Контрольная работа по "Юридической психологии"

Юридичні професії характеризуються надзвичайною різноманітністю розв'язуваних завдань. Програма розв'язання цих завдань може бути виражена в самій загальній формі, яка, як правило, сформульована в правовій нормі. Кожна нова справа для слідчого, прокурора, судді, адвоката являє собою нове завдання. Чим менше шаблонів використовується в підході до справи, тем вище ймовірність того, що пошуки істини увінчаються успіхом.[6]

Особливе місце в структурі юридичної діяльності займають комунікативні дії, спілкування юриста з колегами за професією, з керівниками підприємств (фірм) і закладів, начальниками відділів (служб) і рядовими співробітниками, а також із потерпілими, обвинуваченими, підозрюваними, свідками, злочинцями та іншими особами. Комунікативні дії включають різні види контактів:

•   бесіди з метою отримання важливої інформації, необхідної для прийняття рішення;

•   директивна взаємодія, пов’язана з постановкою завдань, доручень, стимулюванням активності та ініціативи від окремих осіб;

•   переговори з різною категорією людей;

•   колективне (групове) мислення як форма пошуку найкращого рішення в складній ситуації;

•   спостереження за мовою і діями співрозмовників тощо. Оскільки обсяг комунікативних дій в роботі юриста надто суттєвий, з одного боку, і дуже важливий — з другого, для успішного спілкування з людьми представнику юридичної служби необхідні розвинуті комунікативні якості: чуйність, сприйнятливість, товариськість, спостережливість, впливовість та ін. Окрім зазначених рис, у професійного юриста повинні бути добре розвинуті комунікативні вміння: привертати людей до себе, слухати і формулювати запитання, “читати” невербальні сигнали і порівнювати їх з мовою співрозмовника, використовувати у своїй мові психологічний закон краю (закони першого і останнього місця) та ін.

Особливість юридичної праці виявляється і в тому, що вона вимагає високих організаторських здібностей. Чим це пояснюється? У чому виражається? Річ у тім, що для багатьох юридичних професій характерною рисою є організаційний бік діяльності, а саме: а) організація власної роботи протягом різних часових проміжків (часом в умовах ненормованого робочого дня); б) організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами. Важливість організаційного боку в діяльності юриста полягає також у тому, що він повинен швидко розібратися в ситуації, що склалася, виділити найсуттєвіші, головні ситуаційні фактори, прийняти найдоцільніше рішення. Зробити це без високої самоорганізованості і координації спільних зусиль дуже важко.

Ще одна психологічна особливість юридичної діяльності полягає в тому, що в багатьох випадках результат діяльності в конкретних рисах невідомий. Працівник — спеціаліст виробничої сфери завжди має образ кінцевого продукту у вигляді конкретної речі, предмета і т. п.

Навіть менеджер “бачить” плоди своєї праці ще на етапі планування. Для юриста, скажімо слідчого, результат майбутньої роботи здебільшого невідомий. Він шукає людину, яка скоїла злочин, але ще не знає, що і де знайде і чи знайде взагалі цього разу, які будуть знайдені речові докази і т. п. Тому в роботі юриста знання майбутнього продукту виступає як знання вимог, критеріїв, норм, яким відповідає пошуковий результат.

Для більшості юридичних професій характерні висока емоційність праці і значні вольові зусилля. Такі зовнішні подразники, як вигляд убитого чи покаліченого тіла, спалений будинок чи обкрадена квартира викликають у людини негативні емоції: страждання, сум, горе, ненависть, гнів та ін. Навпаки, успішне вирішення юридичної справи, надання юридичної допомоги людям, попередження правопорушень і злочинів виявляється в позитивних емоціях: задоволення, радість, щастя. Вольові зусилля юрист виявляє і на етапі розумової дії (коли обмірковуються цілі, визначаються шляхи і засоби їх досягнення і приймається рішення), і на етапі виконання прийнятого рішення. Юридичний працівник нерідко може відчувати боротьбу мотивів у вольовій дії — боротьбу між почуттям обов’язку і спонуканнями, які йому суперечать. Воля виявляється саме в умінні примусити себе зробити те, що диктує почуття обов’язку, вгамувати спонукання, які суперечать обов’язку.

Не можна не зазначити, що в окремих юридичних професіях (слідчий, інспектор митної служби, суддя та ін.) як особливість діяльності виступає постійна психічна напруга. Очікувана загроза нападу злочинця, недостатність інформації про наміри осіб, які проходять митний контроль, ризик для власного життя, розуміння відповідальності за прийняті рішення суддею тощо, активізують всю психіку юриста, мобілізують його сили і резерви. Природно, що перебувати в такому стані, відчувати велику психічну напругу, працювати на межі розумових і фізичних сил довгий час дуже важко. У зв’язку з цим юридичний працівник повинен виховувати в собі психологічну стійкість, здатність до самоконтролю (під самоконтролем розуміється процес жорсткого регулювання вчинків, мотивів, установок і пониження на цій основі негативного впливу на юридичного працівника різних факторів психічної напруги).

Важливою психологічною особливістю в діяльності, наприклад, прокурора, судді, працівника митної служби, співробітника відділу боротьби з економічними злочинами та інше є проблема вибору в ситуації підкупу. Вибір здійснюється між бажанням збагатитися і професійним обов’язком. У такому виборі беруть участь смислові ціннісні орієнтації, раніше закладені під час вивчення особистості та її професійного життя. В умовах соціальної ситуації, що склалася, коли морально-етичні норми поведінки розмиті, ця проблема є особливо складною. На наш погляд, ситуація підкупу посадових юридичних осіб може бути розв’язана:

•   встановленням спеціального контролю за антисоціальною поведінкою відповідального працівника;

•   розвитком моральних і ціннісних орієнтацій. Найпродуктивнішим є другий спосіб вирішення ситуації підкупу.

Закріплені у свідомості ціннісні орієнтації можуть виконувати сигнальні функції. І при серйозному закріпленні цієї функції можна говорити про рефлексну основу законослухняної форми поведінки.

Юридична робота проходить у рамках правового регулювання, чинне законодавство регламентує діяльність юриста. Проте специфікою юридичної діяльності є її творчий характер. Це зумовлено різноманітністю завдань, що вирішуються, особливостями кожної юридичної справи, а також індивідуально-психологічними рисами тих людей, які залучені в юридичну справу, що розглядається. Творчий характер у діяльності юриста виявляється в тому, що, керуючись нормами права, він обирає найбільш прийнятні способи дій, методи роботи, які відповідають конкретній ситуації.

Таким чином, діяльність юриста насичена практичними соціальнопсихологічними проблемами. Ці проблеми необхідно враховувати і щодо навчання студентів юридичної спеціальності, і в самій реальній діяльності, і в процесі перепідготовки юридичних кадрів.

Одна із соціально-психологічних проблем спілкування — встановлення і розвиток психологічного контакту з людьми.

У роботі юридичного працівника спілкування займає значне місце. Воно відбувається в рамках різноманітних професійних дій, таких, як спілкування з громадянином, який звернувся за юридичною консультацією, профілактична бесіда, адміністративний розгляд правопорушень, у ході допиту, очної ставки, інших слідчих дій, у процесі судового розбору тощо. У кожній дії відображені особливості професійного спілкування.

Спілкування юриста здебільшого не просто його розмова з іншою людиною, а акт поведінки і дій, які здійснюються для вирішення певних професійних завдань. Особливості спілкування слідчого, інспектора, судді, захисника, адвоката визначаються тим результатом, який має бути досягнутий (свідчення, встановлення істини, зміна поведінки громадянином та ін.), проходженням в режимі права і правовідносин, контактом, зазвичай, з непростими людьми, обстановкою напруженості, часто — конфліктності й протиборства.

Одна із суттєвих особливостей юридичного спілкування — зацікавленість юриста в тому, щоб більше говорив його співрозмовник. Людину, яка активно говорить, можна легше і краще зрозуміти, отримати необхідну для вирішення питання інформацію, простежити її позицію і тактику розмови.[7]

Значення психологічного контакту юриста з громадянами, з якими йому доводиться спілкуватися, у стосунках і взаємодії з якими він вирішує професійні завдання, важко переоцінити. Річ у тім, що слова того, хто говорить, належать не лише йому, а й тому, хто його слухає. І якщо думки і почуття однієї людини не викликають відповідних думок і почуттів у співрозмовника, то ні про який психологічний контакт говорити не можна. Наступає невидимий розрив між співрозмовниками і, цілком природно, ефективність спілкування буде вкрай низькою.

Психологічний контакт установлюється в тому разі, коли наявне співміркування, виникло співпереживання, взаєморозуміння між співрозмовниками. Основа психологічного контакту — загальна зацікавленість у предметі розмови, близькість в оціночних судженнях. Слід підкреслити: психологічний контакт не означає, що інтереси, потреби, оцінки людей, які спілкуються, повністю збігаються. Але єдиний зацікавлений підхід до обговорення того чи іншого питання обов’язковий.

Можна дати таке визначення: психологічний контакт в юридичній діяльності — це вияв юристом і громадянином взаєморозуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, яке приводить до взаємного довір’я і сприяння один одному.

Розвиток контакту між людьми в психологічному плані проходить три стадії:

1) взаємне оцінювання;

2) взаємна зацікавленість;

3) уособлення в діаду.

У ході оцінювання відбувається зовнішнє сприйняття один одного, формування першого враження, яке складається на основі сприйняття зовнішнього образу людини, її експресивних реакцій (хода, поза, жести, міміка та ін.), мови і особливостей голосу. Вже у процесі взаємного оцінювання між людьми виникають симпатія чи антипатія (зазвичай на підсвідомому рівні). Розвиток контакту продовжується, безперечно, лише за наявності позитивного ставлення один до одного, тобто коли є взаємна симпатія. Тому юристові для розвитку психологічного контакту необхідно викликати до себе почуття симпатії будь-якої особи, з якою йому доводиться спілкуватися. Щоб викликати симпатію до себе, іноді доводиться грати роль зацікавленої людини. Бо люди шукають зближення з тими, хто їх підтримує. Вони тягнуться до того, хто розглядає їх як особистість, в якої є певні позитивні риси.

Найбільший інтерес до себе і до процесу майбутнього спілкування юрист може викликати у людини під час бесіди. Якщо він показує своєму співрозмовнику, що уважно слухає його, виявляє співчуття і зацікавленість до предмета розмови, демонструє повагу до його особистості, то можна розраховувати на успіх у встановленні психологічного контакту.

Психологічний контакт і довірчі стосунки, що виникають на його основі, мають локальний характер. Частіше всього це довір’я, обмежене якоюсь інформацією, буває тимчасовим, яке не виходить за рамки будь-якої частини конкретної ситуації. У цьому разі не можна вести мову про довіру, яка буває при дружбі між людьми. Однак встановлення і такого обмеженого, разового контакту і довірчих стосунків дуже важливе для юридичного працівника, бо він часто стає початком серйозного успіху в його професійних діях.

Завдання 3.

«У наш час з усією впевненістю можна сказати, що, зважаючи на постійну напруженість та соціальну відповідальність, діяльності правознавця, велику роль в успішному вирішенні ним завдань відіграють такі якості як працездатність, витривалість, швидка орієнтація в нових умовах, глибоке та динамічне мислення, рішучість, моральна стійкість». Про які відносно самостійні компоненти структури особистості йдеться у наведеному висловлюванні?

Термін “особистість” має різні значення. Наука про особистість – персонологія – це дисципліна, що прагне закласти фундамент для кращого розуміння людської індивідуальності шляхом використання різних дослідницьких стратегій.

Особистість – це насамперед абстрактне поняття, що поєднує собою багато аспектів, що характеризують людину: емоції, мотивацію, думки, переживання, сприйняття і дії. Концептуальне значення особистості охоплює широкий спектр внутрішніх психічних процесів, що обумовлюють особливості поводження людини в різних ситуаціях. Теорії особистості сильно розрізняються між собою, тому практично неможливо просто підвести під слово “особистість” концептуальне визначення. У рамках психології немає єдиного загальноприйнятого значення – значень стільки, скільки психологів і теорій особистості, що вирішують цю задачу.

Коли психологи звертаються до вивчення особистості, то перше на що вони наштовхуються, це різноманіття властивостей і їх проявів в поведінці. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, цінності, орієнтації, вольові, емоційні і інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато іншого – ось це і є далеко не повний перелік характеристик, з якими доводиться мати діло, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості.

Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим представляє собою єдине ціле. Звідси витікають дві взаємозв’язані задачі: по-перше, зрозуміти всю численність властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системовиникаючим фактором (або властивістю), і, по-друге, розкрити об’єктивні основи цієї системи.

В даній роботі розглядається своєрідність кожного з підходів до вивчення теорії особистості і між особових відносин. Це - теорія З.Фрейда, К.Юнга, А.Адлера, А.Маслоу, К.Роджерса, Г.Айзенка і теорія К.Платонова.

Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особистості, досить популярну в країнах Заходу, можна віднести до типу психодинамічних, неекспериментальних, охоплююча все життя людини і використовуючи для опису його як особистості, внутрішні психологічні властивості індивіда, в першу чергу його потреби і мотиви. Він вважав, що лише незначна частина того, що на справді відбувається в душі людини і характеризує його як особистість, актуально ним усвідомлюється.