Громадянське виховання

     Патріотичні почуття не повинні бути споглядальними, пасивними. В ідеалі вони спрямовуються на виконання надзавдання — піднести Україну до рівня високорозвинутих світових держав, що неможливе без активної соціальної творчості всього народу. В нинішніх умовах  емоційне  начало патріотизму виявляється насамперед у мужності, рішучості, а також у готовності громадян відстояти незалежність cвоєї молодої держави.

     Наявність патріотичних почуттів важлива й тому, що сприяє єднанню всіх соціальних верств українського суспільства. Адже не секрет: у сучасних умовах наростає розшарування його на багатих і бідних, що спричинює емоційну, і психологічну відчуженість тих і тих. Саме ці почуття, які особливо загострюються в екстремальних, доленосних для Вітчизни ситуаціях, знімають звичну напругу у взаєминах людей [12,с.34].

     Патріотизм  та інтернаціоналізм – це найважливіші моральні якості людини. Найважливішою  складовою частиною морального виховання  є формування в учнів патріотизму та інтернаціоналізму, оскільки ці якості мають велике значення в соціальному і духовному розвитку людини. Вони виступають як складова частина його світогляду і поведінки по відношенню до рідної країни, до інших націй, народів і країн [14,с.385-386].

     Актуальними в сучасних умовах є також гуманні почуття – любов до людини, повага і піклування про неї, доброта, співчуття, ненависть до зла, великодушність та ін. Неможливо уявити справжнього громадянина, який би не виявляв миротворче, демократичне ставлення до співгромадян. В українській національній культурі завжди переважали за своєю цінністю гуманні взаємовідносини і співробітництво між громадянами та з членами інших державних спільнот.

     У формуванні гуманних почуттів у дітей і молоді доводиться мати справу з рядом об'єктивних труднощів. Перша полягає в тому, що школярі мають низький власний досвід переживань горя, страждань, хвороб, життєвих невдач. Друга — багато учнів не завжди знають і розуміють переживання горя і нещастя іншими людьми. Третя – висока рухливість і поверховість емоцій школярів: швидкі переходи від суму, страждання до втіхи, вдоволення спричинюють коротко плинність гуманних переживань.

     Одним з основних компонентів громадянськості є правові почуття. У них переживається ставлення особистості до державних законів, акцій держави стосовно своїх громадян, а також до вчинків (власних чи співгромадян) з позиції правових норм. Власне, в цих почуттях особистість переживає задоволеність (незадоволеність), справедливість (несправедливість), захищеність (незахищеність) від реалізації нею, співгромадянами і державою громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав і обов’язків. Звичайно, щоб почуття виникали й були адекватними, необхідно, аби кожна особистість була добре обізнана з цими правами та обов’язками. Невипадково Всесвітній конгрес ЮНЕСКО в 1993 р. в Монреалі проголосив: «Кожна дитина має право знати про права людини» [ 3,c.5].

     До  правових почуттів звичайно включають  повагу до закону, почуття вини за протиправні дії, почуття невідворотності кари за вчинений злочин, почуття послуху перед законом тощо.

     Піклування  про природу спрямоване не тільки на сьогодення, а й на майбутнє Української держави. Реальні екологічні процеси викликають саме сьогодні почуття небезпеки і занепокоєння, бо ці процеси створюють важкі проблеми людям завтрашнього дня. Тому нинішнє покоління повинно прагнути, щоб антропогенні зміни природного середовища мали сприятливий для нього характер –  і не тільки в ближчому, а й у віддаленому майбутньому.

     Екологічні  почуття школярів формуються ефективніше  за належної «екологізації» шкільної роботи; навчальних програм, підручників, виховних заходів, відповідної організації природоохоронних акцій тощо. Чим ширші можливості мають школярі в осмисленні, розумінні природи, тим глибшими, узагальненішими стають їхні екологічні почуття як складова громадянськості.

     До  громадянських почуттів варто віднести й ті, що виникають при здійсненні громадянських обрядів. До них належать почуття урочистості, величності, романтики, святості, скорботи, блаженства та ін. Крім того, залежно від характеру обряду вони можуть бути соціальними, моральними тощо. Наприклад, приймаючи військову присягу, юнак співставляє свої почуття з найвищими зразками вірності військовому обов'язку, героїчному служінню Українській державі. [12,c.28].

     Емоційності обрядів сприяє наочна, конкретна  природа використовуваних символів, їх насиченість естетичними елементами, колективність дій, яка спричинює  взаємозбудженість почуттів. Навіть сама підготовка до обряду стимулює допитливість, хвилювання, що потім у свою чергу, посилюють почуття, які виникають безпосередньо в ході обряду [6,с.36].

         І останнім є складовою є діяльність,а саме діяльнісний компонент.Громадянськість передбачає активну участь людини у справах і турботах Батьківщини. Коли особистість обмежується споглядальністю стосовно своєї держави, це означає, що її громадянськість незріла. Добре, звичайно, що вона здатна захоплюватися красивими навколишніми пейзажами, милозвучністю української мови, самобутністю національного мистецтва, світовими здобутками в галузі науки, техніки, героїки тощо. Це цілком природно. Але молодій державі потрібні не зворушені спостерігачі, а насамперед господарі, будівники, захисники. Як писав Гегель, «народи суть те, чим виявляються їхні дії» [ 16,c.385].

     Висока  громадянськість у практично-вольовій вираженості включає в себе ініціативність. Це – самодіяльна участь громадянина в різних сферах державного життя, у якій він самостійно бере на себе вирішення якогось завдання і активно його виконує. З морального боку ініціатива характеризується і тим, що людина приймає на себе більшу відповідальність, ніж цього вимагає просте дотримання загальноприйнятих норм.

     Діяльнісно-поведінковий аспект громадянськості значною мірою залежить від ситуацій, які складаються у житті нації, держави. Стосовно сьогодення державні ситуації поділяються на інтегруючі (згуртовуючі) та дезінтегруючі (конфліктні), стосовно майбутнього – на перспективні, що відкривають нові можливості розвитку, і такі, що блокують національний прогрес. Справжній громадянин, оцінюючи характер державної ситуації, обирає адекватну тактику реагування на неї, усуває своїми діями негативні загрозливі симптоми і здійснює такі акції, які б примножували позитивні наслідки ситуації для державної спільноти. Особливої значущості набуває врахування характеру державних ситуацій тими громадянами, які виконують функції державного управління. Їхня громадянськість повинна виявлятися передусім у недопущенні некерованих, загрозливих для країни ситуацій [6,с.37].

     Формування  громадянськості у дитини залежить від її соціалізації (тобто оволодіння суспільним досвідом). На третьому році життя, коли завершується перший цикл ознайомлення з навколишнім світом, з людською спільнотою, до якої його включено уже за фактом народження, бажано, щоб малюк засвоїв назву держави («Я живу в Україні») і несвідомо (свідомо він це зробити ще не може) увібрав у себе дух українства. Адже, як образно висловився фундатор дидактики Ян Амос Коменський, посудина довго зберігатиме той запас, яким вона наповнена з першого разу [12,с.33-35].

     Таким чином, розглянувши поняття громадянськості,ми з’ясували, що громадянськість містить у собі три складових : знання, переживання та вчинки. Їх співвідношення можна образно подати у вигляді лійки. Її найширша частина вбирає в себе знання громадянського змісту. Але цей інформаційний елемент міцно не зафіксовується у психіці, глибоко не засвоюється,якщо знання не одержать необхідного емоційного забарвлення. Менша питома вага в структурі громадянськості – вчинки, поведінка, практичні дії.

     Щодо  образу Батьківщини,то цей образ  найбільш згуртовує народ, націю  і є важливим фактором формування міцних патріотичних почуттів і прагнень, громадянської самосвідомост

     Як  цілісне особистісне утворення  громадянськість виявляється у  вигляді її складових – особистісних якостей. Серед них найважливішими є: громадянська свідомість, почуття громадянського обов’язку, почуття громадянської гідності, почуття громадянської відповідальності, громадянська совість та мужність.

     Громадянська  самосвідомість – це розумове осягнення  і внутрішнє прийняття людиною  того реального факту, що вона належить до певного державного соціуму. Саме ідентифікаційною стороною вона відрізняється  від просто громадянської свідомості, наявність якої означає лише знання особистістю своєї громадянської  належності. І хоча згідно із «Загальною декларацією прав людини» (ст. 15) проголошеною ООН ще в 1948 р., та Законом «Про громадянство України» (преамбула) кожна особа  має право змінити своє громадянство, громадянська самосвідомість психологічно утримує її від цього [6,c.37 ].

     Діти 4-5 років, якщо вони оволоділи рідною мовою, починають ідентифікувати себе з відповідним етносом, а також  із відповідною державою.

     Якщо  етнос має однойменну державу, то формування національної самосвідомості прискорюється і полегшується. У сфері індивідуальної свідомості вже у дошкільному віці без перешкод і без суперечливості входить все, що є у державі-нації: природа, світ речей, земля, мова, культура. Коли ж такого співпадання не існує, то цей процес сповільнюється.

     Якщо  усвідомлення своєї належності до певної держави-нації в особистості чітко  виражене (тобто ця належність осмислена  й емоційно прийнята), кажуть, що це національно свідомий громадянин і  патріот.

     3 почуттям громадянського обов'язку  тісно пов'язане почуття громадянської  відповідальності. Якщо обов'язок  громадянина полягає в тому, щоб  усвідомити державні, національні  вимоги, трансформувати у власні  завдання та практично здійснювати  їх, то якою мірою ці завдання  виконуються, залежить від вираженості особистої відповідальності. Адже вона є переживанням відповідності наслідків власної діяльності громадянському обов'язку [12,c.28].

     Розвинена відповідальність за свої дії може поширюватися й на інших. Це означає, що особистість відчуває потребу  контролювати не тільки себе, а й  інших.

     Оцінити рівень, інтенсивність, тривалість громадянської  відповідальності можна по тому, на яку мету вона спрямована і наскільки  дії людини активні, ініціативні  та ефективні.

     Громадяни України рівні перед законом  і мають рівні права у всіх сферах: економічному, політичному,соціальному і культурному житті незалежної від усіх відносин з релігією. В офіційних документах відносини громадянина до релігії не вказуються.

     Громадянська  совість допомагає не лише осмислити  наслідки поведінки, а й емоційно на них прореагувати. Якщо ці наслідки позитивні, то громадянська совість  «чиста», «спокійна», коли ж негативні, то можуть викликати «муки совісті». Громадянська відповідальність і громадянська совість разом становлять те, що часто називають «другим Я», «внутрішнім  голосом», «третім оком» особистості.

     Громадянська  мужність виражається в здатності  при відстоюванні державно-суспільних цілей діяти рішуче, доцільно, активно  в складних екстремальних ситуаціях. Найхарактернішими ознаками цієї якості є те, що, по-перше, вона завжди виразно, рельєфно виявляється лише в діяльності, а по-друге, перелік видів діяльності, в яких вона може мати місце, дуже широкий (це не тільки традиційна мужність військових, а й мужність новаторів, громадянських і державних діячів, спортсменів, науковців та ін). Зрозуміло, що мужність може бути притаманною представникам як чоловічої, так і жіночої статі, хоча первинно таку якість приписували лише чоловікам, які брали участь у захисті Батьківщини.

     Громадянська  мужність – підготовка молодих людей до виконання обов'язків громадян демократичної держави і допомога позбутися страхів, які можуть цьому перешкодити. Дехто може дорікнути, що виховання громадянської мужності має бути значно складнішим завданням: щось на зразок курсу моральних повчань і хитромудрих випробувань характеру. Тому, потрібно зробити два зауваження. По-перше, що це не докладний опис виховання громадянської мужності. По-друге, навіть базове виховання громадянської мужності є дуже складним завданням.

     Важливою  характеристикою громадянської  культури є моральність особистості. Моральна і правова свідомість взаємопов’язані [6,с.37].

     Важливими моральними цінностями, які визначають громадянську поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Сформованість цих моральних  норм полегшує сприймання школярами  норм правових, які в свою чергу  сприяють глибшому усвідомленню моральних  істин. Водночас моральна норма дає  змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються  аморальні й протиправні вчинки. Моральність особистості стимулює соціально цінну поведінку, застерігає від правопорушень.