Лекции по "Психологии"

Діяльність  уяви тісно пов'язана з емоціями, які нерозривні від творення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми процесу уяви розташовані  не лише в корі великих півкуль  головно­го мозку, а й у підкоркових  центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній  системі, пошкодження якої спричинює  порушення регуля­тивної функції  психіки, пов'язаної із програмуванням поведінки людини. Експериментально доведено, що імпульси, які надходять  з підкоркових відділів мозку, активізують  діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану та програми дій.

Уява та органічні процеси. Створюючи образи об'єктів, які виявляються безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою осо­бистості, її почуттями, людський мозок може справляти регулю­вальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Ще у стародавні часи було помічено, що у дея­ких людей, переважно тих, які страждають на істерію, після роз­думів про муки, що їх згідно з євангельськими текстами зазнав Христос, з'являлися „знаки розп'яття” на долонях, ступнях ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі відбитки називаються стігмами (від грецьк. stigma – „клеймо”, „рубець”, «знак»). Відо­мі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, змінювали тем­пературу руки, всього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу чи розпечений предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у вразливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і у нього можуть проявитися відповідні симптоми захворю­вання. Хвороби такого походження називаються ятрогенією.

Специфічним проявом впливу образів уяви на рухову сферу особистості є ідеомоторні  акти. Дослідженнями встановлено, що коли людина уявляє рух якоїсь частини  свого тіла (руки, ноги, тулуба), але  не виконує самої дії, то в м'язах, які повинні цей рух здійснити, фіксуються слабкі імпульси, аналогічно тим, що реєструються при реальному  виконанні рухів. На принципі роз­шифрування ідеомоторних актів базується ефект  „читання думок”, коли завдяки надзвичайно  тонкій чутливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою  людиною, сприймати слабкі сигнали  її ідеомоторних актів і «вгадувати», який предмет і де сховав реципієнт. Ідеомоторними актами як засобами ідеаль­ного  моделювання дій, які належить виконати, широко користу­ються спортсмени, танцюристи та ін. Тренери рекомендують своїм  вихованцям перед виконанням вправи зробити це подумки, уявивши від  початку до кінця. Таке „програмування”  поліпшує результати їх реального виконання. 
 Регулювальний вплив мозку на всі органи людського тіла є за­кономірним явищем. Образи уяви, що формуються у процесі діяльності людини, можуть посилювати цей вплив. При патології мозкової діяльності спостерігаються зміни функції уяви. Най­частіше такі змінигалюцинаціях, коли хворий ба­чить неіснуючий об'єкт. При цьому образ, який виникає, є настільки яскравим, що людина абсолютно впевнена в його ре­альності. Тимчасовий стан галюцинації викликають наркотики. Надмірне вживання алкоголю може викликати хворобливий стан – білу гарячку, коли починаються фантастичні марення, що не узгоджуються з будь-якою життєвою логікою. виявляються в 
 Процеси створення образів уяви. Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглютинація (від лат. agglutinatio – склеювання) – найпростіше сполучення тих якостей, властивостей або частин, узятих із різних об'єктів, які в повсякденному житті не поєднуються. Наприклад, та­кими є казкові образи русалки – напівжінки, напівриби; кентавра – напівчоловіка, напівконя; у технічній творчості – тролейбуса – поєднання властивостей трамваю та автомобіля; танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна; акордеон – піаніно і баян. 
Прийомом створення нових образів є аналогія, коли створений новий образ схожий на реаль­но існуючий об'єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту. На принципі аналогії базується нова га­лузь інженерної справи – біоніка. Біоніка виокремлює деякі влас­тивості живих організмів, які стають основними для конструю­вання нових технічних систем. Так були створені прилади – локатор, електронне око тощо. 
Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошуван­ня (загострення) – навмисне посилення в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими (використовуються при створенні дружніх шаржів чи карикатур, художник знаходить у характері чи зовнішності людини щось неповторне, притаманне лише їй і акцентує на цьому художніми засобами). 
Створити нові образи можна шляхом гіперболізації (гр.hyperbole – перебільшення) предмета або кількості його частин. Цей прийом широко викорис­товується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко, велетень Гулівер, семиголовий змій) і здійс­нюють подвиги. 
Літота – (гр. litotes – простота) – навмисне зменшення предмета, недомовленість (Дюймовочка, хлопчик-мізинчик). 
Найскладнішим способом утворення образів уяви є типізація – виділення конкретного, що повторюється в однорідних явищах й виконання його в конкретному образі. Художник створює попередні ескізи, письменник – варіанти твору. 
Схематизація (символізація) – стирання відмінностей між предметами і виявлення рис подібності між ними (використовують у декоративній творчості при створенні різноманітних орнаментів, елементи яких узято з рослинного світу). 
Різновиди уяви 
1. Залежно від участі волі в діяльності уяви останню розподіля­ють на мимовільну та довільну. 
Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не є спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що виникають в її уяві під впливом прочитаного. Прикладом ми­мовільного виникнення образів уяви є сновидіння. У стані сну, ко­ли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній, сліди від різноманітних вражень, що зберігаються в мозку, легко розгальмо­вуються й утворюють поєднання, що характеризуються непри­родністю та невизначеністю. 
Довільною є уява, коли спеціально створюється образ певного об'єкта, мож­ливої ситуації, уявляється чи передбачається сценарій розвитку подій. Довільне створення образів спос­терігається переважно у творчій діяльності людини. Прикладом такої уяви є марення – зумисне створені образи фантазії, не пов’язані з волею і не спрямовані на втілення їх у життя. 
2. Залежно від характеру діяльності людини розрізняють творчу та репродуктивну уяву. 
Уява, яка виникає під час творчої діяльності й допомагає лю­дині створювати нові оригінальні образи, називається творчою. 
Уява, якою оперують під час засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною або репро­дуктивною. Тобто це – процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну. 
3. Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову тощо. 
Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові тощо) образи, надзвичайно яскраві й детальні.

Для технічної уяви характерним є  створення образів просторових  відношень у вигляді геометрич­них  фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні  ситуації.

Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в уза­гальненнях, що їх роблять під час створення  понять. 
Особливою формою уяви є мрія – процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрії можуть бути реальними, дієвими та нереальними, безплідними; вони дезорганізують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань. 
Позитивно на життя людини впливає тільки активна, творча мрія, яка збагачує життя людини, робить його яскравим і цікавим. 
 Серед форм уяви варто назвати емпатію (гр. empatheia – співпереживання) – здатність людини емоційно відгукуватися на переживання інших людей. Емпатичне розуміння іншої людини об’єднує здатність слухати й передавати почуття іншому. Точне емпатичне розуміння включає процеси адекватного представлення (тобто сприйняття того, що і як людина переживає) і комунікації (переконання інших у своєму розумінні інших почуттів, поведінки й досвіду). Вони є важливим для будь-якої спільної діяльності. 
Прикладом ми­мовільного виникнення образів уяви є сновидіння. У стані сну, ко­ли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній, сліди від різноманітних вражень, що зберігаються в мозку, легко розгальмо­вуються й утворюють поєднання, що характеризуються непри­родністю та невизначеністю. 
Індивідуальні властивості (особливості) уяви: широта, змістовність, яскравість, дієвість, динамічність, сила, перевага певних видів уявлень. 
 
6. Поняття про увагу 
 Щоб людина могла жити у цьому світі, вона повинна адекватно його сприймати. Тому її психіка має бути спрямована на цей світ, що забезпечує увага. 
 Увага – це психічний стан, який характеризує інтенсивність психічної активності, насамперед, пізнавальної і виражається в її зосередженості на порівняно вузькій ділянці (дії, предметі, явищі, процесі, внутрішньому стані), який концентрує у собі психологічні та фізичні зусилля людини протягом певного періоду. 
 Увага сама по собі не є пізнавальним процесом, вона забезпечує умови його протікання (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення), переживання тощо. Увага – форма організації психічної діяльності людини, яка полягає у спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечують їх виразне відображення. 
Функції уваги: 
1. Вибір значущих предметів, які відповідають потребам або діям індивіда. 
2. Ігнорування (гальмування) впливів інших предметів, явищ, подій. 
3. Збереження у свідомості образів, певного предметного змісту до того часу, доки не завершиться акт поведінки, пізнавальна, доки не буде досягнута мета. 
4. Регулювання і контроль протікання діяльності. 
Види уваги. 
1. Залежно від умов виникнення (мимовільна, довільна, післядовільна); 
2. Залежно від зосередження уваги або тривалості (стійка, нестійка); 
3. Залежно від спрямованості (зовнішня, внутрішня). 
 Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму (властива людині і тварині). 

Довільна  увага – свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом  довільної уваги є воля. 
 Післядовільна увага (або вторинна мимовільна увага) настає у результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги.  
 Зовнішня увага (або сенсорна, рухова (моторна) спрямована на зовнішні безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об’єктом відчуттів і сприймань (виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, міміці). 
 Внутрішня увага або інтелектуальна спрямовується на внутрішню психічну діяльність (виявляється у розв’язуванні завдань подумки, у пригадуванні). 
 Індивідуальні якості уваги. Люди відрізняються один від одного залежно від здібності зосередження на об’єкті. На це впливають особисті якості людини: психофізіологічні властивості (будова головного мозку, темперамент), виховання, самовиховання, діяльність. 
 Уважна людина спроможна зосередитися на певній справі, що апливає на якість засвоєння інформації. 
 Неуважна людина – це людина, що часто відвертається від основної діяльності. Основна причина в зовнішніх чинниках. 
 Розсіяна людина – людина, яка мало зосереджена на зовнішніх об’єктах. Основна причина – внутрішня зосередженість, що гальмує зовнішню увагу. 
 Основні особливості (властивості) уваги. В увазі виокремлюють такі її характерні властивості: зосередженість, або концентрацію, стійкість, пере­ключення, розподіл та обсяг Ці властивості є основною перед­умовою продуктивності праці, навчання, спортивної та іншої ді­яльності особистості. У різних видах діяльності ці властивості виявляються по-різному. 
 Концентрація (зосередження) – міра заглиблення людини у певний вид діяльності. Це центральна її особливість. Вона вияв­ляється у ступені інтенсивності зосередження на об'єктах, що є предметом розумової або фізичної діяльності. Заглибившись, людина не помічає дії на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, зацікавленістю нею та від індивідуальних особливостей людини – її вміння, навички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень у діючих ділян­ках кори великих півкуль головного мозку. 
 Стійкість – часова характеристика уваги, що визначається тривалістю збереження цілеспрямованої уваги на певному об’єкті чи виді діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсив­ності збудження, що забезпечується і силою дії об'єктів діяльнос­ті, й індивідуальними можливостями особистості – важливістю діяльності, інтересом до неї. Сила уваги зменшується за несприятливих умов діяльності (галас, несприятлива температу­ра, несвіже повітря) та залежно від рівня втоми, стану здоров'я. Стійкість уваги буває тривалішою за сприятливих умов діяль­ності, при усвідомленні важливості завдання, що виконується. 
 За ширшої концентрації уваги відбувається її розподіл. Розподіл – здатність людини одночасно виконувати два або більше видів діяльності. Здатність розподіляти увагу властива всім людям, але вона має індивідуальні особливості. Деяким людям важко зосе­реджуватися на двох різновидах діяльності, а дехто здатен одно­часно виконувати кілька різновидів діяльності. Юлій Цезар і Наполеон були здатні одночасно писати одне, читати друге, слухати третє, говорити про четверте. Мабуть, вони володіли вмінням дуже швидко переключати увагу з одного об'єкта на інший, а також великою автоматизованістю, звичністю окремих компонентів тих чи інших виконуваних ними дій. Саме це могло справляти враження одночасності їх виконання. 
 Переключення – перенесення людиною уваги з одного об’єкта або виду діяльності на інший. 
 Увага людини різна за обсягом. Обсяг – кількість об’єктів, які людина може одночасно сприйняти за короткий проміжок часу. За цією ознакою вона може бути вузькою та широкою. Широта обсягу уваги залежить від спорідненості матеріалу, що сприймається, а також від вікових особливостей людини. 
 Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації як пізнавальної, так і емоційно-вольової діяльності.