Контрольная работа по "Психологии"

Такими можуть бути запитання  «З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?», «З ким би ти хотів сидіти за однією партою?». При цьому надається можливість виявити міру бажаності партнера, який обирається, через послідовний потрійний вибір за принципом: «дуже бажаний», «бажаний», «менш бажаний». Результати одержаних виборів занотовуються у соціометричну матрицю й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів, зроблених щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично оброблена і виражена графічно у вигляді соціограми. Популярність членів групи, їх статус має такий  характер: «зірки» — ті, кого обирають найчастіше; їм поступаються «бажані», які мають по три-чотири вибори; менш популярних називають «малобажані» — один-два вибори; поза вибором залишаються «ізольовані», з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять собою контингент підвищеного соціально-психологічного ризику й потребують до себе особливої уваги та розуміння.

Проте результати соціометрії  не є повністю інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших. Модель групи як емоційно-психологічного утворення, що є засадовою щодо соціометричних досліджень, не дає змоги належно проаналізувати міжособистісні стосунки людей на основі суспільно визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок.

У цьому зв’язку актуальною стає потреба з’ясувати мотиви, керуючись якими особистість  здійснює свій емоційний (а також  діловий) вибір, коли вона віддає перевагу одним членам групи і не приймає  інших.

На думку А. Петровського , цей механізм можна позначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експериментально доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера у структурі міжособистісних стосунків може правити за показник того рівня, якого досягла група у своєму розвитку як колектив.

На початкових стадіях формування групи вибір характеризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтації вибору спрямовані переважно на зовнішні переваги партнера — зовнішню привабливість, манери, контактність та ін. Вибір у групах більш високого рівня розвитку здійснюється не лише на основі почуттів, що виникають при першому враженні, а й виходячи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у спільній діяльності, у значущих для особистості вчинках, світоглядних установках, переконаннях.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.

Лідер — це особистість, яка користується визнанням та авторитетом  у групі й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній.

Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається  відповідно до регламенту штатного розпису  й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу.

Для колективу оптимальним  вважається варіант, коли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За даних умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і найповніше виявляє психологічний потенціал групи.

 У колективі за  певних обставин часто виникають  неофіційні групи, що так само  висувають своїх лідерів, як  це часто трапляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв’язувати поставлені завдання.

Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпорядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню та розпаду.

3. Характеристика  емоцій.

Людина не лише пізнає світ в процесах сприймання, уяви та мислення, але разом з тим і  відноситься так чи інакше до певних фактів життя. Різноманітні реакції  психіки на об'єкт або ситуацію пов'язуються з виникненням емоцій. Це означає, що вони (об'єкт, ситуація) сприймаються не лише такими, якими є насправді, а й у своєму емоційному значенні.

Емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т. п. Психологія колишнього часу перелічувала безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Блейлер (1929) об'єднав почуття й емоції під загальною назвою «афективність».

Часто слова «емоція» та «почуття» використовують як синоніми. Проте ці поняття необхідно відрізняти. Почуття - це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція, в більш вузькому значенні, - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття. [2]

Переживання почуття  виступає як особливий психічний  стан, в якому сприймання та розуміння  будь-чого, знання про щось виступає в єдності з особистим відношенням  до явища, яке сприймається та розуміється. В усіх цих випадках говорять про  переживання почуття як про особливий емоційний стан людини. Разом з тим, переживання почуття являється психічним процесом, який має свою динаміку.

Емоційний процес включає  в себе три основних компоненти.

Перший компонент - це емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні  зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшуватись. Емоційне збудження може прийняти також форму емоційного напруження, яке виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенденція до певних дій, але ця тенденція блокується (наприклад, у ситуаціях, які викликають страх, але виключають втечу, викликають гнів, але роблять неможливим його вираження, викликають бажання, але перешкоджають їх здійсненню, викликають радість, але потребують зберігати серйозність).

Другий компонент - знак емоції: позитивна емоція виникає  тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна - коли вона оцінюється як негативна. Позитивна емоція спонукає дії підтримки  позитивної події, негативна - спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією. Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка приводить до її виникнення, але організує дії, спрямовані на зменшення на усунення шкідливих впливів.

Третій компонент - ступінь  контролю емоції. Слід розрізняти два  стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі.

Як зазначає К. Ізард, емоція - це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий і феноменологічний аспекти. Нейрофізіологічний аспект визначається електричною активністю нервової системи (кори, гіпоталамусу тощо). Нервово-м'язовий - це насамперед мімічна діяльність, а також пантомімічні, вісцерально-ендокринні й іноді голосові реакції. На феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, що має безпосередню значущість для суб'єкта. [12]

Чим більше значення мають  для людини зміни, що відбуваються навколо  нього, тим більш глибоким буде переживання почуттів. Внаслідок цього виникає процес збудження, який поширюється по корі великих півкуль та підкорковій частині. В тих же відділах головного мозку знаходяться різні центри фізіологічної діяльності організму. Саме з цим пов'язують супроводження переживання певного почуття змінами ритму дихання (людина задихається від хвилювання) та серцевої діяльності (серце завмирає та посилено б'ється), зміною кровопостачання різних частин організму (від сорому червоніють, від жаху стають блідими), порушенням функціонування секреторних залоз (сльози від горя, «холодний» піт від жаху) тощо.

Суттєво важливі дані для розуміння природи емоцій були отримані при вивченні функціональної асиметрії мозку. З'ясувалося, що ліва півкуля в більшій мірі пов'язана з виникненням та підтримкою позитивних емоцій, а права - з негативними емоціями. Усі дослідження фізіологічних основ емоцій ясно вказують на їх полярний характер: задоволення - невдоволення, насолода - страждання, приємне - неприємне тощо.

Види моїх емоцій, та їх характеристика.

Різні дослідники по різному  класифікують емоції в залежності від  сфери явищ, що визначають їх виникнення.

Одним з найбільш загальних  є поділ емоцій на позитивні, негативні  та нейтральні.

Якщо певні предмети, явища оточуючого світу відповідають моїм потребам,вони викликають у мене позитивне відношення та, відповідно, виникають позитивні емоції.

Якщо ж те, що відбувається не відповідає моїм потребам, то виникає негативне відношення та негативні емоції.

Наступний поділ емоцій відбувається за характером впливу на організм. Тут виділяють стенічні та астенічні емоції.

Стенічні емоції підвищують активність,енергію та життєдіяльність, викликають підьом та бадьористь. Це радість,захоплення, ненависть.

Астенічні емоції зменшують  активність та енергію, пригнічують життєдіяльність. Це пригніченість, смуток, туга.

Деякі емоції можна віднести як до астенічних, так і до стенічних (горе, страх). Все залежить від індивідуальних особливостей людини, зокрема типу нервової системи. Наприклад, бурхлива радість - стенічна емоція, бо викликає приток сил. Тиха радість - астенічна емоція, оскільки розслаблює.

Наступна класифікація є однією з найбільш повних. Вона була розроблена Б.І. Додоновим. У ній  виділяють наступні види емоцій:

Альтруїстичні емоції. Виникають на основі потреби у співпраці, допомозі іншим людям: бажання приносити людям щастя і радість,хвилювання за долю кого-небудь і т.д.

Комунікативні емоції –  виникають на основі потреби у  спілкуванні. Це почуття симпатій, прихильності, і т.д.

Глоричні емоції, пов’язані з потребою в самоствердженні і славі: почуття гордості, переваги.

Праксичні емоції, що викликаються діяльністю, її змінами, успішністю чи неуспішністю, труднощами здійснення: захоплення роботою, приємна втома, приємне задоволення від того, що справу зроблено.

Пугнічні емоції, визначаються потребою у безпеці, інтересом до боротьби: почуття спортивного азарту, спортивна злість.

Романтичні емоції: устремління  до всього незвичайного, таємного: почуття  містичного, почуття особливої значущості того, що відбувається.

Гностичні емоції, пов’язані  з потребою в пізнавальній гармонії: бажання проникнути у сутність явищ, подив при зіткненні з проблемою, радість відкриття істини.

Естетичні емоції, пов’язані  з ліричними переживаннями: насолода гармонією і красою об’єкта чи явища, насолода звуками, поетично-споглядальні переживання.

Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреби  в тісному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями – від смачної їжі, тепла, сонця, почуття безтурботності.

Акізитисні емоції , що породжуються інтересом, тяжінням до накопичень, приємне відчуття від перегляду  своїх накопичень.

В структурі особистості  ступінь представленості окремих  видів емоцій може мати велику кількість  додаткових відтінків, форм прояву, може бути індивідуальною.

Психологи нерідко користуються поняттям фундаментальних (базових, первинних) емоцій. Емоція вважається фундаментальною, якщо вона має свій власний механізм виникнення, виражається ззовні особливими мімічними чи нервово-мімічними засобами і володіє особливим суб’єктивним переживанням.

До фундаментальних  емоцій відносяться (згідно К.Є. Ізарду):

Інтерес – позитивна  емоція,що мотивує навчання, розвиток навичок та вмінь, творчі устремління.

Радість – позитивне  емоційне збудження, що виникає при появі можливості досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до цього моменту була невисокою чи невизначеною.

Горе – емоція зумовлена  комплексом причин, пов’язаних з не відтвореними життєвими втратами.

Гнів може викликати бажання покарати, наказати. Може сприяти мобілізації сили, викликати відчуття впевненості у правильності власних дій.

Огида часто виникає  разом з гнівом, але має свої власні ознаки і по-іншому переживається. Огида являє собою бажання  позбавитись від когось чи від чогось.

Презирство - емоція,що відображає втрату іншою людиною чи цілою  групою своєї значущості для індивіда, переживання останнім своєї переваги в порівнянні з іншими.

Страх – переживання, зумовлене отриманням прямої чи опосередкованої  інформації про реальну чи уявну загрозу, очікування невдачі при здійсненні дій, обумовленої ситуацією, що виникла. Вважається, що страх являється однією з найбільших негативних емоцій. Страх може паралізувати людину, а може і мобілізувати її енергію.

Подив – різке підвищення нервової стимуляції, що виникає в наслідок несподіваних подій. Виникнення даної емоції сприяє миттєвій орієнтації всіх пізнавальних процесів на об’єкт, що викликав подив.