Мiй характер та шляхи практичного розвитку вольових дiй та зусиль

      У деяких випадках створюється ситуація, коли досягнення привабливої мети пов`язане з вибором небезпечного варіанту розв`язку. Надання суб`єктом активної переваги небезпечному варіанту в порівнянні з безпечним характеризується поняттям ризик.

      Ризик - це характеристика діяльності при невизначеності для суб'єкта її завершення і наявності передбачень про можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху. 
Ситуація ризику передбачає можливість вибору з двох альтернативних варіантів поведінки: ризикований, тобто пов`язаний з ризиком, але з вищим результатом у разі успіху та надійний, що гарантує збереження досягнутого.

      Залежно від причин ризику розрізняють його види: 
1. Ситуативний ризик - розрахунок на виграш, очікувана величина якого у разі успіху перевищує ступінь несприятливих наслідків у випадку неуспіху. У даному випадку мотивація успіху є сильнішою за мотивацію уникнення неприємностей. 
Розрізняють ризик виправданий (коли зважуються усі "за" і "проти", передбачається ідейна і моральна висоти мотиву) та невиправданий ("поталанить" - "не поталанить"). 
2. Надситуативний або безкорисливий ризик - здатність людини підніматись над обставинами та ситуацією, ставити свої власні цілі, що є більшими за поставлену загальну мету.

      Таким чином, мотиваційна сторона волі має певну будову. Різноманітні спонукання до дій в свідомості людини утворюють певну ієрархію (порядок від більшого до меншого). Це означає, що у людини є не лише сильніші і слабші, але й більш і менш важливі мотиви, які в свідомості людини проявляються як більш або менш значущі.

      Залежно від ситуації людина надає перевагу одному мотиву дії над іншим. Значущість спонукань може змінюватися залежно від обставин, отже, мотиваційна сфера є динамічним утворенням нашої психіки. Вольова дія може реалізуватись в простих і складних формах У простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. Простий вольовий акт має дві фази: 
1) виникнення спонукання та усвідомлення мети; 
2) досягнення мети.

      Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення мотивів, планування. Така дія потребує значного напруження сил, терпіння, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії.

      Своєрідність  активності особистості втілюється у вольових якостях особистості. Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

      Більшість вчених поділяють вольові якості особистості на дві великі групи: базальні та системні вольові якості.

      Базальні  якості. Такі вольові якості як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості. Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

      Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

      Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі).

      Витримка  - це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії,почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

      Сміливість - це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти якість діяльності. Інакше кажучи, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

      Системні вольові якості. Решта проявів вольової регуляції особистості складніші. Вони є певним сполученням односпрямованих проявів свідомості. Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість - витримку сміливість.

      Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди опирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету.

      Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Наполегливість людини слід відрізняти від тієї риси її, яка називається впертістю. Впертість - це необдуманий, нічним не виправданий прояв волі, який полягає в тому, що людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, не зважаючи на обставини. Впертість є прояв не сили, а скоріше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси, і своїми діями часто задає їм шкоди.

      Впертість - негативна риса в людини і треба вживати заходів до її усунення.

      Принциповість - це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках.

      Самостійність - це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни.

      Протилежною до самостійності рисою людини є  навіюваність. Навіюваність виявляється в тому, що людина легко піддається впливові інших. Навіюваність буває у тих людей, які не мають стійких переконань між протилежними поглядами, не маючи своєї думки. Перша-ліпша думка, яку почує така людина, стає її думкою, але згодом цю саму думку вона міняє на іншу. Люди, які легко піддаються навіюванню та самонавіюванню - це слабовільні люди. Про таких людей М.О. Некрасов сказав: 
"Що йому книжка остання скаже, 
те на душі його зверху і ляже".

      Ініціативність - це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Ініціативність людини характеризується дійовою активністю. Мало виявити ініціативу, поставивши перед собою завдання, - треба його здійснити, довести до кінця. Це можливо лише при належній активності в діях. Ініціативні, але малоактивні люди не здатні здійснити своїх задумів, вони часто перетворюються на мрійників. Розвиваючи ініціативу дітей, треба знайомити їх з навколишнім життям, з діяльністю видатних людей. Діти, наслідуючи їх, поступово розвивають ініціативність у самих себе.

      Рішучість - це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі.

      Важливою  вольовою рисою людини є самовладання. Воно виявляється в здатності людини володіти собою, керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю. Воля, зазначав А.С. Макаренко, полягає не тільки в тому, щоб чогось досягти, а й тому, щоб уміти володіти собою, стримувати себе, свідомо регулювати свою поведінку. Самовладання є важливим компонентом риси особистості, яку ми називаємо мужністю. Володіючи собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання, хоч і знає, що його виконання зв'язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її життю. Самовладання - одна з умов дисциплінованої людини .

      Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливові почуттів, часто порушують дисципліну, пасують перед труднощами, впадають у розпач. Витримка, самовладання дуже важливі для учителя. Поведінка учнів, нерозуміння ними учбового матеріалу часто дратують учителя, і потрібна велика витримка, щоб поступити так, як вимагає обстановка, що створилася в даний момент. Самовладання допомагає учителю утриматися від спалахів гніву, пригасити зніяковіння, розгубленість, долати несміливість, скованість та інші психічні стани, які виникають у деяких людей в роботі з колективом.

      Сукупність  позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі особистості. Встановлено, що людям  із сильною волею властивий високий  рівень мотивації досягнення. Мотивація  досягнення - це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися свого за будь-яку ціну. Негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

      Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти. Причина полягає у порушенні динамічного співвідношення між корою великих півкуль і підкіркою.

      Апраксія - складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку. Вона виявляється в порушенні довільної регуляції рухів, дій і поведінки в цілому.

      Кожній  людині необхідно працювати над  вихованням волі. О.М.Горький радив тренувати розум і волю так, як людина тренує тіло.

      Це  добре розуміли всі видатні люди, які ще в молоді роки багато працювали над укріпленням волі. Наприклад, юнак Ушинський склав розклад занять по днях і годинах. В його щоденнику є перелік книг, які він планував прочитати. Він встановив для себе правила поведінки і слідкував за їх виконанням. 
19-річний Л.М. Толстой теж склав собі "Правила для розвитку волі". В них він включив чіткий розпорядок дня, певний раціон харчування, яких дотримувався все життя. 
Вихованню волі допомагає колектив, думка оточуючих, їх позитивний вплив на поведінку людини. Щоденна праця, в тому числі і учбова діяльність, також може бути хорошою школою укріплення волі. Якщо в роботі чи навчанні є труднощі, то подолання їх є ефективний засіб виховання вольових якостей. Для виховання волі потрібна постійна систематична робота над собою, яку необхідно розпочинати якомога раніше. Треба пам'ятати, що вольові якості формуються у вольовій діяльності.

      Праця завжди була і буде найкращим засобом зміцнення волі. Дуже важливо доводити кожну справу до кінця, продумувати свої дії, не приймати нездійсненних рішень, але якщо рішення прийняте, то необхідно домагатися його виконання. Виховання волі залежить від мети, яку людина ставить перед собою. Усвідомлення мети може загартувати волю.

      Необхідно також виховувати у себе звичку слідкувати за собою, контролювати свою роботу і поведінку. Тренувати волю необхідно, перш за все, долаючи свої недоліки. Кожний успіх в цьому відношення вселяє людині віру в себе, робить її більш вольовою. Цьому сприяє і правильний спосіб життя, розпорядок дня, загальне зміцнення нервової системи, фізичне і психічне загартування, яке полягає в постійному тренуванні своїх вольових зусиль.

      Прийоми самовиховання волі можуть бути різноманітними, але всі вони включають дотримання наступних вимог. 
1. Розпочинати слід з набуття звички долати порівняно незначні труднощі. 
2. Дуже небезпечними є будь-які самовиправдання. Це обман, впершу чергу, себе. 
3. Труднощі та перешкоди слід переборювати. 
4. Прийняте рішення повинно бути виконаним до кінця. 
5. Окрему мету слід ділити на етапи, намічати найближчі цілі, досягнення яких створює умови для наближення кінцевої мети. 
6. Максимально суворе дотримання режиму дня, розпорядку всього життя.

      Слід завжди пам'ятати, що воля як й будь-яка інша якість потребує виховання і тренування.  
 
 
 
 
 
 
 
 

      Використана література:

      1. «Введение в психологию Юнга». Р.Робертсон Ростов-на-Дону, Феникс 1999.-с63.

      2. «Воля и ее воспитание» Селиванов В.И. - М.: Знание, 1976

      3. «Загальна психологія» Навчальний посібник /О. Скрипченко, Я. Долинська, З. Огороднійчук та ін. - К.: "А.П.Н.", 2001.-463с.

      4. «Как воспитать волю и характер» Рувинский Л.И., Хохлов С.И.. - М.: Просвещение, 2000.

      5. «Общая психология» Под.ред. А.В. Богословского, А.Г. Ковалева, А.А. Степанова. - М.: Просвещение, 1999.

      6. «Общая психология» Под.ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1998.

      7. «Психологія» За ред. Г.С. Костюка - К.: Рад. Школа, 2003.

      8. «Психология воли» Ильин Е.П.  - СПб., 2000.-288с..

      9. «Психологія і педагогіка» В.С.Лозниця. К., 2000 304с.