Мiй характер та шляхи практичного розвитку вольових дiй та зусиль

      У залежності від ступеня виразності розрізняють явні і сховані (латентні) акцентуації характеру. Явні, чи виражені, акцентуації відносять до крайньої границі норми і відрізняються постійними рисами визначеного типу характеру. Схована акцентуація являє собою звичайний варіант норми, виражений чи слабко не виражений зовсім. Такі акцентуації можуть виявлятися зненацька під впливом ситуацій і травм, що представляють вимоги до місця найменшого опору, у той час як психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Обидва типи акцентуації можуть переходити друг у друга під впливом різних факторів, серед яких важливу роль грають особливості сімейного виховання, соціального оточення, професійної діяльності і т.д.

        2.Воля, вольові дії та їх розвиток.

      Людина  не лише сприймає і пізнає об'єктивний світ, але й активно на нього  впливає. Вона постійно ставить перед  собою певні цілі і бореться за їх здійснення. 
Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними перешкодами. Одни з них зв'язані з умовами життя, це об'єктивні перешкоди - протидія інших людей, природні перешкоди, інші - з власними недоліками - небажання робити те, що потрібно, пасивність, лінь, поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття хворобливого самолюбства і т.д. Щоб досягти поставленої мети, людині необхідно мобілізувати свої розумові і фізичні сили на подолання перешкод, тобто проявити вольові зусилля.

      Воля  людини і виражається в тому, наскільки  людина здатна переборювати перешкоди  та труднощі на шляху до мети, наскільки вона здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність певним задачам. 
Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей. 
Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому, цілеспрямовану.

      У вольових діях людина здійснює свою свідому  мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер. Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини так званого вольового зусилля - особливого стану нервового напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Відомі випадки, коли вольове зусилля затримувало втрату свідомості і навіть смерть. В літературі описаний випадок, коли льотчик "затримав" смерть до посадки літака, а, зробивши посадку, одразу помер.

      Яскравим  прикладом вияву вольового зусилля  є історичний факт. У V ст. до н.е. грецький воїн, пробіг 42 км з містечка Марафон в Афіни і, сповістивши про перемогу греків над персами, упав мертвим. Це в його пам'ять названо в сучасній легкій атлетиці довга дистанція бігу - марафонський біг на 42 км 195 м.

      Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює  власні імпульси і в разі необхідності - гальмує їх. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Адже активність властива і тваринам. Вони задовольняють свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, виявляють тривалий вплив на оточуючу природу, але це відбувається без будь-якого свідомого наміру з їх боку і є чимось випадковим по відношенню до самих тварин. Воля у людини виникла і сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того, як опановуючи закони природи людина перетворювала її своїми планомірними діями.

      Коли  після битви при Бородіно в 1812 р. уславлений маршал наполеонівської  армії Мюрат докоряв генералам  в недостатній енергійності кінноти, один із них відповів: "У всьому винні коні - вони недостатньо патріотичні. Наші солдати воюють блискуче навіть якщо у них немає хліба, але коні без сіна та вівса не рухаються з місця".У цьому діалозі відобразилась основна відмінність керування людиною порівняно з тваринами, своєю поведінкою - наявністю волі та мотивації. Люди ж, на відміну від тварин, діють, як вже було сказано, цілеспрямовано, керують діями, використовуючи свій розум і волю, змінюють природу і суспільство у зв`язку зі своїми потребами і необхідністю.

      Без участі мислення вольовий процес не був  би усвідомлений, втратив би власне вольовий характер. Але воля і мислення відрізняються, і воля - це не просто зовнішнє здійснення мислення. На відміну від мислення воля не створює продукту, вона лише створює умови для здійснення вчинку чи поведінки.

      Функції волі: 
1. Спонукальна - організація активності людини. Активності притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою.Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим). 
Спонукання людини до дій створює певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим. 
2. Гальмівна функція - стримування небажаних проявів активності. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон. Вольове регулювання поведінки було б неможливе безгальмівної функції.(Наприклад окремі прояви людської вихованості: не дати виходу агресії, не виявити негативні емоції).

      Отже  в понятті "воля" простежується  цілісний характер психіки людини: проблема волі стосується і є невіддільною від проблем особистості, свідомості, самосвідомості, мотивів, потреб, емоцій, пізнавальної діяльності.

      З історії психології відомо, що поняття "волі" було введено як пояснювальне поняття. Воно мало пояснити зародження дії, що заснована не тільки на бажаннях людини, а й на розумовому рішенні про її здійснення. Інтенсивна розробка уявлень про волю розпочинається тільки в ХVІІ ст. і у наш час характеризується наявністю декількох підходів до вивчення природи волі.

      До  мотиваційного підходу в дослідженні  волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Якщо мотивація  є лише чинником, ініціатором дії, то існування перешкод на шляху до виконання дії та умисне їх подолання  стає формуючим чинником вольового акту. Так, одну з однак волі - подолання перешкод, розглядають Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн.

      Загалом в усіх варіантах мотиваційного  підходу наголошується саме на спонукальній функції волі, тобто акцентується мотиваційна її складова. Волю як вибір одного із декількох спонукань або як розв`язання конфлікту мотивів розглядали Т. Челпанов, Ф. Лерш, В. Франкл, Л. Виготський. 
Емоційна теорія (Рібо)

      Єдина причина вольового акту - почуття. В основі вольової діяльності лежить прагнення відчути або продовжити задоволення і уникнути страждання. Дії людини викликаються емоціями, які людина переживає в даний момент. Вольові прагнення виникають не там, де для людини все байдуже, а там, де оточення, думки і ідеї викликають почуття, що робить ці ідеї або привабливими або відштовхуючими. Отже, воля - явище вторинного порядку по відношенню до емоцій, почуттів. Волюнтаристська теорія визначає волю особливою, надприродною силою. Згідно із вченням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають перебіг психічних процесів. Німецькі філософи А. Шопенгауер та Е. Гартман визначили волю космічною силою, сліпим та несвідомим першопринципом, від якого беруть початок усі психічні прояви людини. Свідомість та інтелект є, за Шопенгауером, вторинними проявами волі.

      Особливості вольових дій. Загалом при вивченні поведінки людини доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії включаються в зміст вольової поведінки людини. Від них слід відрізняти мимовільні дії.

      Мимовільні  рухи і дії виникають під впливом  певного сигналу, що йде від периферичної нервової системи, бувають природжені і набуті: 
- природжені: орієнтувальні, захисні та хапальні реакції, виразні рухи. Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм безумовних рефлексів. 
- набуті: орієнтувальні, захисні, хапальні і виразні рухи, які здійснюються завдяки діяльності кори великих півкуль головного мозку. Їх фізіологічною основою є механізм умовного рефлексу. Через ці природжені і набуті мимовільні дії організм співвідноситься із зовнішнім середовищем. Тому вони є корисними, доцільними його реакціями.

      Довільні  дії виникають у зв`язку з центральним  корковим послідовним подразником  за наявності в корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження.. Вони нерозривно пов`язані з відображенням мети і засобів її досягнення. На відміну від мимовільних, довільні дії, мають такі характеристики: 1) наявність усвідомлених мотивів; 2) спрямованість на досягнення мети; 3) нерозривний зв"язок з мисленням і мовленням. Власне вольові дії - це дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і пов`язані з подоланням труднощів.

      Основні ознаки власне вольових дій : 
1) свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети; 
2) наявність конкуруючих (суперечливих) мотивів; 
3) наявність вольового зусилля.

      Загальні  характеристики вольових дій: 
1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, вчиненими за власним свідомим рішенням; 
2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди існують підстави, за якими дії мають виконуватися; 
3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їх здійснення; 
4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

      Вольові дії поділяють на види: 
1) за формою прояву: а) дія - виконання; б) дія - затримка небажаних дій. 
2) за ступенем самостійності: а) за власною ініціативою (самостійні); б) задані ззовні (задані). 
3) за характером спрямованості: а) вольові дії, спрямовані на задоволення особистих потреб; б) вольові вчинки, спрямовані на досягнення суспільно-значимої мети.

      Складним  є співвідношення між довільними і власне вольовими діями людини. Останні дослідження психологів вказують на те, що вольові і довільні дії мають спільні функції, спільний структурний елемент, але різний зміст. Спільним структурним моментом вольових і довільних дій є мета. Мета завжди усвідомлювана. Спрямованість на мету та її усвідомлюваність є центральною характеристикою як вольових, так і довільних дій.

      У довільних діях центральним є  ставлення до мети та засобів її досягнення. Вольові дії передбачають усвідомлення мети в її відношенні до мотиву діяльності. Таке розрізнення вольових і довільних дій дає підстави розглядати їх як рівнозначні, хоч і різні за змістом. Мотиваційна сфера особистості. Під мотивацією у психології розуміють три відносно самостійні види психологічних явищ. 
1) Мотивація, як мотив, що виступає спонуканням до діяльності, пов`язаної із задоволенням потреб індивіда. У цьому випадку мотивація пояснює чому взагалі виникає стан активності; які потреби спонукають до діяльності.  
2) Мотивація пояснює на що спрямована активність, заради чого вибрано саме така, а не інша поведінка.Тут мотиви створюють спрямованість особистості. 
3) Мотивація як засіб саморегуляції поведінки і діяльності людини - емоції, бажання, потяги.Так,(наприклад), емоції оцінюють особистісний смисл акту поведінки. 
У вольовому акті представлені всі три сторони мотивації: 
- джерело активності; 
- спрямованість активності; 
- засіб саморегуляції.

      Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив - рушійна сила, яка спонукає нас до дії, до боротьби за досягнення наміченої цілі. Мотив - це психічне переживання, що стимулює людину до дії чи затримує дію.

      Залежно від ступеня усвідомленості прагнення  розрізняють наступні види мотивів. 
1. Потяги - мотиви поведінки, що є недиференційованою, мало усвідомлюваною, безпредметною потребою.. Потяги тісно пов`язані з елементарними почуттями задоволення чи незадоволення, від яких вони й отримують свій напрям і форму. 
Якщо людина не знає, який предмет задовольнить її, не знає чого вона хоче, не має перед собою свідомої мети, але прагне продовжити задоволення і уникнути незадоволення - це потяг. Доки людина перебуває під владою потягів, поки не піднялася над ними, в неї немає волі. 
Коли виникає зв`язок між потягом і предметом, який здатний задовольнити потребу, потяг "опредметнюється" і переходить у бажання. 
2.Бажання - мотиви поведінки, що характеризуються достатньо усвідомленістю потреб і мети. З цього моменту починається усвідомлення потреб, починається процес мотивації поведінки. Зародження бажань завжди означає виникнення і постановку мети. Але:- бажання бувають різної інтенсивності;- можливе виникнення різних взаємовиключних бажань. Бажання стає вольовим актом, коли до усвідомленої мети додається установка на її реалізацію, спрямованість на оволодіння певними засобами її досягнення, тобто хотіння (або прагнення). 
3. Хотіння - це усвідомлений мотив, цілеспрямоване намагання діяти певним чином, долати зовнішні і внутрішні перешкоди заради поставленої мети. Причини хотіння також у предметах, які їх викликають. Але хотіння містить ідею або уявлення. (Наприклад, кожна людина має певні бажання, але по-справжньому хоче досягти мети та людина, яка обмірковує свої дії і починає діяти, долаючи різні труднощі).