Особливості українського національного характеру

     Така  контрастність рис українського характеру є відображенням суперечності та змінюваності історико-культурних та геополітичних умов, у яких він  формувався. Різного роду соціальні та політичні зміни, намагання впродовж віків то боротись з негативними впливами, то пристосовуватись до нових обставин породили і певну непослідовність в характерах окремих людей. Це дало підстави І.Драчу у вірші "Вердикт" написати: "...кожен українець – це троїсті музики, одне думає, друге каже, а третє робить".

     Певна двоїстість українського характеру  е, в тому числі, і наслідком ряду історичних подій – від печенігів  до насильницької колективізації, наслідком  якої стало винищення сміливих та завзятих, а залишилися жити податливі, слухняні, покірливі з комплексом меншовартості і кривди.

     В умовах становлення нової європейської держави – України, до нас, до нашої  о народу, до особливостей характеру, звичок, уподобань пильно придивляються  народи інших країн. Одні намагаються об'єктивно пізнати наші сильні і слабкі сторони, інші – вишуковують у нас один негатив, щоб посіяти недовіру до нашого народу і перешкодити державотворчим процесам. Тому питання про те, "Які ми с?" носить не тільки психолого-пізнавальний характер, але й державно-політичний.

     Одиничні  негативні особливості характеру  окремих осіб і, відповідно, нетипові для всіх українців, окремими недобросовісними журналістами, публіцистами і "дослідниками" узагальнюються і приписуються трохи  не всій нації. З таких писань дізнаємося, що ми простакуваті, схильні до крутійства, дрібничкові, приземлені, намагаємось ходити манівцями і постійно гендлювати. Відповідно, робляться висновки про відсутність у нас та наших лідерів високого державного розуму, бачення перспективи, аналітичного підходу до явищ життя та ін.

     Не  погоджуючись із вищезгаданими твердженням, як нетиповими для нашої нації, ми в той же час мусимо визнати, що труднощі і невдачі у процесах державотворення в Україні, у  здійсненні економічних реформ –  це не лише наслідок розірваних економічних стосунків з іншими країнами, але й певний прояв особистостей нашого характеру – несприйняття існуючих реалій, швидке впадання в ейфорію, видання бажаного за наявне, спроба перекласти провину за наші негаразди на інших, сперечання українських лідерів "хто більше, а хто менше кладе на терези української долі" та ін.

     Одна  з психологічних причин наших  невдач полягає в тім, що ми віками недооцінюємо самі себе, недооцінюємо наші можливості і в значній мірі переоцінюємо все чуже, не наше На ділі це приводить до намагання механічно запозичити чужі соціальні і культурні стандарти, пересадити їх на наш, принципово відмінний, український грунт, на наше, зовсім відмінне від них, соціально-культурне середовище

     Недобру послугу вивченню нашої ментальності роблять і ті дослідники, які напускають "вченого" туману і, не будучи спеціалістами в галузі психології та соціології, допускаються надто спрощеного тлумачення життєво-принципових понять, Так, один із них, виходячи з найдобріших намірів – показати коріння нашого менталітету, наші позитивні якості, стверджує, ніс виховні ідеали "визначаються побутом і місцем проживання, складом води і повітря, особливостями сонячної і космічної радіації, характером харчування і багатьма іншими показниками середовища проживання".

     Майже всі дослідники української ментальності не обминають таких рис українського характеру, як високу емоційність, чуттєвість та ліризм. Ці особливості нашої  вдачі є божим даром, бо саме вони визначають людяність особи і  є основою її творчості.

     Українська  емоційність є одним з архетипів (за К.Юнгом – колективне несвідоме, сумісна реакція, що проявляється в  універсальних праобразах, праформах  і підсвідоме визначають поведінку  і мислення кожної людини) колективного несвідомого, яким, на думку О.Кульчицького, є тип ласкавої, плодючої Землі, збагачений віковим спільним досвідом співжиття хліборобського народу з доброю ненькою-Землею.

     "Ті  праобрази сильно впливають на  життя та зазначуються і виявляються  в поетичній творчості. Архітип  плодючої Землі, українського чорнозему... відхиляє світосприймальні настанови від агресивної активності в напрямку м'якої, ентузіастичної забарвленості контемпля-гивности (пасивної споглядальності)" – пише О.Кульчицький. Звідсіля і одне з пояснень м'якості українського характеру, відсутності явно вираженої агресивності у світовідчутті українців.

     Разом з тим дехто спеціально перебільшує  силу емоційного мрійництва українців  і недооцінює значення раціонально-вольового  компоненту нашої психіки. Аналіз сьогоднішнього реагування на труднощі соціально-економічного і політичного характеру значної частини людей дає деякі підстави до такої оцінки нашого характеру. Тому що замість дієвості, активної боротьби за оптимальне вирішення наболілих проблем, ми занурюємось у настрої. Не можна не погодитись з думкою академіка О.Киричука, який справедливо стверджує, що держава постає там, де сильно розвинутий волевияв, де є відповідна динаміка, яка б зуміла пов'язати рівнобіжні "або й розбіжні" змагання сильних індивідуальностей, як це ми бачимо в Європі, або там, де пасивний та байдужий загал не вміє протистояти волі деспота і коритися його волі, як це ми бачимо в Росії чи на Сході. Ми, належачи в основному до Європи, надто віддалилися від неї, щоб розвинути в собі вольовий потенціал, потрібний для побудови власної держави, але й не наблизились настільки до Азії, щоб віддати себе власному деспотові".

     Геополітичне (окраїнне – О.Кульчицький) розміщення України народжувало у її жителів  два типи характерів людей; з одного боку, потреба захисту формувала дружинницький, лицарсько-козацький тип, з насолодою ризику й бажанням активно обороняти честь, волю та віру; а з іншого, необхідність виживання в обстановці вічних небезпек, привело до втечі у приватне життя ("моя хата з краю"), власного засклеплення ("нижче трави, тихше води", "покірне телятко дві мамки ссе").

     Якщо  перший тип виділяється активністю, дієвістю, то другому характерний "відступ  у себе".

     Більш як 340-річне перебування більшості  українського народу в складі Російської, а потім – комуністичної імперії призвело до знищення мужнього, "лицарського" компонента у психіці українського і збільшення притаєного, спрямованого на елементарне біологічне виживання.

     Між цими протилежностями характерів –  лицарсько-козацьким і угідливо-пристосовницьким – постає проблема українського характеру: екстра- та інтроверсивності вищих  психічних функцій; виразної "кордоцентричності" і раціональності; переваги чуттєвості над вольовитістю.

     Складністю  історико-культурних та геополітичних  умов пояснюється той факт, як пише О.Донченко, що український національний характер "...дуже складний, безсистемний і суперечливий". Але, не дивлячись на всі складності українського характеру, у ньому є певна постійність (константа), своя специфіка.

     Постійність психологічного складу нації свідчить про її високу життєдіяльність. Приклад  української діаспори в Канаді, Австралії, США та ін. країнах свідчить, що український  етнос не розчинився в інших етносах, не втратив своєї національної специфіки

     Значний вплив у розвиток вчення про формування українського характеру вніс академік О.Киричук. Так, розглядаючи становлення  і розвиток українського характеру  у філогенезі (зміна психіки під  впливом умов життя), він вказує на явище конвергенції (односпрямованості дії певних чинників) і дивергенції (розбіжність дії чинників) у формуванні національного характеру Ним же детально аналізується розвиток характеру в онтогенезі (індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження до кінця життя). Тут О.Киричук виділяє такі внутрішні фактори-умови: спадковість, яка проявляється у формі природженої інтроверсивності вищих психічних функцій; кордоцентричності; анархічному індивідуалізмові, в тенденції переваги емоційного почуттєвого над волею та інтелектом; самоактуалізації; особливості розвитку окремих психічних процесів або психічних функцій (пам’яті, емоцій, почувань, мислення, сприймання, почуттів, волі), що інтегруються у фізичному, духовному, інтелектуальному і соціальному потенціалах особистості.

     До  зовнішніх умов факторів О.Киричук  відносить: традиції родини та родинне  середовище; зміст, форми взаємодії  індивіда з референтною групою, первинним  контактним колективом; педколективом, засобами масової інформації та ін.

     Розвиток  характеру під впливом вищезгаданих чинників показує, що вирішальним фактором становлення і розвитку внутрішнього, переходу зовнішнього у внутрішнє, об'єктивного у суб'єктивне і  навпаки є власна вчинкова активність індивіда, особиста ділова, художня, трудова, спортивна, ігрова та ін. активність і багатство дійсних відношень у цих видах діяльності.

     Оцінюючи  український характер бажано уникати  його романтизації. Є в ньому багато позитивного і, на жаль, є немало негативного. Тут на думку приходять слова автора "Української Малої Енциклопедії" (1957-1967 рр.) Є.Онацького, який говорив, що кожен мав можливість спостерігати, як легко в нас люди гніваються, сердяться, ображаються, запалюються, підпадають під вплив різних демагогів, як легко вірять різним наклепам, як легко обурюються і змінюють свої політичні орієнтації.

     Сказано ці слова кілька десятків років тому, але звучать, в наш політизований  і швидкоплинний час, досить актуально. Ми бачимо нашу легковірність різним демагогам, спостерігаємо як обурюються і змінюють свої політичні погляди наші громадяни.

     Вище  вже говорилось про емоційність, доброту і щедру пісенно-поетичну вдачу українців, нашу закоханість  у природу і красу, наш, часто  безпідставний, оптимізм. Однак, ці позитивні  риси українського характеру при відсутності тверезого аналізу дійсного стану речей, перетворюються у свою протилежність. Дослідник А.Паламар говорить, цю українець несхитно вірить у краще майбутнє лише тому, що так хочеться вірити. Дальше А.Паламар справедливо зазначає, що в українця сильний інстинкт самопіднесення. Він любить бачити себе героєм там, де героїзмом і не пахне. Йому небагато треба, аби повірити в успіх справи. Він і в праці більше керується настроєм, аніж розрахунком, а тому сьогодні готовий гори вернути; а завтра – лінуватися. Українець надто посилається на долю, Божу ласку, ніж власні сили: "Якось воно буде! Бо так ще не було, аби якось воно не було". Подібну премудрість могли нагадати лише ми, українці.

     Проаналізувавши історико-культурні та геополітичні умови формування українського характеру ми прийшли до ряду висновків.

     Під впливом різних факторів в українського народу сформувались такі риси характеру, як волелюбність, тяжіння до рівноправності, хоробрість, відкритість, кмітливість, винахідливість, щедрість, збереження своїх традицій і вірувань.

     Демократизм характеру українців вимагав  у всі часи та періоди і сьогодні вимагає демократичного устрою держави, демократичного змісту, форм і методів  виховання.

     На  ґрунті економічних і побутових  умов, і, особливо, під впливом індивідуальної і практичної діяльності у нашого народу розвинулись такі якості, як переважання розуму і почуттів, що є прекрасною основою для творчості в галузі інтелектуальній та естетичній.

     Розвиток  інтелекту і почуттів відбивається на активності характеру: українцеві важко визначитись у чомусь, але вже визначившись, він є виключно наполегливим у досягненні своєї мети. Тут проявляються такі риси характеру як намагання до особистої незалежності у праці, опирання на власні сили, несприйняття насильства.

     В теперішній час намітилась тенденція  певної романтизації українського характеру, возхваляння його емоційно-пісенно-поетичної  вдачі. Це заспокоює і заважає  помічати, а, відповідно, глибоко вивчати  ті зміни, часто і негативні, які  розвиваються у характері значної частини українства. До них належать надмірний і часто безпідставний оптимізм, що переходить в ейфоричний стан, переживання настроєності над тверезими розрахунками, надмірне покладання на ласку Божу та безпідставне очікування допомоги з боку, заздрісність і неправильне розуміння необхідності владних структур та ін.

     Геополітичне  розташування України між Сходом і Заходом, сильні кількасотлітні впливи інших країн, багатовікова відсутність  власної державності породило певну  різницю у характерах українців. В східних областях характер частини зрусифікованих українців відзначається простотою, грубоватістю, безапеляційною прямотою, нехтуванням формою та ін. В західних характерах забагато елементів польського впливу – показна солодчавість, дволичність, сюсюкання, непотрібна і притаєна хитрість та ін.

     Будучи  за духом українцями, але наслідуючи чужу форму, в характері українців  виникає конфлікт між внутрішніми  бажаннями і способами їх зовнішньої реалізації.

     В оцінці українського характеру є  ряд суперечностей. Так немає єдності у питаннях: індивідуалістичні чи колективістські риси характеру притаманні українцям; "вимиваються" чи розвиваються лицарські компоненти характеру українців – мужність, сміливість, розумний ризик та ін.; які особливості впливу сьогоднішніх ринкових відносин та складного геополітичного становища в умовах відродження і становлення державності України на характер й населення.