Контрольная рабоота із дисципліни «Диференціальна психофізіологія та психологія»

В організації психомоторного стилю розрізняють такі рівні: фізичний (розмір, швидкість, незграбність/плавність); фізіологічний (тонічні скорочення м'язів під час приймання поз, переважання спрямованих всередину  або назовні рухів руки); кодування  значень руху (частини комунікативного  процесу) як наслідку індивідуальної або  міжособистісної поведінки (експансивні, агресивні рухи, аутичні жести).

Американські психологи (Д. Кембелл і Д. Фіське) за допомогою факторного аналізу виявили міжіндивідуальну стійкість незалежних показників графомоторики (розмір, натиск, незграбність, протяжність) при виконанні різних завдань (копіювання, писання, малювання). Вони зробили висновок про незалежність виявленої стійкості показників від змісту і значення виконуваних завдань. Американський психолог С. Стівенс зафіксував, що гіперкінетичні (надрухливі) діти завжди проявляють тенденцію працювати зі швидкістю, наближеною до можливої для них максимальної величини, і не здатні адаптуватися до зміни стимульної ситуації.

Не тільки психомоторику, а й організацію суб'єктивного  сенсорного досвіду можна характеризувати  шкалою "заниження-завищення": у  сприйнятті суб'єкта переважає тенденція применшувати або перебільшувати сприймане. Людей, що не проявляють цих тенденцій, називають "помірними". Діапазон реакцій - від крайнього применшення до крайнього перебільшення - є в цьому разі змінною перцептивного реагування.

Психомоторні стилі є предметом досліджень психологів, спрямованих на вивчення багатогранних виявів індивідуальних особливостей.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки по висвітленому вище питанню:

• психомоторика обслуговує механізми емоцій, почуттів, думок, образів, рухів, пам’яті. Це дійовий орган людини, а не тіла;
• психомоторна дія - це дійовий механізм розвитку психіки та тіла. Діючи, людина мислить, а мислячи - діє навіть тоді, коли предметів руками не торкається;
• психомоторний (грец. psyche- душа і лат. motor - той, що рухає) стиль - стійкий комплекс способів або прийомів здійснення суб'єктом різних форм моторної активності.

Список використаної літератури:

1. Аверін В. А. Психологія в структурі вищої медичної освіти. СПб., 1997.
2. Ананьєв Б. Р. Про проблеми сучасного людинознавства. М.: Наука, 1977.
3. Палій А.А. // Диференціальна психологія : навч. посіб.– К. : Академвидав, 2010. – С. 405-409. – (Альма-матер).
4. Малых С.Б., Егорова М.С., Мешкова Т.А. Основы психогенетики. - М.: Эпидавр, 1998. – 741 с.
5. Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М., Григоренко Е.Л. Психогенетика: Учеб. для студентов вузов. - М.: Аспект-Пресс, 2000. – 447 с.
6. Рави-Щербо. Исследование природы индивидуальных различий методом близнецов // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 101–121.
7. Кондрашихина О.А. Дифференциальная психология. – Киев. 
8. Равич - Щербо И.В. Психогенетика. – М.: Аспект-Пресс, 2006. – 448 с.
9. Штерн В. Дифференциальная психология и ее методические основы. – М.: Наука, 1998. – 335 с.