Особливості гуманізації з дітьми-сиротами молодшого шкільного віку

Найважливішим джерелом розвитку довільності поведінки  у дошкільному віці стає гра, а  гра з правилами, рольова гра розвинена у них в дуже малому ступені, тобто і це джерело розвитку довільності виявляється у вихованців дитячого будинку збідненим.

Сфера спілкування з  дорослими дітей, як говорилося вище, характеризує напружені потреби спілкування. На тлі прагнення спілкування з дорослим і одночасно підвищеної залежності від дорослих особливо звертає на себе увагу агресивність молодших школярів до дорослих. Це не тільки підтверджує фрустраційність потреби до спілкування з дорослими, а й говорить про невміння взяти на себе відповідальність за процес спілкування, за те, що в ньому складаються стосунки а також демонструє споживацьке ставлення до дорослих тенденцію чекати чи навіть вимагати вирішення своїх проблем від оточуючих. [26, c. 455]

Агресивні, грубі відповіді, які вихованці школи-інтернату  адресують дорослим і говорять про  не сформованості дистанції в  спілкуванні. Становленню адекватних форм поведінки дитини в ставлення  до дорослого сприяє нормальне протікання процесу ідентифікації з батьками, який в цьому випадку порушено.

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що молодші школярі у дитячому будинку прагнуть в максимально мірою бути слухняними, дисциплінованими, намагаються догодити дорослому. Адже якщо в сім'ї дитина відчуває себе коханим, хорошим, цінним для оточуючих практично в незалежності від своєї поведінки, то в дитячій установі інтернатного типу позитивне ставлення дорослого дитина має, як правило, заслужити виконанням його вимог, зразковою поведінкою, добрими оцінками. Потреба в позитивному ставленні дорослого стикаються з глибокою фрустрацією у потребі в інтимно-особистісному спілкуванні з ним, що в поєднанні з невідпрацьованністю адекватних форм спілкування з дорослими створює надзвичайно складну, суперечливу картину цього спілкування.

Таким чином, в особливостях поведінки дітей молодшого шкільного віку, які виховуються поза родиною, можна знайти певну специфіку, яку варто визначати не як просте відставання в психічному розвитку, а як якісно інший характер його протікання.

У закладах інтернатного типу формується певний тип відхилення, який характеризується недорозвиненням внутрішніх механізмів опосередкування, формування яких якраз і створює можливість переходу від реактивної ситуаційної до активної, вільної поведінки. Це недорозвинення внутрішніх механізмів опосередкування вихованців дитячого будинку компенсуються формуванням захисних утворень, довільності поведінки - орієнтація на зовнішній контроль замість вміння самому впоратися з важкою ситуацією - тенденція до аффективного реагування, у вигляді перекладання відповідальності на інших.

Саме ці чинники суттєво впливають на засвоєння гуманістичних основ сприйняття середовища. Погіршує стосунки з оточуючими, викликаючи цим болісні відчуття і фрустрацію. Не відчуваючи до себе гуманного та шанобливого ставлення від дорослих, діти-сироти не можуть сформувати такі почуття до інших. Це є дуже великою проблемою, яка не дозволяє їм в подальшому житті достатньо адаптуватися до дорослого життя в суспільстві. Саме тому, слід приділяти особливу увагу розвитку гуманістичних засад у дітей-сиріт.

 

РОЗДІЛ 3.

Дослідження

 

У другому розділі нашої роботи, ми визначили, що діти-сироти мають певні психологічні особливості. У молодшому шкільному віці це безумовно призводе до формування та сприйняття таких проблем, як гуманність, альтруїзм, повага до інших, повага до себе, саморозвиток, духовні цінності. Саме ці психологічні та соціальні особливості розвитку дітей-сиріт молодшого шкільного віку зумовлюють в них розвиток рис духовної особистості. 

Ми вирішили провести дослідження духовних цінностей  дітей-сиріт молодшого шкільного віку та дітей, що не позбавленні батьківського піклування, та виявити різницю рівня цінностей.

У нашому дослідженні  прийняли участь 16 учнів 1-3 класів Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №3 для дітей-сиріт (вони увійшли до експериментальної групи) та 16 дітей з загальноосвітньої школи № 52 (вони увійшли до контрольної групи). У загальну вибірку увійшли діти семи- та восьмирічного віку.

Головним інструментом дослідження розвитку духовної сторони  особистості стала методика вивчення цільової спрямованості. На нашу думку, вона найбільш зручна у використанні в роботі з маленькими дітьми та найбільш повно висвітлює усі сторони потреб та цілей людини. Вона дає змогу виявити несвідомі цілі, найбільш значущі, потім «осмислити» ці цілі, та виявити, на скільки об’єктивно діти можуть оцінити значущість цілей з точки зору особистих або загальнолюдських проблем. Ця методика дозволяє, також, простежити ступінь віддаленості бажань, здатність «заглядати у майбутнє» та прогнозувати життя. До того ж , завдяки несвідомо-свідомим співвідношенням, які виявляються при співставленні двох списків цілей, дозволяють типізувати ці відношення і виявити особливості та їх загальні характеристики.

У методиці вивчення цільової спрямованості пропонується на бланку (додатки 1) продовжити двадцять речень «Я хочу…», «Мені хочеться…» за 10 хвилин (у нашому дослідженні ми збільшили час до 15 хвилин, беручи до уваги вік дітей). Після завершення написання речень пропонується проранжувати ці речення у порядку їх значущості для дитини. Потім, у наступній колонці, проставити дату здійснення бажання: зараз, завтра, через неділю, місяць, рік, завжди, тощо. Потім треба у наступних чотирьох колонках  оцінити ступінь проявлення у самого себе від 0 до 10. 0 – відсутність якості, 5 – середня, 10 – максимальна.

У колонці «Р»  треба  оцінити  кожне бажання з позиції  його реалізації у даний час. У колонці «М» треба оцінити кожне бажання з позиції – на скільки ця реалізація бажання залежить від самої людини. У колонці «Е» треба оцінити ступінь незадоволення, якщо бажання не здійсниться. В колонці «В» треба зазначити скільки зусиль людина може докласти, якщо виникнуть певні труднощі.  У колонці «К» треба поставити навпроти кожного бажання номер кола спілкування або сфери  діяльності, до якого відноситься бажання  (останню колонку «К» ми не просили заповнювати дітей, оскільки це завдання для їх віку досить складне).

Після того, як діти справилися з завданням ми провели поетапний  аналіз результатів. На першому етапі  ми підрахували рівні та характер несвідомих цілей контрольної та експериментальної груп. Виявилось, що найбільшу кількість балів у обох групах було набрано на ситуативному рівні. Можливо, це пов’язано з віковими особливостями, оскільки діти молодшого шкільного віку ще не мають достатнього досвіду та життєвих принципів.

В експериментальній  групі переважали особистісна, сімейна  сфера, а в контрольній – особистісна, навчально-професійна та дружня сфери. Це може свідчити про те, що мало хто з експериментальної групи замислюється про професійне становлення та навчання. Вони не бачать себе в суспільстві. Для них є більш важливою та болючішою тема сімейних відносин на всіх трьох рівнях (Наприклад: «Хочу, щоб всі діти мали батьків», «Хочу, щоб в мене була сім’я», «Хочу, щоб мама допомагала вчитись мені»).

На другому етапі  ми співставили результати двох груп роботи на свідомому рівні, коли вони проставляли значущість вже написаних  бажань.  У контрольній групі  більшість балів була на ситуаційному рівні, а в експериментальній так і залишився ситуативний (хоча співвідношення значно відобразилося на зростанні ситуаційного рівня). Це свідчить про те, що у дітей-сиріт близькі цілі спрямовані на задоволення біологічних та матеріальних потреб і утилітарно-меркантильної мотивації, які відображають егоцентричну позицію особистості, порівнюючи з дітьми, які виховуються у сім’ях. Предметний зміст цілей за характером істотно не змінився.

На третьому етапі ми визначали співвідношення між першим несвідомим списком цілей і другим стовпчиком цифр, відображаючих осмисленість поставлених цілей. Таке співвідношення проводилося на основі математичних розрахунків через визначення середніх показників цілей трьох рівнів, залежних від віддаленості цілей від ситуацій теперішнього часу. Порівнювалися результати переміщень цілей кожної групи після осмислення з першим списком, побудованим неосмислено.

В результаті цього могло  буди отримано чотири типи співвідношень, якщо враховувати положення в двох рядах цифр тільки одного, в нашому випадку надситуативного. За основу підрахунків був взятий саме цей рівень, оскільки він відображає функціонування дальніх цілей та гуманістичні позиції людини. Можна диференціювати також положення інших рівнів, але в нашому дослідженні ми обмежились цим рівнем, оскільки саме він має вирішальну роль у формуванні гуманістичних принципів формування особистості.

Після цього визначаємо на основі підрахувань, на якому місці  цей рівень знаходиться у другому рядку цифр. Як ми зазначали, можливо чотири типи співвідношень. Перший – коли надситуативний рівень находиться в двох рядках цифр на першому місці. Такий тип несвідомо-свідомих   співвідношень цільової направленості особистості був названий альтруїстичним. Ця назва витікає з того, що альтруїстична позиція надситуативного рівня стоїть в двох рядках на першому місці. Це означає, що при такому типі співвідношення альтруїстична позиція, поставлена при неусвідомленій психічній діяльності на перше місце, залишається і при усвідомленні значущості поставлених цілей.

В нашій виборці дослідження  жодна дитина не визначила надситуативний рівень у першому рядку на першому місці. Це говорить про те, що у молодшому шкільному віці духовні цінності не сформовані до кінця. І можна допустити, що їх формування відбувається у більш старшому віці.

Якщо ж альтруїстична  позиція у списку цілей не знаходиться на першому місці, але після усвідомлення займає його, то такий тип співвідношень був названий – раціональним. Він раціональний, оскільки все ж таки дальні цілі, пов’язані із самовдосконаленням особистості та турботою про інших людей, є проявом нормального інтелекту і гуманного відношення особистості до життя.

В контрольній групі три дитини ( 18% випробуваних) при осмисленні значущості цілей поставили цілі надситуативного рівня як самі високі, що відносить їх до раціонального типу. В експериментальній групі жодна дитина цього не зробила.

В тому випадку, коли альтруїстична  позиція особистості не знаходиться  на першому місці в двох списках, то такий тип був названий – упорствуючим. В даному випадку особистість при осмисленні не хоче поступати раціонально і не поступається своїми принципами.

В контрольній групі  майже всі займають таку позицію (82% випробуваних), а в експериментальній групі – усі (100%).

Останній, четвертий тип  – парадоксальний. Він характеризується тим, що при формуванні неусвідомленого альтруїстична позиці знаходиться на першому місці, а потім зміщується вниз. Серед нашої вибірки таких показників ніхто не отримав.

Окремо хотілося б  зазначити, що порівнюючи показники  самооцінки та віри в свої сили, то одразу помітна різниця між двома групами. В експериментальній групі значно нижче рівень самооцінки. Визначаючи  в колонці часу здійснення бажання були навіть відповіді «ніколи». Рівень фрустрації у випадку невдачі в цій групі також вижчій за показники експериментальної групи.

В групі дітей-сиріт  зустрічалися досить тривожні речення, на кшталт «Я хочу зникнути», або «Я хочу полетіти на іншу планету без  людей». Це дає підставу зробити  припущення про глибоке невдоволення своїм життям та існуючої ситуації. Про розвиток гуманістичних засад в такому стані говорити не доводиться.

Отже, в ході нашого дослідження ми підтвердили  нашу гіпотезу, що становлення та розвиток гуманістичних компонентів в структурі особистості дітей-сиріт молодшого шкільного віку йде повільніше ніж у їх однолітків, що виховуються у сім’ях.

Ми побачили, що у молодшому шкільному віці дитяче сприйняття людських цінностей  ще не займає найвищого гуманного рівня. Однак, у групі сімейних дітей рівень раціонального типу значно вищий, ніж у дітей-сиріт. До того ж, рівень самоповаги та соціальної адаптації у дітей-сиріт нижчий. Це свідчить про те, що соціальне становище, процес самоідентифікації впливають на розвиток гуманності  у дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши наукові  джерела та провівши дослідження з теми  «Особливості гуманізації відносин з дітьми-сиротами молодшого шкільного віку» нами було зроблено ряд висновків.

Проблемою гуманізації  відносин та альтруїстичного відношення до оточуючих займала вчених з  давніх часів. Перші роботи, присвячені цій темі зустрічаються ще в античні часи. В наш час питання гуманності, гуманістичних відносин розглядається багатьма науками, особливо філософією, педагогікою, психологією та соціологією. Сучасний гуманізм, якщо не зачіпати його організаційних принципів, є, в першу чергу, гуманістичним світоглядом, на якому ґрунтується наукова, освітньо-виховна, культурно-просвітницька і організаційна діяльність. Це також світоглядна позиція, яка пропонує людині усвідомлення людського життя як цінності й самоцінності, установка на людяність без меж.

Психологи та педагоги саме молодший шкільний вік називають найсприятливішим для засвоєння моральних норм i правил поведінки. У цей пepiод в найбільшій мipi посилюється контроль свідомості над поведінкою, розвиваються вольові процеси, в цей період вчинки дітей носять наслідувальний характер. Але у дітей, які позбавлені батьківського піклування і немає прикладу дій власних батьків, цей процес має ряд особливостей.