток пам'яті відбувається через розвиток запам'ятовування за допомогою зовнішніх знаків - стимулів. Потім ці стимули інтеріорізуються і стають внутрішніми засобами, користуючись якими, індивід починає керувати своєю пам'яттю. Вона перетворюється на важкоорганізовану активність, необхідну в процесі пізнання. Не підкріплена тренуванням, хороша природна пам'ять істотно не впливає на успіхи індивіда.

 

 

2.6 Мiсце пам’ятi в теорії діяльності

 

  Початок вивченню  пам'яті як діяльності було  покладено роботами французьких  вчених, зокрема П. Жане. Він одним  з перших став трактувати пам'ять  як систему дій, орієнтованих  на запам'ятовування, переробку та зберігання матеріалу. Французькою школою в психології була доведена соціальна обумовленість всіх процесів пам'яті, її пряма залежність від практичної діяльності людини.

  У вітчизняній психології переважний розвиток отримав напрямок у вивченні пам'яті, пов'язаний з загальнопсихологічною теорією діяльності. У контексті цієї теорії пам'ять виступає як особливий вид психологічної діяльності, що включає систему теоретичних і практичних дій, підпорядкованих рішенням мнемічного завдання - запам'ятовування, збереження і відтворення різноманітної інформації. Тут уважно досліджується склад мнемічних дій та операцій, залежність продуктивності пам'яті від того, яке місце в структурі діяльності (мета чи засоби) займає матеріал запам'ятовування, порівняльна продуктивність довільного і мимовільного запам'ятовування залежить від організації мнемічної діяльності (А. Н. Леонтьєв, П. І. Зінченко, А. А. Смирнов та ін.) [3, с. 214-215].

    Ряд цікавих  фактів, які розкривають особливості  механізмів запам'ятовування, умови, за яких воно відбувається краще або гірше, знайшов в своїх дослідженнях А.А. Смирнов. Він встановив, що дії запам'ятовуються краще, ніж думки, серед дій, у свою чергу, міцніше запам'ятовуються ті, які пов'язані з подоланням перешкод, у тому числі і самі ці перешкоди [3, с. 217].

 

2.7 Футурогенна  теорія пам’яті

 

         Г. К. Середа вивів на передній план розглядання інтернаціональної тенденції. Основним фактором конституючим людську пам'ять, на його думку, є майбутнє, або те, що буде, а не те, що було. Минуле закріплюється в пам'яті остільки, оскільки воно буде потрібно, тому пам'ять визначає не минуле, а майбутнє. Він виділяє дві функції пам'яті: тимчасову організацію елементів досвіду і оціночно-смисловий фільтр - організації елементів досвіду за ознакою їх життєвої значущості для людини. Таким чином, як системоутворюючого фактора пам'яті Г. К. Середа висуває поняття орієнтації на майбутнє. Це поняття може виконати функцію загального пояснювального принципу при розгляді різних явищ пам'яті [8, с. 15-19].

         Г. К. Середа сформулював основні положення інтенціональної теорії пам'яті. Він розглядав особистість як визначальну детермінанту людської пам'яті, оскільки програма фіксації минулого задається мотиваційно-потребністними утвореннями особистості. Г. К. Середа запропонував нове визначення пам'яті як психологічного механізму системної організації індивідуального досвіду, необхідної умови здійснення майбутньої діяльності [8, с. 22-24].

Отже, футурогенна природа пам’яті - мнемічна продуктивна діяльність, визначається рівнем організації дій в системі. У всякій системі дій мнемічна діяльність здійснюється за програмою майбутньої дії та стратегічної задачі, пам'ять виконує функцію часового співвідношення  результатів минулих та майбутніх дій, та орієнтації на майбутню діяльність.

            Ми розглянули особливості вивчення пам'яті в основних теоріях. Різні теорії пам'яті, розглядають різні аспекти її вивчення. Пам'ять в асоціативній  теорії розуміється як складна система короткочасних і довготривалих, більш-менш стійких асоціацій по суміжності, подібності та контрасту. В Гештальт теорії особливо підкреслюєся значення структурування матеріалу, його доведення до цілісності. Пам'ять - в психоаналізі: одна з функцій психічного апарату, завдяки якій здійснюється збереження та відтворення отриманих людиною в процесі життя вражень. В біхевіористичній теорії пам'яті підкреслюється роль процеса закріплення, позитивний чи негативний вплив результатів попереднього навчання на подальше. В теорії діяльності досліджується склад мнемічних дій та операцій, залежність продуктивності пам'яті від того, яке місце в структурі займають мета і засоби запам'ятовування. В Футурогенній теорії пам’яті мнемічна діяльність розуміється як те, що здійснюється за програмою майбутньої дії та стратегічної задачі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Виcновки

 

          1. Пам’ять - це складний психічний процес, що складається з декількох часних процесів, пов'язаних один з одним. Пам'ять необхідна людині, вона

дозволяє їй накопичувати, зберігати і згодом використовувати особистий життєвий досвід, в ній зберігаються знання і навички.

2. Види пам'яті диференціюються  в залежності від того, як відбуваються її процеси. До процесів пам'яті відносять запам'ятовування, відтворення, пізнання а також збереження і забуття. Залежно від характеру діяльності, в ході якої відбувається запам'ятовування, розрізняються мимовільне і довільне запам'ятовування. Залежно від способу запам'ятовування в цьому плані різняться механічне і смислове запам'ятовування. Залежно від установки на тривалість збереження виділяється короткочасна, довгострокова та оперативна пам'ять. За модальністю зберігання образів - пам'ять словесно-логічна і образна. Розходження цих видів пам'яті фізіологічно підтверджується різними слідами, що зберігають інформацію. Зазвичай рівень розвитку різних видів пам'яті в індивідів неоднаковий, і це дозволяє говорити про переважання одного з типів пам'яті.

        3. Існує три принципово відмінні концепції вивчення пам'яті. Представники першої виключали значення смислового змісту та смислових зв'язків у роботі пам'яті, оскільки вона зводить механізм запам'ятовування виключно до зовнішніх асоціативних зв'язків по суміжності. Представники іншої концепції висували на передній план смисловий зміст, спираючись на той безперечний факт, що запам'ятовування смислового змісту не збігається механічно із запам'ятовуванням словесної форми, в якій воно дано. Треття концепція виходить з єдності мислення і словесної форми і розкриває цю єдність у процесі запам'ятовування і відтворення. На основі цих концепцій було створено багато теорій, які розглядають різні аспекти вивчення пам'яті.

 

 

 

Список літератури

 

1. Блонский П.П. Память и мышление / П.П. Блонский. – СПб.: Питер, 2001.

2. Грановская Р.М. Элементы практической психологии / Р.М. Грановская. – М.: Издательство ЛГУ, 1988. – 560 с.

3. Гиппенрейтер, Романова / Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти /Под ред. Ю.Б.. – М., 1979.

4. Маклаков А.Г. Общая психология / А.Г. Маклаков. – СПб.: Питер, 2005. – 583 с.

5. Немов Р.С. Психология: Учебник для студентов вузов: В 3-х кн. / Р.С. Немов. – Кн. 1: Общие основы психологии. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 688 с.