Напрями психології

План

     Вступ

1. Біхевіоризм.
2. Гештальтпсихологія.
3. Психологія Фрейда.
4. Когнітивна психологія.
5. Екзистенціональна психологія.

Висновки

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На ранніх етапах психологія розвивалася як описова наука, в  якій основним методом здобування знань про психіку людини була інтроспекція (самоспостереження). Однак результати, що одержували за її допомогою, мали значну долю суб'єктивізму, а тому не давали змоги вирішувати складні фундаментальні проблеми. їх нагромадження призвело на початку XX ст. до виникнення серйозної кризи в психології. Не виправдав покладених на нього сподівань метод інтроспекції, не вдалося уточнити специфіку психічної реальності й дати відповідь на питання про зв'язок психічних функцій з фізіологічними процесами в організмі. Крім того, виявилися серйозні розбіжності між психологічною теорією і даними експериментальних досліджень.

Спроба подолати цю ситуацію з різних концептуальних позицій зумовила формування кількох принципово відмінних напрямів у психології — біхевіорізму, гештальтпсихології, психоаналізу, когнітивної та екзистенціальної психології.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Напрями психології

1. Біхевіори́зм — один з напрямів психології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення.  Як «наука про поведінку» біхевіоризм прийшов на зміну емпіричній психології у ХХ ст. Новий напрямок намагався побудувати психологію не на ідеалістичній, а на матеріалістичній основі.

Погляди на психологію

Біхевіористи вважали, що предметом психології може бути тільки поведінка людини, що виражається в доступному об'єктивному спостереженні матеріальних процесів, а не психічні стани. Біхевіористи не змогли побудувати дійсно наукову психологію, оскільки у своїх поглядах на поводження людини виходили з механістичного матеріалізму.

Біхевіористи стверджували, що наука повинна вивчати свій предмет винятково об'єктивними (спрямованими на пізнання зовнішніх  об'єктів і явищ, а не внутрішніх суб'єктивних переживань) методами, як єдино науковими, тобто за допомогою об'єктивного спостереження і об'єктивного експерименту. Але в такому випадку предметом психології не можуть бути психічні процеси, оскільки їх не можна спостерігати об'єктивно, за допомогою зовнішніх органів чуття.

Предметом психології має бути поведінка людини, під яким біхевіористи розуміли дії і вчинки, доступні зовнішньому спостереженню. Те, як людина ходить, сидить, як вона робить ті чи інші дії, як вона говорить, яка міміка її обличчя, тобто все те, що доступно зовнішньому спостереженню за допомогою органів почуттів, і має, на думку біхевіористів, вивчати психологія , побудована на матеріалістичних засадах.

Принцип «стимул - реакція»

За вченням біхевіористів, поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішнього середовища за принципом «стимул—реакція».

Під реакціями біхевіористи розуміють рухи людини, чинені при виконанні тієї або іншої дії; під стимулами — доступні зовнішньому спостереженню подразнення зовнішнього світу, що викликають у людини ті чи інші реакції. Оскільки між стимулами і реакціями існує закономірний зв'язок, то, знаючи причини цього зв'язку і вивчивши, які стимули викликають ті чи інші реакції, можна, стверджують біхевіористи, безпомилково домагатися від людини потрібної поведінки, зовсім не звертаючись до її внутрішнього психічного переживання.

Вчення про причинні зв'язки

Згідно з вченням  біхевіористів, причинні зв'язки, закономірно  визначають поведінку людини, лежать у взаємодії зовнішніх фізичних факторів з діями людини. Ні бажання, ні відчуття людини не можуть служити причиною її дій, оскільки дії у своїй основі матеріальні — і можуть бути викликані тільки матеріальними причинами. Такими причинами можуть бути або звук, або яке-небудь зорове або температурне роздратування, що діє на організм і закономірно викликає в ньому відповідні нервово-м'язові процеси, в результаті яких людина здійснює ту чи іншу дію.

Психічні процеси, на думку біхевіористів, лише епіфеномени, тобто додаткові явища, що знаходяться поза причинних зв'язків, що існують між дійсними явищами, або феноменами. Тільки у світі феноменів (матеріальних явищ) існують причинні зв'язки, завдяки яким одне з цих явищ виступає як причина, інша — як наслідок.

Недоліки

Біхевіоризм, як і попередні  напрямки, не дозволив завдання побудови дійсно наукової психології. Ґрунтуючись на механістичному матеріалізмі, біхевіоризм приходить до заперечення всякого об'єктивного значення за психічними процесами і ігнорує їх вивчення, що на практиці призводить до грубих перекручень в галузі застосування психології в педагогіці, господарського життя і т. д.

2. Гешта́льтпсихологія (нім. Gestalt — цілісна форма чи структура) — напрям (школа) у західній психології першої третини XX століття. Заснована Максом Вертгеймером в 1912 році.

Основні теоретичні положення

Постулат гештальтпсихології звучить так: первинними даними психології є цілісні структури (гештальти), що практично не виводяться з компонентів що їх утворюють. Гештальтам притаманні власні характеристики і закони, зокрема, «закон групування», «закон відношення» (фігура/фон).

Гешта́льт — це просторово-наочна форма предметів що сприймаються, чиї властивості неможливо зрозуміти шляхом сумування властивостей їх частин. Яскравим прикладом, за Келлером, є мелодія, що впізнавана навіть у випадку транспортування на інші елементи. Коли ми чуємо мелодію вдруге, то завдяки пам’яті впізнаємо її. Але якщо склад її елементів змінився, ми все одно впізнаємо мелодію як ту саму. Гештальтпсихологія з’явилася завдяки німецьким психологам Максу Вертгеймеру, Курту Коффкі і Вольфгангу Келлеру, що висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур — гештальтів. Виступаючи проти висунутого психологією принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них складних психологічних феноменів, вони запропонували ідею цілісності образу й неможливості зведення його властивостей до суми властивостей його елементів. На думку теоретиків, предмети, що складають наше оточення, сприймаються не у вигляді окремих об’єктів, а як організовані форми. Сприйняття не зводиться до суми відчуттів, а властивості фігури не описуються через властивості частин. Власне гештальт являє собою функціональну структуру, що впорядковує різноманіття окремих явищ.

Гешта́льт — це цілісна структура, яка формується у свідомості людини при сприйнятті об'єктів або їхніх образів. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що перебуває згідно з фізіологічними процесами мозку і зовнішнім світом.

Гешта́льт-фа́ктор — це будь-яка стимульна ситуація, яка має тенденцію викликати перцептивні образи цілісності або єдності.

Фігура і фон

Кожен гештальт розглядається  як фігура, що виступає з тьмянішого фону. Сформувати фігуру означає зацікавитись чимось і спробувати якось позначити свій досвід.

Принципи гештальту

Усі властивості сприймання в гештальтпсихології — константи, фігура, фон — вступають у відносини  між собою і являють нову властивість. Це і є гештальт. Цілісність сприйняття і його впорядкованість досягаються завдяки наступним принципам:

Близькість. Стимули розташовані поряд, мають тенденцію сприйматись разом.

Схожість. Стимули, схожі за розміром, формою, тощо мають тенденцію сприйматись разом.

Цілісність. Сприйняття має тенденцію до спрощення і цілісності.

Замкнутість. Відображає тенденцію завершувати фігуру так, щоб вона мала повну форму.

Суміжність. Близькість стимулів в часі і просторі. Суміжність може обумовлювати сприйняття, коли одна подія викликає іншу.

Загальна  зона. Принципи гештальту формують наше повсякденне сприйняття, нарівні з навчанням і минулим досвідом. Передбачаючі думки і очікування також активно керують нашою інтерпретацією відчуттів.

Закон «гарного» гештальту

Закон «гарного» гештальту, озвучений Метцгером (1941), говорить: «Свідомість завжди схильна до того, щоб з поданих разом сприйняттів сприймати найбільш просте, єдине, замкнене, симетричне, таке що включається в основну просторову вісь». Відхилення від «гарних» гештальтів сприймаються не одразу а лише за інтенсивного розгляду (наприклад приблизно рівносторонній трикутник сприймається як рівносторонній, приблизно прямий кут, як прямий).

3. Психологія Фрейда

У своєму світоглядному  розвитку Фрейд пройшов дуже складний і суперечливий шлях. Роблячи свої перші кроки в області психіатрії, він керувався постулатами природничо-наукового матеріалізму ХХ століття, але як творець психоаналізу вчений відійшов від них у бік ідеалістсько-ірраціональної "філософії життя" (Шопенгауер, Ніцше та ін), під впливом якої склалося уявлення про основоположне значення для людської поведінки "психічної енергії", властивої інстинктивно-фізіологічним потягам індивідів. У психіці людини Фрейд спочатку виділяв дві відносно автономні, але постійно взаємодіючі між собою структури несвідомого "воно" і свідомого "Я", а потім додав до них "над-Я" або "суперего", що входить в "Я", але без спеціального аналізу не усвідомлюється ним. На думку Фрейда, причиною неврозу є особливого роду конфлікт між "воно", "Я" і "над-Я". У чому ж полягає основний конфлікт цих трьох субстанцій? Це і є психологічна теорія Фрейда. Розглянемо її детальніше.

Психологічна  теорія Фрейда: інстинкт, внутрішнє "воно"  

Якщо вважати, що людина таке ж дітище природи, як і інші відомі нам живі істоти, то вона певною мірою наділена тими ж якостями, що й вони. Якщо вважати, що тварини не наділені таким розумом, як людина, то єдиною точкою дотику у них є інстинкти. Як правило, у людини виділяють два основних інстинкти: інстинкт самозбереження і інстинкт продовження роду, тобто розмноження, які, у свою чергу, складаються з безлічі інстинктивних факторів. Причому ці два інстинкти взаємопов'язані. До інстинкту самозбереження належать такі підінстинкти: харчування, ріст, дихання, рух, тобто ті необхідні життєві функції, які роблять будь-який організм живим. Спочатку ці фактори були дуже важливі, але в зв'язку з розвитком розуму людини (Я) ці чинники як життєво необхідні втратили своє колишнє значення. Це сталося тому, що в людини з'явилися пристосування для добування їжі, вона стала використовувати їжу не тільки для того, щоб вгамувати голод, а й для задоволення властивої тільки людині пожадливості. З часом їжа стала діставатися їй все легше і легше, і на її видобуток вона стала витрачати усе менше і менше часу. Людина стала будувати для себе житла та інші пристосування і по максимуму забезпечила собі життя. Таким чином, інстинкт самозбереження втратив своє значення, і на перше місце вийшов інстинкт розмноження, або, як називає його Фрейд, лібідо. Такі людські прагнення, як агресивність, бажання висунутися, які до цього відносилися до інстинкту самозбереження, відповідно до другого закону діалектики, перейшли в іншу якість, тобто вони перейшли до "лібідо". Отже, в результаті еволюції, основною рушійною силою в житті людини став інстинкт розмноження. 

Психологічна теорія Фрейда: контролююче "Я" 

Відповідно до психологічної теорії Фрейда, "воно" набрало свою початкову  силу, але паралельно з цим розвивалося  і "я". Людина відрізняється від  своїх менших побратимів розумом. У нашому випадку розумом є "его". Так як інстинкти, чи "воно", служать лише внутрішнім наповнювачем, то можна порівняти "воно" з якоюсь рідиною, тобто в строго концентрованому стані "воно" перебувати не може, тому що в цьому випадку при зосередженні одних інстинктів, людина з гомо сапієнс перетворюється на гомо вульгаріус, тобто, простіше кажучи, в тварину. Тому "я" чи "его" являються оболонкою, яка стримує інстинкти. Саме на цьому етапі виникають перші суперечності. Так як все знаходиться в розвитку і спокій відносний, то, отже, "я" і "воно" змінюються в часі, причому якщо "воно" вже визначилося, то "я" в ході культурного розвитку продовжує зростати. Якщо уявити, що кожному предмету і явищу відповідає свій час і своє місце, то і людській психіці властиве своє місце і час в загальній природі. Говорячи простіше, людську психіку можна порівняти з клітиною, де відбуваються відповідні явища. Відповідно, оболонкою клітини є "я", а внутрішнім вмістом "воно" (в цьому "воно" йдуть різноманітні дрібні процеси). У часі клітині треба розвиватися і, якщо внутрішній зміст вже сформувався і зазнає незначних змін, то зовнішня оболонка з розвитком культури все росте і потовщується. Назовні оболонка рости не може, тому що там місце займають інші клітини (інші індивідууми), отже, оболонка росте всередину, все більш і більш стискаючи внутрішній зміст "воно". Нарешті, тиск всередині стає настільки великим, що внутрішній вміст намагається розірвати зовнішню оболонку. Цей внутрішній конфлікт і є головним протиріччям між психосексуальним "воно" і контролюючим "я". Не випадково з ростом і розвитком культури людство все частіше і частіше спостерігає в своєму середовищі неврози. Але головна проблема в тому, що людина не здогадується про протиріччя всередині себе. У ясному усвідомленні "я" своїх заборонених потягів, яке забезпечується психоаналітичним дешифруванням сенсу невротичних симптомів, Фрейд бачив засіб відновлення психічного здоров'я. Якщо говорити простіше, то за допомогою психоаналізу виявляється те місце в психіці, в якому спостерігається тиск і утворюється, так звана, опуклість. Виявивши це місце і усунувши в ньому виникле протиріччя, людині повертається здорова психіка.  

Психологічна теорія Фрейда: система "понад-Я" 

Тепер розглянемо "суперего" або "над-Я". "Над-Я" є невід'ємною частиною людської психіки. Так як людина живе в суспільстві, то воно має на нього вплив. Повернемося до запропонованих вище міркувань. Якщо людина представляє з себе систему (окрему), тобто клітину, то клітина одна існувати не може, вона гине (виокремити з організму окрему клітину). Ці клітини утворюють тканину, та, у свою чергу, утворює орган, а останній систему органів, що утворюють великий, єдиний організм. Так ось оболонки цих клітин з'єднані між собою. Саме ця сукупність всіх "Я" і утворює "над-Я". Можна сказати, що "над-Я" являє собою сукупність всіх суспільних відносин (контролюючих поведінку людини).