Пам'ять в різних теоріях психології

  Механічне запам'ятовування  часто дозволяє досить повно відтворити заучений матеріал, проте при перших же питаннях, що вимагають розкрити розуміння його внутрішньої структури, людина зазвичай губиться або механічно повторює цілі уривки тексту. Пов'язано це, звичайно, з тим, що матеріал не був осмислений і особисто переструктурований, не були виділені основні поняття, взаємовідносини між ними. Найчастіше до механічного заучування вдаються в разі нерозуміння або небажання зрозуміти запам'ятоване. Механічне заучування вимагає і вольових зусиль і великих витрат часу. Крім того, без належного мотиву навіть багаторазове повторення не забезпечує ефекту запам'ятовування.

  Осмислене запам'ятовування грунтується на розумінні логіки матеріалу, на розкритті його внутрішніх логічних зв'язків і обумовлюється особливостями особистості - широтою його інтересів, наполегливістю, цілеспрямованістю. Для полегшення осмисленого запам'ятовування застосовують ряд спеціальних мнемічних або мнемотехнічних спроб.

  Найбільш відомі методи: словесних посередників, асоціацій. Метод словесних посередників заснований на співвідношенні двох рядів об'єктів - призначеного для запам'ятовування і опорного ряду слів, організованих в осмислену фразу. Цей метод теж давно використовується. Так, для запам'ятовування черговості проходження різних кольорів у сонячному спектрі заучується пропозиція «Каждый Охотник Желает Знать, Где Сидит Фазан», в якому перші літери слів збігаються з першими літерами назви кольорів сонячного спектра, розташованих в порядку зменшення довжини хвилі. Метод штучних асоціацій - свого роду виверт, що полегшує запам'ятовування складних слів. Як свідчать дані психологічних досліджень, успіх запам'ятовування залежить і від наукової організації умов роботи.

  Розглянемо процес  збереження - це утримання в пам'яті  отриманої інформації протягом  часу. Воно може бути зрозуміле, як функція участі матеріалу пам'яті в діяльності індивіда. Ця участь може бути неусвідомленою.

  Впізнання - встановлення подібності між сприйманим об'єктом і способом об'єкта, що зберігається в нашій пам'яті.

  Відтворення - актуалізація інформації, закріпленої в пам'яті. При мимовільному відтворенні актуалізація відбувається без вольових зусиль, як би сама собою. Довільне відтворення є свідомим процесом; ми навмисне викликаємо у своїй пам'яті необхідну інформацію - потрібний номер телефону або складну хімічну формулу. Відтворення - це своєрідний результат запам'ятовування і збереження; воно відображає індивідуальні якості пам'яті.

  Інформація, сприйнята  людиною, але в процесі збереження  частково втрачена, характеризує забуття. Тому якщо інформацію потрібно запам'ятати надовго, то треба її доцільно повторювати з певними інтервалами. Ефективна робота пам'яті неможлива без забуття. Творець кібернетики Норберт Вінер підкреслював роль сну в процесах очищення мозку від надлишкової інформації та переробки потрібної. У книзі «Кібернетика» він вказував, що «з усіх нормальних процесів всього ближче до непатологічного очищення - сон. Забуття непотрібного - це не ознака поганої пам'яті, не її хвороба, а умова здоров'я. Особливо корисно це нагадувати нам, тому що бурхливий нині інформаційний океан легко може переповнити нашу пам'ять [2, с. 235].

Можна сказати, що вся пам'ять є багатоскладовий, але єдиний і безперервний процес. Неможливо уявити собі такий стан свідомості, який би  обходився без пам'яті. Перебіг процесів пам'яті детермінується діяльністю особистості, її спрямованістю на досягнення майбутніх цілей. При звичайному аналізі окремих процесів пам'яті ми абстрагуємося від їх складних діалектичних зв'язків та визначаємо той або інший процес відповідно до його домінуючих характеристик.

Більш точно і строго пам'ять людини можна визначити як психофізіологічний і культурний процес, який виконує у житті функції запам'ятовування, збереження, відтворення інформаціі та інші. А без цих функцій пам'яті не може бути ні предметночуттєвого, ні відстороненого розумового образу навколишнього світу.

1.3 Види пам'яті

В якості найбільш загальної  підстави для виділення різних видів  пам'яті виступає залежність її характеристик  від особливостей діяльності, в якій здійснюються процеси запам'ятовування і відтворення. При цьому окремі види пам'яті вичленяють відповідно трьом основним критеріям:

1) за тривалістю закріплення  і збереження матеріалу (у зв'язку  з його роллю і місцем у  діяльності) - на короткочасну, довготривалу  та оперативну;

2) за характером психічної  активності, що переважає в діяльності, пам'ять ділять на рухову, емоційну, образну і словесно-логічну;

3) за характером цілей  діяльності - на мимовільну і довільну та ін.

  Останнім часом  пильну увагу дослідників привертають  до себе процеси, що відбуваються  на самій початковій стадії  запам'ятовування, ще до закріплення слідів зовнішніх впливів, а також в момент їх утворення. Для того щоб той чи інший матеріал закріплювався в пам'яті, він повинен бути відповідним чином перероблений суб'єктом. Така переробка вимагає певного часу, який називають часом консолідації слідів. Це процеси нестійкі і оборотні, але вони настільки специфічні і їх роль у функціонуванні механізмів накопичення досвіду настільки значна, що їх розглядають в якості особливого виду запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, який отримав назву короткочасної пам'яті. Короткочасна пам'ять зберігається протягом короткого проміжку часу (в середньому близько 20 секунд) узагальнений образ сприйнятої інформації, її найважливіших елементів. Обсяг короткочасної пам'яті становить 5-9 одиниць інформації і визначається тією кількістю інформації, яку людина здатна точно відтворити після однократного пред'явлення. Найважливішою особливістю короткочасної пам'яті є її вибірковість. З миттєвої пам'яті в неї потрапляє тільки та інформація, яка відповідає актуальним потребам та інтересам людини, привертає до неї підвищену увагу.

  Довготривала пам'ять  здатна зберігати інформацію  протягом практично необмеженого  терміну, при цьому існує (але  не завжди) можливість її багаторазового  відтворення. На практиці функціонування довгострокової пам'яті зазвичай пов'язане з мисленням і вольовими зусиллями. Оперативна пам'ять розрахована на збереження інформації протягом певного, заздалегідь заданого терміну, необхідного для виконання певної дії або операції. Тривалість оперативної пам'яті від кількох секунд до кількох днів.

  Генетична пам'ять обумовлена ​​генотипом і передається з покоління в покоління. Очевидно, що вплив людини на цей вид пам'яті дуже обмежений (якщо він, взагалі, можливий).

   Миттєва (іконічна) пам'ять – безпосереднє відображення способу інформації, сприйнятої органами почуттів. Її тривалість від 0, 1 до 0, 5 секунд     [5, с. 219-221].    

   Залежно від  переважного в процесі функціонування  пам'яті аналізатора виділяють рухову, зорову, слухову, тактильну, нюхову, смакову, емоційну та інші види пам'яті.

  Образна пам'ять – це пам'ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою, смаковою.

Якщо зорова і слухова  пам'ять зазвичай добре розвинені  і відіграють провідну роль в життєвому орієнтуванні всіх нормальних людей, то дотикальна, нюхова і смакова пам'ять особливо інтенсивно розвиваються у зв'язку зі специфічними умовами діяльності.

  У людини переважним є зорове сприйняття. Так, наприклад, ми часто знаємо людину в обличчя, хоча не можемо згадати, як її звуть. За збереження та відтворення зорових образів відповідає зорова пам'ять. Вона безпосередньо пов'язана з розвиненою уявою: те, що людина зорово може собі уявити, вона, як правило, легше запам'ятовує і відтворює.

  Слухова пам'ять – це гарне запам'ятовування і точне відтворення різноманітних звуків, наприклад, музичних, мовних. Особливий різновид мовної пам'яті становить словесно-логічна, яка тісно пов'язана зі словом, думкою і логікою. Можливості такльної, нюхової, смакової та інших видів пам'яті порівняно з зорової, слухової, рухової та емоційної дуже обмежені, і особливої ​​ролі в житті людини не грають [5, с. 219-221] .

  Рухова пам'ять є запам'ятовуванням і збереженням, а при необхідності, і відтворенням з достатньою точністю різноманітних складних рухів. Вона бере участь у формуванні рухових вмінь і навичок. Яскравим прикладом рухової пам'яті є рукописне відтворення тексту, що припускає, як правило, автоматичне написання колись вивчених символів.

  Емоційна пам'ять – це пам'ять на переживання. Вона бере участь у роботі всіх видів пам'яті, але проявляється в людських відносинах. На емоційної пам'яті заснована міцність запам'ятовування матеріалу: те, що в людини викликає емоції, запам'ятовується без особливих зусиль і на довший термін. Емоційна пам'ять у відомому сенсі може надаватися сильніше інших видів пам'яті.

Змістом словесно-логічної пам'яті є наші думки. Думки не існують без мови, тому пам'ять і називається не просто логічною, а словесно-логічною. Оскільки думки можуть бути втілені в різну словесну форму, та відтворення їх можливо орієнтувати на передачу тільки основного сенсу матеріалу, або його буквального словесного оформлення. У словесно-логічнії пам'яті головна роль належить другій сигнальній системі. Словесно-логічна пам'ять специфічна людськiй пам'ятi, на відміну від рухової, емоційної і образної, які у своїх найпростіших формах властиві і тваринам.

  У розглянутих  вище видах пам'яті відображені такі характеристики, які, сформувавшись у діяльності, стають потім як би конституціональними її особливостями. Існує, однак, і такий поділ пам'яті на види, який прямо пов'язаний з особливостями самої актуально виконуваної діяльності. Так, залежно від цілей діяльності пам'ять ділять на мимовільну і довільну. Запам'ятовування і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати або пригадати, називається мимовільною пам'ятю. У тих випадках, коли ми ставимо таку мету, ми можемо говорити про довільну пам'ять. У випадку з довільною пам'яттю, перед людиною ставиться спеціальне мнемічне завдання (на запам'ятовування, впізнавання, збереження і відтворення), що здійснюється завдяки вольовим зусиллям. Мимовільна ж пам'ять функціонує без особливих на те зусиль з боку людини. [3, с. 217].

 Отже, пам'ять – це процеси організації та збереження минулого досвіду, що дозволяють його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свiдомостi. До процесів пам'яті відносять запам'ятовування, відтворення, збереження, забуття і пізнавання. В якості найбільш загальної підстави для виділення різних видів пам'яті виступає залежність її характеристик від особливостей діяльності. Тому виділили такі види: довготривалу, короткочасну, оперативну, миттєву, образну, словесно-логічну, емоційну та інші.

2. ПАМ'ЯТЬ В РІЗНИХ ТЕОРІЯХ ПСИХОЛОГІЇ

2.1 Розуміння пам'яті в асоціативній теорії

  Однією з перших психологічних теорій пам'яті, яка не втратила свого наукового значення до теперішнього часу, була асоціативна теорія. Вона виникла в XVII ст., активно розроблялася в XVIII і XIX ст., переважне поширення і визнання отримала в Англії і в Германії. В основі даної теорії лежить поняття асоціації - зв'язку між окремими психічними феноменами, розроблена Г. Еббінгаузом, Г. Мюллером, А. Пільцекером та ін.

  Пам'ять у руслі  цієї теорії розуміється як  складна система короткочасних  і довготривалих, більш-менш стійких  асоціацій по суміжності, подібності, контрасту, тимчасовій і просторовій близькості.

  Завдяки цій теорії було відкрито і описано багато механізмів і законів пам'яті, наприклад закон забуття Г. Еббінгаузом. Відповідно до цього закону, виведеним на основі дослідів із запам'ятовуванням трибуквених безглуздих складів, забуття після першого безпомилкового повторення серії таких складів йде спочатку досить швидко. Вже протягом першої години забувається до 60% всієї отриманої інформації, а через 6 днів залишається менше 20% від загального числа спочатку вивчених складів. Окремі елементи інформації згідно асоціативної теорії запам'ятовуються, зберігаються і відтворюються не ізольовано, а в певних логічних, структурно-функціональних і смислових асоціаціях з іншими [3, с.10].

  Згодом асоціативна  теорія зіткнулася з низкою  складних проблем, основною з  яких стало пояснення вибірковості людської пам'яті. Асоціації утворюються на випадковій основі, а пам'ять з усієї інформації, що знадходиться і зберігається в мозку людини, вибирає завжди певну. Знадобилося ввести в теоретичне пояснення мнемічних процесів ще один фактор, що пояснює цілеспрямований характер відповідних процесів.

  Тим не менш, асоціативна  теорія пам'яті дала багато  корисного для пізнання її  законів. У руслі цієї теорії  було встановлено, як змінюється  кількість запам'ятованих елементів при різному числі повторень пред'явленого ряду і в залежності від розподілу елементів у часі; як зберігаються в пам'яті елементи запам'ятованої низки залежно від часу, що пройшов між завчанням і відтворенням [5, с. 233-235].

2.2 Пам'ять з точки зору гештальтпсихології

  В кінці XIX ст. на зміну асоціативній теорії пам'яті прийшла гештальт теорія. Для неї вихідним поняттям і одночасно головним принципом, на базі якого необхідно пояснювати феномени пам'яті, виступила не асоціація первинних елементів, а їх початкова, цілісна організація - гештальт. Саме закони формування гештальту, на переконання прихильників цієї теорії, визначають пам'ять. У руслі даної теорії особливо підкреслювалося значення структурованостi матеріалу, його доведення до цілісності, організація в системи при запам'ятовуванні і відтворенні, а також роль намірів і потреб людини в процесах пам'яті (останнє призначалося для того, щоб пояснити вибірковість мнемічних процесів).

Головна думка, що проходила  червоною ниткою через дослідження  прихильників обговорюваної концепції пам'яті, полягала в тому, що при запам'ятовуванні і при відтворенні, матеріал зазвичай виступає у вигляді цілісної структури, а не випадкового набору елементів, сформованого на асоціативній основі.