Громадянське виховання

     Громадянська  мужність виступає антиподом емоції страху, пов'язаній з інстинктом самозбереження. Тому її часто тлумачать як особисту здатність долати страх вольовими  зусиллями. Звідси гроно понять, синонімічних до громадянської мужності: сміливість, безстрашність, самовідданість, хоробрість, самовідвага тощо.

     Ці  та інші громадянські якості, як і цілісне, системне психічне утворення громадянськість  загалом, розвиваються в учнів протягом кількох вікових періодів. Кожна дитина різного віку незалежно від особливостей її індивідуального розвитку відчуває тиск очікувань-вимог з боку суспільства, і якщо до переліку цих сподівань і вимог входить необхідність виявляти громадянськість, то вона не в змозі її проігнорувати. Ігнорування викличе відповідні санкції з боку дорослих, що, у свою чергу, спричинить появу в дитини емоційного дискомфорту. З огляду на сказане зрозумілою є значущість уваги суспільства до формування громадянськості дітей вже з раннього віку[12,с.33-35].

     Наступні  вікові періоди (дошкільний, молодший шкільний, підлітковий) можна вважати  сензитивними в формуванні громадянськості. При цьому сензитивність (чутливість) для кожного з перелічених періодів своєрідна.

     У шкільному віці, як відомо, відбувається інтенсивний процес розуміння дитиною  свого «Я». Вона не тільки усвідомлює власну тілесну організацію, стать, прізвище, ім'я, а й цікавиться усім, чим діти (особливо дорослі) займаються і хто вони такі. Оскільки дитина вдивляється в близьких, навколишнє як у дзеркало, що дає їй відображення самості, можна ознайомлювати її з певними привабливими, ілюстративними елементами громадянськості: державною символікою, одягом, піснями, танцями. І звичайно, провідне значення має оволодіння українською мовою, бо з її допомогою діти опановують життєвими передпоняттями (емпіричними узагальненнями) – про рідну країну, її людей, природу, культуру та інші моменти громадянськості.

     Організоване  дорослими довкілля з метою пізнання дитиною громадянськості повинно  поєднуватися з позитивним емоційним  підкріпленням і, що особливо важливо, з образом громадянського «Я», який поступово складається в неї. Якщо такий зв'язок не простежується, то таке довкілля, наповнене громадянським  змістом, не стає особистісно значущим для дитини.

     У молодших школярів сензитивність зумовлена появою елементарного теоретичного ставлення до навколишньої дійсності, виникнення потреби вступити в широке коло суспільних стосунків, у тому числі й громадянських. У цьому зв'язку учнів широко ознайомлюють з поняттями, що стосуються громадянськості. Поняття «Батьківщина» має стати у їхній психіці вищим духовним центром, навколо якого об'єднуються історичні спогади про героїчну славу і жертви національно-визвольної        боротьби, ідеали, мрії та ін. Учнів включають у відповідні види діяльності, які розвивають громадянськість, зокрема в скаутський рух, що нині дедалі шириться в оновленій Україні [6,с.38-39]. 

РОЗДІЛ  II. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВАННЯ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

2. 1. Громадянська спрямованість уроків

     Виховання громадянина здійснюється суспільством з його різноманітними державними навчально-виховними закладами, позашкільними установами, громадськими організаціями, засобами масової інформації та іншими інституціями. Саме суспільство ставить мету і визначає взірець у вихованні громадянина. Метою сучасного українського суспільства є не просто перейменування колишнього імперського громадянина в українського шляхом зміни самоназви, а формування якісно нового – як у національному, так і в соціальному плані – громадянина незалежної Української держави. Взірець, ідеал такого громадянина містять у собі ті найкращі риси, які відповідають уявленням, надіям і очікуванням широких мас суспільства. Спонукальна сила цілей та ідеалів громадянського виховання зростає, якщо вони стають чітко усвідомленими, привабливими і реальними для більшості членів суспільства.

     Природно, що «соціальне замовлення» на формування громадянськості суспільство видає  насамперед освітньо-виховним закладам, бо саме їм стосовно молодого покоління це замовлення здійснити легше і нагальніше. Легше тому, що пластичність нервової системи і відсутність заскорузлого досвіду дає можливість підліткам і юнакам на відміну від дорослих, по-перше, не розв'язувати проблему вибору: яке громадянство краще – союзне, конгломеративне чи українське, національне, а по-друге, уникнути усталеного т.зв. подвійного стандарту: на словах демонструвати високу «громадянськість», а в справах виявляти обивательщину або навіть антигромадянськість. Нагальність здійснення зазначеного замовлення пояснюється тим, що саме молодь у недалекому майбутньому буде розв'язувати проблеми української державності, а значить – і проблеми власної долі [6,c.110-111].

     Оперативність здійснення школою громадянського виховання зумовлена гостротою нинішніх державно-суспільних ситуацій. По-перше, виник «вакуум громадянськості» – щез комплекс «совецького человека» і започатковується комплекс української громадянськості. Важливо не гаяти часу, щоб він не перетворився у «громадянський гермафродитизм», тобто у т.зв. подвійне громадянство. Кожна підростаюча особистість повинна бути психічно інтегрована з Українською державою, а не з якоюсь іншою.

     По-друге, умови економічної кризи вимагають мобілізації можливостей і засобів усіх суспільних інститутів, у тому числі й школи, для зняття і попередження у майбутньому міжгромадянської і міжетнічної конфліктності, громадянської непокори та інших негативних явищ важливо, щоб у випускників школи ще на учнівській лаві виробився імунітет проти зазначених негативних явищ.

     По-третє, школа здійснює громадянське виховання  цілеспрямовано, системно на відміну  від позашкільних закладів, громадських об'єднань, де цей процес відбувається стихійно, без незалежної змістовно-методичної вибірковості. Тому вона має бути своєрідним теоретичним і методичним центром діяльності всіх суспільно-державних інститутів, які здійснюють громадянизацію підростаючого покоління [10,c.6 ].

     Цілком  очевидно, що в основу громадянського вихованння дітей, підлітків, молоді мають бути покадені педагогічний досвід українського народу, його історико-культурні традиції, духовність, мораль, ідеологія. І все це повинно спрямовуватися на озброєння учнів знаннями про Україну і український народ, на усвідомлення себе як спадкоємців і продовжувачів, виразників його психології, менталітету, на формування у них національних рис характеру і вдачі, чіткої громадянської позиції і патріотичних почуттів, розуміння своєї майбутньої ролі й місця в побудові і зміцненні Української держави та гуманістичного суспільства.

     Зміст шкільних предметів, позакласних і позашкільних виховних заходів, середовище життєдіяльності учнів мають бути пройняті українським національно-громадянським духом. Національна спрямованість освіти, – наголошено в Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), – полягає у невіддільності її «від національного ґрунту, її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу». Звичайно, одні предмети справляють вплив на процес виховання громадянина безпосередньо, наприклад, завдяки великій емоційній насиченості ідей і фактів, що містяться в матеріалі, а інші – опосередковано. Можна визначити загальні принципи підходу до змісту навчання з позицій формування громадянських якостей. Насамперед це його наповненість національно-державницькою тематикою. Якщо можливості предметів природничо-математичного циклу (математики, фізики, інформатики, хімії, біології) обмежені в забезпеченні національного компонента, то таких дисциплін гуманітарного циклу, як українська мова і література, історія і географія України, музика, образотворче мистецтво тощо, досить широкі. Ці обов'язкові предмети, що належать до державного компонента і містять загальнолюдські цінності, повинні давати учням знання основ наук на рівні світових стандартів. Проте вони не відображають достатньою мірою сучасний рівень матеріальної і духовної культури, новітніх досягнень української і світової наукової думки. Новий зміст освіти, що ґрунтується на національній основі, вимагає нового покоління підручників, навчально-методичних посібників з усіх предметів, що має бути підготовлено згідно з Державною програмою «Освіта» до 2000 року [12,c.28].

     Необмежені, по суті, можливості для формування громадянських якостей учнів мають такі вибірково-обов'язкові предмети, що належать до шкільного компонента, як україно-(народознавство, історія і культура рідного краю, людина í суспільство, етика і психологія сімейного життя, етнографія і фольклор України тощо.

     Найбільші можливості для виховання в учнів  громадянських якостей має українське народознавство. Весь його зміст, структура, форми й методи, викладання, по суті, й спрямовані на формування в них  національної свідомості, патріотичних поривань, почуття належності до українського народу, громадянської позиції.

     3 1988/1989 навчального року народознавство  вивчалося як факультатив, а  з 1992/93 його виділено в окремий  предмет і віднесено до шкільного  компонента змісту освіти. Це  означає, що даний предмет є  вибірково-обов'язковим для вивчення  учнями після затвердження радою  школи. Його мета – «ознайомити  дітей з гocподарсько-культурною спадщиною українського народу, народними традиціями і на цій основі формувати в них етнічну самосвідомість, кращі якості національного характеру, прагнення до відродження національної культури».

     Крім  функції навчального предмета, українське народознавство виконує ще дві: додаткового  джерела знань про рідний народ, його матеріальну й духовну культуру під час вивчення всіх інших шкільних дисциплін і засобу формування громадянина  в системі виховної роботи, яку  здійснююсь школа, сім'я, громадськість.

     Як  предмет, українське народознавство вивчається здебільшого в початкових, а також у 5-9 класах [6,с.39-40].

     При складанні календарного плану вчитель  передбачає, під час вивчення тем,на яких уроках він може залучити українознавчий матеріал і з якою саме метою.

     Також предмети гуманітарного циклу впливають  на громадянське виховання школярів. Це стосується насамперед української  літератури, у навчальному матеріалі  якої закладені громадянські й патріотичні  ідеї, котрі глибоко переживаються учнями, що стає їхнім внутрішнім набутком і сприяє інтенсивному розвитку громадянських якостей.

     Так, особливий вплив на учнів справляють твори історичної тематики. Це — пісні про Байду, Морозенко, думи про Самійла Кішку, Івана Богуна, художні твори « Гамалія», « Гайдамаки», «Іван Підкова» Т.Шевченка.

     Краса і багатство рідної землі, палка  любов до неї, вірність Батьківщині, готовність віддати життя за неї  – головні мотиви поезії М.Рильського, В.Сосюри, Л Костенко та інших.

     Активному формуванню почуттів громадянськості, патріотизму, національної гідності й  гордості, належності до свого народу сприяють розповіді вчителя про  внесок українців у розвиток світової цивілізації. Це варто підкреслювати під час вивчення основ тих наук , у підручниках з яких подібна інформація з відомих причин відсутня. Так, учитель української літератури може зазначити, що письменник В.Єрошенко більшість років свого життя провів у інших країнах і писав твори їхніми мовами. Зокрема, його оповідання японською визнано одним з найкращих здобутків японської літератури першої половини XX століття. На уроках історії можна розповісти, що національним героєм Австрії є український козак Ю.Кульчицький. Утікши з турецького полону, він поселився у Відні. Наприкінці XVII століття турецька армія обступила Відень. Ю.Кульчицький зумів вибратися з міста через турецький табір і привести на допомогу військо. Відень було врятовано. Вдячні австрійці встановили на одній з вулиць столиці пам’ятник Ю.Кульчицькому [10,c.144].

     Розповідаючи  про наукові та технічні відкриття  за рубежем, доцільно висвітлювати і  громадянську позицію західних учених, підкреслюючи ту істину, що вони, як правило, сповідують державницький патріотизм. Така інформація теж сприятиме посиленню  громадянського начала в душах школярів.

     Роль  уроків у громадянському вихованні  зростає,якщо встановлюються між предметні  зв’язки. Для цього варто проаналізувати навчальні дисципліни, визначити  їх можливості з погляду громадянського виховання, погодити з іншими вчителями  проведення відповідних уроків. Можна  розробити план, у якому передбачається завдання громадянського виховання під час викладу навчального матеріалу з різних предметів.

     І звичайно ж, мають бути найтісніші зв’язки  уроків і позаурочних заходів,спрямованих  на виховання в учнів громадянських якостей [6,c.40]. 

     2.2 Громадянське виховання  у позакласній  діяльності

     Громадянські  якості формуються в процесі безпосередньої участі учнів у навчально-виховних заходах, що здійснюються на уроках учителем, а в позаурочний час – вихователем,батьками, громадськістю. І такі заходи надзвичайно  багатопланові, всеохоплюючі. Тому перша  вимога до них – вони мають спиратися  на знання, здобуті на уроках, і поглиблювати та розширювати їх.