Образное мышление

1.Поняття про наочно-дійове мислення та методи його дослідження.

     2.Поняття про наочно-образне мислення та методи його дослідження.

 

Словник до теми:

Мислення, аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизація, класифікація, систематизація, судження, умовивід, поняття, проблемна ситуація, завдання, гіпотеза, наочно-дійове мислення, наочно-образне мислення, словесно-логічне мислення.

                                    Поняття про мислення

        Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймання.

Відображаючи дійсність  на чуттєвому рівні, людина одержує  різноманітну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які  фіксуються в її свідомості у формі  звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших образів.

        Проте такої інформації про об'єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, що вимагає глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу.

        Вичерпні знання про внутрішні, невідчутні властивості та ознаки предметів дійсності, безпосередньо не відображену у відчуттях і сприйманні, сутність людина одержує за допомогою мислення - вищої, абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності.

       Функції мислення: розкриття внутрішньої, безпосередньо не даної у  відчуттях і сприйнятті суті об’єктів і явищ дійсності. Дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного опанування закономірностями об’єктивної дійсності, використання цих закономірностей у відповідності зі своїми інтересами.

        Мислення – найбільш узагальнена та опосередкована форма психічного відображення, яка встановлює зв’язки між об’єктами пізнання. Мислення відносно пізно стало предметом експериментального дослідження. Довгий час вважалося, що воно взагалі може бути вивчено тільки за допомогою інтроспективного методу – самоспостереження. На даний момент експериментальна психологія має цілий комплекс об’єктивних наукових методів – від спостереження та самоспостереження до лабораторного та реального дослідження, тестування мислительних особливостей суб’єкта, психофізіологічних способів реєстрації мисленнєвих операцій, їх моделювання. Саме під впливом експериментальних досліджень мислення сьогодні розглядається як процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності при обов’язковій участі мови (мовлення).

Дослідження процесу  та особливостей мислення

       Основні методи дослідження - тести на класифікацію, виключення, силогізми (міркування, в якому дві посилки, які зв’язують суб’єкти (прикметники) та предикати (присудки), об’єднані загальним (середнім) терміном, що забезпечує «замикання» понять (термінів) у висновку силогізму. Напр.: «Усі метали - електропровідні, мідь - метал, значить, мідь електропровідник». Посилки силогізму поділяються на велику (з якої береться предикат висновку) і малу (з якої береться суб’єкт висновку). За положенням середнього терміна силогізми діляться на фігури, а останні за логічною формою посилок і висновків - на модуси. Правила силогізму розглядаються в силогістиці), аналогії, узагальнення, асоціативний експеримент, піктограма.

        Порушення особистісного компоненту мислення - різноплановість мислення, зниження критичності і саморегуляції. Відбувається втрата цілеспрямованого розумового компонента.

        До порушень динаміки розумової діяльності відноситься лабільність та інертність.

        Порушення процесу саморегуляції пізнавальної діяльності виражається в неможливості цілеспрямованої регуляції розумових дій.

1. Впорядкованість

- Розірваність (логіка  зв’язків між думками і пропозиціями, страждає смислова сторона при  збереженні граматики)

- Незв’язність (страждає  граматика і логіка)

- Вербігерація (стереотипне  повторення окремих слів або  словосполучень).

2. Цілеспрямованість

- Резонерство («безплідне  мудрування», без мети і сенсу).

- Аутистичне мислення (одностороннє, відірване від реальності).

- Символічне (висновки - на основі випадкових асоціацій  або окремих думок; словам надається  малозрозумілий, незрозумілий, особливий сенс).

- Різноплановість (на  підставі різних принципів).

- Неологізми - використання  незвичайних, дивних слів або  особливого     шифру.

- Персеверації (утруднення  утворення нових асоціацій).

- В’язкість мислення (труднощі в переключенні з  однієї теми на іншу)

       В залежності від типу завдань тести підрозділяються на: вербальні (наприклад, тест класіфікації слів) і невербальні (наприклад, Прогресивні матриці Равена). Крім цього, тести діляться на: індивідуальні (наприклад, шкали Векслера) і групові (наприклад,Тест Кеттела). Крім названих різновидів тестів, іноді виділяють тести для специфічних популяцій. Ці тести призначені для обстеження немовлят, осіб з фізичними вадами та людей, що належать до різних культур.

        Комп’ютеризація психодіагностичних досліджень привела до появи адаптивних тестів мисленнєвих процесів, в яких, в залежності від успішності вирішення раніше запропонованих завдань, здійснюється вибір складності завдань.

 

     

  Мислене відображення дійсності характеризується рядом особливостей.

        Перша особливість виражається в опосередкованому характері мисленого відображення дійсності.

        Так, не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове випромінювання тощо. Щоб розкрити всі ці безпосередньо не відображені, але важливі для розуміння об'єктів властивості, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів тощо.

Опосередкування можуть мати різну міру складності залежно від особливостей пізнавального завдання та предмета пізнання.

        До опосередкованого пізнання людина вдається у тих випадках, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість наших аналізаторів або його недоступність, зумовлену складністю процесу пізнання.

Опосередкованість мислення проявляється в ряді його властивостей.

Перша - акти мислення відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті  людини.

        Друга - завдяки мисленню в предметах відображаються не будь-які, а істотні їх ознаки і властивості, що ґрунтуються на об'єктивних відношеннях і закономірних зв'язках, репрезентованих у самих предметах і явищах.

Істотні ознаки та відношення виражають сутність предметів і  явищ, їх причинно-наслідкові залежності; їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються в природі та суспільстві, впливати на них у своїх інтересах.

       Третя властивість мислення — узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні предметів, і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так, вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.

Названі ознаки мислення характеризують його як специфічну форму  абстрактного пізнання дійсності, як складну  пізнавальну діяльність.

       Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.

       Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина при потребі використовує. Узагальнюючи в слові свої знання про предмети і явища дійсності, вона виходить за межі того, що дається їй безпосередньо у відчуттях і сприйманні, значно розширює свої пізнавальні можливості, вдосконалює своє мислення.

Мислення органічно  пов'язане з практикою. Практика - джерело мислительної діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається в процесі  пошуку шляхів їх задоволення.

        Навіть наукові теоретичні проблеми пізнання, не пов'язані безпосередньо з потребами практики, мають її своїм віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива без мислення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючи впровадженню досягнень людської думки в різні сфери життя суспільства.

       Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх на службу своїм потребам і інтересам.

        Щоб зрозуміти певний предмет, треба бути обізнаним з фактами, які його характеризують. Перехід від фактів існування предметів до розкриття їхньої суті, узагальнюючих висновків відбувається за допомогою ряду розумових і практичних дій.

        Розумові дії - це дії з предметами, відбитими в образах, уявленнях і поняттях про них.

        Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них тощо), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із самим предметом і не вносячи ніяких змін у будову самого об'єкта.

       Залежно від того, які образи відіграють при цьому провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивними, уявними, мислительними. Мислительні дії (наприклад при розв'язанні арифметичних задач) формуються на підставі зовнішніх практичних дій.

        Дослідження процесу їх формування (П. Я. Гальперін,Н. Ф. Тализіна) показали, що спочатку дії спираються на сприймання матеріальних предметів або їх зображення (дитина практично оцінює кількість). Далі вони здійснюються в плані голосного мовлення без опори на предмети або їх зображення. Нарешті, дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення, тобто стають внутрішніми мислительними діями. Далі вони автоматизуються, узагальнюються, згортаються. Розумові дії, як і практичні, - різноманітні, вони пов'язані з конкретним матеріалом.

       У розумових діях можна виокремити їх головні складові елементи, або процеси - розумові операції. Такими є порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Порівняння - важлива  операція мислення. За її допомогою  пізнаються схожі та відмінні ознаки і властивості об'єктів. Операції порівняння можуть бути різними за складністю, залежно від завдання або змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.

       "Усе у світі ми пізнаємо через порівняння, і коли б нам трапився який-небудь новий предмет, який би ми не могли ні з чим порівняти, ні від чого відрізнити (якби такий предмет був можливий), то ми про цей предмет не склали б жодної думки і не могли б сказати про нього жодного слова" (К. Д. Ушинський).

       Аналіз і синтез. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Він являє собою мислене розчленування предметів свідомості, виокремлення в них їх частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей.

        Об'єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їхні властивості. Починається він у практичних діях і завершується мисленим розумовим аналізом. Аналіз потрібний для розуміння сутності будь-якого предмета, але сам його не забезпечує.

        Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу.

Аналіз і синтез — це протилежні і водночас нерозривно пов'язані між собою процеси.

       Синтез - це мислене об'єднання окремих частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтез, як і аналіз, спочатку виникає в практичній діяльності, а потім стає мисленою дією. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез - це головні мислительні операції, які в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

        Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить в абстрагування, тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших їхніх рис і від самих предметів, яким вони властиві. Слово "абстрагувати" походить від латинського "abstragere" — відволікати, відтягати.

       Виокремлення в процесі абстрагування ознак предмета і розгляд їх незалежно від інших його ознак стають самостійними операціями мислення. Так, спостерігаючи переміщення в просторі різних за характером об'єктів — машини, людини, птаха, хмар, небесних тіл, ми виокремлюємо рух як спільну для них властивість і осмислюємо його як самостійну категорію.