Характеристика передумов оволодіння навчальною діляьністю

1.2. Аналіз психологічних  аспектів мотивації до шкільного  навчання у дошкільників

В період переходу дитини до шкільного навчання повністю змінюється весь спосіб її життя. Оскільки навчання є обов’язковою, відповідальною, систематично організованою працею, то воно ставить перед дитиною конкретні завдання, такі як послідовне, цілеспрямоване засвоєння нових знань Період дошкільництва вимагає перебудови структури пізнавальної діяльності.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання містить такі компоненти:

1. Мотиваційний – виявляється у у настроях дитини, її прагненні вчитися, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію. 

Мотивація до шкільного навчання розуміється як формування уявлення дитини про навчання у школі. При цьому дитині необхідно повноцінно спілкуватися із дорослими, залучатися до кола інтересів сімї. Батьки повинні підтримувати бажання дитини ставити запитання, бути уважними до них, поважати та мати бажання відповідати, проводити пізнавальні бесіди, використовувати ігри.

2. Розумовий (пізнавальний) – визначає рівень засвоєння знань та умінь, рівень розвитку пізнавальної сфери, психічних процесів, якісних особливостей мислення.

Розвиток таких факторів починається у ранньому та молодшому шкільному віці із розвитку відчуттів та сприймання. Дитина старшого шкільного віку за допомогою наочно-образного мислення здатна розв’язувати завдання, оперуючи образами. Для розвитку вміння дитини уявляти кінцевий результат і етапи його втілення, вміння планувати свою роботу і діяти відповідно плану важливе значення мають такі види діяльності, як конструювання, ліплення, малювання тощо [15, 82]. Спілкування із дорослими забезпечує формування запасу знань, необхідного для початку шкільного навчання.

3. Емоційно-вольовий – рівень сформованості довільності основних психічних процесів, поведінки, само організованість, вміння зосереджуватися, контролювати свої емоції.

У 6-7 років діти не завжди діють цілеспрямовано, виявляючи більш високий інтерес до більш привабливих цілей. При умові незрозумілості мети, її важкості, діти часто переключаються на інший вид діяльності. Однак із розвитком розуміння обов’язковості навчальних ситуацій фактор безпосереднього інтересу втрачає своє визначальне значення. Важливо для дитини вміння зберігати уявлення про поставлену мету, її доступність, що викликає віру у власні сили, стимулює виникнення наполегливості, зосередженості, передбачає суб’єктивну імовірність успіху.

4. Фізіологічний – достатній рівень розвитку психофізіологічних, фізіологічних особливостей розвиту, відповідний стан здоров’я.

5. Соціальна готовність  – готовність дитини до життя  та розвитку у соціумі, розвиненість  навичок комунікації, соціальна  компетентність.

При підготовці дітей  до школи необхідно враховувати  необхідність забезпечення легкості переходи дошкільника у шкільний світ, звертати увагу на особливості проходження кожного сенситивного періоду, систематичний розвиток дитини та підготовку її до школи, що сприяє розвитку інтересу до пізнання та навчання.

У сучасній системі освіти існують різні психологічні моделі процесу навчанні. Я.Коменський, Л.Заньков  та інші науковці, що виступають прихильниками  традиційного навчання вважають його основою повідомлення всієї інформації та вимоги до певних навчальних дій. Вільне навчання (Ж.-Ж. Руссо, Г.Песталоцці, М.Монтессорі, К.Ушинський та інші) вбачається як самостійний пошук та вибір учнем інформації та дій, що відповідають потребам та цінностям дитини. Теорія проблемного навчання, представниками якої є П.Гальперін, В.Давидов, А.Матшкін та інші науковці, передбачає організацію педагогом зовнішніх джерел поведінки учня засобами вимог та приписів, які повинні сформувати певні необхідні цінності й інтереси школяра та визначати активний добір та використання учнем необхідної навчальної інформації.

М. Волокітіна, М. Горбачова, Л. Божович, Л. Славіна, М. Морозова, П. Розмислова та інші в результаті проведених досліджень зробили висновок, що у старшому дошкільному віці відбувається залучення дитини до систематичного навчання а виникає вища потреба – вчитися.

Наукові дослідження  С.Рубінштейна, А.Сорокіної, П.Сірбіладзе, М.Шумкової доводять, що у старших  дошкільників є прояв до допитливості, що виявляється засобами ускладнених за формою питань, які виникають у зв’язку із сприйманням конкретних предметів та явищ та зумовлюються попереднім досвідом. 

Діти старшого шкільного  віку мають зростаючу потребу  міркувати, порівнювати, сперечатися, розв’язувати задачі, добирати слова у риму, складати казки тощо. Така пізнавальна активність дітей спричиняється насамперед їх інтересами і потребами, що досліджували А.Голубєва, Р. Керт, Г. Люблінська, Н. Морозова, Г. Щукіна та ін.). У дитини старшого дошкільного віку поступово формується пізнавальне ставлення до навколишнього середовища: бажання вчитися, інтерес до процесу навчання, пізнання нового, що несе з собою нове середовище школи. Таким чином стає очевидним, що інтерес до навчальної діяльності у дітей старшого дошкільного віку, як один із основних видів діяльності людини, що спрямовується на саморозвиток шляхом опанування способами предметних та пізнавальних дій, узагальнених за формою теоретичних знань, є одним із аспектів готовності дітей до школи. Пізнавальний інтерес при цьому має значний вплив на ефективне становлення дитини як суб’єкта пізнавальної та навчальної діяльності.

Зосередження уваги  з боку науковців на проблемі пізнавального  інтересу дітей було зумовлене розробкою  проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, формування у них суб’єктної позиції в навчальній діяльності, що передбачає розвиток здібностей самостійно керувати нею. Реалізувати дане завдання можливо лише при умові стимулювання та закріплення інтересу до навчання, що визначає реальний стан дитини як суб’єкта різних видів діяльності.

 У багатьох наукових  дослідженнях пізнавальний інтерес розглядається як вагома мотиваційна тенденція, що складає основу для навчальної діяльності та є необхідним елементом її  структури.

Тому проблема вивчення у старших дошкільників і молодших школярів пізнавального інтересу і пов’язаних з ним психологічних утворень – пізнавальної потреби, пізнавальної активності, пізнавальної спрямованості і пізнавальної самостійності широко досліджувалася багатьма вченими (Л. І. Божович, Л. С. Виготський, В. В. Давидов, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, О. П. Усова, Д. Б. Ельконін та інші).

Л.І.Божович в дослідженнях факторів спонукання дитини до процесу  навчання виділяє два види мотивів, тобто спонукання до діяльності, що пов’язано із задоволенням потреб дитини, що визначає напрямок діяльності:

1. Розвиток особистості  учня - широкі соціальні мотиви, які  виходять за межі навчального  процесу  та пов’язані із  життєвими відносинами, в які  дитина вступає у процесі учіння.. Мотиви цієї групи пов’язані із бажанням дитини отримати схвалення від батьків, вчителів, зміцнити чи завоювати авторитет серед однолітків.

2. Учіння – особлива  діяльність учня, яка свідомо  спрямована на здійснення цілей  навчання й виховання, які учень  приймає як власні, особисті цілі.   Дана група мотивів включає пізнавальні інтереси, які виникають у дитини як наслідок напруження інтелектуальної діяльності, трудового зусилля подолання труднощів. 

У сучасній психологічній  науці мотиви учіння та особистісного розвитку у поняття пізнавальних інтересів – група мотивів, що пов’язана за змістом і процесом учіння та орієнтована на опанування способом певної діяльності. Основу розвитку пізнавальних інтересів становить пізнавальна потреба, що походить від потреби у зовнішніх враженнях та активності центральної нервової системи.

С.Л.Рубінштейн виділив  такі види пізнавальної мотивації учіння:

1. Безпосередній інтерес  до самого змісту предмета, дійсності,  яка в ньому відображається. Його  прояви бувають у певних випадках доволі сильними й стійкими.

2. Інтерес,  викликаний  характером розумової діяльності, якої потребує 

засвоювання предмета.

3. Інтерес, зумовлений  відповідністю нахилів учня до  того, що вивчається. Як наслідок, певні дисципліни легко засвоюються,  а успіхи в навчанні створюють додаткову мотивацію учіння.

4. Визначений інтерес  до предмета, пов’язаного певним  чином з обраною майбутньою  практичною діяльністю.

Розвиток мотивації  до шкільного навчання передусім  покликаний формувати уявлення дитини про те, яким саме буде навчання у школі, про його особливості та нові умови шкільного життя, що докорінно відрізняється від попередніх умов. Тому дорослим, що оточують дитину, необхідно знати про зміст та характер стихійних уявлень дитини про школу та вміти їх грамотно коригувати.

Експериментальні спостереження  показують, що центральним у прагненні  до школи в 6-7-річних дітей є саме навчання з отриманням характерних  для нього результатів. У мотиваційній готовності дошкільника до навчання переплітаються дві основні потреби, що рухають його психічний розвиток: пізнавальна потреба, яка найбільш повно задовольняється в навчанні, і потреба у соціальних відносинах, характерних для статусу школяра [23, 138].

Помилками у вихованні  пізнавальних мотивів є:

• ігнорування дорослими прагнення дитини до пізнання нового;
• завдання формування мотивації перекладається на школу.

До способів виховання  пізнавальної активності належать:

• створення сприятливого емоційного фону (повноцінне спілкування з дорослим, залучення дитини до кола інтересів родини);
• підтримка бажання дитини задавати питання, що виявляється як схвалення, доброзичливість, уважність, повага, готовність відповісти;
• пізнавальні бесіди з дітьми;
• використання ігор [13, 112].

Наявність пізнавальної потреби є головною умовою того, щоб у дитини не виникло неприязне  ставлення до навчання, яке створює  багато важких проблем для батьків, учнів і вчителів. Від того, як у дошкільному віці розвивалася  пізнавальна потреба, чи знаходила вона достатні умови для задоволення, значною мірою залежить пізнавальна чи розумова готовність до навчання в школі.

Розділ 2. Експериментальне дослідження рівня інтересу та готовності до навчання дошкільників

2.1. Методи психологічної  діагностики ступеня готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання

Психологічну готовність дітей старшого дошкільного віку, в тому числі і їх інтерес до навчання можливо дослідити лише засобами комплексного психодіагностичного  обстеження, які здійснюється професійними практичними психологами в закладах освіти у співпраці із вихователями та батьками дітей. 

Основними задачами психодіагностики рівня інтересу до навчальної діяльності дошкільників є визначення їх здібностей, рівня загального психологічного розвитку та його відповідність віковому періоду, дослідження розумових здібностей, ступеня готовності дитини до сприйняття, перетворення та відображення інформації, мотиваційний чинник до навчання, а також задатки дітей, ступінь їх розвитку та можливості колекційного впливу для оптимізації процесу формування адекватного інтересу до навчання.

Методами психологічної  діагностики, що спрямовані на дослідження  рівня сформованості пізнавального  інтересу є комплекс методик, що призначений  виявити різні аспекти розвитку дитини шестирічного віку.

Методика діагностики  дитячої обдарованості була розроблена американськими вченими І.Г.Холом та Н.Скіннером спеціально для батьків. Дана методика охоплює дітей у віці від одного місяці до семи років та складається із трьох відносно самостійних частин: «загальні рухові здібності», «Рухові здібності спеціальної направленості», «Пізнавальна мова».

Згідно інструкції необхідно  в таблицях, в яких вказано вікову норму в місяцях, відсоткові частки норми, відставання та випередження, зіставити показники дитини із даними. У випадку, якщо обстежувана дитина випереджає норму на 30% та більше згідно наданих параметрів, то її варто вважати обдарованою. Обдарованість у цьому випадку виступає у якості не одномоментного стану, а динамічної характеристики.

Комплексний опитувальник експертної оцінки обдарованості дітей Дж.Рензуллі, Р.Хартмана, К.Каллахена містить чотири опитувальника:

1. Характеристика здібностей до навчання – містить 8 пунктів. В кожному яких зазначені окремі характеристики, що визначають здібності до навчання. Заповнена анкета оцінюється за чотирибальною системою. Максимальна оцінка – 32 бали.
2. Мотиваційно-особистісні характеристики – включає 9 пунктів, максимально оцінюється у 36 балів.
3. Творчі характеристики (креативність) – включає 10 пунктів, максимальна оцінка 40 балів.
4. Лідерські характеристики – містить 10 характеристик, максимально оцінюється у 40 балів.