Налагодження контактів при спілкуванні

Загальні  з них такі:

• Комунікативні жести – замінюють мовлення у спілкуванні й можуть уживатися самостійно: привітання, погрози. привертання уваги, запрошення, заборони, стверджувальні, запиту вальні, заперечувальні, подячні, брутальні й дратівні;
• Підкреслюючи жести супроводжують мовлення людини й посилюють мовний конспект;
• Модальні жести – виразні рухи, що означають оцінку ставлення до ситуації. До них належать жести невпевненості, страждання, роздумів. зосередженності, розпачу, образи, здивування, незадоволення тощо.

3. Вербальна  комунікація.

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно  у вербальній (словесній) формі – у процесі мовного спілкування. У процесі спілкування мовлення  виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв’язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок,емоційних зв’язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер).

Мовлення  є засобом емоційного впливі, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивній вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів.

Акт вербальної комунікації – це діалог, що складається із промовлення та слухання.

У діалозі  нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли  ми його. Це деформує процес спілкування. Найкращий метод уникнути цього - нерефлективне слухання. Сутність його полягає у невтручанню в мову співрозмовника(умовно-пасивне слухання).

Інший метод  – рефлекторне слухання.Він полягає в налагодженні зворотного зв’язку із співрозмовником для того, щоб проконтролювати точність сприймання інформації. Зворотній зв’язок як процес взаємоспрямованих відповідних дій слугує підтриманню контакту. Однак його, наявність не завжди засвідчує міцність і психологічну глибину спілкування. Зокрема, у реальному спілкуванні зворотний зв’язок є суто зовнішнім, демонстраційним. Партнер підтакує своєму співрозмовникові, не заглиблюючись у те,що йому говорять. Той, хто говорить, починає виявлять агресивність та інші порушення комунікативної поведінки. Психологічна спільність партнерів зміцнює їхні контакти й зумовлює розвиток взаємозв’язку.

4.

Контакт –  різновид комунікації зі зворотним  зв’язком.

У межах комунікативного аспекту спілкування психологічна взаємодія партнерів концентрується навколо проблеми контакту. Цю проблему не потрібно обмежувати вмінням і навичками комунікативної поведінки й використання засобів спілкування. Головне в успіху контактів – у сприйнятті партнерами один одного.

Психологічний контакт починається з конкретно-почуттєвого сприйняття зовнішнього вигляду партнерів за допомого органів відчуттів. У цей момент домінують психічні відносини, пронизані емоційною реакцією один на одного як на психофізичну даність. Реакції прийняття-неприйняття виявляються в міміці, жестах, позі, погляді, інтонації, що свідчать про те, подобаємося ми один одному чи ні.

На стадії виникнення контакту значну роль відіграє зовнішня привабливість людини,завдяки якій вона здобуває особливий, вищий комунікативний потенціал. На цьому шляху їй необхідно продемонструвати інші, настільки ж вагомі для гідності своєї особистості властивості. Це можуть бути привабливі психологічні властивості (розум, доброта, чуйність, тощо), ділові якості, соціальний статус, який виявляється в різних формах невербальної і вербальної поведінки. У них виявляються всі грані людської привабливості, які визначають чарівність особистості.

У реальному  спілкуванні зворотній зв’язок є суто зовнішнім, демонстраційним. Зворотній зв’язок  - це процес взаємоспрямованих відповідних дій і слугує підтриманню контакту. Однак його наявність не завжди засвідчує міцність і психологічну глибину спілкування. Психологічна спільність партнерів зміцнює їхні контакти й зумовлює розвиток взаємозв’язку.

У межах  інформаційного аспекту спілкування  розширується коло психологічних проблем, пов’язаних з передаванням і сприйняттям повідомлень. Інформаційні потоки в каналах комунікації є живою силою людського спілкування й суспільного прогресу.

Інформація кодується в каналах зв’язку у вигляді знаків та їхніх комплексів (повідомлень, слів, жестів, тощо), за якими закріплено цілком конкретні значення.

В інформаційному аспекті спілкування з’являються два напрями психологічної взаємодії партнерів. Один з них пов’язаний зі сприйняттям і розумінням змісту повідомлення, інший зі сприйняттям і розуміння особистості партнера. Ці процесі перебувають у складних взаєминах. Відомо, що з більшою довірою сприймаються повідомлення, яке передає кореспондент з привабливим зовнішнім виглядом, близький за професійним і віковим статусом. Ніж людина, яка ближча реципієнтові за соціально- психологічною ідентичністю.

Міжособистісний характер спілкування виводить партнерів на проблему взаємопорозуміння, що активізує пізнавальні функціі суб’єктів спілкування, і вони навіть постають у ролі практичних психологів. Питання про те, хто мій співрозмовник, що він за людина, чого від нього можна чекати і багато інших, пов’язані з особистістю партнера. Вони стають головними психологічними загадками для учасників спілкування. Пізнавальний аспект спілкування охоплює не лише пізнання іншої людини, а й рефлексивно – самопізнання. Узагальнюючим ефектом цих процесів стають образи – уявлення про себе і партнерів. Такі образи формуються через групову оцінку особистості й соціально-психологічну інтерпретацію особистості за її зовнішніми виявами.

Практичне призначення взаємних уявлень партнерів у тому, що розуміння психологічного вигляду особистості є відправною інформацією для визначення тактики своєї поведінки стосовно учасників взаємодії. Це означає, що еталони й стеоретипи взаємопізнання винонують функцію регуляції спілкування людей. Позитивний чи негативний образ партнера закріплює ставлення певної спрямованості, усуваючи чи встановлюючи психологічні бар’єри між партнерами. У розбіжностях взаємного уявлення і самооцінки партнерів приховані психологічні конфлікти, пізнавальні за сутністю, що час до часу переростають у конфліктні стосунки між людьми, які взаємодіють.

Від безпосереднього  образу партнера ми піднімаємося до знання про людину загалом, необхідність встановлення контакту та комфортного виходу з нього і повертаємося до самооцінки. Роблячи ці кола взаємопізнання, ми уточнюємо знання про себе і про те місце, яке можемо посідати в суспільстві.

5.

Сприйняття  – одна з основних психологічних  категорій. Людина стає ососбистістю в результаті взаємодії і спілкування з іншими людьми.

Специфіка спілкування визначається тим, що в  його процесі суб’єктивний світ однієї людини розкривається іншій. У спілкуванні людина самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості.

Кожний, хто спілкується, займає якусь одну з трьох позицій у спілкуванні. Трансакції враховують певний стан «Я» одного партнера по спілкуванню і спрямовані на певний стан «Я» іншого партнера. Тобто йдеться про соціальні зв’язки індивіда, що виявляються відкрито. Одні трансакції призводять по оптимальної взаємодії, інші, навпаки, до конфлікту.

Чому  ж так відбувається? Багато в чому процес взаємодії в спілкуванні  залежить від адекватності ситуаціі спілкування обраним станам і трансакціям.

Звідси  випливає важливий висновок для різних ситуацій управлінського спілкування: взаємодія між людьми лише тоді буде гармонійною та ефективною коли між ними встановляться рівнозначні трансакції. Поки між керівником і підлеглим такі трансакції не встановлено, керівнику дуже складно домогтися взаємопорозуміння. Саме керівник, формуючи першу фазу, задає тон розмови, мимоволі обираючи для себе та співрозмовника певний стан «Я». Ці три «Я» супроводжують нас усе життя. Зрілий керівник уміло використовує різні форми поведінки. Головне вони повинні бути доречними й адекватними конкретній ситуації спілкування. Самоконтроль і гнучкість допомагають керівнику вчасно повернутися в «дорослий» стан.

Функції спілкування різноманітні.

У системі  взаємозв’язків людини з іншими людьми виокремлюють такі функції спілкування:

• Інформативно-комунікативна;
• Регулятивно-комунікативна;
• Афективно-комунікативна.

Проблема організації ефективного  спілкування передбачає вивчення правил

спілкування, виокремлення орієнтованої основи останнього й побудову стратегій з використанням різних видів зворотнього зв’язку в спілкуванні.

Яке спілкування  вважають психологічно оптимальним? Психологічно оптимальним є таке спілкування, у якому реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, які зумовлюють ці цілі, і за допомогою таких способів, що не спричиняють у партнерів відчуття незадоволення.

Психологічно  оптимальним може бути також спілкування, у якому партнерам вдається зберегти бажану для кожного з них суб’єктивну дистанцію. Отже, взаємодія в спілкуванні – це система взаємозумовлених дій партнерів по спілкуванню, спрямованих на на взаємні поведінки, діяльності, відносин, установок, щоб забезпечити результативність спілкування й виробити єдину стратегію.

Звідси віпливає висновок, що при виробленні єдиної стратегії партнери забезпечують собі психологічний комфорт і безболісно виходять з контакту.

ВИСНОВКИ: Спілкування – це процес встановлення й розвитку контактів між людьми, породжений проблемами в спільній діяльності.

Цей процес охоплює:

• Сприйняття, пізнання й розуміння партнерів по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування);
• Обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);
• Вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).

Психологічний зміст спілкування полягає в тому, що в ході цього процесу суб’єк-

тивний світ однієї людини розкривається для іншої і відбувається їх духовне збагачення.

Спілкуючись з іншими людьми, людина засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані соціальні норми, цінності, знання, способи діяльності, а також формується як особистість.

Спілкування є найважливішим фактором психічного розвитку людини. Це універсальна реальність, у якій зароджуються, існують і виявляються протягом усього психічного життя процеси, стани й поведінка людини.

Література: Цимбалюк І.М Психологія спілкування: Навчальний посібник.- К: ДД «Професіонал», 2004. – 304 с. Рецензенти: Бал Г.О. доктор психологічних наук, професор Рибалко В.В., доктор психологічних наук Гнатко М.М., кандидат психологічних наук, доцент Михальчук Н.О, кандидат психологічних наук, доцент.

В.С Савельєва Психологія управління Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005 – 320 с.